Банківська система Франції

 

 

 

РОЗДІЛ 2. БАНКІВСЬКА СИСТЕМА ТА ЇЇ МІСЦЕ У ЕКОНОМІЧНОМУ РОЗВИТКУ ФРАНЦІЇ

 

2.1.Особливості функціонування  центрального банку

Банк Франції (Банк де Франс) було засновано у 1800 році за рішенням Наполеона Бонапарта У1803 p. він отримав монополістичне право на емісію банкнот у Парижі, а з 1848 р. - в усій Франції, ставши єдиним емісійним банком.

Спочатку Банком Франції управляла  регентська рада, до складу якої входило 15 регентів (директорів), що обиралися  загальними зборами з числа найбільших акціонерів. За законом 1936р. регентська рада була замінена Генеральною радою  в складі 20 директорів, з яких два обиралися акціонерами, а інші призначалися урядом і повинні були представляти як державні органи (міністерство фінансів), так і об'єднання промисловців, професійні союзи й інші організації.

Після Другої світової війни, згідно із законом від 2 грудня 1945р., Банк Франції був націоналізований, причому його колишні власники одержали велику компенсацію: акції, оцінені за високим курсом, були виміняні на 3 % державні облігації (згадаємо схожу схему націоналізації Банку Англії). Управляючий банком і два його заступники призначаються радою міністрів. Генеральна рада банку складається з управляючого, його заступників і 12 членів (радників), з яких 7 призначаються міністром фінансів; 4 директорських посади займають генеральні управляючі чи президенти державних кредитних інститутів.

До 1945 р. діяльність Банку Франції  характеризувалася певними особливостями. По-перше, як центральний банк країни він виконував функції комерційних  банків, обслуговуючи безпосередньо  торговельно-промислову клієнтуру. Це пояснюється тим, що на відміну від центральних банків інших країн він має розгалужену мережу відділень (понад 250). По-друге, Банк Франції здійснював емісію банкнот, безпосередньо кредитуючи торговельно-промислові операції, а не через комерційні банки. Тому комерційні банки рідко зверталися за позиками до Банку Франції. По-третє, його втручання у регулювання кредитних операцій було менш активним порівняно з центральними банками інших країн. Як знаряддя кредитного регулювання він використовував здебільшого обліковий відсоток.

Після Другої світової війни обсяги операцій Банку Франції як комерційного банку значно скоротилися, а роль у кредитному регулюванні зросла. Крім зміни ставки облікового відсотка, Банк Франції здійснює кредитне регулювання  через операції на відкритому ринку. Законом 1967 року запроваджено практику обов'язкових резервів депозитних банків у Банку Франції. Норми резервів встановлюються окремо щодо строкових вкладів і вкладів на поточні рахунки. З 1971 року норми обов'язкових резервів передбачено і щодо кредитів, які надаються депозитними банками і фінансовими товариствами. У своїй грошово-кредитній політиці Банк Франції керується постановами Міністерства фінансів і Національної кредитної ради - спеціального державного органа для регулювання кредиту в країні.

Як єдиний емісійний банк країни Банк Франції випускає в обіг банкноти, причому з 1939 р. його емісія не обмежена будь-якими заздалегідь установленими  критеріями та обмеженнями. Банк Франції  є місцем збереження золотовалютних резервів країни. Він виконує також функцію банку держави. Пряме кредитування банком держави здійснюється у розмірах, обумовлених домовленістю між керуючим банку та міністром економіки і фінансів. Банк Франції також купує державні цінні папери і надає під них позички. Вільні кошти казначейства знаходяться на його поточному рахунку в цьому банку. Важливою стороною діяльності банку е здійснення валютного контролю і регулювання кредиту шляхом маневрування відсотковими ставками та нормами обов'язкових резервів [4, с.40-42].

Банк Франції виконує  всі основні функції центрального банку, а в деяких випадках, він  виконує більш специфічні економічні функції. Так, він має функції, які  не виконують центральні банки інших  країн, що не входять до складу Європейського  валютного союзу.

Цей банк веде рахунки  приватних осіб - поточні та з  цінними паперами. Це склалося історично, коли Банк Франції був приватною  кредитною установою. Вказана діяльність банку обмежена Статутом 1993 року, який прямо забороняє йому відкривати нові рахунки. Нині Банк Франції веде близько 80 тис. рахунків приватних осіб, причому половина з них належить службовцям банку або його пенсіонерам.

Через свої філії банк може надавати кредити приватним особам переважно  під заставу цінних паперів, надає  деякі інші види послуг приватним особам. Цей банк на відміну від інших центральних банків до 1945 року не брав активної участі у грошово-кредитному регулюванні. Резервування комерційними банками коштів у Банку Франції було введено після Другої світової війни. Саме тоді вплив Банку на комерційні банки значно посилився.

