Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність

Автор: Пользователь скрыл имя, 28 Января 2013 в 12:29, реферат

Описание работы

Проблема закону про кримінальну відповідальність розглядалася багатьма визнаними вченими в галузі науки кримінального права. Серед них слід відзначити Дурманова Н.Д, Ковальова М.І., Шаргородського М.Д. та багато інших. Саме вони розробили теоретичну базу наукового матеріалу з данної теми, який я і використав під час написання своєї курсової роботи.

Содержание

І Вступ.
ІІ Загальна частина.
1. Поняття закону про кримінальну відповідальність.
2. Структура закону про кримінальну відповідальність.
3. Тлумачення закону про кримінальну відповідальність.
4. Завдання закону про кримінальну відповідальність.
ІІІ Висновок.
Перелік використаної літератури.

Работа содержит 1 файл

РЕФЕРАТ.doc

— 130.50 Кб (Скачать)

2. Проста диспозиція - диспозиція, яка не містить визначення  складу злочину, а лише називає  його, або вказує на самі загальні  його ознаки. Треба вважати простою диспозицію, в котрій відсутнє поняття злочину, описання його об'єктивної сторони. Проста диспозиція застосовується тоді, коли законодавче поняття злочину збігається з загальновживаним. В цьому випадку прийнято вважати, що спеціального законодавчого визначення не потребується М.И.Ковалёв. Советское уголовное право: Курс лекций. Выпуск 2. Советский уголовный закон. - Свердловск, 1974. - С.83.. Без вказання ознак діяння сформульовано диспозицію ч.1ст.369 КК - давання хабара.

3. Посилальною називається диспозиція, в котрій для розяснення змісту норми законодавець посилається на іншу статтю Кримінального кодексу. Наприклад, відповідальність за невиконання наказу (ст.403) можлива за відсутності ознак, вказаних в ст.402; диспозиція ст.445 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне використання символіки Червоного Хреста та Червоного Півмісяця, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Не називаючи конкретної статті, вона вимагає знайти в КК норму, котра виключає відповідальність за вказані в ній дії. Це незаконне використання вказаних видів символіки та зловживання ними (ст.435). Частіше всього посилальні диспозиції використовуються для того, щоб уникнути повторень.

4. Банкетна (від фр. Kart blanche - чистий листок) - диспозиція, котра, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи лише частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до інших нормативних актів, котрі не являються кримінальними законами (до інших законів, правил інструкцій та ін.). Наприклад, банкетною являється диспозиція ст.251 (порушення ветеринарних правил), ст.421 (порушення статутних правил внутрішньої служби) та ін. Суспільно небезпечні діяння, передбачені такими диспозиціями, називають злочинами зі змішаною протиправністю.Санкцією називається та частина кримінально-правової норми, де відображено міру державного примусу, котру може призначити суд за скоєння діяння, описаного в диспозиції. Санкція - невідємний аксесуар всіх охоронних норм в Особливій частині. Діюче кримінальне законодавство використовує два види санкцій: відносно визначені та альтернативні. Законодавство зупинилось саме на цих двох видах тому, що вони являються найбільш гнучкими для індивідуалізації покарання. Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду в певних межах, вказуючи чи не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обовязково вказуючи верхній. Якщо текстуально нижчу межу покарання певного виду не вказано, він встановлюється на підставі відповідної статті Загальної частини КК. Наприклад, за ухилення від призову на строкову службу (ст.335) передбачено покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років. Це означає, що для визначення нижчої межі цього виду покарання слід звернутися до ч.2 ст.61 КК (обмеження свободи), в котрій встановлено мінімальний розмір данного покарання - один рік.Альтернативною являється така санкція, котра вказує на можливість застосування одного з двох чи декількох видів покарання, відображених в ній. Такі санкції надзвичайно поширені та дуже корисні, коли діапазон ступеню суспільної небезпеки злочину цілком значний, а рівно й коли діяння може стояти на межі адміністративного чи дисциплінарного порушення. Частіше всього альтернатива позбавлення волі - це виправні роботи, останніх - штраф, звільнення з посади та ін. альтернативні санкції в залежності від визначення видів та міри покарання мають наступні різновиди:А. Санкція, в котрій по кожному виду покарання вказано його верхня та нижча межа (останній може хоча й не передбачатися, але матися на увазі), тобто два чи більше відносно визначених види покарання. Наприклад, санкція ч.1 ст.120 передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк; Б. Санкція, в котрій вказані відносно визначений та абсолютно визначений види покарання. Наприклад, санкція ст.112 (посягання на життя державного та суспільного діяча) передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від десяти до пятнадцяти років чи довічне позбавлення; У відносно визначених та альтернативних санкціях може міститися вказання на одне чи декілька додаткових покарань, котрі можуть бути застосовані як додаток до основного (одного з основних) виду покарання. додаткові покарання може бути обовязковим чи факультативними.

