Поняття , предмет, завдання, система і принципи кримінального права

Автор: Пользователь скрыл имя, 10 Февраля 2013 в 21:01, курсовая работа

Описание работы

В сучасних умовах незалежності та розбудови демократичної держави, формування громадянського суспільства дуже важливе місце посідає проблема забезпечення правовим підґрунтям існуючі відносини. Крім того з високими темпами наукового прогресу та розвитком нових сфер економічної діяльності суспільство вимагає все більш удосконаленого та новітнього, прогресивного правового регулювання.

Содержание

ВСТУП
1. Соціальна природа злочину. Залежність поняття злочину від соціально-економічних відносин, що існують в суспільстві
2. Поняття формального, матеріального та формально-матеріального визначень поняття злочину
3. Суспільна небезпека як матеріальна ознака злочину
4. Кримінальна протиправність як формальна ознака злочину
5. Винність і караність як ознаки злочину
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Работа содержит 1 файл

ПЛАН.docx

— 50.71 Кб (Скачать)

ПЛАН

ВСТУП

1. Соціальна природа  злочину. Залежність поняття злочину  від соціально-економічних відносин, що існують в суспільстві

2. Поняття формального,  матеріального та формально-матеріального  визначень поняття злочину

3. Суспільна небезпека  як матеріальна ознака злочину

4. Кримінальна протиправність  як формальна ознака злочину

5. Винність і  караність як ознаки злочину

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

При розвитку будь-якого  суспільства велику роль відграють  врегульовані правовими нормами  правовідносини у всіх галузях життєдіяльності. Саме критерій розвину тості правових традицій свідчить про ступень організації  та ступень еволюції суспільства.

В сучасних умовах незалежності та розбудови демократичної  держави, формування громадянського суспільства  дуже важливе місце посідає проблема забезпечення правовим підґрунтям існуючі  відносини. Крім того з високими темпами  наукового прогресу та розвитком  нових сфер економічної діяльності суспільство вимагає все більш  удосконаленого та новітнього, прогресивного  правового регулювання.

Процеси глобалізації та інтеграції у світову також  формують певну потребу для більш  чіткого та зрозумілого розмежування регульованих правом відносин. Всі  ці складові формують одну єдину проблему – визначення обсягів правомірної  поведінки. Особливо це проявляється в  сфері кримінального законодавства, де з появою нових видів суспільної діяльності постає гостра проблема закріпити  на рівні закону протиправність дій  спрямованих на обмеження чи порушення  прав економічних суб'єктів, у світлі швидкого розвитку технологій. Наприклад  ще досить недавно взагалі була відсутня норма права щодо комп'ютерних  злочинів, зараз це є чи не най  розповсюджуваний вид правопорушення.

Актуальність даної  роботи полягає в тому, щоб проаналізувати поняття та складові такого суто юридичного поняття як злочин з метою більш  детально вивчити його природу та фактори його окреслення. Крім того слід розрізняти злочин від інших  видів правопорушень, що не тягнуть  за собою кримінальної відповідальності, але є споріднені щодо певних ознак. Тому, у світлі новітніх тенденцій  розвитку держави, формується стійка потреба  в чіткому розмежуванні норма  права.

Об'єктом даної  роботи є така категорія протиправної поведінки як злочин, його склад  та визначення. Предметом дослідження  будуть виступати перш за все критерії визначення злочину, його структура  та його ознаки а також співвідношення та взаємозв'язок ознак.

Метою роботи є аналіз та виокремлення особливостей поняття  злочин, особливостей його складових  та їх відмінність від інших видів  протиправної поведінки.

Виходячи з мети під час розгляду даної тематики постають певні завдання, вирішення  яких веде до більш чіткого розуміння  природи та ознак злочину, а саме:

  • аналіз визначення злочину та підходи щодо його формалізації;
  • аналіз ознак злочину, та їх відмінність від ознак інших правопорушень;
  • аналіз механізму поєднання ознак злочину в єдину сукупність та природу категорії "злочин".

Таким чином, після  аналізу можна буде дати чітку  відповідь щодо формування критеріїв  віднесення поведінки до категорії  злочину.

