Виховання юнаків у Спарті

 У зв'язку  з цією історичною напруженою  обстановкою в Спартівиробляється  особлива система виховання, яка  стає першочерговоюзавданням держави  і повністю підкоряється його  політичним потребам.

Система державного виховання поширювалася на людей у віці від

7 до 30 років і  поділялася на три періоди. 

 На першому  етапі дітям у віці від 7 до 15 років прищеплювалися основніморальні  якості воїна: сміливість, сила  духу, нехтування смертю, атакож  юних спартіатов вчили виживати  в суворих природних умовах. Дляцих цілей використовувалися різноманітні методи. Так, наприклад, длявиховання мужності широко застосовувалися жорстокі публічні покарання іпоказові бої без використання зброї, право на носіння якогонеобхідно було заслужити. В загонах дітей навмисно годували дуже мало длятого, щоб навчити дітей самостійно добувати собі їжу. І крім того,у віці 15 років юнак вперше брав участь у "війні" з рабами,таким чином долаючи страх перед смертю і вбивством. Велика увагав цей час приділялася також розвитку логічної і короткій промові у дітейяк необхідної якості майбутнього воїна.

 Другий етап  державного спартанського освіти (15-20 років) бувменш інтенсивним  і насиченим. Ос-новних увага  тут приділяласязакріпленню вже  отриманих навичок і вмінь.  Вийшовши з під опікивчителів, спартіати повинні були довести своє право бути громадянином,беручи участь у справжніх битвах і боях. У цей час юнакаоволодівають азами грамоти і займаються музикою, яка також знаходитисяв підпорядкуванні військової ідеології.

 Третій етап (21-30 років) безпосередньо пов'язаний з отриманням усіх соціальних і громадянських прав, входженням в політичне життя громади і отриманнямдозволу яка береться участь у общественнних трапезах.

 Таким чином,  визначилася основна тенденція  спартанського виховання:його виняткова спрямованість на розвиток фізичних здібностей узбиток естетичної якостей душі людини.

 Подібна політика  виховання не знайшла повного  схвалення серед найкращихфілософів  того часу. І Платон і Аристотель  різко засуджують спартанськиймаксималізм, ставши прихильниками "золотої середини", особливо щодотого, що стосується виховання дитини. Не погоджуються вони також і з цілямиспартанського уряду, який прагне створити військову націю для більшогозміцнення і розширення меж своєї держави. Платон у вихованні тілабачить лише підготовку особи до уподібнення божеству. Арістотель жговорити про те, що фізичне виховання необхідно перш за все дляоборонною, а не загарбницької політики. Однак обидва філософапідтримують деякі виховні методи спартанців.  

 The previous version.  
 

 З давніх  часів питання і проблеми виховання  та освіти завждизаймали одну  з найбільш важливих позицій  серед інших державнихзавдань, оскільки  їх першорядна значимість очевидна. Так, якщо при владів країні  варто політично безграмотний  чоловік, то хоч би якими колосальнимиресурсами ця держава не мала, воно все одно потрапить у підпорядкуваннябільше розвиненим країнам.

 Якщо ж  ми звернемося до історії стародавнього  світу, то навіть тут можназнайти  підтвердження тези про важливість  освіти, хоча воно й малодещо інші форми. Безсумнівно величезне значення для всього людствавідкриття вогню, бронзи, перших знарядь праці. І всі ці знання передавалисянащадкам посредствам наскальних малюнків і написів, що зіграло більшуроль в процесі становлення цивілізації.

 Отже ми  бачимо, що кожна епоха вносить  свої концептуальні нововведення  впоняття виховання, тобто зміст  освіти хронологічно змінюється,але  мета його завжди один: виховати  всебічно розвинену особистість,  у рамкахдосягнутого прогресу, яка  змогла б існувати в певнійісторичній обстановці.

 Таким чином,  факт необхідності утворення  очевидний. Однак, якуроль воно  відіграє для держави в цілому?

