Банківська система України: принципи побудови та функції

Банківська система взаємодіє з іншими системами структурами. Це, зокрема. Бюджетна система, податкова система, валютна система, торговельна система тощо. Порівнюючи банківську підсистему з іншими, можна виявити в ній риси, які спільні для їх усіх, що підтверджує її системний характер. А також суто специфічні риси, які підкреслюють її банківську специфічність.

До таких  загальних рис можна віднести:

      поєднання багатьох однотипних елементів, які підпорядковуються однаковим цілям. У банківській системі такими елементами є окремі банки; однаковість цілей усіх банків виявляється в боротьбі кожного з них за прибутковість і ліквідність;

      динамічність системи. Банківська система постійно розвивається, адаптуючись до зміни економічної ситуації в країні. Так, з початком ринкової трансформації економіки Україна адаптувала свою банківську систему відповідно до вимог ринку і продовжує її вдосконалювати в міру побудови ринкової економіки: зро­стає кількість банків, удосконалюються методи банківської діяльності, розширюється коло їх операцій тощо;

      закритість системи. Банківська система є системою «закритого типу», що проявляється в концентрації уваги її суб'єктів переважно на специфічній діяльності, пов'язаній з грошовою сферою. Наприклад, банкам в Україні заборонено займатися виробничою діяль­ністю, торгівлею, страховою справою тощо. З іншого боку, суб'єктам інших систем заборонено вести суто банківську діяльність. Більше того, багато банківської інформації є за законом банківською таємницею і не може розголошуватися чи передаватися в інші системи;

      саморегуляція системи. Банківська система теж має здатність до самонастроювання, саморегулювання: якщо один із банків банкрутує, його «нішу» негайно займають інші банки; якщо змінюється економічна ситуація в країні, банки негайно адекватно змінюють методи діяльності, як це сталося в Україні в період гіперінфляції 1992—1994рр., коли всі банки перетворилися в універсальні, щоб вижити.[1,3]

3.Основні етапи розвитку української банківської системи

Розвиток банківської справи в Україні починається пізніше, ніж в розвинутих країнах, з першої половини 19 століття. Це пов’язано насамперед з історичним розвитком економіки Росії. В Україні на початку 19 століття стали проводитися біржові операції і широко використовувались різні форми кредитування, це було пов’язано з розвитком ярмаркової торгівлі. Українські банки проводили кредитно-розрахункові операції, які стали невід’ємною частиною господарського життя. Основне завдання банків в дореформений період полягало в підтримці поміщицьких господарств. Важливою рисою дореформеної банківської системи було те, що держава тримала монополію на використання грошових коштів, але це не відповідало вимогам розвитку індустріального сектора економіки держави. Тому необхідно було створювати нову банківську систему, яка б сприяла розвитку економіки.

Регулюванню банківської діяльності, грошового обігу та кредиту присвячені роботи багатьох вітчизняних вчених, зокрема І. Гіленка, О.Дзюблюка, О. Кириченка, В. Кочетова, І. Лютого, В. Новицького та багатьох інших. Однак, у вітчизняній літературі залишаються недостатньо розробленими окремі аспекти регулювання банківської діяльності.

Створюючи банківську систему, царський уряд не хотів втратити керівних позицій у банківсько-кредитній справі, тому заснований в 1860 році Державний банк мав право здійснювати звичайні комерційні операції, а також мав вирішальний вплив на діяльність інших банківських установ [4]. Основним напрямом у розвитку банківської справи в Україні залишається кількісне зростання кредитних та банківських установ з принципом взаємного кредитування. З 90-х років 19 століття поширюється кооперативний кредит та іпотечний.

Початок двадцятого століття в Росії був позначений серйозними потрясіннями в кредитно-банківській системі. Особливо важко це відобразилось на українських банках, насамперед криза застала приватну банкірську справу під час революції 1905-1917рр. Таким чином, незважаючи на існування розгалуженої мережі банків і кредитних товариств, Росія, в тому числі й Україна так і не ввійшли у світову кредитно-фінансову систему. Цьому перешкодила революція 1917-1921 рр. і наступні за нею події, які призвели до розриву Радянської держави зі світовою економічною системою.

Новий етап у розвитку банківської системи України має місце з 1988р. В 1988р. у листопаді з’являється перший кооперативний банк у Феодосії “Таврія”[5]. Із січня 1989 року починається створення нової мережі комерційних та кооперативних банків. До кінця 1989р. в республіці діяло вже 12 комерційних і 5 кооперативних банків. За своїм характером вони деякою мірою копіювали кредитно-банківську систему 20-х років. Головною метою комерційних банків було оперативне отримання їх засновниками та клієнтами широкого кола банківських послуг. На відміну від державних банків, що працювали під керівництвом уряду, ці банки намагалися вкладати кошти у високодоходні операції.