1. Соціальна  природа злочину. Залежність поняття  злочину від соціально-економічних  відносин, що існують в суспільстві

Причини злочинності  варто шукати у всій палітрі відносин людини із зовнішнім середовищем, як соціальної істоти, у тім, що є змістом  соціального буття людини у всіх його складностях і протиріччях. Соціальні відносини, як й економічні, різноманітні й разнорівневі. У загальній  формі можна сказати, що соціальні  відносини, у яких особистість почуває  себе нерівної з іншими, защемленої, завжди чреваті протестуючим поводженням, а в крайнім своєму вираженні - злочинним. Практично рідко можна  зустріти людини, повністю вдоволеного  своїм положенням у суспільстві. У числі іншого, це виникає через  те, що людина схильний до переоцінки самого себе. Однак багатосторонність його соціального буття, як правило, утримує  баланс виникаючих протиріч, і людина живе в суспільстві як його член, хоча, може бути, і не повністю вдоволений своїм положенням, але підлеглий  закономірностям (і законам) суспільства  й держави.

Соціальні відносини  людини існують на макро- і мікрорівнях. Макрорівень являє собою й  відносини людини із суспільством і  державою в цілому, і його виробничі  відносини (включаючи утворення, спеціальність, роботу, суспільну діяльність і т.п. ) і його положення як особистості, у тім, що розуміється під правами  людини. Суспільство потоптаних людських прав неминуче розплачується високою  злочинністю, або їм правлять злочинними методами.

Найбільш уразливі проблеми соціальних відносин у цьому  плані - національні відносини й  проблема рівності.

Протягом тривалого  часу в кримінології затверджувалося, що злочинність - явище сугубо соціальне; відповідно в міркуваннях про  причини злочинності національна  тема майже не була присутня. Тим  часом у західній кримінології про  цю тему писали. Хоча некритично прийняти ці теорії навряд чи можна, зокрема  тому, що американські кримінологи, наприклад, розмежовують злочинність білих  і злочинність чорних і кольорових. Хоча, звичайно, говорити треба не про  біологічний поділ злочинності  на кольори, а про соціальний статус осіб, у силу свого кольору шкіри  оказавшихся на нижчих щаблях соціальних сходів і не бачать, у багатьох випадках, інших засобів боротьби за свої соціальні  права, крім злочинних. Це не виправдує  злочину, але пояснює їхньої причини. [7]

І коли у вітчизняній  кримінології затверджується, що національні  протиріччя є причини злочинності, то мова йде не про поділ злочинності (і її причин) по кольорі й по приналежності  до націй, національності, а про ті конфліктні ситуації, які породжені  протиріччями соціального (і політичного) плану, а види злочинності відбивають, у числі іншого, і національні  особливості життя людей. У той  же час до останнього років злочинність  на ґрунті міжнаціональних конфліктів не була настільки поширена й тим  більше настільки політизована, як це має місце нині.

Прокинувшася (або, точніше - розбуджена політиками) національна  ворожнеча й ненависть, що виникли  на ґрунті гасел про "суверенізації", доведених до абсурду, стали причинами  багатьох тяжких злочинів, включаючи  тероризм, масові вбивства, застосування зброї й т.д. Вони ж розбудили  соціальну злочинність, піднявши на поверхню хвилю крадіжок, насильств, захоплення зброї й т.п. Соціальне  життя людей у таких умовах стає нестерпною. Вона викликає не тільки різні ексцеси й відповідні злочини, але й непевність і напруженість, спричиняє , крім злочинності, постійний  страх, нервові стреси й психічні захворювання. Наслідком національних (у значній своїй частині спровокованих) конфліктів стала проблема біженців, які біжать із насиджених, що стали  рідними, місць не тільки під впливом  панічного страху перед невідомістю, але й тому, що погрозами й постійним  психічним тиском їх примушують до такого поводження. Строго говорячи, це теж особливий вид злочинності, поки ще не сформульований у законі.

Націоналізм є причиною й найбільш тяжких злочинів - проти  держави, проти особистості й  інших.

Соціальні відносини, що впливають на злочинність, можуть бути результатом несприятливо сформованої  екологічної ситуації, коли цілі народи ставляться в нестерпні умови  життя. Причому злочинність у  таких випадках буває двоякого роду. Насамперед злочинність посадових  осіб, що виявили пагубний вплив  на навколишнє середовище й здоров'я  людей екологічної ситуації, пов'язаної з виробництвом, але скриваючих це й тим посилюючі шкідливі наслідки, і злочинність інших жертв  ситуації, часто пов'язана з пияцтвом, як наслідком усвідомлення безперспективності життя, погіршенням фізичного стану, нервовими й психічними хворобами  їх особисто або їх близьких, що народжується на цьому ґрунті прагненням заподіяти  комусь шкода (часто такі злочини  називають немотивованими, хоча це не так, тому що мотив є, але їсти не усвідомлює й сам здійснюючий  злочин). [7]