3. Тлумачення закону про кримінальну  відповідальність.

Тлумачення кримінального закону, як і будь-якого іншого закону, означає всебічне та глибоке з'ясування змісту та призначення закону, розкриття його істинного сенсу, покладеного в текст законодавцем. Саме розкриття істинного сенсу тексту кримінального закону і проявляє значення тлумачення кримінального закону. Тлумачення та розяснення закону - ідентичні поняття, внаслідок чого вони не можуть бути протиставлені один одному. Розкриття термінів закону також являється однією з сторін виявлення та розкриття сенсу закону. Тлумачення викликане неясністю, неповнотою чи протиріччями закону. Тлумачення вбачається однією зі стадій застосування кримінального закону. Однак нерідко тлумачення не повязане з процесом реалізації кримінально-правової норми. Тлумачення кримінального закону розрізняється в залежності від того, хто саме (який орган чи особа) здійснює тлумачення та від витікаючої звідси загальнообовязковості, обмеженої обовязковості чи необовязковості тлумачення Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. - М.,1967. - С.,288..По субєкту тлумачення більшість авторів розрізняють тлумачення легальне, судове (казуальне) та доктринальне (наукове).Під легальним розуміється тлумачення, котре дається органом, котрий в силу закону уповноважений давати тлумачення. У відповідності з п.2 ст.150 Конституції України правом офіційного тлумачення законів, в тому числі кримінальних, наділений Конституційний Суд України. Його висновки являються обовязковими для виконання на всій території України, остаточними, та не можуть бути оскаржені.Судове (казуальне) тлумачення кримінального закону може бути двох видів. По-перше, це тлумачення, котре дається судом якої-небудь інстанції при розгляді конкретної кримінальної справи та являється обовязковим лише по справі, в зв'язку з котрою воно й проводилось. Якщо подібне тлумачення виходить від вищих судових органів, то одночасно воно може бути взірцем правильного застосування закону для судів нижчих ланок при розгляді аналогічних справ. По-друге, тлумачення, котре дається на підставі вивчення та узагальнення судової практики в постановах Пленуму Верховного Суду України. Має рекомендаційний характер, повинне враховуватися в практиці судів при розгляді ними кримінальних справ певної категорії. Ним можуть користуватися й інші субєкти при застосуванні норм закону про кримінальну відповідальність.Доктринальне тлумачення охоплює всі види тлумачення, котрі не мають ніякої юридичної сили. Подібне тлумачення міститься в монографіях, підручниках, коментарях, наукових статтях, інших печатних творах, в лекціях, у виступах на семінарських та інших заняттях, у виступах наукових та практичних працівників та всіх інших громадян.Іноді таке тлумачення називають науковим, але це неточно, так як воно може не мати безпосереднього відношення до науки. Доктринальне тлумачення кримінального закону, не будучи обовязковим, має велике значення, так як воно сприяє, якщо воно обґрунтоване, глибокому та правильному пізнанню кримінального законодавства та його застосуванню в судовій та слідчій практиці.По обєму розрізняють тлумачення буквальне, обмежувальне та розширювальне. При буквальному тлумаченні, слід лише констатувати, слова та зміст закону повністю співпадають. Більш детально слід зупинитися на розширювальному та обмежувальному тлумаченні. При обмежувальному чи розширювальному тлумаченні кримінального закону сенс закону, його зміст являється більш широкими (при розширювальному тлумаченні) чи більш вузькими (при обмежувальному), ніж це витікає з букви закону. Розкриття змісту кримінально-правової норми являється вирішальним принципом при їх тлумаченні незалежно від того, відносяться вони до помякшуючих чи обтяжуючих обставин. При обмежувальному тлумаченні закону надається більш вузький, більш обмежений сенс, ніж це витікає з буквального тексту закону. Обмежувальне тлумачення отримується шляхом внесення в конкретне поняття нових ознак, що за своєю суттю означає конкретизацію поняття. При цьому розкриваються специфічні особливості реального явища, котрі відрізняють його від того явища, котре помилково включались в існуюче визначення поняття специфічні особливості повинні бути включені в існуюче визначення. Тому обмежувальне тлумачення являється тлумаченням конкретизуючим Дурманов Н.Д. Советский уголовный закон. - М.,1967. - С.,310.. Наприклад, ст.324 КК передбачає кримінальну відповідальність за схиляння неповнолітніх до вживання одурманюючих засобів. Зі змісту диспозиції цієї статті випливає, що кримінальна відповідальність за данний злочин можуть нести лише особи, які на момент його вчинення досягли 18-річного віку, хоча ст.22 КК такого виключення з загального положення про вік кримінальної відповідальності не називає. Розширювальне тлумачення має місце тоді, коли закону надається більш широкий зміст в порівнянні з буквальним його текстом. Наприклад, потерпілим від злочину, передбаченого ст.347 КК закон називає працівника правоохоронного органу. Фактично ж ним може бути й працівник іншого відомства, наділений правоохоронними чи правозастосовними функціями (наприклад, технічний інспектор праці). Прийоми тлумачення кримінального закону можна визначити лише в загальних рисах, в дійсності вони взаємно переплітаються. Перелік таких прийомів є невичерпним. Тлумаченню закону передує встановлення тексту закону. Встановлення тексту закону доцільно здійснювати по офіційним виданням закону, звертаючись в сумнівним випадках до перших його публікацій. Офіційними виданнями в Україні є „Голос України” та „Відомості Верховної ради України”. В сучасній літературі з кримінального права вказуються наступні найбільш популярні види прийомів тлумачення: граматичне, логічне, історичне та систематичне. Філологічне, або граматичне, тлумачення кримінального закону полягає у розясненні сенсу закону шляхом етимологічного та синтаксичного розбору буквального тексту закону. Нерідко сам аналіз сенсового значення слів закону та значення вислову потребує використання законів філології, де, як відомо, немало спірних положень також. При тлумаченні положень закону, котрі містять складні для розуміння терміни, доводиться звертатися до капітальних філологічних праць, в особливості до словників російської мови. Логічне тлумачення полягає у встановленні змісту правової норми виходячи з логічного сенсу виразів, сформульованих в законі. Систематичне тлумачення кримінального закону являє собою співставлення аналізованого положення кримінального закону з іншими положеннями того ж чи іншого закону. При систематичному тлумаченні кримінального закону той, хто здійснює тлумачення, виходить із розуміння всього кримінального законодавства, а особливо кримінального законодавства як єдиного цілого, просякнутого єдиними принципами та характерною внутрішньою єдністю. Історичне тлумачення кримінального закону полягає у встановленні сенсу закону шляхом дослідження тих ідей, котрі були закладені в основу закону. Іноді для розкриття сенсу закону важливо ознайомитися з його проектом, пояснювальними записками, матеріалами обговорення проекту.

