Традиційний український одяг

Найбільше цінувалося намисто червоні коралі, які є традиційним елементом національного одягу українців. Кожна нитка зветься разок. Вони набули широкого розповсюдження, хоча і залишалися малодоступними для біднішого населення. Кількість ниток намиста і розмір намистин часто були показником достатку сім'ї: найкращими були коралі  з великими намистинами у 24-25 разок.

Яскравим  та художньо виразним доповненням до українського народного одягу виступали  зйомні прикраси – сережки.

Сережки — один із найдавніших видів жіночих вушних прикрас, який розповсюджений і нині. Діти носили мідні, а дівчата й  молодиці — срібні, позолочені, зрідка золоті сережки, форми яких були дуже різноманітні.

Прикраси  носили в будні й свята. В будні  вбирали один разок, а в свято  – скільки хто мав. Старші жінки  одягали, як правило один разок намиста. За народними віруваннями, намисто  лікувало зір, болі голови, а також  оберігало дівчину від «нечистої  сили». [6, с. 492]

Що  стосується стародавніх прикрас, то вони зберігалися у старих людей на особливо урочисті випадки. І до сьогодні вони залишаються оригінальними мистецькими творами, які постали внаслідок тривалого і складного розвитку української художньої металопластики.

ВИСНОВОК

Український народний одяг з його прикрасами, чудовими вишивками  становить невід’ємну частину національної культури і національного мистецтва  українського народу.

Незважаючи на те, що народний костюм був витвором матеріальної культури, він завдяки своїй символічній  навантаженості виконував функції  властиві феноменам духовної культури. Базуючись на загальнонародних уявленнях  про світ, побудованих на поширених антитезах свій-чужий, добро – зло, багатий – бідний, одяг ніс певну інформацію про його власника: стать, вік, місце проживання, етнічну приналежність, віросповідання, соціальний статус. Багатоманітність символів та варіантів їх поєднання були безпосередньо пов’язані з призначенням костюма.

Значна роль у матеріальній культурі українців належить одягу  та ремеслам, пов'язаним із його виготовленням: ткацтву, вишивці, гаптуванню, оскільки вони досить часто є мистецькими  витворами.

Протягом століть формувався своєрідний стиль жіночого вбрання, змінювались форми та способи  крою, стилі декорування, і на теперішній час основними компонентами традиційного жіночого вбрання є сорочка, плахта, запаска, пояс, очіпок, червоні сап’янці та прикраси. У осінню та зимову пору вбрання доповнюється кептарем чи юпкою та відповідно кожухом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Косміна О. Ю. Українське народне вбрання. – Київ: Балтія-Друк, 2006. – 64 с.
2. Лозко Г. Українське народознавство. Видання 2-ге доп. та перероб. – Харків: «Див», 2005 – 472 с.
3. Миронов В., Перепелиця А. Український костюм. – Київ:»Мистецтво», 1977. – 21 с.
4. Ніколаєва Т. Історія українського костюма. – Київ: Либідь, 1996. –  
   176 с.
5. Сутність етнології як науки та її місце в інтегративному українознавсті. Ю. Фігурний. Українознавство. – 2007. – №1. – с. 294
6. Українське народознавство: Навч. посіб. / За ред. С. П. Павлюка. –  
   3-тє вид., випр. – К.: Знання, 2006. – 568 с.
7. Український народний одяг. Комісія народного мистецтва. – Торонто-Філадельфія: Світова федерація українських жіночих організацій, 1992. – 311 с.