Так, Україна поступово починає створювати нову банківську систему, яка включала як державні банки, так і приватні (акціонерні, кооперативні). Спочатку комерційні банки створювалися як галузеві, ці банки мали вирішувати, перш за все, проблеми в середині певної галузі щодо науково-технічного прогресу, збільшення об’ємів виробництва. Галузеві міністерства та підзвітні їм підприємства таким чином намагалися мобілізувати капітал для розвитку галузі і якоюсь мірою захиститись від фінансової та кредитної політики держави. У 1990 р. офіційно було зареєстровано на території України 25 банків Вони були розміщені вкрай нерівномірно й оперували обмеженими капіталами. А з прийняттям Декларації “Про державний суверенітет України” 16 липня 1990 було покладено початок створення банківської системи України, бо саме у цьому документі вперше зустрічаються слова “банківська система України” та йдеться про створення Національного банку України. Взагалі, розвиток банківської системи залежно від поставлених завдань можна розподілити на декілька етапів.

Перший етап - 1990-1993рр. - проходить реорганізація та перереєстрація існуючих раніше банків, а також створення перших українських банків .

На підставі всесоюзних законів від 2 грудня 1990 року Центральний банк Української РСР із простої республіканської контори Держбанку СРСР перетворюється на автономну ланку загальносоюзної резервної системи. Центральний банк одержував право самостійних дій у всіх сферах банківських операцій, крім емісії кредитних знаків, не порушуючи проведення єдиної грошової політики.

З цього моменту банківська система України, поки що залишаючись складовою частиною всесоюзної кредитної системи, також набуває дворівневої форми. У 1991році з початком введення в дію Закону України “Про банки та банківську діяльність” були зроблені перші спроби створення банківської системи ринкового типу, якій була притаманна дворівнева структура. Крім того, з 1992 року починають з’являться перші українські банки ринкового типу, як великі (“Аваль”, “Інко” ), так і дрібні (Правекс банк, Діамант-банк). Таким чином, можна зробити висновок, що на першому етапі формування банківської системи в Україні повільно формується дворівнева банківська система, що складається з Національного банку та комерційних банків. За цей період стрімко збільшилась кількість комерційних банків, але не було сформовано ефективного механізму впливу з боку НБУ на комерційні банки. Що стосується регулювання в банківській сфері, то в цей час ще залишається недосконалою нормативно-правова база, яка сприяла створенню дрібних “кишенькових” банків, які заробляли грошовий капітал лише за рахунок використання гіперінфляції.

Другий етап 1994-1996рр. характеризується позитивними змінами у формуванні банківської системи. З одного боку, інфляційні процеси виявили банки, які не здатні функціонувати в ринкових умовах, з другого боку, виникає необхідність регулювання банківської діяльності. В цей період на основі монетарної політики були призупинені інфляційні процеси, ліквідовані банки, які були не готові працювати в умовах більш жорсткого контролю з боку НБУ. Натомість на кредитно-фінансовому ринку України починають працювати іноземні банки та їхні представництва. Національним банком розробляються нові форми і методи регулювання банківської діяльності.

Третій етап - 1996-1998рр. характеризується якісним оздоровленням банківської системи. На цьому етапі НБУ було проведено роботу по боротьбі з інфляційними процесами, створено умови для введення грошової одиниці України, поліпшено регулювання та вдосконалена система банківського нагляду, завдяки чому на сьогодні досягнуто стабілізація фактичної кількості комерційних банків, а також постійно відбувається покращання їх фінансового стану. Однак залишилася проблема недовіри до банківської системи.

Четвертий етап – 1999р. - теперішній час. Він характеризується створенням нової нормативно-правової бази щодо банківської діяльності. Був прийнятий закон України “Про Національний банк України”(1999р.), в якому вже чітко визначенні функції та статус Національного банку. Крім того, відбувся перехід до міжнародних стандартів обліку банківських операцій. З метою повернення довіри населення до банківської діяльності був виданий Указ Президента “Про створення системи гарантування вкладів населення”(2000р.), а пізніше й Закон України “Про фонд гарантування вкладів фізичних осіб”(2001р.) і нарешті, був прийнятий новий Закон “Про банки та банківську діяльність”(2000), який також сприяє утворенню нових, як вітчизняних, так і іноземних банків.

