Злочини в сфері оподаткування та їх профілактика

      Система управлінських функцій  має таку структуру:

1) аналіз  –обов’язкова умова розробки об’єктивних управлінських рішень, неодмінна умова досягнення успіху системою у сфері її діяльності;

2) прогнозування  - встановлення потенціалу об’єкта,  його розрахунок у часі та  просторі. Воно дає керівнику  інформацію про майбутній стан  системи та керованих об’єктів, передбачає вивчення їх стану  в минулому та теперішньому;

3) планування - розрахунок реалізації шляхів  і завдань розвитку об’єкта,  підведення під них розрахованих  гарантій реалізації (матеріальних, духовних, організаційних);

4) організація  - впорядкування суб’єктів і об’єктів  управління, системи державного  управління в цілому й усього  процесу державно-владного впливу  з метою вирішення завдань,  що стоять перед державою.

5) регулювання  - забезпечення оперативності управління, ефективності функціонування системи  в умовах постійних зовнішніх  та внутрішніх впливів на неї.  Воно передбачає розробку та  організацію виконання оперативних  управлінських рішень, їх корегування,  навчання працівників дій у  конкретних ситуаціях;

6) координація  - приведення у відповідність  діяльності різних об’єктів, які  перебувають у фарватері реалізації  єдиної мети, але безпосередньо  не пов’язаних між собою;

7) контроль - відслідковування процесу діяльності, а також встановлення реальних  витрат і результатів управлінської  діяльності, а також її всебічної  ефективності. Він дає можливість  оцінити зроблену роботу та  визначити шляхи підвищення її  ефективності.

        Аналіз служить засобом виявлення  і оцінки значущості проблем,  що постають перед конкретним  органом, формулювання їх у  цілому, визначення об’єктивно необхідних  функцій, обґрунтування структури  та підвищення ефективності діяльності  з виконання поставлених завдань.  Навіть, якщо цілі органу визначені  вищими рівнями системи управління, то і в цьому разі аналітична  робота забезпечує: виявлення часткових  проблемних ситуацій, висунення  та з’ясування конкретних проміжних  цілей управління; вибір основних  напрямів діяльності; визначення  та оцінку окремих дій щодо  досягнення намічених цілей. 
 
 

2. Типові  способи вчинення злочинів у сфері  оподаткування та методи їх виявлення

         Під способом учинення злочинів у юридичній літературі розуміється передбачений нормами кримінального законодавства комплекс прийомів і діянь злочинців, спрямованих на підготовку, вчинення і маскування злочину. При цьому комплекс прийомів і діянь винуватця залежить від кон­кретних умов і обставин, у яких здійснюється злочинний задум, а також особи злочинця.

       Як зазначалося раніше, існує  тісний діалектичний взаємозв'язок  між вибраним способом вчинення  злочину, причинами і умовами,  які сприяють його вчиненню, та  індивідуальними особливостями  злочинця, зокрема глибиною і  стійкістю відповідних ціннісних  орієнтацій і морально-психологічних  особливостей.

        При кваліфікації виявлених у  сфері оподаткування правопорушень  працівники повинні пам'ятати,  що згідно зі ст. 148 КК України  ухилення від сплати податків  виражається у діях особи, спрямованих  на повну чи часткову несплату  податків, які підлягають справлянню  суб'єктами підприємницької діяльності  у відповідності з чинним законодавством.

     Способами ухилення від "сплати  податків, передбачених ст.  1482, є:

