Зміст 

     Вступ 

     Нова Конституція України проголосила основні демократичні цінності підґрунтям перебудови у всіх сферах суспільства, давши новий поштовх розбудові української державності. Демократичні перетворення, що здійснюються в українському суспільстві, передбачають відповідні трансформації у всіх гілках державної влади з метою створення в Україні умов для формування демократичної правової держави.

     Але процес становлення незалежної судової влади в Україні проходить важко, у складних соціальних і економічних умовах. Причиною цього є існування факторів, що перешкоджають нормальному функціонуванню системи правосуддя. Практична реалізація законодавства про судоустрій та судово-процесуального законодавства виявила низку проблем, що вимагають спеціального дослідження та теоретичного осмислення. Особливо це стосується діяльності місцевих судів, які найбільш наближені до зацікавлених суб'єктів і на долю яких припадає розгляд переважної більшості судових справ.

     Господарські суди - це елемент системи органів судової влади, роль яких у сучасному суспільстві зростає. Їхня діяльність, що ґрунтується на конституційних принципах, безпосередньо спрямована на забезпечення суверенітету демократичної держави, захист прав та інтересів громадян і організацій, сприяє нормальному функціонуванню і розвиткові ринкової економіки.

     1. Правовий статус місцевого господарського суду в Україні

     Зміна системи арбітражів арбітражними судами визначалася новими економічними умовами  переходу до ринкових відносин, появою різних форм власності. Вирішення спорів між рівними суб’єктами господарювання засобами і методами адміністративно-командної системи стало неможливим. Тому арбітраж було перетворено в суд, діяльність якого по розгляду і вирішенню спорів здійснюється в процесуальній формі, яка створює сталі гарантії захисту прав рівною мірою суб’єктам державної і недержавної форм власності.

     Закон України “Про арбітражний суд” від 4 червня 1991 р. уперше започаткував здійснення правосуддя в господарських відносинах спеціалізованими судовими установами. У цьому акті були закріплені прерогативи арбітражного суду саме як самостійної ланки судової влади. Зазначений Закон, а також Арбітражний процесуальний кодекс України від 6 листопада 1991 р. визначали систему арбітражних судів і процесуальну форму їх діяльності.

     Прийняття Закону України “Про арбітражний  суд” ознаменував якісно новий етап у процесі формування органів господарського судочинства: система державного арбітражу припинила своє існування, натомість було створено систему спеціалізованих судів ─ арбітражні суди, як одна з ланок судової влади, покликаної здійснювати правосуддя у господарських відносинах

     У 1992 році Верховною Радою України  приймається «Концепція судово-правової реформи в Україні», що відіграла  позитивну роль як у визначенні основних напрямків реформування судів, так  і у встановленні кола тих проблем, котрі є супутніми і без вирішення яких неможливе становлення судової влади як самостійної гілки державної влади

     Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року започаткувала  новий етап у реформуванні системи  судоустрою та процедури провадження справ у судових органах. Відповідно до ст.124 Конституції правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Судочинство здійснюється Конституційним Судом Україні та судами загальної юрисдикції. Стаття 125 Конституції України передбачає будівництво системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації.

     Законами  України “Про внесення змін до Закону України “Про арбітражний суд” та “Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України” від 21 червня 2001 р. самостійну ланку арбітражних судів було перетворено у ланку господарських — спеціалізованих судів у системі судів загальної юрисдикції, та відповідно внесено зміни у процесуальну форму їх діяльності. До того ж змінено назву зазначених правових актів на Закон України “Про господарські суди” і на Господарський процесуальний кодекс України.

     Система господарських судів засновується на загальних принципах і положеннях судоустрою і судочинства, як і для  судів загальної юрисдикції. Господарські суди здійснюють судову владу шляхом вирішення господарських та інших справ, віднесених до їх ведення. Вони мають свою компетенцію, а порядок їх судочинства — свою специфіку, встановлену Господарським процесуальним кодексом України. Звідси випливає правова природа господарських судів як спеціалізованих судів у рамках системи судів загальної юрисдикції, які здійснюють правосуддя у сфері господарських відносин. Правова природа господарського суду, визначена насамперед Законом України “Про господарські суди”, статтею 1 якого закріплено, що правосуддя в господарських відносинах здійснюється господарськими судами.

     Господарські  суди становлять єдину триланкову систему  спеціалізованих судів, яка складається  з місцевих господарських судів; апеляційних господарських судів; Вищого господарського суду України.Всі господарські суди незалежно від рівня здійснюють правосуддя шляхом розв'язання господарських (економічних) спорів, розгляду інших справ, віднесених до їх компетенції чинним законодавством. Основним завданням при розгляді підвідомчих спорів є захист порушених або оспорюваних прав і законних інтересів у сфері підприємництва чи іншої економічної діяльності, сприяння зміцненню законності і попередження правопорушень у цій сфері.

     Головні засади визначають основні засади, права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також  правового становища учасників судового процесу. З розвитком держави і права засади розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних  інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства.