Отже, можна зробити наступні висновки : за роки незалежності України створено дворівневу банківську систему з розподілом функцій на кожному рівні, здійснено реформування грошової системи, створено нову платіжну систему з прогресивними новітніми технологіями. Застосовані новітні технології щодо міжнародних розрахунків та переказів, значно підвищена їх надійність. Напрацьовано нормативно-правову базу щодо банківської діяльності, постійно вдосконалюються методи й форми регулювання, нагляду та контролю за банківською діяльністю. Однак, висока ціна за банківські послуги, обмежений спектр цих послуг, відсутня відповідна фінансова інфраструктура на рівні з розвинутими країнами, яка б стимулювала вкладання коштів, повільний розвиток у процесі зростання дієвості банківського регулювання та нагляду стимулюють проводити подальший процес реформування банківської системи та грошово-кредитної політики [6]. Тому основні напрями у процесі реформування повинні бути спрямованими на повернення довіри населення до банківської діяльності, розгалуженню мережі страхування депозитів, як для населення, так і для юридичних осіб, підтримання стабілізації національної грошової одиниці, вдосконалення та підвищення ефективності платіжної системи, вдосконалення регулюючої функції НБУ щодо діяльності банківської системи.

Таким чином, у друге тисячоліття Україна увійшла зі сформованою дворівневою банківською системою, за допомогою якої впроваджується грошово-кредитна політика держави, але банківська система завжди повинна вдосконалюватися, щоб українські банки мали змогу конкурувати з іноземними. Тобто процес створення сучасної банківської системи, яка б відповідала умовам ринкової економіки, в Україні ще триває і буде ще довго тривати. Це пов’язано насамперед з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна трансформація, і вона ще не стала повністю ринковою. Незважаючи на вище зазначене, вже зараз можна сказати, що основа банківської системи ринкового типу в Україні створена. Хоча, на нашу думку, банківську систему України ще не можна вважати повноцінною системою ринкового типу, оскільки в питаннях регулювання і нагляду банківської діяльності ще діють адміністративні заходи, хоча починають переважати і економічні, та за багатьма параметрами у своїй основі вона вже наближена до банківської системи ринкового типу.

Що стосується виду банківської системи, то на сьогодні в Україні діє універсальна (спрощена) дворівнева банківська система, але вона не зводиться лише до заснування мережі комерційних банків та проголошення принципу розмежування банківських функцій між ними та центральним банком. Фактичне утвердження дворівневої системи можливе лише в умовах створення дійового механізму грошово-кредитного регулювання [7]. Так, відсутність достатньо розвинутої ринкової економіки і необхідного інструментарію ефективної реалізації головних ланок кредитної політики засвідчує, що функціонування дворівневої банківської системи є значною мірою формальним. Ці недоліки притаманні багатьом країнам колишнього Союзу.

В Україні Національний банк підзвітний Верховній Раді, і це деякою мірою не дає в повному обсязі виконувати монетарну політику на довгостроковій основі, яка тісно пов’язана з економічною політикою, тому що, іноді політичні міркування та побічні кон’юнктурні обставини впливають на їх виконання. Загалом, до незалежності Національного банку як політичної, так і економічної треба підходити надзвичайно обережно, бо не до кінця вирішеним залишається питання розмежування кредитної системи та державних фінансів, що призводить до фактичного виконання Національним банком скарбничих функцій. Так, в Україні лише з липня 1993 року впроваджено систему касового обслуговування бюджету.

Національному банку України відповідно до статті 7 Закону “Про Національний банк України” надається монопольне право здійснення емісії національної валюти, управління грошовим обігом і забезпечення його стабільності, що дозволяє визначати та проводити грошово-кредитну й валютну політику, виступати кредитором останньої інстанції для банків і організовувати систему рефінансування, визначати порядок та форми розрахунків, а також здійснювати банківське регулювання та нагляд. Згідно зі ст.99 Конституції України визначено основною функцією Національного банку України забезпечення стабільності грошової одиниці.

Крім зазначеного вище, до переліку функцій НБУ належать також наглядові, регулятивні й контрольні. Їх виконання забезпечується через: здійснення всіх видів перевірок (крім ревізій та перевірок фінансово-господарської діяльності) банків на місцях, інших кредитних установ, а також перевірки достовірності інформації, що надається юридичними та фізичними особами при реєстрації банків, кредитних установ та ліцензуванні банківських операцій; висунення вимог щодо проведення загальних зборів акціонерів банків та інших кредитних установ і визначення питань, за якими мають бути прийняті рішення.

Таким чином, виконання НБУ своїх функцій є за своєю сутністю реалізацією державної економічної політики через грошово-кредитну та валютну політики, крім того, виконання кожної функції призводить до впливу на конкретні грошово-кредитні й економічні показники, регулювання їхнього взаємозв’язку та відносин між суб’єктами економічної діяльності.