Становление и развитие кредитной системы

 

ПРИВАТНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

 

Кафедра економічних дисциплін

 

 

 

курсова РОБОТА

з курсу “Гроші та кредит”

 

                   на тему: «СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК КРЕДИТНОЇ СИСТЕМИ»

 

 

 

 

Студентки 3 курсу Спеціальності "Фінанси  і кредит" Будко А.О Науковий керівник: Петров О.Д.

 

 

 

 

 

 

КИЇВ 2012

 

ЗМІСТ

ВСТУП	С.3
РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ  СИСТЕМИ
Зміст, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи	С.6
1.2. Сутність грошово-кредитної політики	С.8
1.3. Механізм грошово-кредитної політики	С.13
РОЗДІЛ  ІІ. ГРОШОВО-КРЕДИТНА СИСТЕМА В УКРАЇНІ
2.1. Становлення грошової системи України	С.22
2.2. Аналіз діяльності банківської системи України	С.25
РОЗДІЛ  ІІІ. ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ НА 2012 РІК	С.34
ВИСНОВКИ	С.46
СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ	С.50

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Та частина  уряду економічної політики, яка намагається контролювати розмір загального запасу грошей (і інші високоліквідні фінансові активи, які є близькими замінниками грошей) доступні в національну економіку для досягнення політичних цілей, які часто частково суперечать один одному: контроль темп зростання загального рівня цін ( інфляції ), прискорення або уповільнення загальних темпів економічного зростання (в основному шляхом впливу на процентні ставки, які складають такий великий частки витрат постачальників для нових інвестицій, а частково шляхом надання впливу на споживчий попит завдяки наявності споживчого кредитування та іпотеки гроші), управління рівнем безробіття (стимулюючий чи гальмуючий загального попиту на товари та послуги, маніпулюючи кількість грошей в руки споживачів та інвесторів), або впливають на обмінні курси, на яких національні валютних торгах на інші іноземні валюти (в основному, натиснувши внутрішні процентні ставки вище або нижче іноземних процентних ставок з метою залучення або перешкоджати іноземні заощадження від в'їзді або виїзді внутрішніх фінансових ринків). Грошово-кредитна політика, як кажуть, "легкий", "вільні", або "експансії", коли кількість грошей в обігу в даний час різко збільшилася і короткострокові процентні ставки, таким чином штовхають вниз. Грошово-кредитна політика називається "жорстка" або "обмежувальна", коли кількість грошей, доступних в даний час знижується (або ж можуть рости тільки більш повільними темпами, ніж у недавньому минулому) і короткострокові процентні ставки, таким чином підштовхують до більш високих рівнів. [11, c.391-405]

Розробка  грошово-кредитної політики спирається на загальні цільові орієнтири економічного розвитку країни і включає в себе визначення стратегічних цілей і  основних завдань грошово-кредитної  політики на планований період (рік), розробку заходів регулювання спрямованості  грошових потоків, динаміки і пропорцій  грошово-кредитних показників, конкретизацію  напрямів вдосконалення банківської  і платіжної систем, їх нормативно-правової бази, розвиток ринку цінних паперів, політику валютного регулювання, напрями міжнародного співробітництва та ін. [13, c.97-115]

Юридичну  базу грошово-кредитної політики складають  Основні напрями грошово-кредитної  політики держави. Цим законодавчим документом визначаються найважливіші параметри розвитку грошово-кредитної  сфери, цілі, завдання і пріоритети грошово-кредитної політики держави. У даному документі конкретизовані на планований період заходи, що забезпечують досягнення поставлених цілей, і  визначені механізми регулювання  і контролю.

Основні напрями взаємопов'язані з макроекономічною державною політикою: прогнозом  соціально-економічного розвитку країни на черговий період, бюджетно-податковою політикою (державним бюджетом країни на черговий період), із зовнішньоекономічною політикою (прогнозом платіжного балансу  країни). У цих цілях центральний  банк взаємодіє з міністерствами фінансів, економіки та зовнішньоекономічних зв'язків, іншими органами державного управління, комерційними банками.

Методи  грошово-кредитної політики - сукупність прийомів і операцій, за допомогою  яких суб'єкти грошово-кредитної політики впливають на об'єкти для досягнення поставлених цілей.