З 1991 року органами законодавчої влади  на Банк Франції покладено обов'язок вести справи комісій із заборгованості у великих розмірах приватних  осіб. До функцій філій банку входить  укладання переліку боргів та доходів осіб, що мають заборгованість у великих розмірах. За цими справами філії ведуть спеціальну картотеку неповернених кредитів, що надані приватним особам.

Рада Банку Франції розробляє  основні засади грошово-кредитної  політики і контролює її здійснення радою директорів банку.

Основний вплив на монетарну  сферу, ціни та економічне зростання  Банк Франції здійснює через відсоткову політику, підтримуючи певний рівень відсоткових ставок (як основний монетарний інструмент регулювання грошово-кредитного ринку) [15, с.73-78].

З метою поліпшення функціонування банківської системи і зміцнення  довіри між комерційними банками  Банк Франції створив централізовані служби, які пропонують для колективного користування інформаційні бази даних.

До найбільших з служб, які пропонують для колективного користування інформаційні бази даних належать:

1. Банківська картотека підприємств  (телекомунікаційний доступ - з 1982 р). Обслуговує інформаційні потреби  Банку Франції та фінансово-кредитних  установ, що дає змогу самостійно  систематизувати боргові вимоги до господарських суб'єктів.

2. Картотека банківських рахунків (FICOBA), яку веде Головне податкове  управління для виявлення рахунків, що належать особам, позбавленим  права виписувати чеки.

3. Національна картотека чеків,  що не відповідають законодавству. Акумулює інформацію про викрадені чи загублені чеки, про банківські реквізити закритих або арештованих рахунків.

4. Національна картотека  неповернених кредитів, наданих  приватним особам для непрофесійних  цілей.

Банк Франції веде й інші картотеки. Центральна служба з ризиків реєструє усі кредити, які надані на суми, що перевішують встановлений рівень, прострочену заборгованість за виплатами до Фонду соціального страхування та до Фонду субсидій. Картотека ведеться за типами кредитів, секторами економіки та регіонами.

Банк Франції (як і центральні банки  інших країн з розвиненою ринковою економікою) посідає центральне місце в організації фінансової системи, створює сприятливі умови для її функціонування, забезпечуючи стабільність цін, контроль за здійсненням усіх банківських операцій грошей і надійність банківського сектору.

Із створенням Європейського центрального банку Банк Франції увійшов до Європейської системи центральних банків. Починаючи з 1 січня 1999 року, був введений у Франції безготівковий обіг єдиної європейської валюти - євро. А з січня 2002 року - готівкове євро, яке діє сьогодні як платіжний засіб на усій території, у минулому французького франка [12, с.235-241]

 

2.2. Характеристика структури комерційних  банків Франції

 

До другого рівня банківської системи Франції, виділяють комерційні депозитні банки, що спеціалізуються у галузі короткострокових кредитних операцій; інвестиційні чи ділові банки, що фінансують промисловість шляхом емісійно-установчих операцій. Третім різновидом, що займає проміжне положення між депозитними і діловими банками, є банки довгострокового і середньострокового кредиту.

Серед основних фінансово-кредитних організацій Франції виділяють:

- універсальні банки;

- банки взаємного кредитування;

- ощадні каси;

- пенсійні каси;

- установи муніципального  кредиту;

- фінансові товариства;

- спеціалізовані фінансові  інститути.

Універсальні банки, яких у Франції налічується близько 400, можуть виконувати такі операції:

• здійснювати більше 140 видів кредитних  операцій;

• залучати вклади і видавати різні  види кредитів;

• управляти грошовими коштами (довірчі операції).

Десять найбільших універсальних  банків Франції зосередили у 1999 році близько 4/5 сукупного балансу фінансово-кредитних  інститутів (ФКІ) країни, тому Франція за концентрацією банківського капіталу займає перше місце у світі. 20 травня 1998 р. Європейська комісія дала згоду на приватизацію банку "Креді Ліоне" з метою врятування банку та продаж активів загальним обсягом у 620 млрд фр. фр.

Щодо іноземних банків, то на початку 70-х років їх кількість у Франції була порівняно невеликою. У 90-х роках кількість іноземних банків становила близько 170 із 40 країн.

До спеціалізованих  ФКІ належать:

- Державна національна ощадна  каса;

- Депозитно-ощадна каса;

- "Креді Національ" (Національний кредит);

- Банк зовнішньої торгівлі;

- "Креді Фонсьє";

- кооперативні кредитні установи;

- каси муніципального кредиту;

- фінансові та страхові компанії;

- пенсійні фонди та  деякі інші вузькоспеціалізовані  кредитні установи.