4. Завдання закону про кримінальну  відповідальність.

Згідно до ч.1 ст.1 КК, „Кримінальний  кодекс України має своїм завданням  правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам”. Як видно з приведеного положення, кримінальний кодекс має два основні завдання: 1) забезпечення охорони суспільних відносин, їх обєктів та учасників від злочинних покарань; 2) запобігання злочинів. Норми кримінального закону носять самостійний характер. Неможливо уявити собі таку правову охорону суспільних відносин, яка не виражалася б в їх регулюванні Курс советского уголовного права. - М.,1970. - С.,152.. Сформування та розвиток суспільних відносин передбачає тривалу та багатобічну боротьбу з різними негативними пережитками. Кримінальний закон - одне зі знарядь у здійсненні будівництва нового суспільства, причому форми його участі в ньому вельми різноманітні ат не зводяться тільки до застосування покарання, тільки до охоронної функції. Кримінальний закон являє собою один з засобів ліквідації злочинності (як і інших анти суспільних явищ), причин, котрі її породжують, та умов, котрі сприяють скоєнню злочинів. Норми кримінального закону передусім визначають найбільш нетерпимі суспільством вчинки, забороняють їх під загрозою кримінального покарання, спрямовують суспільство на боротьбу з ними, на їх попередження, припинення, розкриття; застосування кримінально-правових норм здійснює великий виховний вплив, сприяє розвитку та укріпленню моральних норм, правосвідомості, виховує повагу до кримінального закону.

