Стратегії управління потфелем на ринку цінних паперів

 

 

 

 

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………3

1. Поняття та види банківських інвестицій………………………………..3

2. Оперативне управління портфелем цінних паперів банку…………….4

3. Активні операції комерційних банків з цінними паперами…………..10

Висновки……………………………………………………………………12

Список використаної літератури………………………………………….13

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     Інвестиційні операції комерційного банку – це діяльність, повязана з вкладенням грошових та інших ресурсів у цінні папери, статутні фонди, нерухомість, колекції, дорогоцінні метали, коштовності, ринкова вартість яких здатна зростати, приносячи банку доходи.

     Необхідність  інвестиційних операцій повязана  з розширенням дохідної та  клієнтської бази комерційного  банку і створенням структури  їхнього комплексного обслуговування, зміцнення конкурентної позиції комерційного банку на ринках та зниження загального ризику банківської діяльності.

Аналіз інвестиційних  операцій комерційного банку доцільно розпочинати з визначення їхньої структури враховуючи різні класифікаційні ознаки.

 

 

1. Поняття та  види банківських інвестицій

Інвестиції - це витрати  на виробництво та нагромадження  запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі  довгострокових вкладень капіталу в  промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:

1. Капітальні (придбання  будівель, споруд, інших об'єктів  нерухомості, інших основних фондів  та нематеріальних активів).

2. Фінансові (придбання  корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:

- прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;

- портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;

3.Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.

         Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.

         Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:

• за допомогою механізмів фондового ринку;
• за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.

       Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом "Про фінансово-промислові групи".

      Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

 

 

2. Формування та управління банківським портфелем цінних паперів

 

        У банківській практиці вкладення коштів у цінні папери називаються інвестиціями. Останні певним чином відрізняються від кредитів:

1. Позичка припускає  використання коштів протягом  відносно короткого проміжку  часу з умовою повернення її  або її еквівалента. Інвестування передбачає вкладання грошей з метою забезпечення надходження коштів протягом порівняно тривалого часу до того, як вкладені кошти повернуться до власника.

2. При банківському  кредитуванні ініціатором угоди,  як правило, виступає боржник, а при інвестуванні - банк, який намагається купити активи на ринку.

3. При кредитуванні  банк часто є єдиним чи одним  з небагатьох кредиторів, тоді  як при інвестуванні він є  одним з багатьох інвесторів.

4. Кредитування пов'язане  з особистими відносинами банку з позичальником, а інвестування є знеособленою діяльністю.

Проте між кредитними та інвестиційними операціями існує  і тісний зв'язок:

• зазначені операції найбільш прибуткові, а значить - найбільш ризиковані;
• банки зобов'язані підтримувати оптимальну структуру своїх активів і залежно від економічної ситуації змінювати її на користь кредитів або на користь інвестицій.

         До основних цілей інвестицій належать: дохідність вкладень, безпека вкладень, ризик інвестицій та ліквідність вкладених коштів.

         Жоден цінний папір не відповідає всім зазначеним цілям. У процесі управління портфелем цінних паперів банк може досягти компромісу між інвестиційними цілями або ж робити акцент на якійсь з них.

      Сукупність цінних паперів, придбаних банком шляхом активних операцій з метою отримання прибутків, складає його інвестиційний портфель. У цю сукупність входять зобов'язання, які обертаються на ринку у вигляді акцій, облігацій та векселів.

       Участь банку в капіталі акціонерного товариства дозволяє отримувати дивіденди на вкладений капітал, а також бути співвласником даного товариства.

       Номінальна вартість акції не має нічого спільного з курсовою ціною (продажна ціна у певний період часу), по якій продають і купують акції на біржі. Курсову ціну акції там визначають попит та пропозиція. За акціями не існує терміну погашення, тому їх можна розглядати як довічну ренту. Ціну акції можна визначити, дисконтуючи суму дивідендів за нескінчений період:

де: P - ціна акції;

D - постійний річний  дивіденд на акцію;

К - річна ставка дисконту (очікувана ставка доходу).

      Дисконтна ставка - це відсоткова ставка, яка застосовується до майбутніх платежів, щоб врахувати ризик і непевність, пов'язану з фактором часу. Очікувана ставка дисконту залежить від основної реальної норми процента, який існує для інвестицій з мінімальним ризиком, від премії за кредитний ризик, від очікуваного рівня інфляції і від строку погашення цінного паперу. Якщо в майбутньому інфляція буде більшою, чим очікувалось, то кредитори програють, а позичальники виграють, якщо інфляція буде меншою, чим очікувалось, то виграють кредитори, а позичальники програють.

      Попереднє рівняння можна переписати у вигляді простої формули:

Власники привілейованих акцій регулярно одержують фіксовані  дивіденди від компаній, які випускають акції. Тому ціну привілейованої акції легко визначити за вказаною формулою.

Складнішим є визначення ціни звичайної акції. За звичайними акціями величина дивідендів заздалегідь  не фіксується і відсутні гарантії на їхнє одержання. Розмір дивідендів зумовлений величиною прибутку компанії.

