Теоретичні основи формування резервів під ризики кредитного портфеля банку

 

1.2 Формування резервів під кредитні  ризики, як один із способів  мінімізації кредитного ризику

 

Резервування – один із напрямів мінімізації кредитних ризиків. Чим вищій ступінь ризику бере на себе банк, тим вищим повинен  бути прибуток, на який він може розраховувати. Тому основна задача комерційного банку  полягає в досягненні оптимального поєднання ризиковості та прибутковості банківських операцій. Ключове завдання кожного банку пов’язано з управлінням ризиками з метою їх мінімізації, один із шляхів якої полягає у створенні резервів.

Зараз у роботі комерційних банків України використовуються наступні види резервів: внутрішній резервний  фонд у складі власного капіталу на погашення можливої збитковості  діяльності банку [1], зовнішній обов’язковий резерв на коррахунку в НБУ гарантування повернення залучених та запозичених  коштів клієнтів банку [15], зовнішній  резерв страхування вкладів фізичних осіб в Фонді гарантування вкладів [6], внутрішні резерви компенсацій  можливих втрат від активних операцій, які, у свою чергу, поділяються на спеціальні резерви:

• під кредитні операції [12],
• під операції з цінними паперами [11];
• під дебіторську заборгованість [10];
• під нараховані доходи від активних операцій, сумнівні щодо їх одержання [12];
• резерв на всю суму коштів, розміщених на кореспондентських рахунках у банках (резидентах і нерезидентах), які визнані банкрутами або ліквідовуються за рішенням уповноважених органів, або які зареєстровані в офшорних зонах [12];
• за коштами, розміщеними на кореспондентських рахунках, відкритих у банках-нерезидентах, банки зобов'язані формувати резерв з урахуванням ризику країни [12].

Резерв для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків є спеціальним резервом, необхідність формування якого обумовлена кредитними ризиками, що притаманні банківській  діяльності. Створення резерву під  кредитні ризики - це визнання витрат для  відображення реального результату діяльності банку з урахуванням  погіршення якості його активів або  підвищення ризиковості кредитних операцій [12].

З метою недопущення збитків  від неповернення боргу через  неплатоспроможність позичальників (контрагентів банку) оцінка кредитних  ризиків здійснюється за всіма кредитними операціями та коштами, що розміщені  на кореспондентських рахунках, які  відкриті в інших банках як у національній, так і в іноземній валюті.

Банки самостійно визначають рівень ризику кредитних операцій, оцінюють фінансовий стан позичальників (контрагентів банку) та вартість застави в межах  чинного законодавства.

З метою розрахунку резерву під  кредитні ризики банки мають здійснювати  класифікацію кредитного портфеля за кожною кредитною операцією залеж-но від фінансового стану позичальника, стану обслуговування позичальником  кредитної заборгованості та з урахуванням  рівня забезпечення кредитної операції. За результатами класифікації кредитного портфеля визначається категорія кожної кредитної операції: "стандартна", "під контролем", "субстандартна", "сумнівна" чи "безнадійна".

Загальна заборгованість за кредитними операціями становить валовий кредитний  ризик для кредитора.

Для цілей розрахунку резервів на покриття можливих втрат за кредитними операціями визначається чистий кредитний  ризик (в абсолютних показниках) шляхом зменшення валового кредитного ризику, класифікованого за ступенями ризику, на вартість прийнятного забезпечення.

Банки зобов'язані створювати та формувати  резерви для відшкодування можливих втрат на повний розмір чистого кредитного ризику за основним боргом, зваженого  на відповідний коефіцієнт резервування, за всіма видами кредитних операцій у національній та іноземних валютах.

Не здійснюється формування резерву: за бюджетними кредитами; за кредитними операціями між установами в системі  одного банку; за операціями фінансового  лізингу, якщо об'єктом цих операцій є нерухоме майно; за коштами, що розміщені  банком на умовах субординованого боргу; за позабалансовими зобов'язаннями з кредитування (крім зобов'язань, наданих банкам), за якими банк не повинен надавати кошти за першою вимогою контрагента (тобто за якими банк не несе ризику); за коштами в іноземній валюті, що перерахована Національному банку.

