Банківська система України

Кількість банківських установ  може змінюватися в залежності від  загального розвитку економіки країни та підвищення добробуту населення. Отже, проблеми, які виникають в  економічному та соціальному житті  безпосередньо впливають на стан банківської системи. Комерційні банки України за час свого існування мали численні ускладнення завдяки впливу на їх діяльність політичних та соціально-економічних факторів. Ці чинники спричиняли виникнення нових банків або їх зникнення. Тобто загальна кількість банків в країні величина, яка не може бути постійною.

Банківські системи в західних державах розвиваються за трьома основним напрямкам. Одні із них складаються  лише із великої кількості банків з не багатьма відділеннями. Другі  – складаються з невеликої кількості банків і багатьма відділеннями. Треті – складаються з багатьох банків, пов’язаних участями один в другому [134, с.4].

Більшість європейських країн йде  другим шляхом. В Україні на початок  формування банківської системи  створювались лише банки, а в подальшому діючі банки стали створювати філії та відділення. Нині на Україні різними банками створена розгалужена філійна мережа. За станом на 01.01.2003 р. мережа філій комерційних банків налічувала – 1405, розташованих у всіх регіонах України [230, с.5]. Тобто українська банківська система на даному етапі розвивається по другому із названих варіантів.

Становлення та функціонування банківської  системи в Україні відбувались  в умовах невизначеності й нестабільності економіки, політики тощо. Але питання стану її розвитку були предметом постійної уваги керівників держави та державних органів.

Двічі – в січні 1999 р. та  липні 2000 р. Президент України видав Укази, зокрема 23 січня 1999 р. "Про комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи на 1999-2000 р." [174]  та 14 липня 2000 р. "Про заходи щодо зміцнення банківської системи України та підвищення її ролі у процесах економічних перетворень" [172], в яких зверталась увага про необхідність створення організаційних та правових передумов для оздоровлення і подальшого розвитку вітчизняної банківської системи з метою підвищення довіри населення і суб’єктів господарювання до банків та розширення їх участі у розбудові національної економіки.

На виконання зазначених Указів Президента було затверджено низку заходів, спрямованих на зміцнення банківської системи, серед яких підготовка і прийняття ряду законів.

До 1999 р. в Україні був єдиний закон, який регламентував діяльність Національного банку та всіх інших  банків. В 1999 р. Верховна Рада України  ухвалила окремий Закон "Про Національний банк України" [175], а в 2000 р. – окремий Закон "Про банки і банківську  діяльність" [162]. В прийнятих законах більш чітко, ніж це було у попередньому єдиному законі, визначені статус і функції Національного банку, задачі та права комерційних банків.

Шлях, пройдений банківською системою України більш як за 15 років її існування по всім міркам незначний, але за цей час вона набула чимало позитивного. Це забезпечення стабільності національної грошової одиниці, подолання  гіперінфляції, проведення грошової реформи, збереження стабільності гривні; досягнення офіційного обмінного курсу гривні до іноземних валют; накопичення власних валютних резервів; створення власних потужностей виробництва банкнот і монет.

В організації розрахунків створено національну платіжну систему з використанням передових комп’ютерних технологій, постійно вдосконалюється система електронних платежів, запроваджено належний аудит фінансової діяльності комерційних банків, впроваджено міждународні стандарти бухгалтерського обліку та звітності. Зросли вимоги до розміру статутного капіталу чинних та новостворених банків, запроваджено формування фондів страхування кредитних ризиків і вкладів населення, створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

У сфері кредитної діяльності досягнуто  помітного зростання  вкладів у реальний сектор економіки. Так, обсяги кредитування суб’єктів господарювання в національній і іноземній валюті з 2000 р. на липень 2005р. зросли більше чим у 5,5 разів [47, с.26].

Досягненням банківської системи є поступове повернення довіри до гривні з боку населення. Так, обсяг вкладів населення в банках з 2000 р. на липень 2005 р. зріс більше чим у 10 разів [47, с.29].

Істотно збільшились валютні резерви  НБУ. Якщо на початок 2003 р. вони становили – 4,4 млрд. дол. [141, с.54] то в 2006 р. досягли 20 млрд. грн. [144, 2006. – 6 вер].

Починаючи з 2002 р. українська гривня зберігає стабільність [22, с.18]. А це відповідно до ст. 6 Закону "Про Національний банк України"  і є основною функцією НБУ. Як зазначає В.Л. Кротюк забезпечення стабільності національної валюти по суті є основним завданням, на здійснення якого спрямована вся діяльність НБУ [103, с.66].

