Злочини проти громадського порядку

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

Ім. Вадима Гетьмана

Кафедра конституційного  та адміністративного права

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Кримінальне право»

на тему: «Злочини проти громадського порядку»

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу 1 групи

Юридичного факультету

заочної форми навчання

за спеціальністю 6402

Ємець Галина

Перевірила:

Ілікчієва Катерина Іванівна

 

 

 

Київ-2011

 

План

Вступ

1.Загальна характеристика злочинів проти громадського порядку

2.Юридичний аналіз злочинів проти громадського порядку

2.1.Масові заворушення

2.2.Хуліганство

Висновок

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Злочини проти громадського порядку на сьогоднішній день є одними з найчисельніших видів порушень, які зустрічаються працівникам  органів внутрішніх справ у повсякденній діяльності.

Актуальність підтверджується  тією суспільною небезпекою, яка заподіюється громадському порядку, спокою громадян, моральним основам суспільного  буття.

1. Загальна характеристика злочинів проти громадського порядку

Об’єктом цього злочину  є громадський порядок у тій  його сфері, що пов’язана з суспільними  відносинами, які забезпечують обстановку суспільного спокою і поведінку громадян, що відповідає законові, у різних сферах соціального спілкування. Особливість цього злочину полягає в тому, що він спричиняє суттєве порушення роботи транспорту, підприємств чи організацій. Тому, крім громадського порядку, злочин посягає і на додатковий об’єкт — нормальну діяльність транспорту, підприємств, установ чи організацій.

Об’єктивна сторона цього  злочину полягає в організації  групових дій або в активній участі в таких діях. Під організацією групових дій слід розуміти як безпосереднє створення групи, так і організацію вчинення таких дій або керівництво ними. Під активною участю слід розуміти інтенсивну участь у групових діях. Цей злочин вважається закінченим, якщо такі дії спричинили грубе порушення громадського порядку або істотне порушення роботи транспорту, підприємства, установи чи організації. Грубим визнають таке порушення громадського порядку, що заподіює останньому істотну шкоду, значно порушує обстановку суспільного спокою чи нормальну роботу підприємств, установ чи організацій.

Суб’єктивна сторона цього  злочину характеризується прямим умислом. Слід зазначити, що мотиви вчинення такого діяння можуть бути різними, крім хуліганських.

Суб’єкт цього злочину  — спеціальний. Відповідальності підлягають тільки організатори й активні учасники, які досягли 16-річного віку.

Склад цього злочину слід відмежовувати від масових заворушень (ст. 294) і від хуліганства, вчиненого групою осіб (ч. 2 ст. 296). Дії, передбачені ст. 293, вчиняються не натовпом, а учасниками окремої групи людей, і не супроводжуються погромами, підпалами, насильством над особою й іншими діями підвищеної небезпеки. Відсутність мотивів, що виражають явну неповагу до суспільства, відрізняє цей злочин від хуліганства, вчиненого групою осіб, для якого такі мотиви обов’язкові.

Покарання за злочин: за ст. 293 — штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців.

2.Юридичний аналіз злочинів проти громадського порядку

2.1.Масові заворушення (ст. 294).

 Масовими заворушеннями визнаються  організація таких заворушень, що  супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях.

Основним безпосереднім об’єктом цього злочину є громадський порядок, тобто ті суспільні відносини, що забезпечують умови нормального функціонування державних і громадських структур, нормальний ритм суспільного життя, роботи і спокою людей. Крім цього, при масових заворушеннях часто шкода заподіюється і додатковим об’єктам — авторитету представників влади, інтересам особи, власності.

Об’єктивна сторона злочину  виражається в організації масових заворушень чи активній участі в них. Організація масових заворушень полягає в підбурюванні тих людей, які стихійно зібралися, до масових виступів, насильства над людьми, погромів, підпалів, захоплення будівель, споруд, насильницького виселення громадян, знищення майна, збройного опору представникам влади. Як організаційну діяльність треба розглядати і керівництво діями натовпу при вчиненні названих дій, поширення серед натовпу неправдивої інформації тощо. Активна участь у цьому злочині означає особисту інтенсивну участь у вчиненні зазначених у законі дій.

