Охарактеризуйте основні види організованих злочинних груп та напрямки їх діяльності в умовах сучасної України

Психологічною основою організованості угруповання є, насамперед, мета спільної злочинної діяльності. Саме вона об'єднує окремих осіб в єдину спільноту, спрямовує їх діяльність. Для її досягнення виробляється стратегія і тактика діяльності угруповання, обираються найбільш єфективні засоби здійснення посягань, створюється матеріальна база функціонування угруповання.

В угрупованні  формується певна психологічна структура, котра відображає світоглядні позиції його членів, їх ідеологію, систему ціннісних орієнтацій, характер емоційних та ділових стосунків між ними. Виробляється система норм поводження, котрі стосуються різних аспектів взаємин членів організованих злочинних груп, у тому числі й під час попереднього розслідування, при судовому розгляді, в період відбування покарання. Встановлюється також система санкцій за невиконання відповідних правил поведінки і система заохочень, наприклад, надання матеріальної допомоги засудженому під час відбування покарання, якщо він зберігав мовчання, і членам його родини. Обов'язковим елементом організованості в угрупованні є утвердження в ньому жорсткої дисципліни, що грунтується на круговій поруці.

Поряд з психологічною структурою формується і певна функціональна структура угруповання. Створення стійкого злочинного об'єднання обов'язково пов'язується з виділенням у ньому особи лідера, який зазвичай є його організатором та керівником. З розширенням масштабів злочинної діяльності та зростанням чисельного складу угруповання значення функції управління угрупованням і роль лідера зростають. За окремими членами й інші ролі виділяються і закріплюються, об'єктивно необхідні для здійснення злочинів та забезпечення функціонування угруповання як специфічного антигромадського об'єднання. Створюватися можуть навіть окремі підрозділи угруповання, діяльність яких пов'язана із забезпеченням його широкомасштабної злочинної діяльності та захисту від можливого викриття правоохоронними органами чи для протидії конкуруючим угрупованням.

Організованість угруповання проявляється в особливостях його діяльності. Як правило, ретельно готується кожен злочин. Заздалегідь підшукується об'єкт злочинного посягання, здійснюється його розвідка, обираються найбільш ефективні варіанти здійснення посягання, шляхи відходу, канали збуту незаконно набутого майна та цінностей і т.ін. Забезпечується також перспектива злочинної діяльності угруповання. Його члени уважно вивчають соціальну реальність, зміни, що відбуваються в ній, оцінюють ефективність своєї діяльності та можливості її підвищення у нових умовах суспільного життя, здійснюють прогнозування найбільш вигідних сфер та видів злочинної діяльності. При цьому організовані злочинці не просто використовують зручні для здійснення злочинів умови, але й переборюють перешкоди, що трапляються на їх шляху, цілеспрямовано пристосовують соціальне середовище для здійснення злочинів.

Врешті-решт основою організованості угруповання є злочинна діяльність, яка забезпечує реалізацію спільних намірів його членів. Саме діяльність, її спрямованість, характер, масштабність, сфера здійснення визначає тип злочинного угруповання, кількість його членів, ієрархію стосунків у ньому, його організаційну структуру. Все в угрупованні підпорядковується досягненню мети його діяльності.

Чим вищим  є рівень організованості в групі, тим більше організаційні, управлінські функції відходять від безпосередньо виконавських. Причому при організації злочинної діяльності в широких масштабах її організатори та керівники можуть навіть не з'ясовувати деталі здійснення тих чи інших діянь, передбачених конкретними нормами кримінального закону. Вони можуть формулювати загальні завдання перед угрупованням, визначати лінію поводження, продумувати і забезпечувати систему координації дій різних учасників організованої злочинної діяльності, систему безпеки. При цьому вони можуть навіть не знати, хто конкретно, за якою адресою, в який час вчиняє злочин, що саме викрадає.

Кожна із зазначених характеристик організованого злочинного угруповання відзначається  певним рівнем розвиненості. Причому цей рівень є достатнім для функціонування злочинного об'єднання та відтворення його злочинної діяльності. З іншого боку, існування угруповання передбачає розвиненість кожної з них. У цьому плані має бути певна гармонійність.

Гармонійність розвитку організованого злочинного угруповання  виявляється і в тому, що зазначені властивості взаємопов'язані, доповнюють одна одну; розвиток однієї є необхідною передумовою розвитку іншої. Скажімо, не може бути стійкім угруповання без його згуртованості. Але існує така сама залежність згуртованості від стійкості: згуртованість, зокрема, не формується за нестабільності складу угруповання. Саме тому всі зазначені ознаки - організованість, згуртованість та стійкість - притаманні кожному без винятку організованому злочинному угрупованню.

