Кримінально-правова характеристика крадіжки

Кримінально-правова характеристика крадіжки.

 

 

 

 

 

 

 

 

В С Т У П

 

Мабуть, крадіжки завжди були найпоширенішим засобом відносно «мирного» корисливого заволодіння чужим майном. Про це свідчить і назва злодія - людини, що діє зло (злодіє). Останніми роками в Україні відносна кількість крадіжок сягала за половину всіх зареєстрованих злочинів. У 2003 році загальна кількість крадіжок зменшилась порівняно з 2001 року майже на 11% і становила менше половини зареєстрованих злочинів. Зафіксовано 198442 крадіжки індивідуального майна (-4,2% порівняно з даними 1995р.) і 108596 таємних посягань на державну і колективну власність. У 2004 році розпочалася тенденція до зростання крадіжок - 234567.

Після прийняття нового Кримінального кодексу від 05.04.2001р. такого співвідношення між кримінологічно-ідентичними злочинами, кваліфікація яких була передбачена різними статтями Кримінального кодексу (ст.81 і 140) немає. Раніше, зазіхання на державну чи колективну власність каралось більш суворо, тим паче не тому, що за часи радянської влади в Україні повага до «священної» і недоторканої соціалістичної власності прищеплювалось громадянам не тільки тотальною агітацією, а й 20-25 річними строками позбавлення волі і навіть розстрілами, а тому, що власність громади більш доступна для злодіїв.

Хоча новий КК України  узагальнив єдину власність, в практиці все ж таки існує розмежування державної і приватної власності.

Статистика крадіжок, особливо крадіжок , в останні роки зумовлюється загальним погіршенням криміногенної ситуації в країні, в першу чергу майновим розшаруванням населення, зубожінням значної його частини. Це умови, які сприяють корисливим злочинам. А причини криються у нашій трагічній історії, що виховала у людей рабську психологію, в якій своєрідно поєднуються страх перед владою з лінощами та паразитичними тенденціями.

Серед крадіжок індивідуального майна 36,5%- квартирні, тобто скоєні у приватних квартирах та будинках. Порівняно з 1995 р. їх кількість збільшилась на 8,2% і становила у 2003р. - 7248 (-6,7% порівняно з минулим роком). Зростанню кількості крадіжок із квартир сприяло будівництво у містах великих житлових масивів ( мікрорайонів) - своєрідних міських спалень, завдяки більшість населення вдень виїжджає на роботу, навчання та інших справах, а будинки пустують. До того ж поганий технічний стан будинків - слабкі конструкції дверей та вікон, відсутність кодових замків та переговорних пристроїв у під’їздах тощо. Мало хто з жителів дешевих будинків у мікрорайонах користуються електронною сигналізацією, зважаючи на її високу ціну.

Сприяє крадіжкам і  так звана віктимна поведінка  потерпілих:  їх легковажність, надмірна довірливість, ігнорування елементарних правил самозахисту. Слід відзначити також атмосферу відчуження, що панує  серед мешканців багатоповерхових будинків. Більшість роками не знають сусідів навіть в обличчя. Частішають випадки крадіжок меблів та інших громіздких речей на очах у сусідів.

Близько 73% квартирних крадіжок трапляються у містах і селищах міського типу. Разом із тим з кожним роком зростає їх кількість у селах.

Засоби квартирних крадіжок лишаються ті самі, що і 20-30 років  тому: виламування дверей та вікон, розбирання стелі та підлоги, використання спеціальних злодійських інструментів. Технічна революція дещо вплинула і на озброєння злодіїв. З'явились спеціальні віджимні пристрої, з допомогою яких і зривають з засівів стальні двері, електронні засоби підслуховування тощо.

Крадуть звичайно все, що має товарну вартість: дорогоцінні речі, радіоапаратуру, антикваріат, дорогу одежу, гроші тощо.

Значний громадський резонанс викликають крадіжки автомобілів та іншого транспорту, головним чином приватного. У 2001р. таких крадіжок в Україні було зареєстровано 21101, що на 12,8% більше, ніж у минулому році, а у наступні роки кількість цих злочинів збільшилася на 1,8-2,7%. 1997р. таке зростання дещо припинилось: зареєстровано 22082, тобто 5,7% від загальної кількості майнових злочинів. Але у 2003 р. таких крадіжок зафіксовано вже на 2,8%більше - 22696. А втім, сума угонів за рік зменшилась на 11,4%, тому можна вважати, що кількість корисливих посягань на чужі автомобілі за останній рік майже не змінилось.

