Банки, їх види та функції в ринковій економці. особливості розвитку банківської системи в Україні

Автор: Пользователь скрыл имя, 22 Ноября 2014 в 20:28, курсовая работа

Описание работы

Метою дослідження є вивчення проблем пов'язаних з діяльністю банків налагодження роботи з аналізу банківських операцій та шляхів удосконалення банківської системи.

Содержание

Вступ
1. Суть, види та функції банків
2. Структура банківської системи
3. Вплив комерційних банків на функціонування кредитної системи, їх функції та структура
4. Проблеми та шляхи покращення діяльності вітчизняної банківської системи
Висновки
Список використаних джерел

Работа содержит 1 файл

КР Банки і банківська система 2013.doc

— 366.00 Кб (Скачать)

Cтocoвнo питання кoнцeнтpацiї капiталу  у банкiвcькiй cиcтeмi, тo данe питання  ваpтo poзглядати з двoх пoзицiй. Пo-пepшe, наpoщeння oбcягiв капiталу –  цe пoзитивний мoмeнт для cиcтeми, ocкiльки poзшиpює кpeдитнi та iнвecтицiйнi мoжливocтi банкiв, а такoж пiдвищує cтiйкicть банку дo piзких пoтpяciнь. З цiєї тoчки зopу, для cиcтeми кpащe будe, кoли в нiй функцioнуватимуть кpупнi банки. Пpoтe кoмepцiйнi банки пeвним чинoм oбмeжeнi у мoжливocтях наpoщeння влаcнoгo капiталу – на пpактицi є два найбiльш peальнi  cпocoби: peopганiзацiя банку (злиття, пoглинання, пpиєднання) та дoдаткoвi вливання у cтатутний капiтал (напpиклад, шляхoм дoдаткoвoї eмiciї). Ocкiльки дoдаткoвi вливання у cтатутний капiтал, вpахoвуючи oбмeжeнi  фiнанcoвi мoжливocтi icнуючих акцioнepiв, пoв’язанi з pизикoм втpати кoнтpoлю над банкoм, тo для вeликих банкiв бiльш пpiopитeтним будe шлях злиттiв та пoглинань. Така cитуацiя oбумoвлює iншу тoчку зopу на пpoблeму кoнцeнтpацiї капiталу у банкiвcькiй cиcтeмi – вoна пpизвoдить дo змeншeння загальнoї кiлькocтi  банкiвcьких уcтанoв у cиcтeмi та знижує загальний piвeнь кoнкуpeнцiї на pинку банкiвcьких пocлуг. Цe в cвoю чepгу пpизвoдить дo oлiгoпoлiзацiї, абo навiть мoнoпoлiзацiї pинку, щo нe мoжe вважатиcя пoзитивним в умoвах pинкoвoї eкoнoмiки.

 

3. Вплив комерційних  банків на функціонування кредитної системи, їх функції та структура

 

Комерційні банки – це особливе кредитно-фінансове підприємство, яке здійснює основні базові функції та різноманітні операції, в процесі виконання яких, а також з приводу привласнення наявних у нього активів, акумулювання депозитів та ін., виникає певна сукупність відносин економічної власності між різними економічним суб’єктами з метою максимального привласнення прибутків. Наведене визначення розкриває комплексну сутність банків.

На другому рівні банківської системи України діють комерційні банки. Незалежно від принципу, на який орієнтується банківське законодавство країни, комерційні банки поділяються на універсальні та спеціалізовані.

Універсальні – банки, які здійснюють всі або майже всі види банківських операцій.

Спеціалізовані – це банки, які спеціалізуються на одному або декількох видах банківських операцій.

В Україні переважають універсальні банки. Однією з важливих причин переважання універсального характеру українських комерційних банків є те, що їх формування припало на затяжний період інфляції та тривалої економічної кризи, під час якої комерційні банки змушені були диверсифікувати свої ризики шляхом розширення кола своїх операцій. Навіть найбільші банки, які були створені із колишніх радянських спеціалізованих, набули універсального характеру. Це – Промінвестбанк (колишній Промбудбанк), який був створений для промисловості, «Україна» (колишній Агропромбанк) – для сільського господарства  та Укрсоцбанк (колишній Житлсоцбанк) – для соціальної інфраструктури

На початку 1999 року в Україні було зареєстровано 214 банків, у 2003 р. – 172. більшість цих банків за набором операцій, які вони виконують, можна віднести до універсальних.

          Враховуючи досвід нових індустріальних країн та багатьох розвинутих країн недоцільно будувати банківську систему України за принципом сегментування. Підтвердженням сказаного є те, що лише два банки є спеціалізованими. Це державні банки, які відносяться до групи найбільших банків – Ощадний банк України   та Укрексімпбанк. 

