Факторингові операції комерційного банку

Постачальник отримує  певну суму безпосередньо від  факторингової фірми, яка її обслуговує, в момент відгрузки товару покупцеві  до оплати її покупцем. І лише частину  суми виплачується в ході певного  обумовленого в договорі строку.

Неповна оплата рахунків, у момент їх придбання, служить для факторингової фірми гарантією від можливих збитків, у зв’язку з будь-якими обставинами.

Також банк-фактор у рамках здійснення факторингових операцій, крім надання кредиту, здійснює повне  факторингове обслуговування – бухгалтерське, інформаційне, збутове, страхове, юридичне, яке включає обробку рахунків клієнта, контроль за виконання строків платежів, фінансові консультації, захист інтересів клієнта при неплатоспроможності його боржників, що є відмінною рисою даного виду операцій.

Згідно із встановленою практикою, факторинговий відділ купує  вимоги (рахунки-фактури) на умовах негайної оплати близько 80-90 % вартості поставки. Постачальник передає список своїх  клієнтів на сьогоднішній день. Крім того, він повідомляє, у якому обсязі будуть здійснюватись поставки вказаним клієнтам, а також який кредитний ліміт йому буде потрібний щодо кожного клієнта.

Правовою основою взаємин  банку-фактора з клієнтом є договір, що визначає зобов’язання і відповідальність сторін.

Зокрема, у ньому вказуються: вид факторингу, розмір факторингового кредиту і процентна ставка за цей кредит, розмір комісійної винагороди за всіма видами комісійно-посередницьких послуг, гарантії виконання взаємних зобов’язань і матеріальна відповідальність за їх невиконання, порядок оформлення документів та інші умови на розсуд сторін.

Оскільки факторингові операції мають ризиковий характер, до укладання договору з клієнтом банк-фактор повинен ретельно вивчити  фінансовий стан потенційного клієнта  для того, щоб переконатися в його кінцевій платоспроможності, проаналізувати показники ліквідності балансу, склад і тривалість дебіторської заборгованості, можливості реалізації продукції, що випускається, кон’юнктуру ринків збуту, коло покупців продукції, майбутнього клієнта і його платоспроможність та ін.

Зазначений аналіз має  бути виконано протягом двох тижнів. У  випадку позитивного вирішення  питання, в укладеному договорі між  клієнтом і банком-фактором, звичайно, передбачається гранична сума, на яку  може бути видано факторинговий кредит або прийнято документи на інкасо.

Для визначення величини ліміту клієнт повинен представити  факторинговій фірмі наявні в  нього господарські договори з покупцями. Договір на факторингове обслуговування укладається, як правило, на термін не менш ніж один рік.

2.3.Порівняльна характеристика факторингу та форфейтингу

 

Важливо знати і розуміти, що факторинг – самостійний напрямок економіки, скерований на надання комплексних  послуг, що сприяють росту об’єму продаж торгових і виробничих компаній та не являється частиною ніякої іншої галузі економіки і важливий сам по собі. Твердження деяких теоретиків і практиків сьогодення про те, що факторинг є різновидом кредиту є помилковим. Щоб у цьому переконатися, наведемо відмінності між кредитом та факторингом (табл.1).

Основні ознаки факторингу:

фінансування;

облік, адміністрування, аналітичне супроводження;

інкасація, внутрішні  бізнес-процеси;

покриття ризиків.

Форфейтинг — це придбання  у кредитора боргу, вираженого в  оборотному документі, на безповоротній основі. Це означає, що покупець боргу (форфейтер) бере на себе зобов'язання відмовитися — форфейтинге — від свого права регресної вимоги до кредитора у разі неможливості одержання грошових коштів від боржника. Фактично форфейтер (комерційний банк або спеціалізована компанія) бере на себе такі ризики, як ризик неплатежу, ризик переказування коштів, валютний, процентний ризик тощо.

Основними документами, які застосовуються при форфейтингу, є векселі. Однак об'єктом форфейтингу  можуть бути інші види цінних паперів (але вони обов'язково повинні містити абстрактне зобов'язання) або рахунки дебіторів та розстрочки платежів, що є наслідком використання акредитивної форми розрахунків. Пріоритетне використання векселів пов'язане з простотою їх оформлення, а також із давнім використанням як інструментів фінансування міжнародної торгівлі.