За розмірами активів найбільшою із зазначених установ є Депозитно-ощадна каса, яку створено в 1916 р. для управління коштами державної Національної каси, яка об'єднує каси при поштових відділеннях, а також коштами приватних ощадних кас. Власні ресурси, якщо вони перевищують необхідний резерв, ощадні каси передають Депозитно-ощадній касі, джерелом ресурсів якої є також кошти страхових компаній і пенсійних фондів. Ці кошти вона вкладає в облігації державних позик і казначейські векселі, а також використовує для надання позик місцевим органам влади, державним підприємствам і для переобліку середньострокових зобов'язань іншим кредитним установам, зокрема Креді Національ.

Основні напрями розвитку французької банківської системи  як й інших індустріально розвинених країн - укрупнення, впровадження нових технологій та інновацій. Щодо укрупнення, то йдеться про значні як для системи, так і для усієї економіки країни банківські злиття. Наприклад, злиття у 2000 р. банківського гіганта "Банк Національ де Парі" (Banque Nationale de Paris) і банку "Банк Паріба" (Banque Paribas) у результаті якого з'явився найбільший банк Франції "BNP Паріба банк" (BNP Paribas Bank). "Банк Національ де Парі" (Banque Nationale de Paris) придбав одразу 2 банки зі своєї країни - "Сосьєте Женераль" (Societe Generate) і "Банк Паріба" (Banque Paribas) - за 37 млрд доларів. Також Франція за прикладом Великобританії почала заохочувати діяльність іноземних банків на своїй території. У наслідок чого банки з інших країн Європи почали виходити на французький ринок [13, с.59-65].

Традиційно французькі банки поділяються на ощадні інститути, роздрібні й спеціалізовані банки. Однак цей поділ зазнав змін після прийняття у 1996 р. нового Закону "Про банки". Як і банки інших європейських країн, французькі банки є універсальними за характером своєї діяльності. Вони надають широке коло фінансових послуг, серед яких приймання вкладів у населення, видача кредитів, платіжні операції, операції з валютою і дорогоцінними металами, операції з цінними паперами, управління активами, інвестиційна діяльність, фінансовий інжиніринг, страхування тощо.

Таких банків у Франції 367. З них 168 іноземних з 35 країн  світу. На їх частку припадає 9 % депозитного  та 11 % кредитного ринку. Зростання чисельності  таких банків відбулося наприкінці 70-х - на початку 80-х років. Близько половини іноземних банків припадає на країни Західної Європи та 25 % - на країни Близького та Середнього Сходу.

До найвідоміших банків Франції належать: Banque Populaire, Credit Agricole, BNP Paribas, Credit Lyonnais, Caisse Epargne, Credit Mutuel, CIC, Societe Generale.

BNP Paribas Bank має капітал  у розмірі 1 769 400 838 euros, зареєстрований  у Парижі. Банк "Паріба" займається  такими операціями, як: відкриття  рахунків, обіг чеків, управління  рахунками, випуск банківських  карток, надання споживчих кредитів, іпотечних кредитів, страхування та гарантування, вклади до запитання, кредитування житлового будівництва, термінові вклади, накопичувальні рахунки, страхування життя, місце на біржі, партнерські пропозиції тощо.

У французькій кредитній  системі широко представлені спеціальні кредитні установи. Серед них потрібно виділити Credit Nationale - акціонерний напівдержавний банк. Його акціонерами є промислові компанії, банки та приватні особи, але діяльність знаходиться під безпосереднім контролем держави. Крім власного капіталу, його пасиви складаються з позичкових коштів, залучених у результаті випуску облігацій, і позик казначейства.

Основними активними  операціями "Національного кредиту" є надання середньо- і довгострокових кредитів державним і приватним  підприємствам, а також гарантій, завдяки яким зобов'язання боржників можуть бути враховані кредиторами прямо і опосередковано (через доручення інших кредитних органів) у Банку Франції. З 1950 р. Національний кредит бере активну участь у кредитуванні експорту, надаючи середньо- і довгострокові кредити. Довгострокове кредитування він здійснює разом з Банком зовнішньої торгівлі.

Банк зовнішньої торгівлі - державний акціонерний банк, акціонерами  якого є державні кредитні установи. Він виконує функції, пов'язані  з кредитуванням експорту. Найважливішими з них є безпосереднє кредитування зовнішньої торгівлі та надання гарантій щодо експортних кредитів, що значно полегшує облік векселів у "Національному кредиті" та Банку Франції. Своїми операціями Банк зовнішньої торгівлі сприяє розширенню експорту.