Сцїцидальна поведінка

Анемічне  самогубство (аномія – загальний  стан дезорганізації) стає масовим  явищем в період будь яких значущих соціальних потрясінь – при цьому не лише негативних, а й позитивних. Так, під час катастрофи люди починають вбивати себе з більшою легкістю. Різні зміни суспільного і матеріального статусу породжують хвилю самогубств серед тих, хто не зміг адаптуватися до нових умов.

Звичайно, психіка людини – сфера більш загадкова і менш піддається вивченню, ніж закони розвитку суспільства. Найбільша таємниця для людини – вона сама, механізми її вчинків і дійсні мотиви її поведінки. Аномалія душі, яка і штовхає людину на самогубство, розглядалась до середини ХІХ ст. як дефект, який легко піддається корекції. Психіатри рекомендували холодний дуги щоранку, за вуха поставити п’явок, або ж накласти пластир на область печінки з поєднанням з великою кількістю холодних напоїв. Французькі лікарі Вуазен і Бріє де Буашон стверджували, що ідея самогубства зникне, якщо хворому добре намазати ноги проти наривною маззю – «нарив» в душі лусне, в все буде добре. Або ж багатогодинна ванна – теж хороший спосіб.

Інший французький психіатр дійшов до висновку, що в багатьох випадках від «чорної меланхолії» дівчат повністю вишиковується заміжжям. Ф.Бекон радив займатися математикою, яка врівноважує душевну гармонію.

Австрійський  психіатр З.Фрейд створив першу  психологічну теорію суїциду. В ній  він підкреслив роль агресії, направленої на самого себе. Американський психіатр К.Менінгер детально розробив ідеї З.Фрейда. Він передбачає, що всі суїциди мають в своїй основі три взаємопов’язаних підсвідомих причин: 1)помста, ненависть (бажання вбити); 2)депресія, безвихідь (бажання вмерти); 3)почуття провини (бажання бути вбитим). Американський психолог Е.Шнейдман описав декілька найбільш серйозних характеристик суїциду: 1)почуття нестерпного душевного болю; 2)почуття ізольованості від суспільства; 3)почуття безнадії, безпорадності; 4)думка, що смерть є єдиним вирішенням усіх проблем.

І.Сікорський, видатний представник української  психології, психіатрії та педагогіки вважав, що самогубство має не тільки психіатричне, але й громадське та психологічне значення. Що стосується великої кількості причин самогубств, то їх автор групує в 4 великі відділи: 1)бідність; 2)хвороби (фізичні та психічні); 3)стомлення життям; 4)моральні причини.

Інтенсивний ріст рівня самогубства і суїцидальних спроб стимулює вчених до пошуку нових  ефективних засобів профілактики суїцидальної поведінки. Серед відомих методів використовуються різні види психотерапії та психотропної фармакотерапії. Не медикаментозним методом корекції суїцидальної поведінки є психотерапія, спрямована на вирішення психологічних проблем суїцидента.

Дані  досліджень останніх років з питань суїцидології свідчать про інтерес  до цієї проблеми, але й відображають недостатню ефективність традиційних  методів корекції суїцидальних проявів.

Психіатрія  минулих століть відстоювала  думку, що практично всі самогубці – особи психічно ненормальні. Але сьогодні дані про психічну ненормальність тих, хто покінчив життя самогубством сильно розходяться і є неоднозначними. Причини самогубств відрізняються в різних вікових групах. Так, суїциди через нещасливе кохання у підлітків до 16 років складають практично половину від загальної кількості самогубств, а після 25 років з цієї причини помирають добровільно значно менше.

Частота суїцидів серед молоді за останні  два десятиліття подвоїлась. Деякі  спеціалісти говорять про те, що в 10% суїцидальна поведінка має на меті саме покінчити з життям, і в 90% - бажання звернути не себе увагу. За даними статистики кількість молодих людей, що вчинили самогубство, складає 12,7% від загального рівня померлих неприродною смертю.

Згідно з результатами соціально-психологічних досліджень в Україні 27,2% дітей віком до 17 років іноді втрачають бажання жити, 17,8% - вважають, що нікому немає до них справ, 25,5% - не завжди можуть розраховувати на допомогу близької людини, 51,9% - не стримуються в ситуації конфлікту.

