Ідентифікація за зовнішніми ознаками

      Виробничо-ділові дані характеризують ставлення людини до праці: працездатність, ощадливість, марнотратство, безгосподарність, жадібність, користолюбство. Виробничо-ділові дані визначають властивість особи, спроможність виконувати певну діяльність, також її психічний стан і позитивні та негативні моральні риси. Виробничо-ділові дані як психологічні установки орієнтують особу до здійснення певних дій, живлять її прагнення.

      Морально-побутові дані характеризують людину в побуті, сім'ї, малому колективі. Це показники системи норм і принципів поведінки особи у ставленні до членів сім'ї, родини, іншої малої соціальної групи. Відповідні показники стосуються міцних зв'язків між указаними членами суспільства або навпаки. Це, зокрема, єдність цілей, міжособистісних, ідейних, ділових, організаційних стосунків, високий рівень спілкування. Згуртовуючим фактором морально-побутових даних, що характеризують особу в побуті, сім'ї, малому колективі, є мета – передбачення в її свідомості результату, на здобуття якого спрямована належна діяльність [9, с.102].

      Ознаки  і дані зовнішності є головним компонентом криміналістичної габітології, їх потрібно віднести до фізичного  виду габітологічної характеристики. Зовнішній вигляд людини завжди використовувався для її розшуку і ототожнення. При цьому суб'єкти криміналістичної діяльності брали до уваги зовнішні ознаки і дані людини. Зовнішні ознаки людини поділяють на анатомічні та внутрішньоструктурні.

      Анатомічні  ознаки людини – це природжені її особливості (розмір і розташування окремих частин тіла). Кожна група об'єктів дослідження становить підрозділ криміналістичної габітології: дактилоскопія (гр. daktilos – палець), дентоскопія (лат. dento – зуби), дермоскопія кримінальна (лат. derma – шкіра).

      Отже, криміналістична габітологія вивчає: габітоскопію – вчення про зовнішність, дактилоскопію, дентоскопію, криміналістичну  дермоскопію обличчя. У процесі  становлення та розвитку криміналістики як науки ознаки зовнішності людини піддавалися класифікації. Розроблялася методика опису ознак.

      Спеціальну  термінологію для позначення ознак  зовнішності вперше дослідив і запропонував французький криміналіст А. Бертільон. Він назвав її «словесний портрет», запропонував описувати анатомічні ознаки, характеризуючи зовнішню будову тіла, фізіологічну діяльність.

      У даний час у практичній діяльності ознаки «словесного портрету» використовуються як система опису свідками і потерпілими зовнішності підозрюваного у вчиненні злочину з метою його впізнання (ідентифікації) та затримання. Найбільш повну класифікацію ознак зовнішності людини зробив у 1976 р. П.П. Цветков. Вчений класифікував ознаки зовнішності людини на три групи: загальнофізичні – стать, вік; демографічні – тип раси, національність; анатомічні – зріст, статура, угодованість, голова, волосся, обличчя, шия, плечі, груди, спина, руки, ноги. Кожна група ознак має більш детальну класи-  фікацію [7, с.254].

      2.2 Класифікація ознак  зовнішності людини

      Ознаки, які характеризують зовнішню будову людини, називаються ознаками зовнішності. У кожної людини зовнішній вигляд суто індивідуальний і має здатність відображатися в матеріальних слідах та пам'яті людини у вигляді уявних образів. Ознаки зовнішності складають основу криміналістичної ідентифікації під час вирішення ідентифікаційних та діагностичних завдань. Тому зовнішній вигляд людини здавна використовується під час упізнання та кримінальної реєстрації злочинців [12].

    Ознака  – це характеристика, відмітна риса об'єкта. У габітології ознака характеризує зовнішність людини в цілому або окремі її елементи (зріст, ніс, очі, волосся тощо). Ознаки зовнішності поділяють на власні та супутні.

      Власні  – це елементи і ознаки зовнішності людини, що проявляються у процесі її життєдіяльності, які поділяються на: загальнофізіопогічні, анатомічні та функціональні; на загальнофізичні, анатомо-морфологічні та функціональні; на анатомічні та функціональн. Власні ознаки також можуть виступати у вигляді особливих прикмет та помітних ознак.

      Супутні ознаки зовнішності – це особливості одягу, предметів-прикрас, утилітарних предметів (тростинка, парасолька).