Все це свідчить про те, що після  довготривалого спаду в останні  роки в Україні почалися реальні зрушення в соціально-економічній сфері.

Проте, створена в умовах перехідного  періоду банківська  система набула й значних проблем, притаманних перехідній економіці, які поступово могли привести її до кризової ситуації.

До цих чинників насамперед належить тривала стагнація реального сектора економіки, яка супроводжувалася повільною ринковою трансформацією і реструктуризацією відповідно до потреб ринку, що зумовлювало падіння ефективності суспільного виробництва, гальмування зростання обсягів кредитних капіталів і розвитку фінансового ринку. Вищевказані процеси спричинили обмеженість ресурсної бази банків, невідповідність її потребам економічного зростання. Попит на кредити банків стримувався високим рівнем позичкового відсотка, тому більшість підприємств не могла одержати кредити, а якщо їх і брали, то не завжди їх вчасно повертали, а то і зовсім ухилялися від сплати боргу [155, с.176-183].

Це свідчить про те, що кредитування – досить ризикова справа. Слабкий  розвиток ринку землі й нерухомості  позбавляє банки можливості в повній мірі використовувати такі надійні засоби страхування кредитних ризиків, як іпотека й застава. Таке положення відчутно стримує кредитування сільських виробників й промислових підприємств, гальмує розвиток іпотечних банків та інших кредитних установ, що спеціалізуються на фінансуванні інвестицій.

Щоб знизити ризики кредитування, потрібно на законодавчому рівні  захисти права кредиторів в разі неповернення їх коштів. Чинне законодавство, що регулює взаємовідносини банків, не передбачає надійного захисту інтересів банків-кредиторів. Тому у конфліктних ситуаціях банки поставлені у гірші умови, ніж їхні клієнти. Банкам доводиться платити високі митні збори, організовувати реалізацію заставного майна і розраховуватись за першочерговими забов'язаннями позичальника.

Суттєвою проблемою залишається  недовіра більшості населення до діяльності банків. За даними НБУ більш  як 20 млрд. грн. готівки залишаються  поза банками. Це  саме той національний ресурс залучення якого надало б можливість не шукати кошти за кордоном, а кредитувати економіку за рахунок власних внутрішніх джерел.Саме населення є внутрішнім інвестором, інтереси якого мають бути пріоритетними для влади.

Все це свідчить про те, що вітчизняна банківська система має чимало нерозв'язаних проблем, що гальмують її подальший розвиток. Сучасний стан розвитку економіки України висуває перед банківською системою й нові складні завдання. Серед яких пріоритетними  є такі:

- створення фінансово міцної  банківської системи, спроможної  ефективно працювати в сучасних умовах, коли країні потрібно нарощувати економічний потенціал;

- нарощування капіталу банківських  установ;

- забезпечення доступного та  довгострокового кредитування юридичних  і фізичних осіб, збільшення його  обсягів;

- створення бази для іпотечного кредитування та фінансового лізингу;

- створення ефективної системи  захисту прав кредитора;

- стимулювання притоку іноземного  капіталу;

- стимулювання зростання грошових  вкладів населення через створення  умов економічної зацікавленості  та розширення гарантій забезпечення вкладів;

- вдосконалення  законодавства, регламентуючого діяльність  банківських

установ.

Розв’язання усіх цих проблем потребує визначення шляхів їх подолання. У зв’язку  з цим НБУ разом з Асоціацією українських банків та досвідченими фахівцями-банкірами розробив Комплексну програму розвитку банківської системи України на 2003-2005 р.р., яка створює цілісну державну політику підвищення ролі банків в економічному розвитку країни. За ініціативою НБУ, комітету Верховної  Ради України та Асоціації українських банків 2 квітня 2003 р. відбулися парламентські слухання на тему "Фінанси і банківська діяльність: сучасний стан та перспектива розвитку". Мета парламентських слухань привернути увагу до проблем банківської системи України, що потребують невідкладного розв’язання на сучасному етапі та визначити стратегічні напрямки її подальшого розвитку, та сформувати в Україні банківську систему яка б відповідала сучасним економічним умовам.

Висновки  до розділу I.