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Проаналізуйте основні напрямки попередження злочинів серед жінок

Хоча жіноча злочинність в жодному суспільстві не має домінуючого характеру, її дослідження є важливою кримінологічною проблемою. І насамперед тому, що рівень і структура цього виду злочинності значною мірою є показниками морального здоров’я суспільства, індикаторами його духовності, ставлення до основних людських цінностей. Злочинність жінок тісно пов’язана із загальною злочинністю, особливо неповнолітніх. Разом з тим вона має певні особливості, які визначаються соціально-психологічним і біологічним статусом жінки. Від злочинності чоловіків, яка домінує практично в усіх показниках загальної злочинності, жіноча злочинність відрізняється кількісними показниками, особливостями структури і характеру злочинів, роллю жінок у злочинах, вчинених разом з чоловіками, способами і знаряддями вчинення злочинів. Починаючи з 90-х років показник жіночої злочинності (як і багатьох інших видів злочинності) різко підвищився з піком у 1996 р. і поступово знизився в наступні роки.

Частка жіночої злочинності серед злочинності загальної поступово збільшувалась, але потім повернулась до показників 90-х років (1990 р. — 14,5 %, 1996 р. — 17,5 %, 2001 р. — 13,5 %). У США частка жіночої злочинності становить близько 17 %, у Німеччині й Нідерландах — близько 25 %. Жіноча злочинність відрізняється від чоловічої й за якісними показниками. Можна назвати дві сфери суспільного життя, де жіноче злочинне “прикладання зусиль” є виразнішим.

По-перше, це сфера побуту, де жінок здебільшого штовхають до злочину негативні обставини сімейно-шлюбних, родинних і сусідських відносин. У цій сфері жінки здебільшого вчиняють насильницькі злочини: вбивства, у тому числі й власної новонародженої дитини, заподіяння тілесних ушкоджень, хуліганство тощо.

По-друге, це сфера, де жінка працює, виконує професійні функції, пов’язані з можливістю вільного доступу до матеріальних цінностей. Здебільшого це галузі торгівлі, громадського харчування, сільського господарства, легкої та харчової промисловості. Тут жінки найчастіше скоюють такі корисливі злочини, як викрадення майна шляхом крадіжок, привласнення, розтрати, або зловживання службовим становищем, обман покупців і замовників.

Поширення останнім часом впливу жінок у господарській діяльності призвело до збільшення кількості службових злочинів, насамперед зловживання владою або службовим становищем, службова недбалість, одержання хабара.

Згідно зі статистичними даними, кількість злочинів, які вчиняють жінки у названих сферах, приблизно однакова. Жінки скоюють також чимало крадіжок особистого майна. Характерним злочином серед жінок є шахрайство. Щодо корисливо-насильницьких злочинів (вбивства з корисливих мотивів, грабежі, розбійні напади), то вони не характерні для жінок, особливо в суто жіночому “виконанні”, але останнім часом їх кількість збільшується, причому спостерігаються випадки вчинення таких злочинів з особливою жорстокістю. Останнім часом у зв’язку із значним поширенням жіночої проституції на тлі загального зниження моральності збільшилась також кількість жінок, які притягуються до відповідальності за зараження іншої особи ВІЛ-інфекцією, венеричними хворобами, а також вбивство власної новонародженої дитини. Переважна більшість жінок-злочинців мешкають у містах. У сільській місцевості жінки найчастіше вчиняють крадіжки й наносять тілесні ушкодження. Жінки, які входять у змішану злочинну групу, здебільшого займають у ній другорядне становище. Вони виконують ролі, пов’язані з переховуванням злочинців, знарядь і засобів вчинення злочину, предметів, здобутих злочинним шляхом, відіграють роль навідниць, відвертальниць уваги потерпілих тощо. Однак кількість жінок у змішаних групах має тенденцію до збільшення, причому злочинна роль жінок подекуди стає вагомішою, а в окремих випадках вирішальною (скажімо, жінка-керівник злочинної групи або організатор зґвалтування, розбійного нападу). Показник жіночого рецидиву не менш вагомий, ніж чоловічого. Ресоціалізація жінок-рецидивісток важча, ніж чоловіків. Чоловіки вдвічі частіше кидають засуджених до позбавлення волі жінок, ніж навпаки. Причому таке явище спостерігається навіть тоді, коли чоловіки користувалися злочинною здобиччю жінок.

Багато жінок-повій одночасно є злодійками, продавцями наркотиків, заманювачками чоловіків у місця, де їх грабують спільники. Зауважимо, що суди, вирішуючи долю жінок-зло-дійок, загалом ставляться до них м’якше, ніж до чоловіків, і тому у більшості справ про нетяжкі злочини жінок звільняють від кримінальної відповідальності й покарання. Особливо це стосується вагітних жінок і таких, хто має малолітніх дітей. Отже, до особливостей жіночої злочинності належать:

 - відносно невелика її питома вага в загальній злочинності;

- вужча “ділянка роботи” порівняно з чоловічою злочинністю;

- менша суспільна небезпека; проте ця тенденція змінюється, оскільки збільшується кількість тяжких злочинів, які вчиняють жінки, і підвищується їх кримінальна роль у змішаній злочинності;

- як і злочинність загалом, злочинність серед жінок “молодшає”, тобто збільшується відсоток злочинів, скоєних неповнолітніми або молоддю жіночої статі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Надайте кримінологічну оцінку статистики правоохоронних органів щодо боротьби з незаконним обігом наркотиків в Україні у період з 2002 року.

