Виды правовых норм

                      Міністерство освіти і науки України     

             Донбаський державний технічний університет 

                Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін 
 

                                                                                      Варіант № 6    

                                                                          

                                     Контрольна робота

                                    з дисципліни «Право» 
 
 

                                                                     Виконала ст. гр. ФН-10з

                                                                    Капліна М.Г. 

                                                                     Перевірив: Гуня І.І. 
 
 
 
 

                           

                                          Алчевськ, 2011 
 

                                                              ЗМІСТ 

1.Загальна характеристика  та види договорів за цивільним  правом України.

2.Види правових  норм та їх характеристика.

3.Ситуація №6

4. Ситуація №15

5. Ситуація №25

6. Перелік літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Загальна характеристика та види договорів за цивільним правом України.  

         Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. її фундамент становлять різні форми власності відповідних суб’єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням на активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законом. В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб’єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти мають створити рівні умови для діяльності товаровиробників різних форм власності.

                    Цивільний кодекс України закони України “Про власність”, “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про банки і банківську систему” та ін. визначають, що цивільне законодавство регулює майнові відносини та особисті немайнові.

                         Отже предметом цивільно-правового регулювання є:

а) майнові відносини, що є конкретними вольовими економічними відносинами з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.

б) особисті немайнові  відносини, що виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. В  даному випадку маються на увазі  особисті немайнові права на блага, що є невід’ємні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особу. Зазначені особисті права поділяються на групи:

                  - особисті права, пов'язані з майновими (авторські);

                 - особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових.

                 Цивільне законодавство регулює вищезазначені майнові і особисті немайнові відносини:

а) юридичних  осіб між собою;

б) громадян з  юридичними особами;

в) громадян між собою.

              Цивільне право характеризується певними принципами. Проект ЦК України (ст. 3) передбачає такі загальні принципи цивільного права:

   1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи.

   2) неприпустимість позбавлення права власності.

   3) свобода договору.

  4) свобода підприємництва.

  5) судовий захист будь-якого цивільного права у разі його порушення.

                 Цивільне право – це сукупність цивільно-правових норм. Що регулюють на засадах юридичної рівності відносини власності в її різноманітних формах, товарно-грошові відносини і деякі особисті немайнові відносини за участю громадян, організацій та інших соціальних утворень з метою повнішого задоволення матеріальних і духовних потреб громадян.

            Цивільне право – це сукупність юридичних норм; внутрішня форма права, зміст якого визначається соціально-економічними особливостями суспільних відносин, що ними регулюються.

             Основним джерелом цивільного законодавства є Конституція, що містить норми цивільного права. Вона передбачає цивільно-правові засади регулювання відносин власності у статтях 14, 14 і 41. статті 21, 23, 24, 27, 28, 29, 31 і 31 КУ заклали підвалини цивільно-правового регулювання особистих немайнових відносин з приводу таких особистих благ, як життя, здоров'я, честь, ділова репутація і т.п.

           Після КУ вищу юридичну силу мають закони. Одним із найважливіших законів України є ЦК України, який був затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 р. В нього внесені зміни і доповнення відповідно до нового цивільного законодавства України, в тому числі Законів України “Про власність” і “Про заставу”. Це оновлення ЦК України дає можливість говорити про деякі ринкові риси і пристосувати його для регламентації майнових відносин в умовах становлення ринкової економіки в Україні.

              На сьогоднішній час створено проект ЦК України (від 25 серпня 1996 року). Відповідно до нього норми, які можуть бути застосовані при регулюванні будь-яких суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права, винесено за дужки і представлено в проекті окремою книгою під назвою “Загальна частина”. Цивільно-правові інститути особливої частини цивільного права представлено у 7 книгах: “Особисті немайнові права фізичних осіб”, “Речове право”, “Право інтелектуальної власності”, “Зобов'язувальне право”, “Сімейне право”, “Спадкове право”, “Міжнародне приватне право”.

          В 1993 році був прийнятий Повітряний кодекс України. В якому поряд з іншими галузевими нормами містяться цивільно-правові норми, в тому числі про страхування цивільної відповідальності повітряного перевізника.

            Елементом системи цивільного законодавства України є укази Президента України, зокрема Указ Президента “Про обов’язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів”.

           Значну роль у регулюванні майнових відносин відіграють постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, а також відомчі нормативні акти.

          В Україні постійно виникають суспільні відносини, які піддаються регулюванню нормами цивільного права. Тобто цивільне законодавство має тенденцію до оновлення. Тому встановлено порядок набрання чинності відповідних цивільно-правових норм. Згідно ст. 94 КУ, закон набирає чинності після 10 днів з дня його офіційного оприлюднення. Відповідно до Регламенту Верховної Ради України від 24 липня 1994 р. закони публікуються державною мовою у “Відомостях Верховної Ради України” протягом 30 днів, а також у газеті “Голос України” протягом 5 днів і є офіційною публікацією.

           Укази і розпорядження Президента набирають чинності через 3 дня після їх публікації у газеті “Урядовий кур’єр”.