Ініціатором форфейтингової операції є, як правило, експортер чи його банк. Це пов'язано з тим, що для дисконтування подаються  або переказні векселі, виписані експортером, або прості векселі, одержувачем коштів за якими він є.

Удаючись до форфейтингу, експортер отримує можливість додатково  мобілізувати кошти та скоротити  дебіторську заборгованість. Звернення  експортера до форфейтера відбувається, зокрема, в таких випадках:

— власний фінансовий стан експортера не дає йому змоги  надовго вилучати власні кошти зі свого обороту;

— імпортер, тобто зовнішньоторговельний  контрагент експортера, недостатньо  кредитоспроможний;

— експортеру не вдається отримати першокласну гарантію. Здійснюючи придбання боргових вимог, форфейтер може зберігати їх у себе, в и цьому разі витрачені ним грошові кошти можна вважати інвестиціями. Якщо форфейтер не бажає тримати свої кошти в такій формі, він може продати ці інвестиції іншій особі, котра також стає форфейтером. Унаслідок такого наступного перепродажу боргів виникає вторинний форфейтинговий ринок.

Форфейтингові операції здійснюються таким чином. Експортер, банк експортера або імпортер виступають ініціаторами договору. Експортер, який хоче скористатися форфейтингом, знаходить зарубіжного покупця (імпортера), котрий, у свою чергу, хоче отримати середньостроковий кредит для фінансування угоди з експортером. При цьому імпортер може виявити бажання оплатити частку вартості товарів відразу, а залишок регулярно оплачувати протягом узгодженого строку (наприклад, п'яти років). Імпортер повинен оформити серію простих векселів або акцептувати серію переказних векселів. Якщо імпортер має добру кредитоспроможність, то експортер може не вимагати, щоб переказні векселі були гарантовані. Однак у більшості випадків, особливо коли імпортер не є першокласним позичальником, від нього вимагають знайти банк, котрий гарантував би або авалював зазначені векселі.

Експортер, у свою чергу, мусить знайти форфейтера. Як правило, експортер може звернутись до кількох форфейтерів, намагаючись виявити найвигідніші пропозиції. Для форфейтера важливо знати: загальну суму операції; строк; валюту; назву експортера та імпортера, країну, яку вони представляють; чим оформлена заборгованість (прості чи переказні векселі); форму забезпечення (аваль, гарантія); суму та строк погашення; процентну ставку; предмет та ціну товару; строк та кількість поставок; місце платежу.

Після того, як форфейтер  отримає відповіді на зазначені  вище питання, він здійснює кредитний аналіз. Форфейтер може відмовитись від укладення угоди з експортером або дати згоду на її укладення. Якщо експортер уклав угоду про форфейтинг до підписання контракту з покупцем, він матиме можливість зробити точний розрахунок ціни товару з урахуванням реальних витрат щодо залучення коштів.

Таблиця 2.1

Основні відмінності  між кредитом та факторингом

 

 

Завдяки факторингу, після  поставки товару (надання послуг) продавець  негайно отримує в формі авансу значну частину від суми дебіторської заборгованості, що виникла (до 95%), не чекаючи на платіж від покупця. Фінансування автоматично збільшується в залежності від росту продажів. Управління дебіторською заборгованістю передбачає: контроль за своєчасною оплатою поставок покупцями; прогнозування строків інкасації і спеціальні процедури нагадувань при затримці платежів; регулярні, детальні і зручні звіти про стан дебіторської заборгованості; механізм роботи щодо повернення боргових зобов’язань дебіторів (як досудові так і судові дії) тощо.

Покриття ризиків включає  ризики, що пов’язані як із загальною  діяльністю підприємства, так і з  поставкою товарів з відтермінуванням платежу, в тому числі неотримання  платежу від покупця в строк.

Кожне підприємство використовує різні джерела фінансування своїх оборотних засобів, зокрема це: власні кошти, товарний кредит від постачальника, попередня оплата від покупця, банківський кредит, овердрафт, факторинг тощо. Коротко проаналізувавши і порівнявши вище зазначені джерела фінансування оборотних засобів підприємств, можна навести основні їх переваги та недоліки (додаток 2).

Факторинг має переваги для продавця, а саме:

можливість значного збільшення об’ємів поставок і ринкової долі, а відповідно і прибутку компанії;

можливість планування своїх фінансових ресурсів без врахування платіжної дисципліни покупців;

можливість здійснювати  закупівлю товарів за більш низькими цінами, маючи оборотні кошти;

 покращення ділового  іміджу і платоспроможності завдяки  можливості здійснювати своєчасні  розрахунки зі своїми кредиторами.