Розкриваються органами дізнання та попереднього слідства 45% крадіжок, а квартирних - ще менше - близько 32%. І лише 10,8% украдених автомобілів було повернено власникам у 2000р.

Діюче законодавство передбачає кримінальну відповідальність за угон транспортних засобів без мети їх крадіжки (ст.278 КК). Зменшення кількості угонів у той час, коли збільшується число крадіжок автотранспорту, зумовлюється, на мій погляд, не досить чіткою редакцією диспозиції ч.1 ст.278 КК і труднощами, пов’язаними з розмежуванням цього злочину з крадіжкою транспортного засобу. Угон, тобто неправомірне заволодіння автомобілем для задоволення будь-якої індивідуальної потреби, свідчить про корисливий мотив. А тому більшість угонів – це корисливі злочини. Винятком може бути лише ситуація, коли угонщик діяв в інтересах суспільства чи інших людей, у долі яких він особисто не зацікавлений, і якщо була в цьому крайня необхідність. Заслуговують, як на мій погляд, підтримки пропозицій щодо виключення з Особливої частини КК норми про кримінальну відповідальність за угон транспортних засобів, оскільки незаконне заволодіння ними підпадає (залежно від обставин) під ознаки крадіжки, пограбування, розбою або самочинства. 1995 рік в Україні вчинено 392 злочини з метою заволодіння автотранспортом. Всі вони поєднані з насильством, здійсненим шляхом пограбування та розбійних нападів. У Дніпропетровській, Львівській, Одеській, Черкаській областях викриті злочини угрупування з міжнародними зв’язками, які спеціалізувались на крадіжках автомобілів на території України та за її межами. Крадіжкам транспортних засобів сприяє паркування їх без нагляду на подвір’ях та на вулицях. На автостоянках, що охороняються, не вистачає місць, не кажучи вже про відсутність гаражів.

За фінансової скрути далеко не всі власники транспортних засобів  мають можливість використовувати досконалі протиугоні технічні засоби. Разом з тим, органи внутрішніх справ виявилися не підготовленими до успішної боротьби з крадіжками автомобілів. Відпрацьовані МВС профілактичні системи «Угон» і «Автомобіль» впроваджуються у діяльність міліції надто повільно.

Найбільш поширені крадіжки автомобілів в Одеській, Донецькій, Луганській, Львівській, Дніпропетровській, Миколаївській областях, автономній республіці Крим та м. Києві. На ці регіони припадає майже дві третини викрадених в Україні автомобілів.

Кишенькові крадіжки, що у 20-30 рр. тероризували великі міста  і були привілеєм еліти злочинного світу, у 80 р. і 90-ті роки трапляються  порівняно рідко: на території колишнього СРСР вони становили трохи більше двох відсотків загальної кількості  числа крадіжок, звичайно тих, щодо яких були порушені кримінальні справи.

Якщо латентність квартирних крадіжок вважається порівняно невеликою, бо наслідки їх, як кажуть, на виду, то про  те, що вкрали гроші із сумки чи кишені, знає тільки їх колишній власник. А  тому латентність таких крадіжок значна, майже така як шахрайства. Ця обставина зумовлює відносно тривалу злочинну діяльність професійних кишенькових злодіїв. Разом з тим слід відзначити, що при цьому їх кількість в останні роки навряд чи виросла, бо в кишенях тих, хто користується громадським транспортом, мало грошей. Ще в 1992 р. відомий російський спеціаліст з професійної та організованої злочинності І.А.Гуров писав, що професійний кишеньковий злодій  «змушений» красти до 20-25 разів на місяць.*

За експертними оцінками кількість кишенькових крадіжок, зокрема у великих містах, за останні 5 років дещо зросла. Але, виправдовуються автори міністерського звіту, за 1966 р. катастрофічна кількість більш тяжких злочинів, а також роботи по виявленню та притягненню до відповідальності винних осіб не дозволяють підвищити ¹ рівень реєстрації цих крадіжок. Автори звіту, схоже, не помічають цинізму своїх слів: детективи наші не мають часу навіть на те, щоб зареєструвати злочин, а де вже чекати від них розкриття...

Більш прибутковою є діяльність злодіїв, що крадуть речі пасажирів на залізницях. Нерідко перед крадіжкою майбутнім потерпілим дають снодійне.

Приблизно 4-5% зареєстрованих крадіжок припадають на мешканців готелів, гуртожитків, пансіонатів, санаторіїв, будинків відпочинку. Оскільки потерпілі у таких випадках – мешканці тимчасові, то кримінальні справи порушуються далеко не завжди, а тому латентність тут досить висока.