           Учасниками майнових та особистих немайнових відносин, що регулюються цивільним правом, виступають у першу чергу громадяни. Громадянин бере участь у цивільних правовідносинах під певним ім’ям і лише в деяких випадках – під псевдонімом або анонімно. Щоб мати можливість брати участь у цих відносинах, закон наділяє громадян цивільною правосуб'єктивністю, елементами якої є цивільна правоздатність та цивільна дієздатність. Цивільна правоздатність згідно зі ст. 9 ЦК України – це здатність мати цивільні права і обов’язки. Така здатність визначається за всіма громадянами України. Вона виникає в момент народження громадянина і припиняється його смертю. Тобто правоздатність – це невід’ємна властивість кожного громадянина. Він є правоздатним протягом всього свого життя незалежно від віку та стану здоров'я. За кожним громадянином закон визнає здатність мати безліч майнових та особистих немайнових прав. Зміст правоздатності громадянина визначено в ст. 10 ЦК України.

      Для характеристики цивільної правоздатності принципове значення має закріплена чинним законодавством рівність прав громадян. Саме тому і правоздатність громадян закріплюється як рівна для всіх і однакова для кожного незалежно від походження, соціального і майнового становища, расової та національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Відповідно до закону громадянин не має права відмовитись від правоздатності або обмежити її. Отже, правоздатність є невідчужуваною. Проте слід зазначити, що допускається обмеження правоздатності “у випадку і в порядку, передбачених законом” (ч. 1 ст. 12 ЦК У). За чинним законодавством обмеження правоздатності можливо, зокрема, як покарання за вчинений злочин, причому громадянин за вироком суду може бути позбавлений правоздатності не в цілому, а лише здатності мати деякі права (обіймати певні посади і т. ін.).

    Згідно з законом цивільна правоздатність виникає у момент народження і припиняється смертю громадянина. Однак чи виникають з народженням людини всі елементи змісту правоздатності чи лише окремі елементи? Від народження людина здатна володіти не всіма цивільними правами та обов’язками. Тобто сам факт народження не означає виникнення повної правоздатності, окремі елементи її виникають лише з досягненням певного віку. По-друге, вимагають тлумачення слова “в момент народження”. З точки зору права не має значення, чи була дитина життєздатною: важливо, щоб вона народилась живою та не раніше 6 місяців вагітності. Факт смерті тягне за собою безумовне припинення правоздатності, тобто припинення існування громадянина, як суб’єкта права.

    Щоб правоздатний громадянин міг своїми власними діями використати, реалізувати свої права та обов’язки, він повинен розуміти значення своїх дій. Розуміти значення своїх дій люди можуть лише з досягненням певного віку і за відсутності хвороб, які позбавляють їх можливості діяти розсудливо. Внаслідок цього закон встановлює ще одну властивість громадян. Ця властивість називається дієздатністю. Це є здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов’язки (ст. 11 ЦК У). Тобто, виходячи з вище сказаного, змістом дієздатності треба визнати здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати цивільні обов’язки; здатність самостійно здійснювати цивільні права та виконувати обов’язки; здатність своїми діями розпоряджатись належними особі правами; здатність нести відповідальність за протиправну поведінку. Узагальнюючи сказане, можна зробити висновок, що дієздатність – це можливість реалізації своєї правоздатності власними діями.

     На відміну від правоздатності, яка рівною мірою визнається за всіма громадянами, дієздатність не може бути для всіх однаковою. Закон розрізняє кілька різновидів дієздатності:                                                                                                                             1) Повна дієздатність – це здатність громадянина власними діями набувати і здійснювати будь-які майнові та особисті немайнові права, брати на себе і виконувати будь-які обов’язки. Виникає з певним віком. Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України повна дієздатність виникає після 18 років, або з моменту одруження. У випадку, коли подружжя не досягло вказаного віку.

2) Часткова дієздатність  неповнолітніх – наділені у  віці від 15 до 18 років. Часткова  дієздатність характеризується  тим, що за громадянином визнається  право вчиняти не всі, а лише деякі дії, передбачені законом.  

Стаття 13 ЦК України  регламентує обсяг дієздатності неповнолітніх віком від 15 до 18 років. Для цього виду дієздатності характерні такі елементи:                                                   - право вчиняти дрібні побутові угоди (задовольняє побутові потреби особи, стосується предмета, що має невисоку вартість, відповідає її фізичному, духовному та соціальному розвиткові);                                                                                                           - право розпоряджатися своєю заробітною платою (заробітком) або стипендією;                 - самостійне здійснення всього комплексу авторських або винахідницьких прав;                      - право самостійно вносити вклади до кредитних установ і розпоряджатись ними. Розпорядження коштами, що внесені особами на їхнє ім'я, здійснюється підлітками за угодою батьків.                                                                                                                        - -обов’язок нести цивільно-правову відповідальність за шкоду, заподіяну ними іншим особам (ст. 447 ЦК У), тобто підлітки є деліктоздатними. У разі відсутності у неповнолітнього майна, якого було б достатньо для відшкодування шкоди, на батьків покладається додаткова відповідальність, якщо вони не доведуть, що шкода сталась не з їх вини;                                                                                                                                            - права з володіння, користування і розпоряджатися майном трудового або селянського господарства, якщо неповнолітні є членами таких господарств;                   - право бути засновником і членом громадських об'єднань – молодіжних організацій.