Прямі методи - адміністративні заходи у формі  різних директив Центрального Банку  стосуються обсягу грошової пропозиції та ціни на фінансовому ринку. Ліміти росту кредитування або залучення  депозитів служать прикладами кількісного  контролю. Реалізація цих методів  дає найбільш швидкий економічний  ефект з точки зору центрального банку за максимальним об'ємом або  ціною депозитів і кредитів, за кількісними та якісними змінними грошово-кредитної  політики. При використанні прямих методів тимчасові лаги скорочуються. Тимчасові лаги - це певний період часу між моментом виникнення потреби  в застосуванні тієї чи іншої міри в сфері грошово-кредитної політики і усвідомлення такої потреби, а  також між усвідомленням потреби, виробленням думки і початком реалізації.[10, c.343-345]

Непрямі методи регулювання грошово-кредитної  політики впливають на мотивацію  поведінки господарюючих суб'єктів за допомогою ринкових механізмів, мають великий часовий лаг, наслідки їх застосування менш передбачувані, ніж при використанні прямих методів. Однак, їх застосування не призводить до деформацій ринку. Відповідно, використання непрямих методів безпосередньо пов'язано зі ступенем розвиненості грошового ринку. Перехід до непрямих методів характерний для загальносвітового процесу лібералізації, підвищення рівня незалежності центральних банків.

Так само розрізняють загальні та селективні методи:

Загальні  методи є переважно непрямими, що роблять вплив на грошовий ринок  в цілому.

Селективні  методи регулюють конкретні види кредиту і носять в основному  директивний характер. Завдяки цим  методам вирішуються приватні задачі, як обмеження видачі позики деяким банкам, рефінансування на пільгових  умовах.

Актуальність  теми даної курсової пов’язана зі значенням кредитної системи  та її розвитку.

Метою роботи є аналіз стану і розвитку кредитної  системи України в умовах становлення  ринкових відносин.

Об’єктом  дослідження є кредитна система  України.

Теоретико-методологічною основою курсової роботи є використання сучасних досягнень вітчизняних  і зарубіжних вчених в економічній  науці стосовно проблем функціонування кредитної системи.

 

 

 

 

РОЗДІЛ  І. ТЕОРЕТИЧНА ОСНОВА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ  СИСТЕМИ

1. Зміст, об’єкти та суб’єкти грошово-кредитної системи

Грошово-кредитна система - це форма організації грошового обігу, яка історично та законодавчо склалася в тій чи іншій країні.

Сучасні гроші мають кредитну природу. І  тому сучасна банківська система  не просто прискорює обіг уже існуючих грошей, а створює нову грошову  масу завдяки мультиплікації банківських  депозитів. Це дає підстави розглядати не окремо грошову та кредитну системи, а їх симбіоз - грошово-кредитну систему.

Історії відомі два основних типи грошових систем.

Перший  тип - металевий обіг. Він виступає теж у двох формах: біметалізм, коли роль грошей законодавчо закріплюється за двома металами (золотом і сріблом), та монометалізм, коли роль грошей виконує один метал (золото або срібло).

Другий  тип - паперово-кредитна система грошового обігу, в основу якої лежать паперові та кредитні гроші.

Закон Грехема стверджує, що будь-який тип грошей є ціннішим у будь-якій іншій, відмінній від грошей якості, поступово зникає з обігу.

У популярній формі цей закон формулюють так: „погані" гроші витісняють „хороші" гроші з обігу. Наприклад, якщо функцію  грошей виконує худоба, яка не диференціюється  за якістю, то власники худоби намагаються  розрахуватись гіршою худобою, залишаючи  собі кращу для отримання від  неї транспортних послуг, м’яса, шкіри, молока. [21, c.165-186]

Об’єктами грошово-кредитної системи є гроші, що в процесі історичного розвитку змінюють свої форми, види та функції. Розвтотк ринкового господарства урізноманітнює та ускладнює зв’язки між економічними суб’єктами, що призводить до збільшення проміжку часу між виробництвом і  реалізацією товарів та послуг, і  тому найбільш розповсюдженою формою грошей стають кредитні гроші.

Сучасний  грошовий обіг здійснюється у двох формах: безготівковій та готівковій.

Готівкові гроші (символічні або декретні гроші) - засоби обігу у формі банкнот і розмінних монет, монопольне право на випуск яких законодавчо закріплене за державою. Серед них:

Банкнота (банківський білет) - грошові знаки, випущені емісійними банками. В сучасних банкнотах немає власної внутрішньої вартості, тому їх називають борговими зобов’язаннями банків.

