Проблеми та перспективи вексельного обігу в Україні

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Донецький національний університет  економіки і торгівлі імені Михайла  Туган-Барановського

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни «Гроші та кредит»

на тему:

 

«Проблеми та перспективи

вексельного обігу в Україні»

 

 

 

 

 

 

Виконала:

студентка гр.Фін-11-А

Катасонова Д.А. 
 
Перевірила:

к.е.н., доцент 
Канєєва І.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

Донецьк-2012

Зміст

Вступ 3

1. Історія  розвитку вексельного обігу в  Україні 4

2. Особливості  вексельного обігу в Україні 7

3. Проблеми  вексельного обігу в Україні  та шляхи їх вирішення 11

Висновки 15

Література 16

Додатки 17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Жоден з інструментів сучасного  фінансового ринку, крім, природно, самих грошей, у всіх численних  проявах їх економічних функцій, не може зрівнятися за своєю історією і значенням з векселем. Власне, розвиток вексельного обігу певною мірою обумовив перетворення всіх грошових розрахунків у безготівкову форму. Роль і значення векселя завжди підтримувалися вексельним правом і забезпечувалися  державою. Векселі активно використовувалися  і використовуються у міжнародних  і внутрішніх розрахунках країн  з розвиненою економікою.

В умовах переходу до ринкової економіки виникла об'єктивна  необхідність формування професійного вексельного ринку в Україні. Нині, на жаль, не можна стверджувати, що вексель, як інструмент фінансово-правового регулювання, міцно увійшов і широко використовується у цивільно-правових відносинах, які динамічно розвиваються в Україні.

Проблема вексельного  обігу займає важливе місце в  дослідженнях як зарубіжних, так і вітчизняних вчених-економістів. Серед зарубіжних науковців, які здійснили вагомий внесок у розв’язання даної проблеми на різних історичних етапах, слід відзначити насамперед Т. Батіщєва, Ф. Гудкова, В. Звєрєва, В. Тарасова. Питанням теорії і практики вексельного обігу присвячено чимало наукових праць і українських вчених-економістів: С. Гуткевича, А. Демківського, О. Єфімова, М. Корінька, Ю. Куценка, В. Мельника, С. Мошенського, Т. Рудненко, О. Федоренка та інших, у яких висвітлено концептуальні основи формування вексельного ринку в Україні, а також його нормативно-правове регулювання.

Незважаючи на значний  науковий доробок вітчизняних і  зарубіжних вчених-економістів, залишається багато питань, що є дискусійними і потребують подальших досліджень та глибокого вивчення. Таким  чином,  метою  даної роботи є  обґрунтування  концептуальних засад становлення та розвитку вексельного обігу в Україні й основних напрямків його функціонування на сучасному етапі економічного розвитку.

1. Історія розвитку вексельного обігу в Україні

Перші векселі виникли  ще у XII ст. Але перший вексель прийшов у Росію значно пізніше, ніж він затвердився у Європі у якості платіжного засобу та прибуткового паперу. Офіційно вексельний обіг у Росії був впроваджений Вексельним статутом 1729 р. У його основу був покладений Лейпцизький статут. Надалі вексельне законодавство у Росії неодноразово переглядалося і вдосконалювалося, з урахуванням традиції і потреб розвитку комерції.

Сама схема вексельного  обігу у дореволюційній Росії  не дуже відрізнялася від векселів, що використовуються у сучасній практиці варіантів обігу. Різниця була лише у тому, що у той час звичайний  вексель не використовувався у якості фінансового інструменту, а був  тільки засобом платежу.

Як свідчить економічна історія, вексельні відносини зародилися і розвивалися вірогідно у  цей же період і в Україні, де комерційні відносини та взаємовідносини з  країнами Європи були на вищому рівні, ніж у тогочасній Росії.

Вексельну операцію тих часів  можливо описати так. Купуючи  у промислового підприємства вироблену  ним продукцію, покупець розплачувався  за отриманий товар векселем. Банк приймав вексель, видаючи готівку  з рахунком дисконту.

Широке використання системи  і впровадження форм та права вексельних відносин, як і самих інститутів, що їх підтримували, відбулося в  Україні пізніше. Системне здійснення різноманітних комерційних операцій розпочалося вже у другій половині XIX ст., коли по всій території України  масово стали виникати і активно  діяти товариства взаємного кредиту  та постала система банків.