Насильством над особою слід вважати завдання ударів, побоїв, катування, заподіяння будь-яких тілесних ушкоджень одному чи багатьом потерпілим. Вчинене під час масових заворушень умисне вбивство вимагає додаткової кваліфікації за ст. 115.

Погроми — це дії, поєднані зі знищенням, ушкодженням, руйнуванням громадських споруд, житлових та інших будинків, транспортних засобів, іншого майна.

Підпали — це дії, що спричинили загорання будинків, споруд, транспортних засобів. Знищення майна означає його приведення в повну непридатність. Захоплення будівель або споруд — це самовільне захоплення їх натовпом або активними учасниками під час масових заворушень. Насильницьке виселення громадян має місце у разі вигнання людей з їхніх помешкань чи певної місцевості із застосуванням фізичного чи психічного насильства. Збройний опір має місце у разі перешкоджання представникові влади виконувати його обов’язки із застосуванням хоча б одним із учасників масових заворушень вогнепальної, холодної зброї чи інших предметів, які використовувались як зброя. Для визнання злочину закінченим достатньо вчинення учасником масових заворушень будь-якої із зазначених у диспозиції ст. 294 дій.

Суб’єктивна сторона цього злочину  характеризується тільки прямим умислом. Однак умисел щодо заподіяння шкоди  в результаті масових заворушень може бути і непрямим. Мотиви і мета масових заворушень можуть бути різними, на кваліфікацію вони не впливають, але можуть бути враховані при призначенні покарання.

Суб’єктом цього злочину можуть бути лише організатори масових заворушень та активні їх учасники, які досягли 16-річ-ного віку.

Частина 2 ст. 294 передбачає відповідальність за ті самі дії, якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Під загибеллю людей слід розуміти смерть одного чи кількох потерпілих. Під іншими тяжкими наслідками розуміють заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або заподіяння значної матеріальної шкоди.

Покарання за злочин: за ч. 1 ст. 294 —  позбавлення волі на строк від  п’яти до восьми років; за ч. 2 ст. 294 — позбавлення волі на строк від  восьми до п’ятнадцяти років.

Заклики до вчинення дій, що загрожують громадському порядку (ст. 295). Ця стаття передбачає відповідальність за публічні заклики до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів такого змісту.

Об’єктом цього злочину є  громадський порядок, тобто такі суспільні відносини, що забезпечують нормальні умови діяльності підприємств, організацій, установ і окремих громадян.

Об’єктивна сторона цього злочину  характеризується однією з трьох  дій: а) публічними закликами до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд; б) публічними закликами до насильницького виселення громадян, що загрожують громадському порядку; в) розповсюдженням, виготовленням чи зберіганням із метою розповсюдження матеріалів такого змісту. Публічні заклики за своїм змістом є усним чи письмовим звертанням або виступом на мітингах, зборах, по радіо, телебаченню, в яких містяться заклики до вчинення погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель чи споруд, насильницького виселення громадян із займаних ними житлових будинків або певної місцевості. Під розповсюдженням матеріалів, що містять такі заклики, слід розуміти безпосередню передачу чи доведення будь-яким способом їх змісту до відома інших осіб. Виготовлення матеріалів — це безпосереднє авторське створення або технічне їх виготовлення (друкування, виготовлення ксерокопій, фотомонтажної або аудіо- чи відеопродукції). Під збереженням розуміють перебування таких матеріалів безпосередньо у винного, наприклад, у його помешканні чи автомобілі з метою їх розповсюдження. Злочин визнається закінченим із моменту вчинення будь-якої з названих у ст. 295 дії.

Суб’єктивна сторона цього злочину  характеризується прямим умислом. При виготовленні чи збереженні зазначених вище матеріалів обов’язкова наявність мети їх розповсюдження.

Суб’єкт цього злочину — будь-яка  особа, яка досягла 16-річ-ного віку.

Покарання за злочин: за ст. 295 — штраф  до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, чи обмеження волі на строк до трьох років.

 

 

2.2.Хуліганство (ст. 296).

Хуліганство — один із небезпечних  і дуже поширених злочинів проти  громадського порядку. Частина 1 ст. 296 визнає хуліганством тільки грубе порушення громадського порядку, вчинене з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Будь-які інші види хуліганських дій утворюють адміністративний делікт.