     Враховуючи  вищезазначене, засади господарського судочинства визначають як основні правила діяльності господарського суду, основну базу, за допомогою якої будується господарський процес і відносини, що виникають у галузі судочинства. Принципи діють у межах єдиної цілісної взаємопов’язаної та взаємозалежної системи, тому порушення одного будь-якого принципу тягне за собою порушення й інших.

     Зміст цих засад діяльності місцевих господарських судів виражено й закріплено в Законі України "Про судоустрій та статус суддів" та Господарському процесуальному кодексі України. Діяльність місцевих господарських судів ґрунтується на засадах: законності; незалежності, в тому числі й від органів законодавчої та виконавчої влади, і підкорення лише законові; рівності всіх учасників процесу перед законом і господарським судом; гласності та відкритого розгляду справ, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної та комерційної таємниці або за наявності обґрунтованих заперечень однієї зі сторін; обов'язковості виконання рішень, ухвал, постанов господарського суду; змагальності сторін і свободи в наданні ними господарському суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості; повного фіксування судового процесу технічними засобами в порядку, встановленому законом.

     Відповідно до ст.4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські  суди  вирішують  господарські  спори  у порядку позовного провадження, передбаченому цим Кодексом .

     Господарські  суди  розглядають справи  про банкрутство  у порядку  провадження,  передбаченому  цим Кодексом, з урахуванням особливостей,   встановлених Законом  України  "Про  відновлення платоспроможності    боржника або визнанняйого банкрутом"

     Відповідно до ст.4-2 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

     Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визначається і діє принцип верховенства права. Верховенство права – це панування права в суспільства. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

      2. Організація діяльності  місцевого господарських  суддів

     Принципи діяльності місцевих господарських судів:

     Принципи  визначають основні засади, права, спрямовані на забезпечення процесуальної діяльності суду, основ організації правосуддя, а також  правового становища учасників судового процесу. З розвитком держави і права принципи розвиваються з урахуванням політичних, соціальних, економічних  інтересів громадян, юридичних осіб і суспільства.

     Зміст цих принципів виражено й закріплено в Законі України "Про судоустрій та статус суддів" та Господарському процесуальному кодексі України. Кожний з цих принципів знаходить своє закріплення та вираження, як правило, не в одній, а в декількох правових нормах і найчастіше в процесуальних, які характеризують зміст даного принципу. Виконання завдань господарського судочинства залежить від правильного застосування господарським судом норм матеріального й процесуального права.

     Принципи  знаходять свій прояв і реалізацію у всій діяльності господарських  судів, на всіх етапах господарського процесу. Вони регулюють найбільш важливі  сторони правозастосовчої діяльності господарських судів. Правильне уявлення про сутність і зміст кожного принципу, а також про всю їх систему в цілому допомагає зрозуміти сутність і значення багатьох правил господарського процесу і відповідно обґрунтованого застосування їх на практиці.

     Принципи  правосуддя, хоча й пов’язані між  собою, але поділяються на дві  підсистеми: функціональну (судочинство) та організаційну (судоустрій).

     До  функціональних належать такі принципи:

     Принцип законності є конституційним принципом, оскільки в ч.2 ст.19 Конституції України зазначається, що органи державної влади зобов’язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб,  передбачений Конституцією та законами України .

       Процесуальна рівність усіх учасників судового процесу. Цей принцип закріплено у п.1 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.4-2 ГПК України, де зазначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Суд при вирішенні господарських спорів застосовує норми матеріального права щодо всіх учасників однаковою мірою, правовий статус учасників господарського процесу визначається лише процесуальними положеннями .

     Принцип рівності учасників є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що виключає будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав.

     Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Цей принцип закріплено в п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та в ст.4-3 ГПК України.

     Відповідно  до даного принципу сторонам у господарському процесі забезпечуються широкі можливості у відстоюванні зайнятих ними в спорі  позицій. Сторони мають право наводити юридичні факти, які обґрунтовують їх вимоги й заперечення, а також надавати докази на підтвердження цих фактів.

     Принцип об’єктивної істини - означає вимогу повної відповідності рішення дійсним відносинам сторін. Відповідно до цього принципу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 ГПК України) .

     Принцип призначення суддів господарських судів вищими органами державної влади. Судді обираються Верховною Радою України безстроково в порядку, встановленому Законом України "Просудоустрій та статус суддів".

     Принцип самостійності судів, незалежності суддів і підкорення їх тільки законові. Цей принцип означає, що суд є незалежним у здійсненні правосуддя від органів законодавчої та виконавчої влади і підкоряється тільки закону. Незалежність суддів забезпечується перш за все встановленим законом порядком їх обрання, зупинення їх повноважень і звільнення з посади, а також і передбаченою законодавством відповідальністю за неповагу до суду чи судді. Незалежність суддів забезпечується також правом судді на відставку, недоторканістю суддів, створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності суддів, матеріальним і соціальним забезпеченням суддів відповідно до їхнього статусу, а також особливим порядком фінансування суддів і системою органів суддівського самоврядування.