Найстарішим серед них  були Херсонський земельний банк, що остаточно оформився у 1864 р. та Харківський акціонерний земельний  банк, що започаткував свою діяльність у 1871 р.

З розвитком ринкових відносин у Росії у дореволюційний період вексельний обіг став провідною формою функціонування комерційного кредиту. Так наприклад, уже в 1901 р. вексельний обіг становив 54% товарообігу. У 1908 р. він  охопив 58%, а у 1913 р. досяг 71% товарообігу  загальною вартістю 13,25 млрд. тогочасних рублів.

Історично склалося так, що, охоплюючи все нові сфери господарського життя, вексель самовдосконалювався. З простого боргового аркуша з  часом він перетворився в універсальний  платіжний розрахунковий і кредитний  документ. Нині вексель придатний  для: а) оплати товарів та послуг; б) надання короткострокових кредитів, повернення раніше отриманих позичок; в) оформлення боргових відносин між  банками. Він набув також усіх властивостей цінного паперу і став об’єктом купівлі-продажу та короткострокового  інвестування капіталу з метою отримання  доходу.

До 1917 р. в Україні, як і  в інших країнах з тогочасною ринковою економікою, векселі мали досить широке застосування.

Але більшовицькі спроби реалізувати  утопічні ідеї про ліквідацію товарно-грошових відносин призвели до тимчасової ліквідації векселів. Векселі разом з іншими видами цінних паперів було проголошено  атрибутами та носіями капіталізму  й експлуатації, тому революційною владою ліквідувалися. Однак формування ринкової економіки в роки НЕПу (1922-1927 рр.) покликало до життя і вексельний обіг, який функціонував аж до 30-х років і був ліквідований одночасно із скасуванням кредиту. У той час обіг векселів регулювався “Положенням про векселі” від 1922 р. Векселі переважно виписувалися у твердій валюті ¾ золотих червінцях і мали силу лише після сплати державі гербового збору. Навіть у тих умовах вони стали важливим важелем відбудови економіки і стимулом динамічного її зростання.

Однак подальше здійснення так  званої кредитної реформи 1930 р. призвело до перетворення оптової торгівлі засобами виробництва та жорстко централізоване постачання запланованими фондами й лімітами, що остаточно позбавило підприємства самостійності й економічної відповідальності. А закріплення адміністративних методів управління в усій системі господарського життя остаточно зробило вексельний обіг взагалі неможливим.

Лише потреба підтримувати нормальні міжнародні стосунки змусили  СРСР вдаватися до використання векселів. Їх правове регулювання здійснювалося  за допомогою закону 1937 р., що був  розроблений на основі положень Женевської конференції, до якої СРСР був змушений приєднатися у 1936 р. При цьому  тогочасне “Положення про переказний і простий вексель” впроваджене  Постановою ВЦВК і РНК СРСР №104/1341 від 7.08 1937 р. було настільки добре  відпрацьовано і враховувало  основоположні засади Женевської вексельної конференції, що і тепер Постанова  Верховної Ради України від 17.06.1992 р. фактично підтвердило всі цивільно-правові  відносини, що нині виникають у зв’язку  з використанням векселів і регулюються  цим же Положенням. Водночас даний  факт свідчить і про те, що вексель  є найбільш формалізованим видом  цінних паперів, що знайшло відображення у міжнародному й національних законодавствах.

Перехід до ринкових відносин, впровадження принципів комерційного розрахунку, у тім числі на підприємствах  державного сектору, вимагають нагально поставити проблему відновлення  повноцінного вексельного обігу  на новій економіко-правовій основі. Ця проблема стала ще більш актуальною у зв’язку із загостренням платіжно-розрахункової  кризи.

Оскільки вексельний обіг здатний значно обмежити потреби  в готівкових та безготівкових коштах і різко прискорити їх оборот, то інтерес до його економіко-правових засад останнім часом зріс. Більше того, стало очевидним, що без широкого впровадження вексельного обігу  Україні не подолати кризи економіки, фінансів, грошового обігу, як не сформувати й ринкового середовища. Суспільство, зменшуючи грошову масу в обігу  за допомогою використання векселів як засобу обігу та платежу, здатне швидко знизити темпи інфляції.

2. Особливості вексельного обігу в Україні

В Україні вексельний обіг відновився за умов кризи неплатежів, а розрахунково-платіжна функція  векселів поступово замінила собою функцію кредиту і стала провідною. Про це свідчить, зокрема, застосування векселів для зарахування взаємних вимог, погашення неплатежів і побудови розрахунково-платіжних ланцюжків. Деформація функцій векселя в Україні кінця ХХ ст. та його використання як розрахункового засобу перешкоджає застосуванню векселя за призначенням як інструменту комерційного кредиту, а внаслідок цього заважає оздоровленню та зміцненню фінансового стану підприємств.