Чек - наказ власника рахунка (чекодавця) кредитній установі, яка його обслуговує, сплатити певну суму грошей чеко держателеві.

Вексель - боргове зобов’язання позичальника кредитору про повернення боргу в призначений строк з виплатою процента.

Безготівкові  гроші - засоби обігу, які є борговими зобов’язаннями депозитних інститутів. Вартість депозитних грошей визначається їхньою купівельною спроможністю. Депозитні гроші - система спеціальних розрахунків між банками на основі банківських переказів з одного рахунка на інший.

Кредитні  гроші є приватними грошима, бо їхньою основою є трансакційні депозити комерційних банків.

У сфері  безготівкового грошового обігу  рух грошей здійснюється у вигляді  перерахування сум через банківські рахунки. За цією формою здійснюються переважна більшість грошових операцій в економіці: розрахунки між самими підприємствами; між підприємствами та організаціями; між підприємствами, організаціями і населенням; окремі операції з бюджетними коштами тощо. [16, c.54-64]

Суб’єктами грошово-кредитної системи можуть бути представлені різними рівнями:

а) загальнодержавний рівень суб’єктів в особі центрального банку, міністерства фінансів, казначейства, органів нагляду за діяльністю банків, інститутів, що здійснюють контроль за грошовим обігом, тощо;

б) рівень комерційних банків, які не тільки прискорюють рух грошових засобів, але й беруть участь у продукуванні кредитних грошей завдяки мультиплікації банківських депозитів;

в) рівень небанківських фінансових і кредитних  установ;

г) рівень не фінансового сектору економіки, який включає в себе нефінансовий підприємницький сектор та сектор домогосподарств.

Суб’єктом грошово-кредитної системи може виступати й міжнародні фінансові  організації та грошово-кредитні інститути  інших країн.

 

2. Сутність грошово-кредитної політики

Грошово-кредитна (монетарна) політика - це сукупність форм та засобів державного впливу на пропозицію грошей (МS) з метою забезпечення рівноваги між пропозицію грошей і попитом на них.

Головним  завданням монетарної політики є  визначення реального попиту на гроші  з боку економічних агентів і  забезпечення відповідної пропозиції грошей, яка б відповідала запланованому  зростанню обсягу виробництва без  загрози стабільності національної валюти та грошово-кредитного ринку  в цілому, а також запобігала розвитку інфляції за рахунок монетарної складової.

Крім  того, монетарна політика покликана  вирішувати такі завдання:

• поліпшити структуру грошової маси;
• розширити сферу застосування безготівкових розрахунків;
• забезпечувати економічно обґрунтований рівень обмінного курсу національної грошової одиниці;
• забезпечити зростання обсягів валютних резервів центрального банку.

За кейнсіанською  та монетаристською концепціями  центральною проблемою грошової політики є маніпулювання грошовою пропозицією (МS) з метою впливу на найважливіші макроекономічні параметри. [18, c.398-409]

Кейнсіанська  концепція грошової політики передбачає, що:

• грошова політика менш впливова, ніж бюджетно-податкова;
• зміна грошової пропозиції (МS) може впливати на сукупні витрати (AD) опосередковано через зміну ставки процента (і);
• існують певні обмеження впливу грошової пропозиції (МS) на ставку процента (і), а ставки процента - на рівень інвестицій (І);
• коливання грошової пропозиції (МS) змінює ставку процента (і), яка визначає рівень інвестування, а інвестиції (І) як елемент сукупних витрат впливають на сукупний попит (AD) і рівноважний обсяг виробництва (Y).

Відповідно  до монетаристської концепції грошової політики:

• зміна грошової пропозиції (МS) безпосередньо впливає на сукупні витрати (AD), бо за основу береться рівняння обміну
• M. V = P. Y (1);
• зростання грошової маси (МS) призводить до зростання темпів інфляції (Р);
• маніпулюючи грошовою масою, не можна вплинути на ставку процента;
• головним засобом пожвавлення економіки має бути не стимулювання зростаючою грошовою пропозицією, а структурні зміни економіки, розширення виробничих можливостей.

Грошова маса - це сукупність купівельних, платіжних  та накопичу вальних засобів, яка  обслуговує економічні зв'язки, належить фізичним та юридичним особам, а  також державі. Це важливий кількісний показник руху грошей. [3, c.495-507]