Цивільне право України: поняття і система

1.Цивільне право України: поняття і система

 Цивільне право - одна з провідних галузей національного права України, яка регулює певну групу правових відносин за участю фізичних і юридичних осіб та держави в цілому.

 Цивільне право України, як будь-яка інша галузь права, характеризується предметом і методом правового регулювання.

 Предмет правового  регулювання цивільного права  складають правові відносини,  що регулюються цивільно-правовими  нормами. Це, зокрема, такі групи  відносин: майнові відносини; особисті  немайнові відносини.

 Майновими відносинами  є правові відносини, що пов'язані з належністю, набуттям, володінням, користуванням і розпорядженням майном. При цьому вони зумовлені використанням товарно-грошової форми.

 Особисті немайнові  відносини індивідуалізують особу,  оскільки виникають завдяки здійсненню  нею своїх особистих прав і  свобод (наприклад, право особи  на життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я та авторство), що поділяються на дві групи:

- особисті права, пов'язані з майновими (скажімо, права авторів на результати інтелектуальної праці в царині науки, літератури, мистецтва тощо);

- особисті права, не  пов'язані з майновими (приміром, права особи на честь, гідність, ім'я, листування тощо).

 Сторони цих відносин  виступають як юридичне рівні між собою, автономні та незалежні одна від одної, що є однією з характерних рис цивільно-правового методу. Учасниками цивільно-правових відносин можуть бути фізичні особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), юридичні особи та держава як у цілому, так і окремі соціальні утворення (адміністративно-територіальні одиниці, в тому числі автономні утворення). З виникненням цивільно-правових відносин їхні учасники не можуть нав'язувати свою волю один одному, а тому їхні стосунки повинні базуватися на основі досягнутої згоди (наприклад, в основу реалізації договору купівлі-продажу сторони мають покласти досягнення спільної згоди відносно кількості, якості й ціни товару).

 Цивільно-правовий метод  характеризується такими ознаками:

- юридичною рівністю сторін;

- диспозитивністю сторін, на підставі чого сторонам надається право визначати свої взаємовідносини на свій розсуд повністю або частково у межах, передбачених чинним законодавством;

- особливим способом вирішення  майнових спорів між учасниками цивільних правовідносин (через загальний суд, арбітражний чи третейський суд);

- наявністю майнової відповідальності  сторін.

 Отже, цивільне право  як галузь права являє собою  сукупність норм права, які  регулюють майнові та особисті  немайнові відносини, що складаються  в суспільстві між фізичними  і юридичними особами та іншими  соціальними утвореннями на засадах юридичної рівності сторін.

 Система цивільного  права України визначає розміщення  його складових у певній системі,  обумовленій взаємозв'язком елементів  - юридичних норм та інститутів. Вона поділяється на дві частини: загальну та особливу.

 Загальну частину цивільного  права складають правові норми  та інститути, що стосуються  всіх цивільно-правових відносин, а саме: положення про суб'єктів та об'єкти цивільного права, угоди, представництво й довіреність, позовна давність.

 Особливу частину цивільного  права складають норми права,  які регулюють окремі групи  спеціальних цивільно-правових відносин. Вона криє в собі такі інститути: право власності; зобов'язальне право; авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та юридичних осіб; застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

 Як частина юридичної  науки цивільне право вивчає закономірності цивільно-правового регулювання суспільних відносин, історію його становлення й розвитку, а також розробляє способи його подальшого удосконалення.

2. Загальна характеристика  цивільного законодавства України.  Цивільний кодекс України

 Нові ринкові відносини потребують радикального оновлення правової бази, в тому числі й цивільного законодавства. Нині систему цивільного законодавства складають законодавчі та інші нормативні акти, що містять цивільно-правові норми.

 Основні засади цивільно-правового  регулювання товарно-грошових відносин  визначаються Конституцією України.  Зокрема, вперше в Основному Законі нашої держави закріплено право приватної власності:

"Кожен має право  володіти, користуватися і розпоряджатися  своєю власністю, результатами своєї творчої, інтелектуальної діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

 Ніхто не може бути  протиправне позбавлений права  власності. Право приватної власності  є непорушним" (ст. 41).

 Законодавчі акти України  мають деталізувати й розвивати  конституційні положення. А втім, іще до прийняття нинішньої Конституції України Верховна Рада Української РСР ухвалила закони, спрямовані на регулювання й розвиток цивільно-правових відносин, як-от: "Про власність" від 7 лютого 1991 р., "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р., "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р., "Про цінні папери і фондову біржу" від 18 червня 1991 р. та ін.

 Серед інших нормативних  актів, що містять цивільно-правові  норми, є укази Президента України  (наприклад, Указ Президента України  "Про тимчасове положення про  правову охорону об'єктів промислової  власності та раціоналізаторських  пропозицій в Україні" від  18 вересня 1992 р.), постанови й розпорядження  Уряду України (скажімо, постанова  Кабінету Міністрів України "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 р.), а також положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, стосовні до майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються міністерствами й відомствами України.

 Центральне місце в системі цивільного законодавства належить Цивільному кодексу України, прийнятому Законом Української РСР від 18 липня 1963 р. і введеному в дію з 1 січня 1964 р. Із змінами й доповненнями він діє і дотепер.

 Цивільний кодекс України  є однією з форм кодифікації  цивільного законодавства і являє  собою єдиний законодавчий акт,  у якому систематизовано цивільно-правові  норми. Він складається з Загальної  та Особливої частин.

 Загальна частина криє в собі таке: основні положення; особи (громадяни та юридичні особи); угоди;

 представництво й довіреність;  позовна давність.