Крім того, на фінансовому  ринку України векселі, що багаторазово передаються, практично не обмінюються на гроші, а використовуються як обіговий інструмент. Векселі в економіці України обслуговують лише обмежений вид торгових операцій і в більшості випадків надходять до постачальників високоліквідної продукції чи до структур з великим обсягом грошових потоків, таких як «Укрзалізниця», «Укртелеком», підприємств паливно-енергетичного комплексу.

Серед основних типів векселів, що використовувалися на українському фінансовому ринку, необхідно відзначити казначейські, корпоративні, податкові, регіональні та пенсійні векселі

Початок випуску казначейських  векселів у 1996 р. став поштовхом для  розвитку вексельного обігу в  Україні. Однак майже півтора  року казначейські векселі в обігу  фактично не зустрічалися, лише іноді  з’являлися повідомлення про використання державою казначейських векселів як застави під кредити, отримані в  недержавних фінансових структур.

Хоча було створено законодавчу  базу і механізм функціонування казначейських векселів, можливості цього різновиду векселів в ефективному покритті дефіциту державного бюджету, а також їх активна функція у формуванні базової ставки цінних паперів на фондовому ринку використовується недостатньо.

У другій половині 90-х років  ХХ ст. на українському вексельному ринку поширилися корпоративні векселі. Специфіка їх використання в Україні полягала в основному у викачуванні коштів із державних підприємств. Промислові підприємства змушені були продавати векселі з величезним дисконтом, щоб одержати потрібні у виробничому циклі гроші від фінансових посередників.

Найвищий пік торгівлі корпоративними векселями відзначався в період масових неплатежів у паливно-енергетичному комплексі. Борги за електроенергію оформлялися векселями, які продавалися з великим дисконтом, що доходив іноді до 50%. Після цього такі векселі зосереджувалися в приватних структурах, які одержували завдяки цьому значні прибутки. У такий спосіб за допомогою векселів відбувалося переміщення коштів з державних підприємств паливно-енергетичного комплексу в приватні фірми, які потім за ці векселі змогли приватизувати більшість державних підприємств. Незважаючи на відзначені негативні сторони в історії «енерговекселів», вони були не тільки першими відомчими (тобто, по суті, корпоративними) векселями, випущеними Міністерством енергетики, а й взагалі першими векселями, що набули масового поширення на українському ринку цінних паперів.

Ще одним специфічним  різновидом векселів на українському вексельному ринку є податкові векселі. Це прості векселі, що видаються платниками податків (за їх бажанням і згодою) з метою відстрочки платежів за податковими зобов’язаннями.

Брак достатньої кількості  грошей в обігу і криза неплатежів призвели до виникнення векселів не тільки відомств енергокомплексу, а й адміністрацій окремих регіонів України. Принцип використання так званих регіональних векселів пов’язаний з механізмом передачі в регіональні бюджети податків. У травні 1999 р. Кабінет Міністрів України затвердив Порядок випуску й обігу векселів обласних державних адміністрацій, що дозволило здійснювати зарахування платежів у місцеві бюджети. Після цього керівники областей почали розробляти і впроваджувати власні системи зарахування. У такий спосіб схема використання регіональних векселів замінила собою систему взаємозарахування, яка існувала раніше.

Фінансовий дисбаланс  окремих сфер української економіки  зумовив появу форм векселів зі суттєвими  відхиленнями від загальновизнаних норм вексельного права. Прикладом таких модифікованих векселів є не тільки векселі, видані під час примусового зарахування взаємної заборгованості для розрахунків за електроенергію чи регіональні векселі, а й векселі, пов’язані з відстрочкою заборгованості платежів у Пенсійний фонд України. Це так звані пенсійні векселі, що містять у тексті умову «для забезпечення платежів у Пенсійний фонд», що є неприпустимим для класичних векселів.

Аналізуючи сучасний стан вексельного ринку України, слід відзначити, що цей ринок усе ще залишається недостатньо організованим, а визначити точно обсяг векселів, що перебувають в обігу, практично неможливо. В Україні немає органу, що координує розвиток вексельного ринку, оскільки Національний банк лише регулює банківські операції з векселями