Джерела кримінального права

Кодифікація - вид систематизації нормативних .актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає в їх змістовній переробці (усунення розбіжностей і протиріч, скасування застарілих норм) і створенні зведеного нормативного акта [3, с. 58].

Різновидами кодифікації є кодекс, статут, положення.

Кодекс - кодифікаційний акт, який забезпечує детальне правове регулювання певної сфери суспільних відносин та відображають зміст тієї чи тієї галузі законодавства. В сучасному законодавстві існують: Кримінальний кодекс, Адміністративний кодекс. Кодекс про шлюб і сім'ю, Кримінально-процесуальний кодекс. Земельний кодекс, Водний кодекс, Кодекс законів про працю тощо.Статути, положення - кодифікаційні акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій і органів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

5. Рішення Конституційного  Суду України як  джерела кримінальногоправа

Джерелами кримінального права, згідно зі ст. 152 Конституції, можуть бути і рішення  Конституційного Суду України про неконституційність кримінальних законів чи їх окремих положень.

Такі  закони чи їхні окремі положення втрачають  чинність із дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність.

Статус  Конституційного Суду України визначається статтями 147-153 Конституції України  та Законом України "Про Конституційний Суд України" від 16 жовтня 1996 р. [12, с.26].

Конституційний  Суд України є єдиним органом  конституційної юрисдикції в Україні, який вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Завданням Конституційного Суду України є  гарантування верховенства Конституції  України як Основного Закону держави на всій території України.

Діяльність  Конституційного Суду України базується  на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обгрунтованості  винесених ним рішень.

Конституційний  Суд України ухвалює рішення  та дає висновки у справах щодо:

- конституційності  законів та інших правових  актів Верховної Ради України,  актів Президента України, актів  Кабінету Міністрів України, правових  актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

- відповідності  Конституції України чинних міжнародних  договорів України або тих  міжнародних договорів, що вносяться  до Верховної Ради України  для надання згоди на їхню  обов'язковість;

- додержання  конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 та 151 Конституції України;

- офіційного  тлумачення Конституції та законів  України.

Рішення й висновки Конституційного Суду України з зазначених питань є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Питання про конституційність зазначених нормативних  актів розглядаються за зверненнями:

Президента  України; не менш як 45 народних депутатів  України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

Закони  та інші правові акти за рішенням Конституційного  Суду України визнаються неконституційними  повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо було порушено встановлену Конституцією України процедуру їх розгляду, ухвалення чи набрання ними чинності.

Закони, інші правові акти або їхні окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність од дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їхню неконституційність.

Конституційний  Суд України не має повноважень  розглядати питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Конституційний  Суд України складається з 18 суддів. Президент України, Верховна Рада України  та з'їзд суддів України призначають  по шість суддів Конституційного  Суду України.

Суддею  Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг 40-річного віку, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як 10 років, проживає в Україні протягом останніх 20 років та володіє державною мовою. Суддя Конституційного Суду України призначається на 9 років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова  Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні  Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України таємним голосуванням лише на один трирічний строк.

Закон України "Про Конституційний Суд  України" від 16 жовтня 1996р. складається  з 4 розділів, 16 глав (95 статей, 9 прикінцевих  і перехідних положень). [3, с. 47]

Розділ  І Основи конституційного судоустрою. - Містить глави:

1. Загальні  положення;

2. Повноваження  Конституційного Суду України;

3. Судді  Конституційного Суду України;

4. Гарантії  діяльності суддів Конституційного  Суду України;

5. Організація  та діяльність Конституційного  Суду України.

Розділ II. Конституційне провадження. - Складається  з глав:

6. Звернення  до Конституційного Суду України;

7. Провадження  в справах у Конституційному  Суді України;

8. Рішення  і висновки Конституційного Суду  України.

Розділ  ІІІ. Особливості конституційного провадження. - Об'єднує глави:

9. Провадження  у справах, передбачених пунктом  1 статті 13 цього Закону;

10. Особливості  провадження у справах щодо  конституційності правових актів,  що викликають спір стосовно  повноважень конституційних органів  державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування;

11. Особливості  провадження у справах щодо  конституційності актів про призначення  виборів, всеукраїнського референдуму  чи місцевого референдуму в  Автономній Республіці Крим;

12. Особливості  провадження у справах щодо  відповідності положень чинних  правових актів, зазначених у  пункті 1 статті 13 цього Закону, конституційним  принципам і нормам стосовно  прав та свобод людини і  громадянина;

13. Особливості  провадження у справах щодо конституційності правових актів, якими суперечливо регулюється порядок реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина;

14. Провадження  у справах, передбачених пунктом  2 статті 13 цього Закону;

15. Провадження  у справах, передбачених пунктом 3 статті 13 цього Закону;

16. Провадження  у справах, передбачених пунктом  4 статті 13 цього Закону.