        Якщо розмір дивідендів не змінюється, то ціна акції розраховується за вказаною вище формулою. У тому випадку, коли розмір дивідендів постійно зростає, фомула ціни акції трансформується:

де: Р - ціна звичайної  акції;

- останній сплачений  дивіденд на акцію;

- дивіденд на акцію  через рік;

К - річна очікувана  ставка доходу (ставка дисконту);

g - постійний очікуваний  темп приросту дивіденду.

        У тому випадку, коли дивіденди на звичайну акцію зростають нерівномірно, то слід обрахувати майбутні дивіденди окремо за кожен період, потім дисконтувати ці суми до теперешньої вартості і додати отримані результати.

      Вкладення в облігації є менш ризикованими у порівнянні із вкладеннями в акції. Самими надійними і безпечними на фондовому ринку є державні боргові зобов'язання. В Україні поки що важко гарантувати ліквідність урядових запозичень із-за економічної нестабільності та дефіциту державного бюджету.

       Комерційні банки можуть купувати боргові цінні папери на дату їх випуску або після цієї дати протягом строку їх дії. Боргові цінні папери можуть бути придбані за номіналом, з надбавкою (премією) або знижкою (дисконтом). Премія - це перевищення ринкової вартості (вартості придбання) облігації над її номінальною вартістю без врахування нарахованих на час придбання відсотків (купона). Дисконт - це різниця між номінальною вартістю облігації та її ринковою вартістю (вартістю придбання), якщо ринкова вартість нижча номінальної без врахування нарахованих на час придбання відсотків.

       Формула розрахунку ціни купівлі-продажу однієї облігації така:

V = Н + P,

де: V - ціна купівлі-продажу;

Н - номінальна вартість однієї облігації;

P - премія або дисконт.

Виходячи з бажаної  дохідності можна розрахувати курсову різницю по одній облігації за формулою:

де: P - премія або дисконт;

D - дохід по облігації;

C - бажана дохідність  облігації;

к - C : 100%;

n - кількість днів до  погашення;

Н - номінальна вартість однієї облігації.

Т - максимальна кількість  днів у році за умовами угоди.

Формула розрахунку дохідності облігації при придбанні така:

де: С - дохідність облігації, %;

D - дохід по облігації;

P - премія або дисконт;

V - ціна придбання облігації;

n - кількість днів до  погашення;

Т - максимальна кількість днів у році за умовами угоди.

      Розглянуті вище формули застосовуються для облігацій з термінами погашення до 1 року.

Для визначення ціни облігації  з терміном погашення понад 1 рік  застосовується така формула:

де: P - вартість облігації;

Н - номінальна вартість облігації;

D - річний купонний дохід на  облігацію;

К - річна очікувана ставка доходу на облігацію (або дохід на облігацію  при її погашенні);

n - термін розміщення  облігації. Таким чином, ціна облігації складається із суми теперішньої вартості грошового потоку майбутніх відсоткових платежів плюс теперішня вартість суми облігації, яка погашається при настання строку. Ціна облігації може бути вищою за номінал і нижчою від нього. Вона прямо пропорційна купонній відсотковій стаці та оберенено пропорційна ставці очікуваного доходу. Як правило, розрахунок ціни облігації складніший, ніж у наведеній формулі. При її визначення можуть додатково враховуватись такі фактори:

- скільки разів протягом року нараховуються відсотки купонного доходу;

- за якою ставкою оподатковується купонний дохід за облігацією та очікуваний дохід за облігацією при її погашенні;

-  за який час до отримання наступного купонного доходу купується облігація.

       Якщо купонний дохід нараховується m разів протягом року, то тоді замість річної ставки дисконту використовується ставка , розрахована на менший інтервал часу, що дає змогу врахувати реінвестування відсотків протяком року:

Здебільшого у біржових зведеннях наводять не ринкову ціну облігації, а її курс, що дорівнювідсотковому співвідношенню ринкової ціни та номіналу. Це роблять для того, щоб відбити попит на певну облігацію і очікуваний дисконт. Наприклад, облігація номіналом 1000 грн. продається за курсом 85. Це означає, що її ринкова ціна складає 850 грн.

       Найважливішою характеристикою облігації є її дохідність. Розрізняють такі види дохідності: купонну, поточну та повну. Купонна дохідність визначається відносно номіналу і показує, який відсоток нараховується щорічно власникові облігації. Ця ставка встановлюється згідно з умовами випуску. Поточна дохідність визначає відсоток, який щорічно одержує власник облігації на інвестований капітал. Вона розраховується як відсоткове співвідношення між річним купонним доходом від облігації і тією ціною, за якою інвестор її придбав. Слід розрізняти дохідність, що наводиться у біржових зведеннях, і дохідність для певного інвестора: у першому випадку використовується поточний курс цінного паперу, у другому випадку у знаменнику записують курс, за яким облігацію купив інвестор.

          Повна дохідність характеризує не тільки поточний дохід за облігацією, а й виграш (збиток), що його одержує інвестор, погашаючи облігацію за ціною, вищою або нижчою за ціну купівлі.

          Активні операції комерційних банків включають також облік і дисконт векселів.