Вивчення  проблеми суїциду в юнацькому  віці говорить про те, що часто це спроба не лише звернути на себе увагу, а й форма протесту проти бездушності, цинізму та жорстокості суспільства. На цю спробу може штовхати відчуття самотності, стресу і втрата сенсу життя. Юнацький вік – вік переходу до дорослого самостійного життя, коли з’являються не лише права, а й обов’язки. Та, нажаль, багато тих, хто не підготовлений до таких змін. З закінченням школи юнаки та дівчата вступають на навчання до різних закладів – новий колектив, нові завдання, нова форма роботи, часто нове місце проживання (одні адаптувались одразу і знайшли нових друзів, нові розваги, нові інтереси, інші не змогли адаптуватись одразу – не знайшли близьких за духом та інтересами одноліток, важко звикають до нових умов і т.д.). Часто причиною замаху на власне життя стає депресія, викликана втратою об’єкта любові, супроводжується сумом, втратою інтересу до життя і відсутністю мотивації до рішення життєвих завдань. Іноді депресія може не мати суттєво-відкритого характеру: юнак намагається сховати її за підвищенням активності, підвищеною увагою до деталей або ж антисоціальною поведінкою – правопорушення, вживання наркотиків, алкоголю, нерозбірливі інтимні стосунки. В поведінці варіанту 2 прихований страшний ризик. Часто смерть від передозування є задуманою. Дослідження серед юнаків і дівчат акцентує увагу на тому, що юнаки і дівчата, які живуть статевим життям і, що вживають алкоголь, схильні до більшого ризику самогубства, ніж ті, які не мають інтимних відносин.

К.Менінгер виділив три психологічні компоненти суїцидальної поведінки: помста (агресія, направлена на оточуюче), провина (агресія, направлена в середину); депресія (бажання  померти).

Якщо  ж людина зберегла здатність аналізувати і сприймати поради оточуючих, то їй буде легше повернути душевні сили і стабільність. Тому є необхідним намагатися знайти підхід до людини, що хоче піти з життя, всіма силами спробувати допомогти.

Предсуїцидальний  синдром – психологічний симптомо-комплекс, що свідчить про схильність до самогубства, спробу суїцидального акту, тобто етап суїцидальної динаміки, тривалість якого складає від декількох хвилин до декількох тижнів чи місяців. 
 
 
 
 
 
 
 

5. Діагностика  та способи корекції суїцидальної  поведінки 

З метою корекції та профілактики суїцидальних дій на перший план висуваються завдання своєчасної діагностики.

Достовірно  визначити, чи будуть скоєні суїцидні дії людиною, практично неможливо.

Проблема  самогубства є актуальною, тому педагогам  і батькам слід мати уявлення про ранні ознаки суїцидальних намірів і вміти їх розрізняти.

1. Попередня  спроба самогубства: у багатьох  молодих людей, котрі закінчують  життя самогубством, була спроба  суїциду раніше.

2. Усні  загрози: деякі суїциданти досить  чітко говорять про свої наміри. Існують прямі твердження: «Я не можу цього витримати», «Я не хочу більше жити», «Я хочу покінчити із собою». Часто висловлювання можуть бути замасковані: «Ви не повинні за мене турбуватись», «Я не хочу створювати вам проблеми», «Скоро, дуже скоро цей біль буде позаду», «Вони дуже скоро пожалкують, коли я їх залишу» і т. п. Усі загрози повинні сприйматися серйозно.

3. Зміна  в поведінці: наприклад, активні  люди можуть стати замкнутими  й заглибитись у себе; нерішучі  люди можуть здійснювати надзвичайно ризиковані вчинки.

4. Токсикоманія, наркоманія, алкоголізм. Незвичні покупки:  людина може прагнути купити  зброю, мотузку та інші речі, які можуть викликати у вас  підозру.

5. Відмова  від власності: той, хто вирішив  здійснити самогубство, може роздавати власні речі.

6. Ознаки  депресії: це можуть бути зміни  в уживанні їжі, порушення сну,  тривожність, неврівноваженість,  утрата інтересу до діяльності.

7. Проблеми  у школі: пропуски уроків, емоційні  вибухи або інша поведінка,  не властива даному учню.

8. Теми смерті: бажання закінчити своє життя може проявлятись у малюнках, у поезії, записах у щоденнику тощо.

9. Раптові  (неочікувані) стани ейфорії: людина  має щасливий вигляд після  тривалого депресивного стану  - це означає, що вона відчуває  полегшення від остаточно прийнятого рішення про скоєння самогубства.

10. Інші  ознаки: часті інциденти, скарги  на фізичний стан організму,  гіперактивність, агресивність, неадекватна  поведінка з метою привернення  уваги або досить тривале переживання  горя після втрати когось.

