Джерела кримінального права

З підстав, передбачених у п. 2 ч. 1 ст. 400-4 КПК, в порядку виключного провадження можуть бути переглянуті: судові рішення, постановлені Верховним Судом України в касаційному порядку; судові рішення, постановлені апеляційним судом як судом першої інстанції, які не були предметом розгляду касаційної інстанції і набрали законної сили; вироки та постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, які не були предметом розгляду касаційної інстанції і набрали законної сили; вироки та постанови місцевих судів, які були предметом розгляду апеляційної інстанції і залишені без зміни чи змінені, якщо вони не були предметом розгляду касаційної інстанції; вироки та постанови місцевих судів, які не були предметом розгляду апеляційного суду, набрали законної сили і не були предметом розгляду касаційного суду за пропуском строку на оскарження чи внесення подання; передбачені законом судові рішення апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, і не можуть бути предметом касаційного розгляду; передбачені законом судові рішення місцевих судів, які не можуть бути предметом касаційного розгляду. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

7. Міжнародні конвенції,  угоди та протоколи  як джерела кримінального  права

Із прийняттям Закону України "Про дію міжнародних  договорів на території України" від 10 грудня 1991 р. статусу джерела кримінального права України набули укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори. Вони становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Міжнародні  кримінально-правові норми, що стосуються Загальної частини кримінального  права, як норми-принципи безпосередньо, не зазнаючи ніяких змін, імплементуються  у національне законодавство  України. Такими є норми чотирьох Європейських конвенцій, ратифікованих Україною 22 вересня 1995 р., які для України набули чинності з 1 січня 1996 р., а також норми Конвенції країн СНД "Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних відносинах" 1993 р. (Мінськ)2, яка для України набула чинності 14 квітня 1995 р. [12, с.31].

14 червня 1994 року між Україною та Європейським  Союзом було підписано угоду  про партнерство та співробітництво.

Парламентська Асамблея вважає, що відповідно до ст. 4 Статуту Ради Європи Україна здатна і бажає виконувати обов’язки члена Ради Європи, визначені у ст. 3: "Кожний член Ради Європи обов’язково повинен визнати принципи верховенства права та здійснення прав і основних свобод людини всіма особами, які перебувають під його юрисдикцією, і щиро та ефективно співпрацювати в досягненні мети Ради Європи", -у контексті запевнень вищих посадових осіб держави (лист Президента України, Голови Верховної Ради України та Прем’єр-міністра України від 27 червня 1995 року) та на основі наведеного нижче:

- з 1992 року Україна бере участь у  багатьох заходах Ради Європи, у міжурядових програмах співробітництва  та допомоги, зокрема у сферах  реформування правової системи  та прав людини, а також як "спеціальний  гість" у роботі Парламентської  Асамблеї та її Комітетах;

- розробляється  Спільна Програма Комісії Європейських  Співтовариств і Ради Європи  щодо реформування правової системи  і місцевого самоврядування, виконання  якої заплановано розпочати восени 1995 року;

- протягом  одного року з моменту вступу будуть прийняті відповідно до принципів Ради Європи у сфері законодавства: - нова Конституція; - рамковий документ про правову політику України щодо захисту прав людини; - рамковий документ про правову та судову реформи; - нові кримінальний та кримінально-процесуальний кодекси; - нові цивільний та цивільно-процесуальний кодекси; - нові закон про вибори та закон про політичні партії;

- роль  та функції Генеральної прокуратури  будуть змінені (особливо щодо  здійснення загального контролю  за додержанням законності) шляхом перетворення цього інституту в орган, який відповідатиме принципам - Ради Європи;

- - незалежність  судової влади, відповідно до  принципів Ради Європи, буде забезпечено,  зокрема стосовно призначення  та перебування на посаді суддів; до процедури призначення суддів залучатиметься професійна асоціація суддів;

- статус  правничої професії буде захищено  законом та буде засновано  професійну асоціацію адвокатів  [2, с.214].

Парламентська Асамблея зазначає, що Україна поділяє  те, як тлумачаться зобов'язання, викладені у п. 11, та має намір:

- підписати  на момент приєднання Європейську  Конвенцію з прав людини; протягом  одного року ратифікувати Конвенцію  та Протоколи №№ 1, 2, 4, 7 та 11 до  неї; до набрання чинності Протоколом  № 11 визнати право особи звертатися до Європейської Комісії з прав людини, а також визнати обов’язковість юрисдикції Європейського Суду з прав людини (ст.ст. 25 та 46 Конвенції);

- протягом  одного року з моменту вступу  підписати та протягом трьох  років ратифікувати Протокол  № 6 Європейської Конвенції з прав людини, який передбачає скасування смертної кари в мирний час, та ввести мораторій на виконання смертного вироку, який набирає чинності з моменту приєднання;