Перехід комерційних банків до здійснення нетрадиційних операцій зумовлений їх прагненням до отримання більших прибутків і тим самим сприяє покращенню банківської ліквідності й відображає тенденцію до універсалізації банківської діяльності. Водночас, у розвинутих країнах відбувається посилення спеціалізації діяльності комерційних банків. Спеціалізовані банки відрізняються від універсальних більш високою якістю тих послуг, на яких вони спеціалізуються.

Комерційні банки можуть створюватись на основі таких форм власності: державної, приватної, колективної, в т. ч. акціонерної, змішаної, спільної, та ін. В Україні, згідно із Законом «Про банки та банківську діяльність», за організаційними формами утворення комерційні банки поділяються на: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю або кооперативні банки. Але жодна організаційно-правова форма комерційних банків не є ідеальною. Кожна із наведених форм має як переваги, так і недоліки. Це означає,  що при організації нового комерційного банку слід робити вибір на основі наукового аналізу із врахуванням всіх «за» і «проти».

При порівнянні різних типів форм власності випливають такі відмінності між ними. Для організації індивідуального підприємства не вимагається виконання деяких формальностей, операції можуть виконуватись без будь-чиїх санкцій. Капітал для індивідуального підприємства та різних видів партнерств надають самі засновники або члени їх сімей, або друзі чи знайомі. На відміну від цього, для організації акціонерного товариства потрібно отримати дозвіл місцевої влади, пред’явивши сертифікат про заснування компанії, а також статут компанії та інші документи.

Для неакціонерних форм підприємства не вимагається формального свідоцтва на підтвердження права власності. Весь ризик, пов'язаний із операціями фірми, а також відповідальність за взяті зобов’язання бере на себе індивідуальний підприємець. У партнерській фірмі частка і право на прибуток кожного партнера залежить від усної або письмової домовленості між засновниками фірми. В акціонерній компанії право власності засвідчується акціями, а доля акціонера у власності і доходах компанії залежить від кількості придбаних акцій.

За свої борги індивідуальний підприємець відповідає всім своїм майном. Якщо при банкрутстві не вистачає активів фірми індивідуального підприємця, то здійснюється стягнення з його особистого майна. За борги партнерської фірми всім своїм майном відповідають партнери – як всі разом, так і кожен зокрема.

Важливою ознакою акціонерної форми власності є те, що в акціонерній компанії відповідальність акціонера обмежена сумою придбаних акцій.

На основі наведених вище аргументів можна назвати переваги акціонерної компанії:

  • у випадку банкрутства компанії акціонер несе відповідальність лише в межах суми придбаних акцій (всі претензії висуваються до компанії як до юридичної особи, а не до окремих акціонерів);
  • акціонер має право передавати акції іншій особі, при цьому на функціонування акціонерної компанії не впливає некомпетентність, смерть чи банкрутство окремих акціонерів;
  • обмежена відповідальність акціонерів, що сприяє залученню капіталу із зовнішніх джерел;
  • ефективність управління акціонерною компанією покращується за рахунок чітко розподілених повноважень.

 

Але, поряд із названими перевагами, корпоративна чи акціонерна форма власності мають і свої недоліки. До них належать:

  • складність створення акціонерної компанії;
  • порівняно із індивідуальними і партнерськими фірмами, акціонерні компанії менше гнучкі і важче пристосовуються до змішаних умов;
  • неможливість більшості акціонерів реально впливати на управління компанією;
  • через механізм купівлі контрольного пакету акцій посилюється контроль гігантських акціонерних компаній і крупних акціонерів над іншими великими і середніми компаніями.

Незважаючи на недоліки, акціонерна форма є найбільш ефективною при організації ділового підприємства, зокрема комерційного банку.

Переважна кількість комерційних банків у різних країнах організована у формі акціонерних компаній, хоч на сьогодні збереглися і приватні банки. В Україні, функціонують два державні банки (Ощадний банк України і Ексімпбанк), решта банків – акціонерні та товариства з обмеженою відповідальністю.

Однією з важливих засад ефективного функціонування банківської системи країни є її правове регулювання. Особливо актуальною ця умова постає саме для умов перехідної економіки, в якій потреба правової регламентації та пошуку адекватна новим видам господарської діяльності законодавчих норм.

Стосовно вітчизняного банківського бізнесу, то у березні 1991 року було прийнято закон «Про банки і банківську діяльність», у якому визначено перелік умов функціонування та розвитку НБУ та системи комерційних банків. Проте перша редакція закону була неспроможна врахувати всі сторони банківської діяльності, і в грудні 2000р. було прийнято другу редакцію Закону України «Про банки і банківську діяльність», в якому регламентовано основні сфери функціонування банківської системи.