Підсумовуючи  порушені у даній частині роботи проблеми можна зробити такі висновки:

1. Банківська справа виникла до нашої ери, на Стародавньому Сході, має свою історію, якій більше двох тисячоліть. На теренах України зачатки банківської справи з’явились з часів Київської Русі.
2. Витоки російської банківської справи відносяться до другої половини XVII ст. До 1917 р. банківська система Росії становила розгалужену мережу різноманітних банківських установ, їх діяльність була детально регламентована. Унаслідок революційних подій у Російській імперії у 1917 р. та в роки соціалістичного будівництва банківська система була зруйнована.
3. Банківська справа на території України в XIX і початку XX ст. виникла і розвивалася як складова російської, що робило її несамостійною та цілковито залежною від економічних процесів в царській Росії.
4. За часів УНР (1917 – 1918 рр.) створювалася власна банківська система, але вона існувала недовго. Із січня 1919 р. в Україні почався радянський період. Як і в складі Російської імперії, так і в радянський час Україна не мала самостійної банківської системи.
5. Сучасна банківська система України сформувалася після розпаду СРСР і проголошення у 1991 р. державної незалежності України. На зразок банківських систем розвинутих країн світу, банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку (верхній рівень) та комерційних банків різних форм власності (нижній рівень).
6. За недовгий час існування (1991 – 2006 р.р.) вітчизняна банківська система пройшла етап становлення та перебуває в стані постійного розвитку.
7. Подальший розвиток банківської системи багато в чому залежить від удосконалення банківського законодавства та адаптації його до стандартів Євросоюзу. Важливим чинником упорядкування банківського законодавства на наукових засадах є його систематизація й кодифікація, та прийняття у зв’язку з цим Банківського кодекса України.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснена комплексна розробка теоретичних та практичних проблем організаційно-правових засад  діяльності комерційних банків, результатом  якого стало вироблення та обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення їх правового статусу, вирішення яких може сприяти підвищенню ефективності функціонування банківських установ.

Головними науковими і  практичними результатами роботи є  наступні висновки:

- банківська справа  на теренах України виникла й розвивалася як складова частина російської, що робило її несамостійною й цілковито залежною від економічних процесів у царській Росії. Як у складі Російської імперії, так і за радянських часів Україна не мала самостійної банківської системи;

- сучасна банківська система України сформувалась після розпаду СРСР і проголошення в 1991р. державної незалежності країни. На зразок банківських систем розвинених країн світу банківська система України є дворівневою і складається з Національного банку (верхній рівень) і комерційних банків різних форм власності (нижній рівень). За нетривалий час свого існування в Україні склалася й діє достатньо ефективна банківська система, яка перебуває у стані подальшого розвитку;

- категорію "банківська  система", на думку дослідника, слід розглядати у вузькому й широкому розумінні. У роботі запропоновано авторське визначення цих понять;

- для здійснення банківської  справи на належному рівні  ще бракує законодавчої бази, яка відповідала б сьогоднішнім  реаліям функціонування банківської системи. У зв’язку з цим пропонується прийняти ще низку законів. Подальший розвиток банківської системи значною мірою залежить від удосконалення банківського законодавства шляхом його кодифікації, та прийняття на цій основі Банківського кодексу України;

- комерційні банки, незважаючи  на їх поширеність у світі,  є новим явищем для України.  У даний час ці банки є  основною ланкою банківської  системи в державі. Вони виконують  безпосередньо функції кредитно-розрахункового  обслуговування юридичних і фізичних  осіб на комерційних засадах, істотно впливають на розвиток усіх галузей і сфер економіки, кредитуючи суб’єктів господарювання. Від ефективного їх функціонування вирішальною мірою залежить соціально-економічний розвиток країни загалом;

- за організаційно-правовою формою комерційні банки, до недавнього часу, створювалися як відкриті або закриті акціонерні товариства, а також як товариства з обмеженою відповідальністю. Однак в подальшому, згідно із змінами внесеними в Закон "Про банки і банківську діяльність" від 14.09.2006р., банки можуть створюватися лише як відкриті акціонерні товариства. Банки, які раніше були створені у інших організаційно-правових формах зобов’язані протягом 3-х років привести свою форму у відповідність з вимогами цього Закону;

- організаційна структура є важливою складовою успішного функціонування будь-якого комерційного банку, проте законодавство її не визначає. В даний час організаційна структура банків значною мірою визначилась, але вони продовжують пошук оптимальної структури, яка б могла забезпечити досягнення їх стратегічних цілей;

- суттєве значення для діяльності  комерційних банків мають принципи, на яких базується їх робота, оскільки останні безпосередньо  впливають на виникнення і  стале існування конкретних правовідносин,  що виникають у банківській сфері. Проте в законодавстві принципи діяльності банківських установ чітко не визначені. Тому є нагальна потреба закріпити їх у Законі України "Про банки і банківську діяльність" шляхом відповідного доповнення;