Основним об’єктом хуліганства  є громадський порядок, що охоплює  комплекс суспільних відносин, які  забезпечують спокійні умови життя  людей у різних сферах суспільно  корисної діяльності, моральність, нормальний відпочинок і дотримання правил поведінки в суспільному житті й у побуті. Як додаткові факультативні об’єкти часто виступають особистість, здоров’я, навколишнє середовище, власність. Однак при вчиненні хуліганства, відповідальність за яке передбачено ч. 4 ст. 296, здоров’я потерпілого є додатково обов’язковим об’єктом такого посягання.

З об’єктивної сторони хуліганство  являє собою суспільно небезпечну дію, що грубо порушує громадський  порядок. Діями, що грубо порушують громадський порядок, закон визнає тільки ті, що відрізняються особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Особлива зухвалість — це нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, які спричинили тілесні ушкодження, чи знущанням над потерпілим, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковий цинізм — це демонстративна зневага нормами моральності, наприклад, груба непристойність, демонстративне оголення, знущання над немічними тощо. Для кваліфікації хуліганства за ч. 1 ст. 296 достатньо наявності в діях винної особи однієї з цих ознак – особливої зухвалості або виняткового цинізму.

Хуліганство визнається закінченим із моменту вчинення дії, що грубо порушує  громадський порядок. Форми хуліганських дій можуть бути найрізноманітнішими: нахабне, зухвале, цинічне порушення громадського спокою, нормального функціонування підприємств, організацій, масових заходів, роботи транспорту. Це можуть бути і будь-яка наруга, знущання над людьми, їх побиття, осквернення громадських та інших місць роботи, відпочинку або побуту людей.

Хуліганські дії можуть бути вчинені  в будь-якому місці, частіше це відбувається в парках, на вулицях, кінотеатрах, магазинах та інших громадських місцях. Як правило, такі дії відбуваються в присутності потерпілих та інших громадян. Однак публічність не є обов’язковою ознакою хуліганства. Воно може мати місце в квартирі, на безлюдній вулиці тощо.

Із суб’єктивної сторони хуліганство  — це злочин, вчинений із прямим умислом  і мотивами явної неповаги до суспільства. Однак умисел щодо заподіяння шкоди  в результаті хуліганських дій може бути і непрямим. Не можна, наприклад, заперечувати наявність цього у випадку, коли п’яний хуліган зухвало почав лякати зброєю людей, а потім у громадському місці зробив неприцільний постріл, заподіявши одному з потерпілих тілесне ушкодження. У цьому випадку винний діяв нецілеспрямовано, він не бажав заподіяти шкоду здоров’ю будь-кому з оточення, але свідомо допускав такі наслідки. Хуліганство припускає наявність особливого мотиву, який називають хуліганським. Це може бути бешкетництво, прагнення протиставити себе суспільству, виявити п’яну зухвалість, продемонструвати свою грубу силу, зневагу до оточення тощо. У деяких випадках злочинне посягання на особу з мотивів ревнощів, помсти тощо може трансформуватися в мотив явної неповаги до суспільства й утворити склад хуліганства. Подібне, наприклад, має місце, коли через ревнощі двоє в кінотеатрі обмінюються взаємними образами, ударами, виникає бійка, внаслідок чого порушується нормальна робота кінотеатру, спокій і відпочинок глядачів. Спрямованість умислу винного і хуліганський мотив є основними критеріями відмежування хуліганства від злочинів проти життя і здоров’я особи.

Суб’єктом хуліганства можуть бути особи, які досягли 14-річ-ного віку.

Частина 2 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, вчинене групою осіб, причому попередня змова учасників не є обов’язковою для кваліфікації. Хуліганство, вчинене групою осіб, слід відрізняти від масових заворушень (ст. 294) і від групового порушення громадського порядку (ст. 293). При масових заворушеннях дії завжди вчиняються натовпом, причому ці дії супроводжуються погромами, підпалами, руйнуваннями, нерідко збройним опором представникам влади. При груповому хуліганстві цих ознак немає, а винні грубо порушують громадський порядок винятково з мотивів явної неповаги до суспільства. Групове порушення громадського порядку (ст. 293), поєднане із вчиненням окремих дій, що грубо порушують громадський порядок, із мотивів явної неповаги до суспільства, становитиме сукупність злочинів (статті 293 і 296).

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, визначене ч. 1 або ч. 2 цієї статті, якщо воно вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.