 Аристотель  писав: "... в тих державах, де  предмет вихованнязнаходиться у  нехтуванні, воно само терпить  від того шкоди. Адже для кожноїформи державного устрою відповідне виховання - предмет першоїнеобхідності. "[25] Таким чином філософ приходить до висновку про існуваннятісному взаємозв'язку між освітою та державними інтересами. Дотримуючисьцим фактом, я поставила перед собою мету у своїй роботі вивчити, наскількисильно виховання може вплинути на державний лад і на його долю.

А для цього  спочатку варто докладно вивчити  систему виховання напевному  етапі розвитку держави, а потім  простежити йогоісторичні наслідки.

 Як приклад я вибрала один з полісів Стародавньої Греції - Спарту. Цевійськове держава, на мій погляд, є найбільш яскравим зразкомвзаємозв'язку трагічної долі народу з політикою виховання.  
 

 Висновок.  

 У висновку  роботи підведемо головний підсумок  основної мети даного реферату.

На прикладі давньогрецького міста-держави Спарти чітко виднонаскільки сильний вплив  виховання як на збереження суспільного  ладу,так і на визначення долі цілої  держави.

 Утвердившись  у IX столітті до н.е. в якості нової адміністративної одиниці,

Спарта створює  всі умови для виховання декількох  десятків фізичносильних і військово  навчених поколінь, які вже в V - IV століттях зумілипідпорядкувати собі всю Грецію. Однак спартіати не були готові взяти на себевлада управління в силу обмеженості свого культурного рівня таосвіти. Великий народ, в 
 
 

Особливості спартанської виховної системи. Виховання у Спарті мало яскраво виражений військово-фізичний характер. Його головним завданням  виступала підготовка мужнього, фізично  розвинутого, здорового, загартованого i витривалого воїна – захисника земельної аристократії.  

Виховання було державним і строго нею контрольованим. Контроль держави над виховання  починався з перших днів життя  дитини: новонароджених оглядали у  спеціальному місці, що називалося лесха. Тільки здорові діти поверталися батькам. 

До 7 років здійснювалося  сімейне виховання. З 7 і до 18 років  хлопчики перебували у спеціальних  закладах інтернатного типу – агелах, а в проміжок часу від 18 до 20 років  переходили у групу ефебів (“ефебiя“ – молода людина, молодість) і несли гарнізонну військову службу. Після військової служби юнаки ставали повноправними громадянами Спарти. Громадянське повноліття наступало у 30 років. 

Залежно від  року навчання дітей в агелах ділили на окремі загони. Керівник агелу – пейдоном – спеціальна посадова особа від держави. До виховної діяльності залучалися найбільш спритні і розумні юнаки віком 15-17 років. Їх називали iренами.  

Устрій життя  в агелах був повністю побудований  за військовим зразком. Все виховання спрямовувалося на вироблення беззаперечної слухняності, розвиток витривалості і засвоєння науки перемагати. На першому місці стояли фізичне виховання і військові вправи. Багато уваги приділялося таким військово-гімнастичним вправам як біг, боротьба, метання диска i списа, прийоми кулачного бою. До цього приєднувалися музика, спів i релігійно-обрядові танці. Мистецтво читати i писати офіційно не входило до змісту навчання. Про особливості спартанського виховання досить яскраво свідчить стародавній історик Плутарх у своїх “Порівняльних життєописах”. 

Одним із найбільш важливих напрямків розумового виховання  в агелах вважалося уміння юнаків коротко і влучно відповідати  на поставлені запитання ("лаконічна  мова"). 

З 15-річного віку юнаки отримували право носити зброю і приймати участь у так званих криптiях – нічних облавах на ілотів.  

Після кожного  року навчання проводилися публічні випробування – агони.  

Виховання дівчат у Спарті мало чим відрізнялося від  виховання юнаків. 
 
 

У Спарті виховання  мало військово-фізичний характер. Його головним завданням була підготовка мужнього, фізично розвиненого, здорового, загартованого й витривалого воїна - захисника земельної аристократії. Виховання було державним і суворо контролювалося з перших днів народження дитини: новонароджених оглядали у спеціальному місці (лосха) і повертали батькам лише здорових дітей. З семи років хлопчиків, які до цього жили вдома, віддавали у державні навчально-виховні заклади (агели), в яких вони перебували до 18 років під наглядом вихователів-педономів. В агелах вихованців привчали зносити голод, холод і спеку. Вони спали на земляній підлозі на твердій підстилці, отримували на рік тільки один плащ, погано харчувалися. Майже весь час їх тренували в бігу, стрибках, метанні списа та диска, у боротьбі, а на дозвіллі вони розважалися військовими іграми, вчилися співати і грати на музичних інструментах. Вихованці брали участь у нічних облавах на рабів (криптіях). З 15-річного віку юнаки мали право носити зброю і брали участь у криптіях. Після кожного року навчання проводилися публічні випробування - агони. 