На рубежі XXI століття майже всюди у світі представники державних структур, зокрема правоохоронних, наукових кіл та правозахисних організацій відносять транснаціональну організовану злочинність до найбільш небезпечних загроз національній безпеці окремих держав та міжнародному співтовариству, що вимагає від них розробки адекватної існуючим погрозам і погодженій стратегії контролю над транснаціональною злочинністю, в тому числі в сфері незаконного обігу наркотичних засобів.

Незаконне розповсюдження наркотиків як соціальне явище може бути правильно зрозумілим та оціненим лише за умови його розгляду в динамічному процесі, аналізі причин і умов виникнення та розвитку. При цьому слід зауважити, що причинність являє собою одну з форм детермінації, під якою розуміється будь-яка закономірна залежність між різними процесами та явищами. Комплекси причин та умов, спільна дія яких спричиняє наслідки, що детермінують злочинність і злочин, називаються криміногенними детермінантами. На сьогоднішній день пізнання причин злочинності є центральною проблемою кримінології, оскільки воно дозволяє розробити та застосувати відповідний теоретичний та практичний інструментарій для запобігання цього виду злочинності.

Протидія наркоманії і  наркобізнесу, зокрема транснаціональному, в державі, недопущення розвитку їх антисоціальних тенденцій, а також  регуляторна державна політика у  цій сфері на сучасному етапі  є необхідною умовою розвиненого  суспільства, важливим фактором його економічного, культурного та правового рівня. Після проголошення незалежності Україна зіткнулася з численними соціально-економічними труднощами та ростом злочинності, у тому числі на ґрунті наркоманії. Ця проблема та нелегальне розповсюдження наркотиків охоплює дедалі ширші кола нашого суспільства і становить значну загрозу розвитку та добробуту нації, про що неодноразово зазначалося науковою спільнотою.

Злочини у сфері обігу  наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, чи наркозлочини належать до так званих посягань без потерпілого, кількість яких залежить в основному від активної діяльності правоохоронних органів щодо їх виявлення. Через це їх динаміка суттєво відрізняється від динаміки інших загальнокримінальних злочинів.

У перші два роки 2002-2003 періоду, що розглядається, кількість наркозлочинів складала трохи більше 57000 випадків. У 2004 р. вона збільшилась на 14,6% і дорівнювала 65429. У 2005-2008 pp. мало місце постійне, але незначне зменшення числа цих посягань. У 2008 р. було зареєстровано 62025 злочинів даної категорії. При скороченні загальної кількості зареєстрованих злочинів і майже незмінній кількості посягань, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, їх питома вага серед всіх злочинів збільшилася з 12,8% у 2002 р. до 16,1%) у 2008 р.

Сьогодні в Україні  спостерігається сплеск наркоманії, який, вочевидь, найближчим часом може наростати. Поза увагою органів освіти, сім'ї та молоді, культури залишилися ефективні можливості в попередженні поширення наркоманії серед молодих людей.

Дані соціологічних досліджень свідчать про те, що основними мотивами зловживання наркотиками, переважно в молоді, є цікавість, бажання перевірити на собі їх ейфорійну дію. Зниження духовності серед них, поширення моди на наркотики, а також експансія транснаціонального наркобізнесу в Україну — все це сприяє подальшій наркотизації населення.

Існуюча наркоситуація в  Україні всебічно сприяє розвитку транснаціонального наркобізнесу і створює умови  для експансії «продукції» зарубіжних наркосиндикатів на український  наркоринок, який на сьогоднішній день є вже сформованим ринком збуту  наркотиків. При цьому необхідно  враховувати також і світові тенденції глобального характеру взагалі, і таких, що визначили зародження транснаціональної організованої злочинності та транснаціонального наркобізнесу, — зокрема. Так, глобальне зростання міжнародної злочинності за останні 30 років (більш ніж у 4 рази) не є випадковим.

Воно стало природним  результатом процесів, що відбуваються у світі, тобто економічної та політичної ситуації, яка складається у ньому, а також домінуючої на теперішній час ідеологічної та інформаційної політики.

Транснаціоналізація наркобізнесу, його наступальна стратегія на порозі XXI століття багато в чому пов’язана  з тим, що до традиційних причин, які породжують це зло (бідність, політична  безвихідь, соціальна невлаштованість та відчуженість людей) добавились нові фактори, які виходять з глобалізації фінансової, банківської, торгової, технологічної, інформаційної та інших сфер життєдіяльності людей. В особливо тяжкому стані знаходяться країни з перехідною економікою (наприклад, країни СНД, в т.ч. Україна), де значна кількість населення «вибита» із звичного способу життя, має значні ускладнення в адаптації до ринкових умов, відсутність стійкого антинаркотичного імунітету та досвіду боротьби з цим соціальним злом.