Поняття третіх осіб в цивільному процесі України

Семенчук звернувся до суду з позовом про стягнення  збитків із Гриня. При цьому він не повинен вже доводити факти, встановлені попереднім рішенням суду.

Аналіз судової практики дозволяє виділити лаву підстав для  участі в справі третіх осіб без  самостійних вимог:

За пред'явленим членом кооперативу позовом до кооперативу про захист порушеного чи оспорюваного права користування жилим приміщенням, виділеним йому загальними зборами членів кооперативу (зборами уповноважених), державна адміністрація району, міста притягується до участі в справі третьою особою. При відмові у видачі ордера на виділену кооперативом квартиру членові кооперативу позов пред'являється до державної адміністрації району, міста. Кооператив у цьому випадку бере участь у справі як третя особа.

У справах за позовами про звільнення майна від арешту (виключення з опису) як треті особи можуть бути притягнутими: торговельні організації, які продали включене в опис майно в кредит, підприємства, організації, кооперативні організації, що спорудили будинки за державні кошти, одержані в кредит, і продали ці будинки працівникам на пільгових умовах, в разі спору про право власності на них; інші заінтересовані організації.

У справах, що виникають з  житлових правовідносин, якщо судове рішення  може вплинути на інтереси місцевих рад, державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій  чи кооперативів, суд зобов'язаний залучити їх до участі в справі, постановляючи  про це ухвалу та ін.

Участь третьої особи  в процесі сприяє всебічному, повному  і об'єктивному встановленню судом  дійсних обставин справи, прав і  обов'язків сторін, а отже — і  постановленню законного і обґрунтованого рішення.

Третя особа, вступаюча або  залучена в процес, має право здійснювати  всі процесуальні дії, передбачені  законом: клопотати про допит  свідків, про призначення експертизи, заявляти відведення, представляти докази і так далі. Вона самостійно розпоряджається  своїми процесуальними правами і  не пов'язано при цьому з волею  сторони, посібником якої є.

Третіх осіб, що не заявляють  самостійних вимог, що беруть участь в справі на стороні відповідача, не слід вважати за співвідповідачів, оскільки вони не є суб'єктами спірного правовідношення. Співвідповідач, як і  всякий відповідач, безпосередньо відповідає по пред'явленому позову первинного позивача, з яким він полягає в певному  правовідношенні.

По характеру юридичній  зацікавленості в справі треті особи, що не заявляють самостійних вимог  на предмет суперечки, відрізняються  від органів державного управління, що беруть участь в справі для дачі висновку. Якщо юридичний інтерес до справи органу державного управління витікає з його функцій по державному управлінню, то юридичний інтерес третьої особи заснований на його особистому (суб'єктивному) матеріально-правовому інтересі. Третя особа завжди зацікавлена у вирішенні суперечки судом на користь тієї сторони, посібником якої воно є. Органи державного управління, що дають висновок у справі, зацікавлені в ухвалі такого судового рішення по суперечці, яке якнайповніше забезпечить інтереси держави в цілому.

Цивільне процесуальне законодавство, як правило, не допускає одночасного  розгляду і дозволу основного  і регресного позовів при участі в процесі третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет суперечки. З цього спільного  правила є виключення у справах  про відновлення на роботі або  на колишньому посаді незаконно звільнених або переведених працівників. Суд  може по названих справах залучити як третю особу на сторону відповідача (установи, підприємства, організації) посадову особу, по розпорядженню якого  було проведено звільнення або переведення. Встановивши, що звільнення або переведення  були здійснені з явним порушенням закону, суд повинен в тому ж  процесі покласти на винне посадове обличчя обов'язок відшкодувати організації  збиток, заподіяний у зв'язку з оплатою  за час вимушеного прогулу або  за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Розмір присуджуваних в цих  випадках з посадових осіб сум  визначається законодавством про працю.

 Позитивно вирішивши  питання про залучення третьої  особи по цих справах і встановивши,  що звільнення працівника або  його переведення були проведені  з явним порушенням законодавства,  суд в цьому ж процесі повинен  покласти на винне посадове  обличчя обов'язок відшкодувати  відповідачеві збиток, заподіяний  оплатою за час вимушеного  прогулу, або за час виконання  нижчеоплачуваної роботи в розмірі,  передбаченому законодавством про  працю. Оскільки "явне порушення  законодавства" – це оцінна категорія, суди на свій розсуд повинні визначати, коли покладати таку відповідальність на посадове обличчя [20, 24]. У судовій практиці це роблять зазвичай тоді, коли звільнення працівника проведене без згоди профспілкового комітету, у випадках звільнення вагітних жінок, неповнолітніх і тому подібне Інколи, як явне порушення, розцінюють випадки неодноразового порушення трудового законодавства цією посадовою особою.