Можна сказати, що думки про самогубство  зникнуть, якщо людина приходить до розуміння існування інших прийнятних поглядів на життєві обставини, змінює ставлення до неможливого, справляється з гіркою пілюлею сорому та провини. Наступні рекомендації допоможуть учителям, батькам, одноліткам налаштувати контакт з людиною, схильною до самогубства й таким чином попередити акт саморуйнування особистості.

ВИСЛУХОВУЙТЕ - «Я чую тебе». Не намагайтесь утішити  загальними словами типу «Ну, усе  не так погано», «Вам стане краще», «Не варто це робити». Дайте їй можливість висловитись. Ставте запитання й уважно слухайте.

ОБГОВОРЮЙТЕ - відкрите обговорення планів і  проблем знімає тривожність. Не бійтесь  говорити про це - більшість людей  відчувають незручність, кажучи про  самогубство, і це виявляється в запереченні або уникненні цієї теми. Бесіди не можуть спровокувати самогубства, тоді як уникнення цієї теми збільшує тривожність, підозрілість.

БУДЬТЕ  УВАЖНІ до непрямих показників при  передбачуваному самогубстві. Кожну  жартівливу згадку або загрозу слід сприймати серйозно. Підлітки часто заперечують, що говорили серйозно, намагаються висміювати дорослого за його зайву тривожність, можуть зображати гнів. Скажіть, що ви приймаєте їх серйозно.

СТАВТЕ  ЗАПИТАННЯ - узагальнюйте, проводьте рефреймінг - «Таке враження, що ти насправді говориш...», «Більшість людей замислювались про самогубство...», «Ти коли-небудь думав, як це зробити?» Якщо ви отримуєте відповідь, переходьте на конкретику. Пістолет? А ти коли-небудь стріляв? А де ти його візьмеш? Що тоді відбудеться? А що коли ти промахнешся? Хто тебе знайде? Ти думав про свій похорон? Хто на них прийде? Недомовлене, приховане ви повинні зробити явним. Допоможіть підлітку відкрито говорити та обмірковувати про свої задуми.

ПІДКРЕСЛЮЙТЕ  ТИМЧАСОВИЙ ХАРАКТЕР проблем - визнайте, що його відчуття дуже сильні, проблеми складні. Дізнайтесь, чим ви можете допомогти, оскільки вам він уже довіряє. Дізнайтесь, хто ще міг би допомогти в цій ситуації. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 

Людина  в оточуючому її середовищі виступає як саморегулююча система, яка реагує на зовнішні зміни своїми свідомими і підсвідомими механізмами, пристосовуючись, адаптуючись до цих змін. Кінцева мета саморегуляції — досягнення повної адаптації, а негативний її результат — це часткова чи повна дезадаптація. Найбільший вплив на саморегуляцію чинять особистісні та соціальні фактори, аналіз яких дає можливість оцінити рівень адаптації чи дезадаптації.

Специфічні  особистісні риси можуть формувати  систему цінностей, яка негативно  впливатиме на механізми саморегуляції, викликаючи деструктивні форми поведінки людини.

До таких "цінностей" слід віднести:

1) почуття  підвищеної відповідальності —  людина вважає себе не об'єктом,  а її суб'єктом. Вона тільки  сама несе відповідальність за  все, що трапляється з нею на роботі, у сім'ї, на вулиці;

2) почуття  вини — людина вважає, що всі  страждають в наслідок її вчинків,  що вона не може виконати  професійні, сімейні та інші обов'язки, що вона неспроможна вирішити  жодного питання;

3) відчуття  засудження оточуючими — людині здається, що всі бачать її неспроможність, нікчемність і засуджують її. Відчуття засудження оточуючими випливає з відчуття вини, але воно є глибоким і найбільш психотравмуючим для особи;

4) почуття  безпорадності — людина вважає, що не може себе захистити, що її не можуть захистити і допомогти їй рідні та близькі люди, що існування у суспільстві стає неможливим.

Такі  відчуття виникають у психічно хворих з депресивною симптоматикою  невротичного та психотичного рівнів, але вони можуть з'являтись окремо у психічно здорових людей і свідчити про різний рівень дезадаптацій особи. На них слід звертати увагу при роботі з суїцидонебезпечним контингентом психічно хворих, у роботі телефону довіри та при оцінці можливих повторних суїцидальних дій у післясуїцидальний період.