      Загальнофізичні ознаки. В основу цих ознак покладені загальні біологічні, соціально-територіальні та популяційні особливості людини. До них належать загальнофізичні – ознаки статі, віку та демографічні ознаки, що характеризують певну расу, національність, народність, етнічну групу або іншу популяцію, що мешкає на певній території.

      Анатомічні  (анатомо-морфологічні, статичні) ознаки – це особливості зовнішньої будови тіла та скелета людини. Ознаки, які підлягають опису та дослідженню, інколи називають елементами зовнішності. Індивідуальність зовнішнього вигляду проявляється насамперед у неповторній сукупності форм, розмірів та особливостей частин тіла. До анатомічних ознак належать зріст, загальна будова тіла, форма голови, лоба, брів, носа, губ, рота; вид та колір волосся, обличчя, носа та інших частин тіла.

      Функціональні (динамічні) ознаки є загальними і характеризують людину як живу динамічну систему. Функціональні ознаки проявляються у русі та іншій життєдіяльності людини. До функціональних ознак належать хода, міміка, жестикуляція, мова та голос, навики поведінки, злочинної професійної діяльності (спосіб злому, відчинення замків, проникнення в сховище, вчинення убивства).

      Особливі  прикмети – це різні анатомічні або функціональні аномалії організму людини (І.Ф. Пантелеев), що рідко зустрічаються та відзначаються високою стійкістю. Ю.П. Дубягін визначає особливі прикмети як особливості зовнішності, що рідко зустрічаються та різко виділяють одну людину від інших внаслідок своєї неповторності та незвичності. До них належать невідповідності розміру окремих частин тіла (рук, ніг, голови, носа, вух та ін.); кольорові аномалії, тілесні нарости, шрами, татуювання, викривлення хребта, горб, родимки, бородавки, особливості ходи, жестикуляції, мови, голосу тощо.

      Особливі  прикмети у свою чергу можуть бути помітними, тобто такими, що очевидно спостерігаються, кидаються в очі. Тобто помітні ознаки – це особливі прикмети, які розташовані на відкритих частинах тіла та привертають увагу з першого погляду своєю незвичайністю (форма, розмір, колір). Помітні ознаки дозволяють одразу ж виділити окрему особу із групи людей.

      І.Ф. Пантелеев особливі прикмети та помітні  ознаки поділяє на анатомічні (статичні) та функціональні (динамічні).

      Супутні ознаки – це предмети одежі, що знаходяться у постійному користуванні особи в момент її відображення як то: куртка, піджак, брюки, сукня, головний убір, взуття; а також різні носильні речі: портфель, дипломат, парасолька, сумка, годинник, окуляри, сережки, персні, запальнички, слухові апарати тощо [3, с.182]. Ці ознаки також індивідуалізують зовнішній вигляд особи але їх ідентифікаційна значущість є менш суттєвою, так як вони можуть бути змінені.

      2.3 Криміналістичне  документування ознак зовнішності людини методом словесного портрета

      Опис  людини за ознаками її зовнішності  є здавна відомим та широко використовується як дієвий інструмент для розшуку  та розслідування. Однак тільки у  кінці XIX ст. дякуючи науковим дослідженням французького криміналіста-антрополога Альфонса Бертильона опис розшукуваної або встановлюваної людини перетворився у спеціальну поліційну систему під назвою «Словесний портрет», яку до цього часу успішно застосовують у своїй практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу.

      При застосуванні методу словесного портрета повинні бути дотримані такі вимоги:

      1. Повнота опису. Виконання цієї вимоги досягається за рахунок всебічного дослідження всіх частин тіла та елементів зовнішності людини. Опис здійснюється з усіх позицій, описуються: форма, розмір, контур, колір; вказується вага та інші особливості людини. Опис необхідно здійснювати в фас і в профіль (спереду, ззаду та з боку), так як частину елементів можна спостерігати тільки спереду, а частину – тільки з боку.

      2. Системність або послідовність опису. Для виконання цієї вимоги необхідно дотримуватись принципу – опис від загального до окремого. Це дозволяє зробити опис таким, що легко запам'ятовується і містить необхідну сукупність ознак зовнішності. Спочатку описуються у логічній послідовності анатомічні, потім функціональні і супутні ознаки.