Соціальні конфлікти  загального плану, що приводять до здійснення злочинів, можуть відбивати також  невдоволення людини своїм соціальним статусом, отриманим (або неодержаним) утворенням, обстановкою в трудовому  колективі, у якому або вирують  конфлікти, або діються неподобства, процвітає беззаконня, має місце  злочинне поводження посадових осіб. Буває й так, що сформована соціальна  ситуація втягує людину в злочинну діяльність. Може бути, найбільш характерним  у цьому плані є одержання  людиною на виробництві незаслуженого  їм заохочення (причому спочатку не усвідомлюваного їм факту незаслугованності  цього заохочення) один раз, потім  другий, третій і т.д. Це те, що, наприклад, називається приписками, породженими, спочатку, невідповідністю заробітної плати виконуваній праці (економічні причини!), а потім стали звичним  образом соціального буття й  переконанням, що прийшло, у тім, що раз людині краще (платять більше), значить все правильно. Відніми  в людини це звичне (хоча й незаконне) - наступить конфлікт. Нині, в умовах переходу до ринку, коли ослаблений (якщо не зруйнований) соціальний контроль за тим, хто, кому й скільки платить (грошову винагороду), саме винагорода, а не зарплату (у кооперативах, змішаних підприємствах і фірмах і навіть місцевих органах влади (меріях і  префектурах) вона встановлюється довільно, з порушенням принципу соціальної справедливості). Ця соціальна несправедливість його джерело конфліктів і злочинності.

Причому на злочинність  впливає (викликає її) не тільки конкретний прояв соціальних недоцільностей, конфліктів і несправедливості, але й загальна атмосфера в суспільстві, коли проголошені  гасла спростовуються справами влади, у тому числі критики, що прийшли  до влади на хвилі, несправедливостей  минулого.

Соціальна тканина  суспільства складається з різних верств населення, різних його страт (шарів, груп), об'єднаних загальними умовами  функціонування суспільного організму, але маючих у цьому загальному свої, групові, кланові й т.п. інтереси (не будемо при цьому виключати  й інтереси класів й їхнього протиріччя, незважаючи на те, що багато хто зараз  намагаються уникати такої постановки питання).

У проблемі причин злочинності класові інтереси цікавлять  нас у значно меншому ступені, чим протиріччя, що виникають між  більше дрібними осередками, що становлять суспільства (хоча класові зіткнення, як показує історія, найбільш страшні  по своїх тяжких наслідках для  соціального життя людей, у ході яких стираються грані між злочинний  і незлочинним, коли закон перестає бути законом, а залишається лише право сильного, що перестає бути правом, коли колесо історії повертається знову... Але це - інше питання). [8]

Протиріччя між  груповими інтересами усередині  суспільства - реальність, що ігнорувати не можна. Звичайно, зовсім не завжди ці конфлікти народжують злочинність, але найбільш гострої форми їх - безумовно. Причому нерідко ненависть  одних верств населення до інших  розпалюється штучно, наприклад за допомогою засобів масової інформації. Гасла типу: "Бий комуністів!", як і бездумні заклики до розправ  з буржуями (дійсними або мнимими) або з куркулями, як було наприкінці 20-х рр., і т.п. , які привели країну до настільки сумних наслідків, розбурхували суспільство. Соціальний клімат у суспільстві, розігрітий подібними закликами, приводить  до нестійкому, конфліктному положенню  між різними соціальними шарами й неминуче веде до злочинів.

Не можна при  цьому ігнорувати ворожість одних  шарів суспільства до інших, наприклад, із приводу більшої заробітної плати, наявності дач або більших  квартир, можливостей їздити за рубіж  і т.д. Людям століттями вбивали  в голів ідеї рівності (убивають, всупереч тому, що відбувається в суспільстві  й зараз), хоча абсолютної рівності немає й бути не може. Але варто  домагатися в суспільстві найбільш повного дотримання принципу соціальної справедливості й забезпечення нормального, забезпеченого в правовому відношенні існування людей.