У Законі України «Про банки і банківську діяльність» вперше визначається можливість створення комерційними банками України різних типів таких банківських об’єднань:

1) банківська корпорація як юридична  особа, засновниками та акціонерами  якої виступають виключно банки, що об’єднуються з метою концентрації своїх капіталів, підвищення ліквідності та платоспроможності;

2) банківська холдингова група  передбачає створення об’єднання  із материнського банку і дочірніх  банків, у капіталі яких головному  банку належить не менше 50%;

3) фінансова холдингова група, що  складається із переважно або  виключно установ, які надають фінансові послуги, причому серед них має бути щонайменше один банк.

Таким чином, законодавством істотно розширюються межі можливого стосовно концентрації і централізації банківського капіталу.

Водночас окремі важелі, що визначають можливості реєстрації Національним банком України різних комерційних банків, викликають певні сумніви з точки зору доцільності такої підстави для відмови в реєстрації. Зокрема, недосконалою є така вимога, як «відсутність бездоганної ділової репутації» одного із засновників банку, оскільки не зовсім зрозумілим є те, за якими саме критеріями визначається рівень цієї репутації. Очевидно, що у даній сфері реєстраційної роботи НБУ така правова невизначеність може створювати середовище для зловживань, а пізніше вимагатиме докладнішої регламентації відповідними правовими актами тих чи інших підходів до визначення рівня репутації засновників.

Що стосується мінімального розміру статутного капіталу , то його встановлено залежно від типу й масштабів діяльності банків: 1) для місцевих кооперативних – 1 млн. євро; 2) для комерційних, що діють в межах однієї області – 3 млн. євро; 3) для банків, які діють на території всієї України – 5 млн. євро.

Особливу увагу в законі приділено дотриманню банківської таємниці та запобігання легалізації грошей, набутих злочинним шляхом. Так, банківською таємницею, згідно із законом, є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи з третіми особами при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної шкоди клієнтові. Важливим є визначення законом і порядку розкриття таємниці, що може бути здійснено на письмовий запит власника інформації, суду, органів прокуратури, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, Податкової служби (при цьому чітко зазначається порядок оформлення таких вимог).

Що стосується запобіганню легалізації грошей, набутих злочинним шляхом, то під нею в законі розуміють внесення до банку або переказ через банківську систему грошей, набутих із порушенням законодавства України. Для цього банкам заборонено вступати в договірні відносини із сумнівними особами, а також банки зобов’язані ідентифікувати осіб, що здійснюють значні і сумнівні операції. Щоправда указані положення закону не дають чіткої відповіді на питання про те, які саме умови слід вважати «невизначеними» чи «невиправно заплутаними» і чи можуть під ці визначення потрапити більшість здійснюваних в Україні господарських угод з огляду на суперечливість чинного законодавства.

Таким чином, основні положення Закону України «Про банки і банківську діяльність» дозволяють регламентувати всі основні аспекти функціонування системи комерційних банків, визначаючи можливості розвитку банківської системи у чітко окресленому правовому полі, що є необхідною умовою інституційних перетворень як найважливішої складової всієї системи заходів з ринкового реформування господарства України.

 

4. Проблеми та шляхи  покращення діяльності вітчизняної  банківської системи

 

Потреби української економіки в активнішому залученні ресурсів іноземних банків зумовлені недостатнім рівнем капіталізації, потребою у прискореному розвитку фінансових ринків; залученні сучасних банківських технологій і досвіду банківського менеджменту як передумов для подальшого розвитку національної фінансової системи і підвищення прибутковості (нинішній рівень рентабельності банків - 11,1% до оподаткування - є недостатнім для збереження рівня капіталізації в майбутньому). Відтак за рахунок використання досвіду і ресурсів іноземних банків передбачається вирішення низки дисбалансів української банкової системи, а саме:

1) розбалансування валютної структури  активів і пасивів українських  банків. За станом на 01.01.2012 р. позики у іноземній валюті склали близько 49,5 % загального портфелю кредитів, а депозити в іноземній валюті - майже 38,0 % загальної суми депозитів;

2) зростання різниці у термінах  погашення активів та пасивів, пов'язаної з обмеженими можливостями  українських банків залучати  довготермінові ресурси в умовах  пришвидшеного зростання обсягів довгострокового кредитування;

3) загострення ресурсної проблеми  в умовах поступового вичерпання  такого джерела як кошти населення - співвідношення між депозитами  населення і обсягами отриманих  ними кредитів погіршилося з 2,18 разу на 1.01.2011 р. до 1,36 разу на 01.01.2012 року;

Информация о работе Банки, їх види та функції в ринковій економці. особливості розвитку банківської системи в Україні