Вільям Шекспір

 
 
 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни “Культурологія” на тему:

Вільям  Шекспір 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

BСТУП

    Актуальність  дослідження. Шекспір створив безсмертні твори, в яких людство ось вже протягом чотирьох століть знаходить найяскравіше втілення самих себе. Великий майстер розкриття характерів, Шекспір з незвичайною силою показав трагедії життя. Шекспірові випало жити в чудовий час. Він був сучасником великої епохи в історії людства, що дістала назву Відродження. То була тривала смуга суспільного і духовного розвитку Європи, коли відбувалося ламання багатовікового феодального ладу і народження буржуазного. Ріст міст, виникнення грошового капіталу, розвиток товарного виробництва, утворення світового ринку, географічні відкриття — усе це руйнувало віковічні поняття. Був покладений кінець духовному пануванню церкви, з'явилися зачатки нової науки, почав формуватися новий світогляд.

      Художня система драматургії Шекспіра виросла  на ґрунті традицій народного театру і лише дечим зобов'язана спадщині античного театру. Драма класичної давнини відрізнялася суворою єдністю побудови. У п'єсах античних авторів дія, як правило, відбувалося в одному місці і протягом стислого періоду, біля доби; сюжет містив лише одну подію, що зображувалася без яких-небудь відхилень. У трагедіях дія взагалі починалася вже напередодні розв'язки конфлікту. У п'єсах Шекспіра  багато  різноманітних  персонажів,  і  в цілому  його  драми  подібні  строкатим,  багатоколірним  картинам   з   набором цікавих деталей.

       Шекспір приніс у драму важливі  нові художні принципи,  яких до нього взагалі не  було  в  мистецтві.  Характери  героїв  у  давній  драмі володіли лише якоюсь однією важливою  рисою.  Шекспір створив героїв  і героїнь, наділених рисами духовно багатої живої особистості. Разом з тим  він показав характери своїх героїв у розвитку. Ці  художні  нововведення збагатили не тільки мистецтво, але й розуміння природи людини.                                                       Літературна спадщина В. Шекспіра завжди привертала увагу літературознавців та вчених-дослідників. Тут варто згадати виконані в цій галузі роботи О.А. Анкіста “Творчество Шекспира”, “Поэмы, сонеты и стихотворения Шекспира”, “Первые издания Шекспира”, “Театр эпохи Шекспира”, “Шекспир. Ремесло драматурга”, “Трагедия Шекспира «Гамлет»” та ін.

    Багато науковців у своїх працях розглядали питання питання творчості Шекспіра, його літературної спадщини та індивідуального стилю. Серед них О.А. Анкіст, І.А. Дубашинський, Г. Козинцев, Г.В. Макалін, Н.П. Михальска, М.Я. Поляков, Л.Є. Пінський, С. А. Венгерова, В.Г. Мальцев та ін.

    Але ще досі не всі аспекти проблеми літературних пошуків письменника є достатньо розробленими і дослідженими у сучасній літературознавчій науці, що зумовлюється особливостями, складністю та неоднозначністю поглядів і тверджень щодо даного явища.

    Таким чином, теоретична і практична значимість проблеми зумовили актуальність теми дослідження «Драматичні пошуки В. Шекспіра».

    Об'єктом  нашого дослідження є драматична спадщина великого англійського письменника Вільяма Шекспіра.

    Предмет дослідження - передумови формування і розвиток літературних поглядів письменника, драматичні пошуки В. Шекспіра.

   Мета  дослідження: визначити основний принцип будови шекспірівської драми у творчості письменника, теоретично обґрунтувати вплив його драматичної спадщини на літературний процес останньої чверті XVI - початку XVII ст.

    Відповідно  до об'єкта, предмета і мети наукової роботи визначені такі завдання:

• опрацювати літературу з досліджуваного питання;
• проаналізувати літературний процес в Англії;
• вивчити закономірності розвитку, основні риси й характерні особливості зарубіжної літератури зрілого й пізнього Відродження;
• визначити передумови функціонування драми в останній чверті XVI - на початку XVII ст.;
• характеристика драматичної спадщини В.Шекспіра.

   Для досягнення мети, розв'язання визначених завдань дослідження використовували  такі методи: теоретичний  аналіз  історичної,  літератури, літературних та історіологічних джерел з досліджуваної проблеми; порівняння; систематизація та узагальнення теоретичних даних тощо.