Форфейтинг та факторинг, як більш складні економічні категорії  ніж платіжний або фінансовий інструмент, повинні бути віднесені  до фінансових операцій, та формулювання цих понять повинно враховувати  їх складність та різноманітність видів. Деякі з авторів також дотримуються цього підходу щодо дослідження особливостей факторингу й форфейтингу та при наданні їх трактувань прямо формулюють ці банківські послуги як фінансові операції.  

Надання банком форфейтингових послуг, заснованих на врахуванні пакету простих векселів, починається з постачання товарів продавцем покупцеві, оформлення покупцем пакету простих векселів, передачі цього пакету продавцю та подальший його облік в банку.

Розрахунок банку форфейтеру з продавцем-форфейтистом виконується на підставі договору про надання форфейтингових послуг. Продавець отримує від банку за пакет простих векселів номінальну вартість цього пакету, що зменшена на прибуток банку від операції, який виражений в вексельному дисконті. Модель цього виду форфейтингу надана на рис.2.2.

 

 

Рис. 2.2. Форфейтингова операція, заснована на обліку пакету простих векселів

 

Дослідження моделей  кредитування підприємств з використання факторингових та форфейтингових операцій та існуючих підходів щодо сутності та особливостей цих банківських послуг свідчать про недосконалість механізмів розвитку цих операцій та необхідність їх поліпшення з метою ефективного впровадження в практику банківського фінансування суб’єктів господарювання.

Трансформація економічних  відносин, різноманіття відтворених видів комерційного та банківського кредитування дозволяють обґрунтувати практичне застосування форфейтингу.

 

 

3. Шляхи удосконалення факторингових операцій в Україні

 

 

Банківські установи та підприємства з деяким острахом відносяться до використання факторингових схем, так як факторингове фінансування, так або інакше, продовжує нести в собі великі ризики. І багато операторів ринку, банки, факторингові компанії вже зіткнулися з такими ризиками. Отже, проблема полягає в тому, як цього уникнути, які моделі застосувати, як зробити так, щоб знизити показники ризиків факторингового портфелю і навіть наблизити їх до європейських. На європейському факторинговому ринку ризики мінімальні, завдяки процедурам, функціям і моделям, які застосовуються для зниження рівня втрат по факторинговим операціям. На наш погляд, адаптація європейських моделей і факторингових схем для українського ринку дозволить істотно знизити показники втрат, які сьогодні є найактуальнішим завданням для українського факторингового ринку [12, с.13].

  З усієї сукупності  банківських послуг, що пропонуються суб’єктам господарювання в межах сучасного міжнародного фінансового ринку, більшість операцій не використовуються українськими банками.

Найменше розповсюдження в економічному обороті країни мають такі кредитні операції як факторинг, форфейтинг, облік векселів на довгостроковій основі та розрахункові послуги, пов’язані з використанням гарантій та акредитивів. Такий стан обумовлений багатьма причинами, більшість з яких достатньо активно розглядаються українськими фахівцями.

Серед перешкод для розвитку зазначених операцій можливо відзначити наступні:

відсутність у українських  фінансових установ достатнього  обсягу довгострокових ресурсів; недосконалість вітчизняної нормативної бази, яка  регламентує процедуру виконання операції;

брак вітчизняного практичного  досвіду впровадження цих операцій;

недосконалість методологічної бази, яка пов’язує практичний досвід та українську нормативну базу;

нерозвиненість міжбанківських інститутів, діяльність яких спрямована на накопичення й розвиток досвіду фінансових установ та його подальше розповсюдження;

 відсутність в країні  достатньої кількості фінансових  фахівців міжнародного рівня  та з досвідом практичної діяльності, спроможних приймати участь у  впровадженні сучасних банківських послуг [15, с.10].

З цих причин найбільш вагомою є відсутність в українських  фінансових установах практичного  досвіду та теоретичної бази надання  послуг за факторинговій та форфейтинговій операціями та недосконалість пов’язаної з ними нормативної бази.

Повільні темпи становлення  ринку факторингу в Україні викликане  складністю в розумінні факторингу, а саме, через:  недостатній рівень ознайомлення з послугою на українському ринку, асоціювання з кредитом, труднощі документообігу,