Традиційний український одяг

Український народний одяг. Різновиди традиційного жіночого одягу.

Зміст

 

ВСТУП 2

Український народний одяг 3

Різновиди традиційного жіночого одягу. 6

ВИСНОВОК 17

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 18

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Примітка: ілюстрації з літературних джерел 1, 3

 

ВСТУП

Накопичення відомостей про життя, щоденний побут, звичаї та традиції (в тому числі й про одяг) розпочалось з літописів, іконографічних матеріалів та продовжилось в записках іноземних мандрівників і купців, творах фольклористів, істориків та художників, розкопках археологів і дослідженнях антропологів, а в XVIII ст. сформувалось в окрему науку – етнографію.

Етнографія – це одна з галузей історичної науки, що займається вивченням походження народів, процесу їх розвитку, особливостей традиційного побуту, матеріальної та духовної культури.[6, с. 11]

Етнографію, за прямим значенням слова, вважають за науку описову, яка методом безпосереднього спостереження вивчає побут, матеріальні та духовні цінності народу. [5, с. 294]

Щоб дійсно пізнати і зрозуміти  свій народ необхідно вивчати  історію, мову та культуру. Не тільки культуру, створену письменниками, акторами, художниками  та архітекторами, а й ті традиції та звичаї, які складалися віками та передавались від покоління до покоління, під впливом природних умов та історичних подій постійно змінювались  і розвивались, однак не втратили при цьому своєї самобутності та характерних ознак.

Наприкінці XIX ст. розпочався активний перехід від хаотичного нагромадження окремих матеріалів до систематизованого наукового осмислення матеріальної спадщини українців. У цей період з’явилась значна кількість історико-статистичних, етнографічних, топографічних описів губерній та окремих населених пунктів, що містили інформацію про вбрання населення.

Протягом усього свого  розвитку одяг відтворював певну еволюцію світогляду окремої людини, нації, суспільства: їхнє ставлення до різних навколишніх явищ, формування й розвиток звичаїв, обрядів,  
вірувань тощо. [4, с. 14]

Вивчення та дослідження  такого виду матеріальної культури як одяг в розрізі його складових  компонентів чи регіонів дозволяє сформувати уявлення про духовну культуру народу. 

Український народний одяг

Розвиток українського костюма  на всіх його етапах відбувався в тісному  зв'язку з іншими культурами. Традиційне вбрання розкриває глибинне коріння  історії українського народу, пов'язане  з ранньослов'янським періодом, а  особливо з найвищими досягненнями культури Київської Русі.

Вигідне географічне розташування України створило передумови формування на її території ранніх центрів культури, які перебували у постійному спілкуванні  з цивілізаціями Давнього Світу, Візантією, народами Сходу, а згодом і Західної Європи. Пожвавлені водні  й сухопутні торговельні шляхи, що пролягали Україною, забезпечували  культурні контакти, а також обмін  товарами між Північчю та Півднем, Заходом  і Сходом. Це відіграло значну роль у становленні та розвитку культури Київської Русі.

Найдавніші риси у традиційному вбранні зберігаються на тих землях України, де були ранні праслов'янські поселення древлян, сіверян, полян  та інших племен, на грунті яких сформувалися перші давньоруські князівства. Це Подніпров'я (Київщина, Чернігово-Сіверщина, Переяслав-Хмельниччина), галицько-волинські  землі, Подністров'я (Покуття, Буковина), Полісся. [4, с. 5]

Що ж таке одяг? Насамперед, це предмети, що слугують захистом від  несприятливих погодних умов, від  загрози ззовні. Але, окрім практичного  значення, одяг – важлива складова не тільки матеріальної, а й духовної культури народу, що дає характеристику як зовнішньому виду, так і приналежності  до певного народу, вказує на соціальний статус, визначає вимоги до вбрання  на свято, будень чи обряд тощо.

Український народний одяг – це один з основних складників матеріальної культури народу, тісно пов'язаний з усією його історією. З найдавніших часів одяг формувався і розвивався під впливом таких факторів як розмаїття природних умов, культурна спадщина предків, взаємозв’язки з іншими народами та культурами, розвиток власного мистецтва, науково-технічний прогрес, а також особливості культурного та духовного життя народу, національна приналежність, релігійні аспекти, суспільна мораль.

