Види запобіжних заходів: порядок застосування

Кримінально-процесуальний кодекс України (надалі – КПК) в ст. 149 передбачає досить широкий перелік запобіжних заходів, а саме:

– підписку про невиїзд;

– особисту поруку;

– поруку громадської організації або трудового колективу;

– заставу;

– взяття під варту;

– нагляд командування військової частини [1].

А відносно неповнолітніх можливе застосування ще й такого запобіжного заходу, як віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

Треба зазначити, що цей перелік є вичерпним, тобто застосування інших запобіжних заходів в Україні є неможливим.

За своєю правовою природою запобіжні заходи є примусовими засобами, що застосовуються до особи, коли вона ще не визнана винною у вчиненні злочину та, у відповідності із принципом презумпції невинуватості, вважається невинуватою [3]. Саме ця особливість, крім обставин, перелічених у ст. 150 КПК, повинна враховуватись органами досудового слідства та судом при застосуванні того чи іншого запобіжного заходу по кожній конкретній кримінальній справі. Відхилення від букви закону може призвести до суттєвого ущемлення конституційних прав і свобод громадян та знецінення гуманістичного принципу як такого. Тож питання про роль і місце запобіжних заходів у кримінальному судочинстві тісно пов’язане з гарантіями захисту особи у кримінальному процесі, що і є основною метою правової реформи.

Визначений у ст. 149 КПК України перелік запобіжних заходів є одним із різновидів заходів процесуального примусу, який від останніх відрізняється своїм призначенням і метою застосування кожного з них, а саме: обов’язково з урахуванням тяжкості злочину (ст.150 КПК України) та наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатись ухилитись від слідства і суду або виконання процесуальних рішень чи перешкоджатиме встановленню істини по справі і продовжуватиме злочинну діяльність.

Порядок застосування запобіжних заходів: підстави, мотиви і порядок обрання

Порядок обрання та застосування цих запобіжних заходів регламентований у главі 13 КПК.

Мету й підстави застосування запобіжних заходів урегульовано ст. 148 КПК України [2, с. 379]. Система різних запобіжних заходів дозволяє органові дізнання, слідчому, прокуророві, судді або суду індивідуалізувати застосування запобіжних заходів із урахуванням тяжкості й характеру інкримінованого злочину, особи обвинуваченого чи підозрюваного [5, с. 375]. Також ст. 1652 КПК України надає право на стадії досудового слідства органам, що його здійснюють, застосувати запобіжні заходи, не пов’язані з узяттям під варту, без одержання згоди суду [2, с.409].

Однак, згідно зі ст. 234 КПК України [2, с.532] та ст. 236 КПК України [2, с.535], застосування таких запобіжних заходів можливо оскаржити до суду.

Висновки

1) Запобіжні заходи є самостійним інститутом кримінально-процесуального права, спрямованим на здійснення впливу на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого у вигляді певного обмеження прав, свобод та їх законних інтересів, що обумовлюється фактичною необхідністю досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

2) Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

3) Запобіжні заходи не є кримінально-правовими санкціями,пов'язаними з визнанням особи винною у вчиненні злочину.

4) Ці заходи, на відміну від кримінально-правових санкцій, покликані забезпечити нормальний хід кримінально-процесуальної діяльності, тобто вони є гарантією ефективного функціонування процесу.

5) В ідеалі механізм кримінально-процесуального регулювання міг би функціонувати і без примусу. Держава, надаючи суб'єктам кримінального процесу права і покладаючи на них обов'язки, розраховує на те, що завдяки громадській свідомості права активно використовуватимуть, а обов'язки добровільно виконуватимуть. Проте в дійсності механізм правового регулювання без примусу є абстракцією.

Перелік використаних джерел

1)      Конституція України від 28 червня 1996 р. станом на 20.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0

2)      Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. станом на 20.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05

3)      Рішення Конституційного Суду України у справі за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (кон-ституційності) положення ст. 150 Кримінально-процесуального кодексуУкраїни стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. № 14-рп/2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v014p710-03

4)      Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0004700-03

5)      Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0006700-99 .

6)      Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.; Істина, 2005. — 456 с.

7)      Науково-практичний коментар до Кримінально-процесу­ального кодексу України.— К.: А. С. К., 2007.— 1056 с— (Нор­мативні документи та коментарі) ISBN 966-8291-15-8