- не  підписувати у рамках СНД Конвенцію  з прав людини та інші відповідні  документи СНД, поки не здійснені нові дослідження щодо сумісності двох юридичних інструментів, - беручи до уваги той факт, що індивідуальні звернення, які подаються відповідно до цієї Конвенції, можуть призвести до неможливості ефективного використання права на індивідуальне звернення відповідно до ст. 25 Європейської Конвенції з прав людини;

- протягом  одного року з моменту вступу  до Ради Європи підписати та  ратифікувати Європейську Конвенцію  про запобігання тортурам, нелюдському  та такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню;

- підписати,  ратифікувати та, разом з тим,  застосовувати основні принципи  інших конвенцій Ради Європи, таких як Конвенція про взаємну  допомогу у кримінальних справах,  Конвенція про передачу засуджених  осіб, Конвенція з питань відмивання, пошуку, арешту та конфіскації доходів, одержаних злочинним шляхом;

- намагатися  вирішувати міжнародні спори  мирними засобами (зобов’язання, яке  розповсюджується на всі держави  - члени Ради Європи) [2, с. 219]. 
 
 

Висновки

Отже, ми розглянули тему: „Джерела кримінального права”. І можемо зробити наступні висновки.

Кримінальне право України у період суверенності і незалежності характеризується множинністю  джерел. Це система внутрішніх національних кримінальних законів та міжнародно-правових актів, що містять норми кримінального права.

Концептуальним  джерелом, яке містить норми прямої дії, є Конституція України. Вона має вищу юридичну силу. Тому всі  кримінально-правові норми повинні  відповідати Конституції.

Основним  національним джерелом кримінального законодавства є Кримінальний кодекс України, де сукупність кримінально-правових норм об'єднана у відповідні глави та систематизована у певній послідовності. Чинним, як зазначалось, є КК 1960 р, із численними доповненнями і змінами.

Джерелом  кримінального законодавства є й окремі некодифіковані кримінальні закони (згаданий Указ Президії Верховної Ради України "Про відповідальність за виготовлення з метою збуту та збут підроблених купонів багаторазового використання" від 21 січня 1992 р. Цей Указ діє паралельно з Кримінальним кодексом України),

Джерелами кримінального права, згідно зі ст. 152 Конституції, можуть бути і рішення  Конституційного Суду України про  неконституційність кримінальних законів  чи їх окремих положень.

Для неухильного  дотримання положень Конституції Пленум Верховного Суду України у постанові "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" від 1 листопада 1996 р. № 9 зобов'язує суди при розгляді конкретних справ оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору відповідності його Конституції і за необхідності застосовувати відповідну норму Конституції як норму прямої дії (п. 2)'0 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаних джерел

1. Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник/ Юрій Александров, Олександр Дудуров, Вадим Клименко та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Клименка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний уні-т. -К.: Юридична думка , 2004. -654, с.
2. Кримінальне право України:Загальна частина/ За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. -Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2002. -414, с.
3. Кримінальне право України:Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак./ Київський ун-т ім. Т.Шевченка, Юрид. фак.; Авт. Г.В.Андрусів та ін.; Ред. П.С.Матишевський, П.П.Андрушко, С.Д.Шапченко. -К.: Юрінком Інтер, 1997. -505,с.
4. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник/ Юрій Александров, Володимир Антипов, Микола Володько та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Клименка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний ун-т, Київський юридичний ін-т МВС України. -3-тє, вид., переробл. та допов.. -К.: Юридична думка , 2004. -351,с.
5. Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. -К.: Юрінком Інтер, 2005. -478 с.
6. Конституція України : Науково - практичний коментар/ Авт. колектив: В. Б. Авер’янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін; Ред. колегія: В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой; Акад. правових наук України. -Х.: Право; К.: Вид. дім "Ін Юре", 2003. -805, с.
7. Конституційне законодавство України : Законодавчі акти. Коментар. Офіційне тлумачення/ Ред. кол.: Н.М. Гайдук, В.І. Андрейцев, В.К. Андрушко та ін.. -К.: Атіка, 2000. -894, с.
8. Конституції і конституційні акти України: Історія і сучасність/ Ред. Ю.С. Шемшученко; НАНУ. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького . -Київ, 2001. -397, с.
9. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. -К.: А.С.К., 2001. -347 с.
10. Основи конституційного права України: Підручник/ За ред. В.В. Копєйчикова; М-во освіти і науки України, НПУ ім.М.П.Драгоманова. -Стереотип. вид.. -К.: Юрінком Інтер, 2000. -286, с.
11. Приходько В.Критерії класифікації джерел кримінального права // Підприємництво, господарство і право. -2002. -№ 12. - С. 79-81
12. Фріс П.Л. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. -К.: Атіка, 2004. -486, с.