Здавна одяг виконував  різні функції: практичну, захисну, обрядову, оберегову, знакову, естетична, соціальну, національну.

Захищаючи тіло людини від  холоду, спеки та інших факторів навколишнього середовища та враховуючи її спосіб життя, одяг виконує практичну  та захисну функції.

Велике значення мала функція  обрядова, яка вимагала для проведення певного ритуалу чи обряду (одяг весільний, поховальний) відповідного одягу.

За народними віруваннями  за допомогою певних символів, нанесених  на одяг способом вишивання, ткання, вибійки  тощо людину оберігали від «поганого» ока, злих духів, тобто одяг виступає оберегом. [6, с. 466]

Знакова функція визначалась  в різних символах-атрибутах у  різних видах одягу: квітка та її колір, вінок, колір стрічок, вишиті узори  сорочок та вибір їх кольорів

Важливою була функція  естетична. Вигляд та оздоблення одягу  завжди напряму залежали від ідеалів  краси та художніх стилів тієї чи іншої  історичної епохи.

В усі часи в одязі вирізнялася  соціальна функція. Вона визначала  соціальний статус власника одягу через  конструкцію вбрання, колір та матеріал, з якого був пошитий одяг.

Національна функція вказує на тривалий історичний процес формування одягу і поєднує усі традиційні види строїв усіх регіонів України.

Залежно від призначення  одягу найбільший наголос робиться на одну або декілька його функцій, інші ж стають другорядними. Наприклад, у святковому вбранні переважає естетична функція, у весільному чи поховальному — обрядова. [4, с. 18]

Український народний одяг з огляду на аспекти його формування можна поділити за такими класифікаційними ознаками:

• за статтю: жіночий, чоловічий;
• за віком дівочий, вбрання для молодиць та літніх жінок (чоловічий – аналогічно) [4, с. 20];
• за способом носіння: натільний, поясний (стегновий), нагрудний, верхній (становий);
• за призначення: святковий, буденний, робочий, обрядовий;
• доповнення до одягу: пояс, взуття, головний убір, прикраси.

Наведені класифікаційні ознаки традиційного одягу у своїй  сукупності здатні всебічно відтворити той безмежно розмаїтий, багатобарвний  та глибоко символічний феномен, що його являє собою українське народне  
вбрання. [4, с. 21]

 

 

 

Різновиди традиційного жіночого одягу.

Активізація економічних  та культурних взаємин між народами, характерна для пізніших періодів української  історії, супроводжувалася поступовим переходом від локальної замкненості  до розвинених торговельних зв'язків, широкого обміну інформацією та широкого споживання продуктів індустріального  виробництва.Все це призводить до зменшення  кількості обов'язкових етнодиференціюючих ознак, ба навіть до їх нівелювання  в матеріальній і духовній культурі та безпосередньо в одязі, який ще недавно так яскраво відрізняв  етноси. [6, с. 27]

Кожна з названих груп одягу  має своє походження, довгий шлях розвитку та значну кількість місцевих варіантів, котрі пов'язані з такими етнографічними ознаками, як матеріал, крій, колорит, орнаментика  та опорядження, характер поєднання  в комплекс та способи носіння, а  також із назвами вбрання, які  інколи краще за інші етнографічні ознаки вказують на його походження.

Розглянемо основні різновиди  жіночого одягу, що склались на теперішній час і являються основними  компонентами українського традиційного костюма.

Натільний одяг. Сорочка є одним з найдавніших елементів убрання. Виразна її прикмета — білість, хоча справді білою може бути тільки льняна сорочка, а конопляна завжди має легкий сіруватий відтінок. В нашій усній словесності про сорочку є багато казок, приказок, пісень. У кожній частині України постали зразки, що різнилися частково кроєм, композицією, кольорами і стібками вишивки. Можна сказати, що сорочка віддзеркалила найкращі мистецькі здібності української жінки.  Вишиття сорочок подано в описі кожної околиці. [7, с. 31]

Жіночі сорочки не відрізнялися кроєм від чоловічих. Вони були іншими за довжиною і багатшими на оздоби. Жіночі сорочки шили додільні, і  з підточкою. Підточка – це нижня  частина сорочки з іншого, грубішого  полотна. Сорочки були з відлогими  комірами і з обшивкою горловини. Рукави на уставці та манжетах прикрашали вишивкою або тканням. Іноді декорували всю площину рукава – від плеча  до манжета.