Розумовому вихованню  дітей і молоді в Спарті приділялося  мало уваги. Усі зусилля були спрямовані на виховання беззаперечного послуху, витривалості та вміння долати труднощі й незгоди. Дорослі, які відвідували агели, проводили з вихованцями бесіди про державні закони і порядки, про стійкість і мужність їхніх предків, моральні якості спартіатів. 

Юнаків 18-20 років  об'єднували в групи ефебів, у  яких вони відбували військову службу. Дівчата також проходили військово-фізичну підготовку, щоб разом з дорослими жінками під час воєнних походів чоловіків тримати в покорі рабів і охороняти місто-державу. 

Рабів у Спарті, як і в усій Давній Греції, вважали *зна-1 ряддям, що вміє говорити". Вони були позбавлені всіх прав, у тому числі й на освіту. 

Афінська система  виховання дещо відрізнялася від 1 спартанської. Тут виховання мало індивідуальний характер. Афіни прагнули до поєднання  розумового, морального, естетичного  та фізичного розвитку. Метою виховав  була гармонійно розвинена особистість. 

До семи років  хлопчики і дівчатка виховувались сім'ї. Відтак хлопчики навчалися в школах, а дівчатка здобували домашнє, сімейне  виховання під наглядом матерів  або інших жінок. Виховання дівчат було досить обмеженим і замкнутим, вони навіть перебували здебільшого І в окремих частинах житлових приміщень (гінекеях).  

Школи були платними, а тому не для всіх доступні. Навчання дітей із заможних родин полягало у поєднанні розумового, фізичного, морального і естетичного виховання; трудового виховання дітей не існувало, оскільки фізичнї праця вважалась обов'язковою тільки для рабів. 

Хлопчики 7-14 років  навчалися у приватних школах граматистів і кіфаристів. Заняття  проводили вчителі, яких називали дидаскалами (від гр. "дидаско" - навчаю). Учнів до школи та додому супроводжували раби - педагоги. У школах граматистів навчали писати, читати та лічити; писали на воскових дощечках паличкою (стилем), лічили на пальцях, камінцях і рахівницях. У школах кіфаристів (музики) учнів, крім елементарної грамоти, вчили співати, грати на музичних інструментах, декламувати уривки з "Одіссеї", "Еллади" та інших художніх творів. 

У школі палестрі (школі боротьби) під керівництвом учителів-педотрибів підлітки та юнаки 14-15 років навчалися п'ятиборства (біг, стрибки, боротьба, метання диска і списа), а також плавання. 

Юнаки 17-18 років  з родин найзаможніших аристократів виховувались у гімнасіях (гімназіях), в яких вони вивчали філософію, політику, літературу та займалися гімнастикою. Юнаки 18-20 років готувалися до військової служби (вивчали зброю, морську справу, фортифікацію, військові статути, закони держави). 

З IV ст. до н.е. (з  часу походів Александра Македонського) до І ст. н.е. грецька культура поширилася на величезній території. Цей період грецької історії називають епохою еллінізму. Нові умови життя справили величезний вплив на виховання і навчання. Освіта стає громадською справою, особливе службове становище посідає вчитель. Шкільні будівлі утримують правителі й багаті меценати. У школах починають вчитися й дівчата. З'являються систематичні навчальні плани. АлександрійськІ вчені встановлюють новий зміст освіти, тобто завершений на певному рівні. Кожен учень мав певне місце в школі, а кращих з них преміювали. Змінилися й методи навчання, з'являється письмове приладдя і практика записування лекцій. Створюються підручники та правила термінології. Виховне значення мали свята, дні спогадів про визначні події, екскурсії до місць видатних подій.