От чому, коли підлітки робили акти вандалізму (і крадіжки) з дач, скажемо, представників творчої  інтелігенції, вони говорили, що грабують радянських буржуїв, а коли злодії очищають квартири торговельних працівників (або  від'їжджаючих за кордон), вони говорять, що відновлюють соціальну справедливість, тому що крадуть у тих, хто сам  обкрадає державу й людей. Так  чи інакше, але ці дії (як й їхнє пояснення) відкривають нам завісу (причини) конфліктів між різними соціальними  групами й причини багатьох проявів  злочинності. До речі, і характер чинених  злочинів, і їхня мотивація також  виникають із приналежності осіб, що зробила злочини, до тієї або іншої  соціальної групи. Виявлено одну загальну кримінологічну закономірність: чим  нижче рівень культури, вихованості  й освіченості злочинців, тим  грубіше по характері й примітивніше по мотивації чинене ними злочин. Чим  вище утворення, соціальний статус злочинця, тим зухваліші способи здійснення злочинів, хоча, в остаточному підсумку, вони настільки ж, якщо не більше, небезпечні, чим всі інші види злочинності  або злочинів. При всім цьому злочинність, як прояв групових конфліктів у суспільстві, є реальність. Нижчою ланкою в причинах злочинності, обумовлених соціальним буттям людини, є міжособистісні відносини (конфлікти) - у родинах, між близькими  й знайомими, нарешті, що випадково  виникають на ґрунті конкретної ситуації, коли зіштовхуються між собою  інтереси людей, що не знайшли іншого способу дозволу конфлікту, крім як через злочин. Статистика показує, що такий вид злочинності, як насильницька, є в значній частині наслідок міжособистісних зіткнень. [8]

Перший й основний осередок соціального буття людини - родина. У цьому осередку - сила й слабість держави. Благополуччя й  соціально корисна діяльність родини в значній мірі залежить від економічних, матеріальних умов. Забезпеченість або  незабезпеченість родини, особливе положення  розділу її - чоловіка, визначає в  більшості випадків моральну й соціальну  ситуацію в ній. У той же час  клімат у родині визначають не тільки матеріальні умови, але й ступінь  соціальної вихованості її членів, моральні установки. Не секрет, що чимало конфліктів і злочинів відбувається й відбувається там, де процвітають  склоки, наклеп, анонімки, підсиджування, кар'єризм, що в значній частині  випадків є не що інше, як вираження  психологічної несумісності людей. У недалекому минулому в радянській кримінології як позитивний фактор відзначалося, наприклад, те, що, на відміну від  більшості країн Заходу, де вбивства відбуваються в значній частині  в результаті дій терористів, гангстерів, на вулицях й у громадських  місцях, із застосуванням вогнепальної зброї й т.д. , у нашій країні переважна більшість убивств - результат  побутових конфліктів (чоловік - дружину, дружина - чоловіка, коханець - співмешканку й т. п.). Навряд чи, однак, це можна  вважати більшим досягненням, тому що те, що називається побутом, є  не що інше, як деморалізація мікросоціальних  відносин, показник існуючі в суспільстві  неповаги людей друг до друга, у тому числі людей близьких, соціальної невихованості й низкою культури населення. А якщо до цього додати широкі масштаби з - злочину досить специфічного й найбільше властивій  нашій країні, у комплексі причин якого нерідко лежать ті ж "побутові" мотиви або ворожість (зворотний  бік психологічної несумісності) людей друг до друга ("Мені не сподобалося, як він на мене подивився!"), те стає очевидним, що подібна ситуація в  якості кримінологічно позитивної оцінюватися  не може. Але тепер з'явився й тероризм. Міжособистісні конфлікти, що виникають  на ґрунті незадовільного соціального  буття людини й відносин, що складаються  внаслідок цього, небезпечні тим, що виникають або зненацька, але  як результат "нагромадження" невдоволення протягом тривалого періоду часу й тому важко розпізнавані й тим  більше попереджуємі, або починаються  практично з перших днів спільного  життя й з кожним наступним  днем (періодом) стають усе більше нестерпними, приводячи, в остаточному підсумку, до вибуху, злочину. В останньому випадку  втручання громадськості або  правоохоронних органів нерідко  не запобігає сумних наслідків, але  навіть прискорює їхнє настання (що, звичайно, не означає, що в подібних ситуаціях у них не слід втручатися, - тут дорівнює може бути успіх або  сумний результат). Сугубо особистісне  сприйняття людиною соціального  життя, як на макро-, так і на мікрорівнях, створює додаткові труднощі для  з'ясування впливу соціальних умов на поводження його, у тому числі злочинне. Те, що ми називаємо стресами (і що зовсім не завжди означає наявності  психічної хвороби), виникає, як правило, саме на ґрунті незадоволеності соціальним буттям. Очевидно одне: мікросоціальні й міжособистісні конфлікти є  вираження негативного плину  соціального життя людей, і саме в ній й у цих конфліктах кореняться причини значного відсотка злочинності в загальній її масі. Треба мати на увазі, що соціальні  конфлікти досить різноманітні й  переважна більшість їх може виявлятися в процесі практичної діяльності як суспільством і його соціальними  осередками на різному рівні, так  і правоохоронними органами, у  першу чергу міліцією й наслідком. Однак заходу попередження злочинів у подібних випадках повинні по перевазі носити загальсоціальний характер.

Информация о работе Поняття , предмет, завдання, система і принципи кримінального права