• неподання податкових декларацій та розрахунків;
• приховання (заниження) об'єктів оподаткування.
• Неподання декларації про доходи чи прибутки містить в собі навмисне ухилення від сплати податків, тобто підприємство працює, отримує прибутки, однак декларацію не подає і податки не сплачує.
• Приховання або заниження об'єктів оподаткування характеризується більш широко. Приховання об'єктів оподаткування полягає в тому, що декларація про доходи подається, але в ній не зазначена вся сума одержаного прибутку, тобто окремо отримані прибутки приховуються. Створюється ситуація, коли фактично прибуток є, але він не декларується і ніякий податок з нього не нараховується і не сплачується. Значення не має, як саме був прихований прибуток — продаж товару за готівку, а оформлення угоди як дарування, навмисне невідображення прибутку в надії на те, що це залишиться непомітним, і т.п.
• Заниження об'єктів оподаткування — це декларування суми прибутку меншої за отриману в дійсності. Наприклад, товар реалізується за ціною 10 тис. грн., а в документах відображається, що його продано за 8 тис. грн., — в цьому випадку прибуток не приховується, а занижується. Знову ж, немає різниці, яким чином був занижений прибуток: чи продавався товар одночасно за безготівковим розрахунком і за готівку, а відображались лише безготівкові суми; чи безпідставно завищувалася собівартість товару тощо.
• Приховання об'єктів оподаткування обов'язково поєднується із посадовим підлогом в тому разі, коли посадова особа в офіційні документи державного обліку вносить завідомо неправдиві відомості і подає їх до державної податкової адміністрації. За таких обставин дії посадової особи слід додатково кваліфікувати за ст. 172 КК України тому, що диспозиція ст. 148 визначає лише ухилення від сплати податків шляхом неподання податкових декларацій та розрахунків або приховання (заниження) об'єктів оподаткування посадовою особою, але не вказує на внесення нею в офіційні документи (декларацію про доходи) завідомо неправдивих відомостей, що являє собою окремий склад злочину.

      Якщо внаслідок умисно вчинених посадовими особами злочинних дій при ухиленні від сплати податку підприємству, організації, громадським інтересам та окремим громадянам завдано істотної шкоди, то ці дії треба додатково кваліфікувати за ст. 165 КК України. Шкода організаціям, підприємствам і установам завдається тим, що за несплату податків з їх рахунків стягуються штрафи.

      У випадках, коли встановлено факт несплати податків суб'єктом підприємницької діяльності, який функціонує без реєстрації у встановленому порядку або без спеціального дозволу (ліцензії), дії осіб (як громадян, так і посадових осіб) потрібно кваліфікувати відповідно до ст. 148 , як за порушення встановленого порядку заняття підприємницькою діяльністю, а в разі подання неправдивої інформації державним органам, банкам або іншим кредиторам з метою одержання пільг при оподаткуванні — відповідно до ст. 148 КК України, як за шахрайство з фінансовими ресурсами.

      Суб'єктами злочину, передбаченого ст. 148 КК України, можуть бути посадові особи суб'єкта підприємницької діяльності, на яких покладено обов'язки з ведення бухгалтерських звітів, балансів, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням платежів до бюджетів (керівники підприємств, організацій, їх заступники, головні бухгалтери, інші посадові особи).

      Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим мотивом. Правопорушник, усвідомлюючи протиправність своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання. Суспільна небезпека злочину полягає в тому, що, ухиляючись від сплати податків, посадові особи створюють перешкоди надходженню коштів до бюджету, ставлять під загрозу виконання і фінансове забезпечення державних програм. 
 

3. Напрями підвищення ефективності організації контролю та вдосконалення  законодавства у  сфері оподаткування

        Зміна типу економічного господарювання в нашій країні спричинила необхідність формування в суспільстві економічних механізмів і поглядів на ринкові реформи з позиції результативності і відповідності принципам соціальної справедливості. Важливе значення в підвищенні ефективності економіки має проблема поглиблення теоретичного обґрунтування і вдосконалення механізму функціонування системи оподаткування. Вона суттєво впливає на узгодження економічних і соціальних процесів ринкової трансформації суспільства, через неї реалізується податкова і загальноекономічна політика, що відбивається на досягненні головних макроекономічних цілей - стабілізації економічного зростання і підвищенні рівня життя населення.

       Загальновідомо, що для будь-якої  держави актуальною є проблема  своєчасного забезпечення грошовими  ресурсами дохідної частини державного  бюджету. Розв¢язання цієї вкрай важливої проблеми значною мірою залежить від ефективності діяльності податкової служби, а також розробки досконалої (науково обгрунтованої) системи оподаткування, яка б відповідала реаліям сьогодення, забезпечувала зростання податкових надходжень до бюджету та підвищувала рівень збору податкових платежів. І досягенню саме цієї головної мети сприятиме вдосконалення податкового контролю та нагляду за дотриманням податкового законодавства.