      3. Використання під час опису спеціальної термінології та єдиних понять. Дотримання цієї вимоги дозволяє досягти застосування єдиної термінології опису зовнішності та усунути їх різночитання. Наприклад, при описі зовнішності людини різними суб'єктами – слідчим, оперуповноваженим, дільничним інспектором міліції, експертом, доцільно використовувати загальноприйняті довідкові посібники [3, с.238].

      Для успішного застосування методу словесного портрета необхідна також наявність єдиного понятійного апарата. У методі словесного портрета користуються такими поняттями:

• ознака зовнішності – характеристика людини у цілому або властивість окремих її елементів;
• елемент зовнішності – соматична частина людини – в ділянці носа, верхні або нижні кінцівки тощо.

      Ознаки  зовнішності людини за об'ємом класифікуються на: загальні (характеризують людину в цілому); окремі, часткові (детальні).

      За  ідентифікаційним значенням: групові (однаковий зріст, одна національність, загальний вік); індивідуальні.

      За  умовами прояву: статичні (колір волосся, очей); динамічні (хода, міміка, жестикуляція).

      За  своєю природою: постійні – ознаки, що можуть виникнути у людини від народження та зберігатися протягом усього життя; тимчасові – ознаки, що виникають у людини та зникають з різних причин (волосся, зуби); необхідні – ознаки, що притаманні певній етнічній групі або статі (вуса, борода – у чоловіків, коса – у жінок); випадкові – ознаки, що виникли внаслідок певних обставин; природні – ознаки, що характеризують різні етапи розвитку людського організму (молочні зуби, постійні зуби тощо); штучні – ознаки, що з'явилися як результат свідомої або іншої зміни зовнішності (шрами, рубці, татуїровки).

      Важливою  умовою застосування словесного портрета є опис ознак зовнішності з  урахуванням їх величини (розміру), форми, положення, а у ряді випадків і кольору.

      Величина (розмір) – це кількісна характеристика людського тіла, його частин, елементів, до яких належать висота, довжина, ширина, глибина. Величина (за виключенням зросту) подається у відносних вимірах шляхом порівняння її з іншими частинами тіла і, як правило, визначається за допомогою три-, п'яти- або семичленної градації. Тричленна градація здійснюється за допомогою 3 термінів: малий, середній, великий; п'яти – за допомогою 5 термінів, шляхом додавання до термінів тричленної градації термінів дуже малий, дуже великий; семичленна – за допомогою додаткових термінів нижче (менше) середнього і вище (більше) середнього.

      Форма – це загальний вид елемента або ознаки зовнішності, що визначається за допомогою відповідних геометричних понять – квадратний, шароподібний, випуклий, зігнутий, хвилястий, циліндричний, трикутний, ромбовидний. У ряді випадків цю ознаку називають ще контуром або конфігурацією.

      Положення – це розташування окремої частини обличчя відносно інших частин тіла людини. Своїм розташуванням характеризується кожна ознака зовнішності людини, що описується. Розташування характеризується відносно вертикального або горизонтального напрямку.

      Колір – це спектральна характеристика ознаки зовнішності (волосся, очі, шкіра). При описанні анатомічних (анатомо-морфологічних) ознак Ю.П. Ду-бягін рекомендує дотримуватися такої послідовності: фігура у цілому; голова у цілому; волосся; обличчя у цілому; лоб; брови; очі; ніс; рот та губи; зуби, підборіддя; вуха; шия; плечі; груди; спина; руки; ноги.

      Під час опису власних та супутніх ознак людського тіла та скелета  у померлих, загиблих, убитих та живої  людини необхідно враховувати чинники, що впливають на точність спостерігання та опису зовнішності за методом словесного портрета [3, с.240].

      При характеристиці загальнофізичних зовнішніх  даних описуються стать (чоловіча, жіноча) та вік (визначається за документами, на вигляд або шляхом освідування). Демографічні дані охоплюють відомості про расу, національність, народність, етнічну групу. При характеристиці анатомічних даних викорис-товуються такі показники, як розміри, контури (форма), положення, колір. Контур описується за подібністю з геометричними фігурами, а форма – щодо форм поверхні (або за аналогією з загальновідомими предметами) [5, с.160].

      2.4 Криміналістична  характеристика і  методика

      діагностики татуювання