    У нашій дослідницькій роботі ми розглянемо поняття “шекспірівська драма“ та заглибимося у літературний процес епохи Відродження в Англії.

    Структура роботи

    Логіка  дослідження зумовила структуру  роботи: вступ, 2 розділи, висновки, список використаних джерел із 27 найменувань. Загальний обсяг 42 сторінки.

    У вступі обґрунтовується актуальність обраної для дослідження проблеми, визначається об’єкт і предмет, мета, завдання, методи аналізу, практична цінність одержаних результатів, формулюються основні положення дослідження.

    У першому розділі “Вільям Шекспір − драматург епохи Відродження” розглядається літературна ситуація кінця XVІ століття, зокрема у Лондоні, перше знайомство Шекспіра з театром і дебют молодого драматурга. Крім того, аналізуються особливості його літературної спадщини різних періодів творчості, дається характеристика п'єсам письменника на сцені й у пресі.

       У другому розділі “Дослідження драматичних пошуків Шекспіра” аналізується п’єса Вільяма Шекспіра «Гамлет, принц датський»; дається характеристика твору, мови і стилю тощо.

   У висновках підсумовуються основні результати проведеного дослідження, окреслюються напрямки й перспективи подальшої розробки проблеми. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     І. ШЕКСПІР − ДРАМАТУРГ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

      Вільям  Шекспір (Shakespeare, William - 23.04.1564, Стратфорд-на-Ейвоні — 23.04.1616, там само) — англійський драматург, поет.

    1.1 Перше знайомство письменника з театром

      В Англії епохи Відродження  було ще звичним влаштовувати під час свят усякого роду ігри. Настання літа зустрічали святом, що відбувалося                 1 травня. "Травневі ігри" з танцями й хоровим співом Шекспір неодноразово згадує у своїх п'єсах. Різдвяні свята також супроводжувалися розвагами.

      Цілком імовірно, що одинадцятирічний  Шекспір разом з багатьма іншими стратфордцями був присутній на чудовому святі, що граф Лейстер влаштував у своєму замку Кенільворт на честь гості королеви Єлизавети. У парку був поставлений спектакль із грандіозною водною пантомімою, під час якої Оріон випливав на спині дельфіна, щоб урятувати діву озера. Одна деталь у комедії "Дванадцята ніч" (І, 2) дозволяє думати, що Шекспір бачив це в кенільвортському замку.

    Перше ніж  Шекспір прийшов у театр, театр приходив до нього. Як до, так  і після виникнення постійних  театрів у Лондоні трупи акторів постійно подорожували по країні, даючи вистави в містах і селах. У реєстрах стратфордської міської корпорації записані гастролі багатьох лондонських труп, що відвідали Стратфорд. Шекспіру було п'ять років, коли в його рідне місто прийшла трупа акторів. Його батько був у той час бейліфом, тобто  міським головою, і від нього залежало дати дозвіл акторам на виступ перед публікою чи ні.

      Коли Шекспіру було дев'ять  років, в 1573 році в Стратфорді грали актори графа Лейстера. В одинадцять років він міг бачити спектаклі трупи графа Уорика й графа Вустера. У наступному році друга із цих труп знову відвідала Стратфорд так само, як і актори, яким покровительствував Лейстер. Коли Шекспіру було п'ятнадцять років, у Стратфорді гастролювали дві трупи: лорда Стренджа й графині Ессекс. У шістнадцять років він міг дивитися спектаклі акторів графа Дербі. Аж до 1587 року в Стратфорді щорічно бували вистави мандрівних акторів. В 1581, 1582 і 1583 роках щорічно приїжджало по дві трупи. В 1584 році їх було три. На наступний рік не було ні однієї. В 1586 році актори знову відвідали місто, а в 1587 році відбувалася справжня навала акторів на Стратфорд: у ньому побувало п'ять труп.

  Не ставимо під сумнів, що молодий Шекспір не пропускав нагоди побувати на спектаклях заїжджих акторів. П'єси були ще досить примітивні. У ті роки в театрі ще зберігалися жанри середньовічної драми - містерії й мораліте. Гуманістична драма лише починала розвиватися, але вже з'явилися перші трагедії й комедії, написані в новому дусі й у новій формі. У п'єсах старого типу переважала відверта повчальність. Багато з нових драматичних творів трактували авантюрні й романтичні сюжети.