Розділ IV. Прикінцеві та перехідні положення. - Містить 9 пунктів, у яких визначається час набуття даним Законом  чинності, уточнюється юрисдикція Конституційного Суду України, регламентуються питання організаційного та матеріального забезпечення його діяльності. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

6. Постанови Пленуму  Верховного Суду  України як джерела  кримінального права

Для неухильного  дотримання положень Конституції Пленум Верховного Суду України у постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 зобов'язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його Конституції і за необхідності застосовувати відповідну норму Конституції як норму прямої дії (п. 2)'0

28 квітня 1992 р. Верховна Рада України  прийняла постанову, якою схвалила  Концепцію судово-правової реформи  в Україні, в якій проголошено, що основними принципами судово-правової реформи є:

- створення  такого судочинства, яке максимально  гарантувало б право на судовий  захист, рівність громадян перед  законом, створило б умови для  дійсної змагальності і реалізації  презумпції невинуватості;

- радикальне  реформування матеріального і  процесуального законодавства, деідеологізування  і наповнення його гуманістичним  змістом;

- диференціювання  форм судочинства, зокрема залежно  від ступеня тяжкості злочину;

- розгляд  окремих категорій судових справ суддями одноособове, а також колегіями професійних суддів та суддями з розширеною колегією судових засідателів;

- чітке  визначення умов допустимості  доказів;

- встановлення  судового контролю за законністю  і обгрунтованістю процесуальних  рішень слідчих органів, які обмежують права громадян;

- перевірка  законності й обгрунтованості  судових рішень в апеляційному  і касаційному порядку та за  нововиявленими обставинами;

- вилучення  з кримінального законодавства  переліку діянь, які в сучасних  умовах не визнаються злочинами;

- реформування  системи кримінальних покарань [9, с. 165].

В Україні  на сьогодні діє апеляційний та касаційний розгляд справ. Існуюча система  виправлення судових помилок  в Україні в цілому забезпечує режим законності та правопорядку в державі, хоча потребує серйозного реформування.

Справедливість  судового рішення неможлива без  реалізації права заінтересованої  особи на його перевірку іншим  складом суду. Причому таким складом  суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що постановляв оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той же суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень прийнято називати апеляційним. Він притаманний більшості країн світу, оскільки вважається найбільш надійним.

Відповідно  до Кримінально-процесуального кодексу  України єдиною касаційною інстанцією по перегляду кримінальних справ  в Україні є Верховний Суд, і зокрема його судова палата - у  кримінальних справах і військова колегія. Звузивши коло судів, які мають право касаційного перегляду справ, законодавець у той же час розширив коло справ, які можуть бути перевірені в касаційному порядку. Зокрема, в касаційному порядку, а не апеляційному переглядаються найбільш складні й важливі кримінальні справи, що були розглянуті по першій інстанції апеляційними судами. Оскільки в апеляційній інстанції можливе погіршення становища засудженого чи виправданого місцевим судом, то, за логікою, вироки і постанови, які постановлені апеляційною інстанцією після скасування вироків та постанов місцевих судів, також переглядаються в касаційному порядку.

Усвідомлюючи, що неможливо в усіх випадках забезпечити  виправлення судових помилок  до набрання судовим рішенням законної сили, законодавець передбачив можливість перегляду окремих судових рішень, що набрали законної сили, назвавши цей перегляд також касаційним. Деякі судові рішення, що набрали законної сили, переглядаються у виключному порядку. Таким чином, ст. 383 КПК передбачено, що в касаційному порядку можуть бути переглянуті судові рішення чотирьох категорій кримінальних справ: 1) вироки, ухвали та постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції; 2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку; 3) вироки та постанови місцевих судів, які не були предметом розгляду апеляційної інстанції і набрали законної сили; 4) вироки та постанови місцевих судів, які були предметом розгляду в апеляційній інстанції і залишені без зміни, змінені, скасовані (повністю або частково) із закриттям справи, поверненням на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, інші ухвали апеляційного суду щодо вироків та постанов місцевих судів, що набрали законної сили [9, с.173].