Виховний вплив норм кримінального закону, як і норм інших галузей права, визначається їх авторитетністю. В них виражається  політика Української держави в  сфері боротьби зі злочинами шляхом застосування покарання. вплив норми  на поведінку людей, зокрема норми кримінально-правової, здійснюється з моменту її виникнення. Саме застосування норм кримінального закону до злочинців означає здійснення не тільки охоронних заходів, але і такої найбільш важливої цілі покарання, як виправлення та перевиховання засуджених в дусі точного виконання закону, поваги до соціальних норм. Вплив покарання винного на інших людей виражається в закріпленні їх правосвідомості, посиленні їх активності в боротьбі зі злочинами. Кримінальний закон чітко вказує коло злочинів, даючи точне визначення кримінально караних діянь та розміри покарань, які призначаються в разі їх вчинення. Він встановлює, що покарання може застосовуватися лише при вчиненні передбачених законом злочинів. Одночасно норми кримінального права зобовязують державні органи не притягати до кримінальної відповідальності та не застосовувати покарання до осіб, дії котрих не підпадають під ознаки диспозиції кримінально-правової норми, тобто не містять ознак складу злочину. Таким чином, кримінальний закон відіграє важливу роль в забезпеченні недоторканості особистостей населення. Недотримання вимог законності, притягнення відповідальності невинуватого чи незаконне звільнення винного, неправильна кваліфікація дій винного, застосування до нього більш сурового чи черезмірно м'якого покарання в порівнянні з передбаченими в законі, та інші порушення ускладнюють боротьбу з злочинами. При таких порушеннях перекручуються принципи правосуддя та не можуть бути здійснені завдання кримінального законодавства.

 

 

 

 

Висновок.

Таким чином, закон про кримінальну відповідальність - нормативно-правовий акт Верховної Ради України, заснований на Конституції та загальновизнаних нормах та принципах міжнародного права, змістом якого є взаємоповязані правові норми, одні з яких встановлюють злочинність та караність діянь, а інші - принципи кримінального законодавства, підстави притягнення до кримінальної відповідальності та підстави звільнення від кримінальної відповідальності. Виходячи з того, що змістом кримінального закону є правові норми, його розділяють на: норми забороняючі, норми заохочуючі, норми розняснюючі та норми визначаючі. Структурно кримінальний закон України (Кримінальний кодекс) поділяється на Загальну та Особливу частини, котрі в свою чергу поділяються на розділи, які складаються зі статей. Загальна та Особлива частини внутрішньо взаємоповязані між собою та імперативні у своєму органічному поєднанні. Разом з тим вони мають свої особливості, в першу чергу - особливості у побудові кримінально-правових норм. Тлумаченням кримінального закону є з'ясування сенсу тексту закону, визначення суті ідей законодавця, виражених в кримінальному законі. Тлумачення різниться в залежності від субєкта тлумачення (легальне, казуальне та доктринальне тлумачення), який визначає межу обовязковості свого тлумачення та обєму тлумачення (буквальне, розширювальне, та обмежувальне). Прийоми здійснення тлумачення однакові для всіх видів тлумачення.Завданням кримінального закону є забезпечення правової охорони прав та законних інтересів громадян, суспільства та держави та попередження злочинності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури.

1) Александров Ю.В., Антипов  В.И., Володько Н.В. и др. Уголовное  право Украины: Общая часть. - К.: Аттика, 2002.

2) Дурманов Н.Д. Советский уголовный  закон. - М.,1967.

3) Шаргородский М.Д. Уголовный закон. - М., 1948.

4) М.И.Ковалёв. Советское уголовное  право: Курс лекций. Выпуск 2. Советский  уголовный закон. - Свердловск, 1974.

5) Курс советского уголовного  права. - М.,1970.

 

 


Информация о работе Поняття, види, структура, тлумачення та завдання закону про кримінальну відповідальність