      Якщо ми згадаємо трупу мандрівних  акторів, зображену Шекспіром  в "Гамлеті" (Див. "Гамлет", ІІ, 2; ІІІ, 2), то одержимо приблизне уявлення про театр, з яким Шекспір познайомився замолоду, живучи у своєму рідному Стратфорді. При всій недосконалості спектаклів бродячих акторів вони користувалися великою любов'ю народу. Недарма багато акторських труп знаходили публіку скрізь - у більших містах й у маленьких селищах.

      Так почалося знайомство Шекспіра  з театром. Імовірно, тоді виникла  і його любов до мистецтва,  що стало справою його життя.  У 1585 році, коли Шекспіру було двадцять років, він покинув Стратфорд. Можливо він відправився вчителювати в Костуолд. А можливо, як стверджують деякі біографи, примкнув до однієї з акторських труп, що відвідували Стратфорд.

    1.2 Лондон наприкінці  XVІ століття. Літературна ситуація періоду

      Приблизно в 1585 р. Шекспір покинув рідне місто й через якийсь час був у Лондоні. Населення Лондона, наприкінці XVІ століття найбільшого міста Англії, досягало двохсот тисяч. Не всі жителі селилися в самому місті. Уже в ті часи Лондон обріс пригородами, тісно зв'язаними зі столицею [4; c.8-10].

      Юридично Лондоном іменувалася тільки та частина міста, що тепер зберегла назву Сіті, що по-англійському й означає "місто". Лондон мав досить незалежне самоврядування.

      Лондон був обнесений стіною, з воріт якої відкривалися  шляхи в різні кінці країни. За стіною було кілька поселень, що не підлягали юрисдикції міської влади. Лондон був містом купців і ремісників. Тут перебували крамниці, майстерні й контори торговельних компаній, які вели справи з усіма частинами світу, куди тільки досягали англійські судна. Тут же перебувала біржа, що була центром комерційної діяльності. Коли Шекспір зображував в "Венеціанському купці" зустріч Антоніо й Шейлока, то він уявляв собі не венеціанське Ріалъто, а лондонську біржу.

      Вища аристократія й королівський  двір жили не в самому Лондоні, а на захід від лівого берега Темзи, де височіли будинки палаців і серед них резиденція королеви Єлизавети - Уайт-холл. Разом з іншими акторами Шекспір бував у цих палацах, граючи перед високопоставленими особами.

      На іншому кінці Лондона, у його східній частині, перебував похмурий кам'яний замок Тауер - в'язниця для державних злочинців. У замку відбувалися страти засуджених за державні злочини. У п'єсах Шекспіра, присвячених історії Англії, Тауер зображується неодноразово. Для нього, як і для всього народу, Тауер завжди пов'язаний зі спогадами про лиходійства правителів країни. Тут за наказом Річарда ІІІ були вбиті його брат Кларенс і племінники - юні принци, що мали більші права на престол, ніж сам Річард. У кімнаті страт відрубали голову Томасу Мору й королеві Катерині Арагонській, дружині Генріха VІІІ, а також його другій дружині Ганні Буллен, матері королеви Єлизавети.

      Для страти карних злочинців  у Лондоні було інше місце  - пагорб Тайберн. Тут стратили  бурлак, злодіїв, розбійників, яких  залежно від  вироку суду піддавали повішенню, четвертуванню або відсіканню голови [4; c.24]. Сюди в дні страти стікалася величезна кількість народу. Голови страчених потім на високих піках виставлялися на лондонському мосту для загального огляду.

      Місто жило бурхливим життям, кипіла робота в майстернях, жваво торгували купці, по вулицях ходили солдати, тинялися моряки з кораблів, що прибули з різних країн. Вулиці були небруковані, з вибоїнами, - але ніщо не могло зупинити бурхливого життя столиці. Вершники, екіпажі, пішоходи рухалися в усіх напрямках. По вулицях Лондона тинялося багато сторонніх і приїжджих людей. Провінціали були вигідними для всякого роду шахраїв. Серед останніх навіть виникло особливе ремесло, що йменувалося "ловом кроликів", тобто  простаків. Винахідливі шахраї придумували різні способи, щоб полегшити гаманці провінціалів. Сучасник Шекспіра драматург Роберт Грін розповів про витівки цих шахраїв у своїх памфлетах, а Шекспір не раз зображував, як виманюють гроші в таких простаків. Цим займалися й веселий сер Тобі Белч, що дурить провінціала сера Ендрю Ейгючика ("Дванадцята ніч"), і злісний Яго, що водить за ніс простака Родріго.