 Особлива частина охоплює  такі інститути: право власності  (загальні положення; власність  громадян;

 заповітне право; колективна власність; виникнення і припинення права власності; захист права власності);

 зобов'язальне право (загальні положення, окремі договори й зобов'язання); авторське право; право на відкриття; право на винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналізаторську пропозицію; спадкове право; правоздатність іноземних громадян та осіб без громадянства, а також застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів.

 Цивільний кодекс містить преамбулу, 8 розділів, що охоплюють 42 глави (152 статті).

 Розділ 1. Загальні положення. - Має такі глави:

 основні положення;  особи; угоди; представництво  й довіреність; позовна давність.

 Розділ 2. Право власності. - Охоплює загальні положення,  де мова йде про правомочність  власника; визначає поняття й  форми власності в Україні,  перераховує підстави виникнення і припинення права власності та його захист.

 Розділ 3. Зобов'язальне право. - Містить загальні положення про зобов'язання (поняття і зміст зобов'язань, форма договору, умови виконання зобов'язань, забезпечення виконання зобов'язань, відповідальність за порушення зобов'язань, умови припинення зобов'язань) та характеристику окремих видів зобов'язань (купівля-продаж, міна, дарування, поставка, підряд та ін.).

 Розділ 4. Авторське право. - Характеризує законодавство про авторське право й суміжні права та сферу його дії.

 Розділ 5. Право на відкриття. - Визначає право автора на відкриття й визнання його пріоритету, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство на відкриття.

 Розділ 6. Право на винахід,  корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів та послуг, раціоналізаторську пропозицію. - Характеризує законодавство України з цих питань, визначає права автора раціоналізаторської пропозиції, його участь у її впровадженні, а також успадкування цього права та порядок вирішення спорів про авторство, першість на раціоналізаторську пропозицію та виплату винагороди.

 Розділ 7. Спадкове право. - Визначає підстави успадкування; час і місце відкриття спадщини; осіб, що можуть бути спадкоємцями; порядок виконання заповіту; порядок прийняття спадщини тощо.

 Розділ 8. Правоздатність  іноземних громадян та осіб без громадянства. Застосування цивільних законів іноземних держав і міжнародних договорів. - Характеризує зміст цивільної правоздатності іноземних громадян і осіб без громадянства, а також порядок застосування цивільного законодавства іноземних держав та міжнародних договорів суб'єктами цивільних правовідносин.

3.Цивільно-правові відносини, їх виникнення, зміна та припинення

 Цивільно-правові відносини  - врегульовані нормами цивільного  права майнові та особисті  немайнові відносини, учасники  яких виступають юридична рівними носіями прав та обов'язків.

 Відповідно до статей 1, 2 Цивільного кодексу України  зазначені відносини виникають  у: державних, кооперативних та  інших громадських організацій  між собою; громадян із державними, кооперативними та іншими громадськими організаціями; громадян між собою.

 Для цивільно-правових  відносин е характерними специфічні  ознаки, які вирізняють їх з-поміж  інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві.  Зокрема, слід відзначити такі особливості:

- цивільно-правові відносини  - це майнові та особисті немайнові  відносини;

- учасники цих відносин  характеризуються майновою відокремленістю  та юридичною рівністю;

- юридичні права та  обов'язки суб'єктів цивільно-правових  відносин виникають, змінюються  або припиняються на підставі юридичних фактів. Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб'єктів, об'єктів і змісту.

 Суб'єктами цивільно-правових  відносин можуть бути фізичні  та юридичні особи.

 Правові відносини  між фізичними особами виникають  здебільшого з приводу матеріальних, духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного об'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: речі, дії, продукти творчої діяльності, особисті немайнові блага. Змістом цивільно-правових відносин є цивільні права та обов'язки суб'єктів таких відносин.

 У даному випадку  суб'єктивне право - це заснована  на законі можливість конкретної  особи здійснювати певні дії  та вимагати задоволення свого  інтересу від зобов'язаної особи.

 Зміст суб'єктивного права знаходить свій вираз у відповідних можливостях учасника зазначених відносин:

- здійснювати певні дії  (наприклад, купувати, продавати,  дарувати речі, використовувати  твори тощо);

- вимагати належної поведінки  від зобов'язаних осіб (скажімо, виконати роботу, передати речі і т. ін.);

 - можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

 Суб'єктивний цивільний  обов'язок - міра необхідної поведінки  зобов'язаної особи, яку вимагає  від неї уповноважена особа  з метою задоволення своїх  інтересів.

 Цивільно-правові відносини  поділяються на такі види:

 1) за змістом: майнові цивільно-правові відносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (приміром, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові цивільно-правові відносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини);

2) за зв'язком учасників  відносин: абсолютні, тобто цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть як зобов'язаний суб'єкт невизначене коло осіб (скажімо, правовідносини власності, авторства); відносні цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб'єктові протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна здійснити уповноваженому суб'єктові певні дії (приміром, у разі купівлі-продажу, зберігання, постачання);

3) залежно від об'єкта  правових відносин: речові цивільно-правові  відносини, об'єктом яких є  речі (наприклад, відносини володіння та користування майном); зобов'язальні, тобто правовідносини, об'єктом яких є виконання відповідних зобов'язань (наприклад, відносини, що виникають із договору, спричинення шкоди);

4) залежно від структури:  прості цивільно-правові відносини, за яких одній стороні належить тільки право, а іншій - тільки обов'язок (скажімо, правовідносини, що виникають із договору позики); складні цивільно-правові відносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов'язки (наприклад, відносини, що виникають із договору купівлі-продажу);

 5) за характером нормативного спрямування: регулятивні цивільно-правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками; охоронні цивільно-правові відносини, що виникають унаслідок порушення цивільних прав одного з суб'єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.