Вказана норма завжди викликала  утруднення в судовій практиці, але  не тому, що в ній прямо указувалося  на можливість розгляду і дозволу  в одній справі основного і  регресного позовів, а через пряме  розпорядження суду "покласти відповідальність", що не могло відповідати виконанню  судом завдання по здійсненню правосуддя по цивільних справах за допомогою  розгляду і дозволу справ по спорах про право.

Вирішуючи суперечку про  право, суд в публічній формі, шляхом винесення спеціального акту – судового рішення, дає відповідь  по суті вимог позивача про захист порушеного або оспореного права. Тому без заявленої вимоги не може бути ніякого судового розгляду і судового рішення.

Якщо ж третя особа, що бере участь в справі на стороні  позивача або відповідача, заявить  вимогу про захист свого права  або інтересу або, навпаки, позивач  або відповідач заявить такі вимоги до третьої особи, то єдиною перешкодою до їх спільного розгляду може бути тільки доцільність їх спільного  дозволу, обумовлена складністю справи. При цьому суд може прийняти заходи до забезпечення заявленої вимоги.

Отже, розгляд в одній  справі прямого і регресного (зворотного) позову цілком допустимо і навіть бажано в цілях процесуальної  економії, звичайно, якщо це допускають умови матеріального правовідношення  і заяви такого позову. Але про  це потрібно спеціально вказати в  законі, оскільки формулювання має  рацію і обов'язків третьої  особи на стороні позивача або відповідача не надає йому повноважень по розпорядженню позовними вимогами.

Таким чином, третіми особами, які не заявляють самостійних  вимог щодо предмета спору, називаються  суб'єкти цивільних процесуальних  відносин, які беруть участь у процесі  у справі на стороні позивача або  відповідача з метою захисту  своїх суб'єктивних прав та інтересів.

Одна й та сама особа  може брати участь у справі як третя  особа тільки з боку однієї сторони, але на боці однієї сторони можуть брати участь декілька третіх осіб, які не заявляють самостійних  вимог.

Юридична заінтересованість  третіх осіб без самостійних вимог  у результатах розгляду судом  справи між сторонами визначається ст. 35 ЦПК України тим, що постановлене судом у такій справі рішення  може наперед вирішити наслідки взаємовідносин між ними і сторонами – вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї зі сторін. А це можливо тоді, коли між третьою особою і позивачем  існують певні матеріально-правові  відносини. Зазначене положення  підтверджується, наприклад, змістом  ст. 660 ЦК України відповідно до якої, якщо особа з підстав, що виникли  до продажу товару, пред'явить до покупця позов про його відібрання, то покупець повинен притягнути до участі у справі продавця як третю  особу без самостійних вимог  на свою сторону, а продавець зобов'язаний вступити у справу, оскільки несприятливе для покупця рішення може створити для нього право в порядку  регресу одержати від продавця (третьої  особи) заподіяні збитки" За змістом  відносини таких третіх осіб зі стороною залежать від правовідносин між  сторонами, які становлять предмет  позову. З пред'явленням позову (регресного) до третьої особи її правовідносини зі стороною стають предметом самостійного судового розгляду [36, 118].

Зі статті 660 ЦК України  також випливає, що участь у процесі  цього виду третіх осіб спрямована на те, щоб сприяти захисту прав тієї сторони, на боці якої вона діє, не допустити для неї несприятливого рішення суду, оскільки останнє матиме для третьої особи преюдиціальне значення – надасть право стороні вимагати збитків від третьої особи за правом регресу.

Крім запобігання пред'явленню  невигідного для себе регресного позову, третя особа може бути заінтересованою  також у тому, що, вступивши у  процес у справі між сторонами, зможе  своєчасно запобігти порушенню  своїх прав, погіршенню свого правового  становища (участь особи, яка вже  одержує аліменти, при пред'явленні  до боржника іншою особою позову про  стягнення аліментів).

Участь третьої особи  у процесі сприяє всебічному, повному  і об'єктивному встановленню судом  дійсних обставин справи, прав і  обов'язків, а отже, і постановленню  обґрунтованого рішення.