Рис. 1. Сорочка з плечовими  вставками

Основою жіночого костюма  була полотняна довга сорочка: тунікоподібна, з плечовими вставками і на кокетці. [6, с. 489]

Найбільш архаїчний –  тунікоподібний – крій у розглядуваний період зберігся переважно в чоловічих сорочках.

Рис. 2. Сорочка на кокетці

Сорочка з плечовими вставками  використовувалась  переважно у  жіночому одязі.

Плечові вставки являли собою  прямокутні (пізніше іноді трапецієподібні) шматки полотна, які вшивалися між  передньою та задньою пілками  по основі або по пітканню стану  сорочки.  Такий тип сорочки  здавна визнаний дослідниками суто українським типом крою.

Сорочка на кокетці –  пізнє явище для України. Цей тип ніби продовжує розвиток народного крою сорочок зі плечовими вставками. [4, с. 62]

Поясний (стегновий) одяг. В українському жіночому костюмі існувало кілька способів утворення поясного (стегнового) одягу. Згідно з ними можна виділити такі його основні типи: незшитий, що складається з одного чи двох, частково зшитий розпашний та зшитий глухий. [2, с. 173]

Обгортка – незшитий прямокутний  шматок тканої чорної або вишневої тканини. Її носили коротшою від сорочки, щоб не закривати вишитий низ. Заміжні жінки одну полу обгортки піднімали доверху і підтикали  за пояс.

Рис. 3. Запаска

Одним із найдавніших видів  незшитий жіночого одягу є запаска.

Запаска – прямокутний  кусок вовняної або шовкової тканини  з зав'язками червоного, синього, зеленого та білого кольору. Запаски побутували двох видів. Вужчі, які мають у  верхній частині зав’язки, носять одразу дві: одну – спереду, другу  – ззаду. Інший тип запаски – широка. Нею обгортають стан ззаду, а її кінці сходяться попереду.

Дівчата носили тільки чорну  запаску, а заміжні жінки ще один кусок шерстяної тканини –  «попередницю» – спереду синього  кольору.

Святкові запаски носили зі нарядною плахтою чи дорогою спідницею, підперізувались вузьким поясом, а сорочка одягалася так, щоб  було видно  її вишитий поділ.

Поширення набув також  частково зшитий розпашний жіночий  одяг — дерга – робочий одяг, який виготовлявся з грубого спеціально витканого сукна, утримувалось поясом. До цього типу поясного одягу фартух не вдягали.

Рис. 4. Плахта

Поряд із дергою перехідною формою від незшитого до зшитого  поясного одягу є плахта.

Плахта – святковий  одяг з двох полотнищ кольорової вовни, в клітинку, деколи з вишивкою в  клітинках, які зшиті вздовж до половини.

Перед тим, як обгорнути на себе плахту, жінка перегинала її вдвоє  і обгортала нею свій стан. Поверху  одягали попередницю. Залежно від  орнаменту та кольору, кожна плахта мала свою народну назву: «крижева», «хрещатка», «грушева», «рогатка», «синятка». Плахта носили по всій території України, крім західних областей.

Плахта з часом стала  одним із невід'ємних компонентів  національного жіночого костюма.

На свята у заможних сім'ях носили дорогі нарядні плахти, а спереду пов'язували важку  візерунчасту вовняну запаску. [4, с. 74]

Рис. 5. Попередниця (фартух)

На всій території України  використовувались й попередниці (фартухи-запаски), які носили зі зшитими  та частково зшитими формами поясного одягу як і святковим, так і  робочим одягом. Попередницю шили з барвистої вовняної тканини, долішню  частина оздоблювали вишивкою або  застроченими складочками.