У 1996 році в Україні  зареєстровано 108,6 тисяч крадіжок . Це вдвічі більше, ніж у 1991 р. і на 9% перевищує рівень 1992 р. Лише 52% їх розкриті. Найбільш поширені такі крадіжки в Донецькій, Херсонській, Харківській областях та в Криму. Помітно активізувалось злодійство у селах. Об’єктами традиційно залишаються промислові підприємства, магазини, склади, будівництво, транспортні засоби, продукція сільського господарства, худоба.

Великих збитків державі  завдають крадіжки на залізницях, що не рідко поєднуються з пошкодженням рухомого складу, засобів зв’язку, сигналізації, тощо.

Засоби крадіжок традиційні, як правило, вони пов’язані з проникненням до приміщення чи іншого сховища. Разом з тим, з’явились і нові, що відповідають сучасним реаліям. Так, відомі кілька випадків умисного пошкодження транзитних трубопроводів з метою розкрадання нафтопродуктів. З’явилась інформація про крадіжки (поки що за кордоном) великих грошових сум шляхом переведення їх із банківських рахунків на новий рахунок за допомогою проникнення у комп’ютерну банківську систему.

Факторами розкрадання  майна є насамперед економічна криза, що викликала зупинку великих промислових підприємств і породила приховане та явне безробіття. Разом з тим зміна власників багатьох підприємств обумовила деяке зменшення у 1995 р. кількості крадіжок з магазинів та складів (на 14%).

МВС України вважає також  одним із чинників, що сприяють крадіжкам, відмову багатьох підприємств і установ від послуг охоронних організацій. Від 30 до 38% крадіжок і шахрайства, незалежно від форм власності майна, вчинюються групами осіб. Групові крадіжки у приватному секторі трапляються дещо частіше. На їх статистику впливають квартирні крадіжки. А незаконне заволодіння чужими автомобілями у 1999 р. було здійснено групами у 36 випадках із ста. Більш ніж 17% крадіжок взагалі 23% незаконних заволодінь автомобілями у 1996 р. скоєні неповнолітніми. Неповнолітні діяли, як правило, у складі групи (60%).

Крадіжки у стані  алкогольного сп’яніння становлять за статистикою 1996 р. - 16,9%. Це менше на 3%, ніж у 1992 р. Зазначене може свідчити про деякі зміни у корисливій мотивації майнових злочинів: вони стають більш раціональними .

 

1. Об’єкт злочину

 

Злочини проти власності  становлять одну із найпоширеніших і  найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найбільше цінних соціальних благ –  право власності. Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Передбачення в одному розділі Особливої частини КК відповідальності за всі посягання на власність незалежно від її форми забезпечує всім суб’єктам права власності однаковий кримінально-правовий захист, як того вимагають Конституція України та Закон України «Про власність». За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство відокремлює: а) право власності українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності ( у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об’єднань громадян); д) право приватної власності, у тому числі право спільної власності подружжя, членів сім’ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.

Розкрадання – це умисне незаконне обернення певним способом майна власника на свою користь, або інших осіб з корисних мотивів.

Під формами розкрадання  необхідно розуміти ті способи, конкретні  прийоми скоєння суспільно небезпечних  діянь, в результаті котрих винний протиправно та безкорисно вилучає майно з володіння власника. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року передбачає декілька форм розкрадання, однією з яких і є крадіжка – ст. 185 зазначеного кодексу. Це сама розповсюджена форма розкрадання, яка відрізняється від інших своєю таємністю.

Крадіжка завжди складається  у вилученні предмета розкрадання  зі сфери господарської влади  власника, в розриві зв’язку з  його законним володінням, коли останній лишається реальної можливості користуватися  цим майном. Вилучені цінності переходять в незаконне володіння злочинця. Шляхом крадіжки винний прагне присвоїти вилучені цінності та замінити собою законного власника. Однак очевидно, що скоєна ним протиправна дія не породжує правових основ особистої власності на стороні злочинця та володіння отриманим майном, не охороняється законом, а суб’єкт права, у якого вилучене майно, продовжує зберігати право власності, та залишається єдиним власником.

Отже, об’єктом крадіжки являється суспільне відношення власності, яке охороняється кримінальним закон. Родовим об’єктом злочину передбаченого кримінальним кодексом відносини власності, передусім відносини з приводу володіння, користування і розпорядження майном.

При знищенні або пошкодженні  майна додатковими факультативними  об’єктами можуть виступати громадський порядок, екологічна безпека.

Родовим об’єктом також  є суспільні відносини виробництва, розподілу, обміну матеріальних благ, котрі необхідні для колективного та індивідуального споживання; відношення, що закріплені та регулюються системою норм об’єктивного права.