       Податковий контроль має державний  владний характер, він виявляється  при здійсненні суб’єктами податкового  контролю функцій з контролю  за обчисленням і сплатою юридичними  і фізичними особами податків  і інших обов’язкових платежів  відповідно до чинного законодавства  і нормативних актів. Особливістю  є те, що суб’єктам податкового  контролю надане право позасудового  розгляду справ про застосування  фінансових і адміністративних  санкцій. Державний владний характер  податкового контролю обумовлений  специфікою податкових правопорушень,  заснованих на фіскальній функції  податків, а також небажанням  платників податків сплачувати  податки. В умовах недостатньо  розвиненої організації податкового  контролю, недосконалості податкового  законодавства владність породжує  скарги платників податків на  рішення податкових органів, неприйняття  діючої податкової системи.

      При постійному зростанні потреб  держави у фінансових коштах  механізм збору податків повинний  працювати безперебійно. Якщо цього  не відбувається, податкові джерела  вибираються, і уряд змушений  відшукувати неподаткові надходження,  зростає зовнішній і внутрішній  борг держави, вона не в змозі  забезпечити належні суспільні  гарантії. Це, в свою чергу, знижує  готовність економічних суб’єктів  сплачувати податки, що відтворює  ситуацію дефіцитності ресурсів. У держави виникає спокуса  спокуса спрямувати свої зусилля на фіскально-репресивні заходи з метою запобігання ухиленням від сплати податків, що ще сильніше знижує їх суспільну корисність.

       Результати досліджень учених-економістів  показали неефективність впливу  системи оподаткування в Україні  на зростання ВВП. Наповнення  бюджету та рівень тінізації економіки реально віддзеркалює хід економічних та соціальних перетворень при зростанні кількості платників податків і видів платежів підприємств, у тому числі за рахунок створення нових підприємств з різною формою власності.

       Більше того, надзвичайно високі ставки податків на прибуток, інші види податкових відрахувань детермінують не тільки вимивання оборотних коштів і “тінізацію” економіки, а й переміщення діяльності суб’єктів підприємництва в інші країни, де податкова політика формується на більш оптимальних засадах, зокрема, в офшорні зони.

Буквальним  перекладом англійського терміна offshore “поза берегом”. Офшорні зони називають ще “податкові гавані”, або “податковий рай”. Використання “податкового раю” приваблює певним податковим статусом компаній у цих зонах. Як відомо, податковий статус визначається на грунті використовування двох критеріїв - резидентності і територіальності. Потрібно відзначити, що "податкові гавані" служать досягненню законних цілей, будучи сполучною ланкою різних елементів світової фінансової системи, а можуть використовуватися і криміналом. Основна мета використання офшорів - мінімізація податкових зобов'язань як у країні здійснення діяльності, так і в країні постійного місцезнаходження підприємства. Ця мета досягається шляхом легального (законного) виведення усіх доходів або їх частини, оборотів, майна з-під податкової юрисдикції країн з високим рівнем оподатковування.

        Проблема «тіньової» економіки стала й предметом академічних розробок. Є вже перші спроби створення загальної теорії тіньової економіки, яку в інших країнах називають експолярною, маргінальною, чорною, сірою, паралельною, неофіційною, альтернативною, підводною, прихованою, протилежною, неформальною. Вчені довели, що спроби викоренити чи хоча б скоротити обсяги «сірої» економіки не дають результатів, поки податкові ставки залишаються високими. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

ВИСНОВКИ

        Контроль у сфері оподаткування на сьогодні займає самостійне місце в загальній контрольній діяльності державних органів і вимагає досконалого нормативного (при узгодженні змісту господарського та податкового законодавства) підґрунтя, сформувати яке можна на підставі результатів фундаментальних комплексних наукових досліджень.

      1. Контроль посідає кінцеву позицію в системі управлінських функцій. За організаційно-правовою природою його необхідно розглядати як систематичну, конструктивну і позитивну діяльність, яка має місце як у сфері регулятивних, так і в сфері правоохоронних відносин, що зумовлено тісним зв’язком контролю з процесом прийняття управлінських рішень. Логіка дослідження змісту контролю як виду управлінської діяльності, як елемента управління припускає, насамперед, аналіз більш загального поняття - змісту контролю як загальної функції управління. Співвідношення тут таке ж, як між загальним і частковим.