Третіми особами без самостійних  вимог у судовій практиці іноді  визначаються співучасники сторін і  суб'єкти захисту прав інших осіб. Але співвідповідач перебуває у  правових відносинах з позивачем  і відповідає безпосередньо перед  ним, а третя особа на стороні  відповідача перебуває за межами спірних правовідносин сторін. Суб'єкти захисту прав інших осіб відрізняються  від третіх осіб виконуваними цивільно-процесуальними функціями – їх участь у процесі  обумовлена необхідністю здійснення покладених на них обов'язків і захисту  прав і свобод громадян (у тому числі  й третіх осіб) та державних, суспільних інтересів (ст. 45 ЦПК України).

Треті особи без самостійних  вимог можуть за власною ініціативою  вступити у справу в суді першої інстанції до постановлення рішення, а також бути залученими до участі у справі за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у  справі, або за ініціативою суду. У зв'язку з цим треті особи  без самостійних вимог поділяються  на дві групи: які вступають у  справу та які залучаються до участі у справі.[37]

Так, за пред'явленим членом кооперативу позову до кооперативу  про захист порушеного чи оспорюваного права користування жилим приміщенням, виділеним йому загальними зборами  членів кооперативу (зборами уповноважених), державна адміністрація району, міста  притягується до участі у справі третьою особою. При відмові у видачі ордера на виділену кооперативом квартиру членові кооперативу позов пред'являється до державної адміністрації району, міста. Кооператив у цьому випадку бере участь у справі як третя особа..

У справах за позовами про  звільнення майна від арешту (виключення з опису) як треті особи можуть бути притягнутими: торговельні організації, які продали включене в опис майно  у кредит, підприємства, організації, кооперативні організації, що спорудили  будинки за державні кошти, одержані в кредит, і продали ці будинки  працівникам на пільгових умовах, у разі спору про право власності  на них; інші заінтересовані організації.

У справах, що виникають з  житлових правовідносин, якщо судове рішення  може вплинути на інтереси місцевих рад, державних і громадських органів, підприємств, установ, організацій  чи кооперативів, суд зобов'язаний залучити їх до участі у справі, постановляючи  про це ухвалу.

При пред'явленні позовів  до роботодавців про відшкодування  шкоди, одержаної на виробництві, чи у зв'язку з професійним захворюванням, враховуючи, що рішення суду може вплинути на права і обов'язки Фонду соціального  страхування від нещасних випадків або професійних захворювань, суди мають відповідно до ст. 36 ЦПК України  вирішити питання про участь у  справі Фонду третьою особою без  самостійних вимог на стороні  відповідача. При пред'явленні позову до Фонду такою третьою особою буде роботодавець.

Для вступу в процес у  справі подається заява із зазначенням  мотивів вступу і посиланням на докази (ч. 2 ст. 36 ЦПК України). Така заява  не підлягає оплаті державним митом  і розглядається суддею у стадії провадження у справі до судового розгляду (ст. 130 ЦПК України) та при  розгляді справи по суті – до ухвалення  судом рішення.

3.2. Процесуальні  права та обов'язки третіх осіб, які не заявляють самостійні  вимоги

При вирішенні питання  про вступ третьої особи у  справу суд перевіряє існування  між нею і однією зі сторін правових відносин і можливість впливу на них  рішення суду у справі між сторонами. При розгляді судом заяви про залучення третіх осіб інші особи, які беруть участь у справі, вправі оспорювати доцільність їх участі у процесі. Про наслідки вирішення заяви суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає (ст. 293 ЦПК України). Але особи, які беруть участь у справі, можуть викласти свої міркування з приводу законності і обґрунтованості такої ухвали в апеляційній скарзі на рішення суду. Треті особи без самостійних вимог можуть бути залучені до участі у справі також за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду (ч. 2 ст. 35 ЦПК України).

Треті особи без самостійних  вимог користуються процесуальними правами і несуть процесуальні обов'язки осіб, які беруть участь у справі (ст. 27 ЦПК України). Але оскільки вони не є суб'єктами спірних матеріально-правових відносин сторін, то не мають права  на зміну підстави і предмета позову, збільшення чи зменшення розміру  позовних вимог, на відмову від позову, визнання позову чи укладення мирової  угоди. Вони не можуть вимагати повторення для них тих процесуальних  дій, які були здійснені сторонами  й іншими особами, які беруть участь у справі, до їх вступу в процес. У  доказовій діяльності третя особа  діє незалежно від сторін. Виконання  чи утримання від виконання певних процесуальних дій базується  на принципі диспозитивності і повністю залежить від самих третіх осіб, але, виходячи з положень принципу об'єктивної істини, з необхідності всебічного і повного з'ясування дійсних  обставин справи, суд на заяву сторони  може зобов'язати третю особу  виконати певні процесуальні дії, зокрема  подати наявні у неї письмові докази [36, 120].