Резерв під кредитні ризики поділяється  на резерви під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитними операціями. Резерви під нестандартну заборгованість формуються за кредитними операціями, класифікованими як "під контролем", "субстандартні", "сумнівні", а також "безнадійні":

- "стандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний  ризик є незначним і становить  один відсоток чистого кредитного  ризику.

- "під контролем" - це кредитні  операції, за якими кредитний  ризик є незначним, але може  збільшитися внаслідок виникнення  несприятливої для позичальника  ситуації та становить п'ять  відсотків чистого кредитного  ризику.

- "субстандартні" кредитні операції - це операції, за якими кредитний ризик є значним, надалі може збільшуватись і становить 20 відсотків чистого кредитного ризику, а також є ймовірність несвоєчасного погашення заборгованості в повній сумі та в строки, що передбачені кредитним договором.

- "сумнівні" кредитні операції - це операції, за якими виконання  зобов'язань з боку позичальника/контрагента  банку в повній сумі (з урахуванням  фінансового стану позичальника  та рівня забезпечення) під загрозою, ймовірність повного погашення  кредитної заборгованості низька  та становить 50 відсотків чистого  кредитного ризику.

- "безнадійні" кредитні операції - це операції, імовірність виконання  зобов'язань за якими з боку  позичальника/контрагента банку  (з урахуванням фінансового стану  позичальника та рівня забезпечення) практично відсутня, ризик за  такими операціями дорівнює сумі  заборгованості за ними.

Резерв під кредитні ризики формується в тій валюті, у якій враховується заборгованість.

Резерв під кредитні ризики використовується лише для покриття збитків за непогашеною  позичальниками заборгованістю за кредитними операціями за основним боргом, стягнення  якої є неможливим.

Банки зобов'язані здійснювати  розрахунок резервів під стандартну та нестандартну заборгованість (з  урахуванням строків погашення  боргу за кредитними операціями) протягом місяця, у якому здійснено кредитну операцію (або укладено угоду на її здійснення). Формування резервів банки  зобов'язані здійснювати щомісяця в повному обсязі незалежно від  розміру їх доходів за групами  ризику відповідно до сум заборгованості за кредитними операціями (у тому числі  наданих зобов'язань з кредитування) за станом на перше число місяця, наступного за звітним, до встановленого  строку для подання оборотно-сальдового балансу (щомісяця).

Безнадійна кредитна заборгованість списується банком за рахунок резерву  під нестандартну заборгованість за рішенням правління банку.

Банки зобов'язані розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій та методику проведення оцінки фінансового стану позичальника (контрагента банку). Ці документи  повинні подаватися на вимогу вповноважених  працівників Національного банку  для перевірки достовірності  оцінки фінансового стану позичальників, правильності їх класифікації та достатності  резервів під кредитні ризики. Відсутність  чи неподання цих документів для  ознайомлення уповноваженим працівникам  Національного банку вважається підставою для негативних висновків  щодо якості активів та управління банку.

З метою розрахунку обсягу резерву  під кредитні ризики та визначення чистого кредитного ризику банк повинен  проаналізувати кредитний портфель.

Аналіз кредитного портфеля та класифікація кредитних операцій (валового кредитного ризику) здійснюється за такими критеріями:

- оцінка фінансового стану позичальника (контрагента банку);

- стан обслуговування позичальником  (контрагентом банку) кредитної  заборгованості за основним боргом  і відсотків (комісій та інших  платежів із обслуговування боргу)  за ним у розрізі кожної  окремої заборгованості та спроможність  позичальника надалі обслуговувати  цей борг;

- рівень забезпечення кредитної  операції.

Критерії оцінки фінансового стану  позичальника встановлюються кожним банком самостійно його внутрішніми положеннями  щодо проведення активних операцій (кредитних) та методикою проведення оцінки фінансового  стану позичальника (контрагента  банку) з урахуванням вимог цього  Положення, у яких мають бути визначені  ґрунтовні, технічно виважені критерії економічної оцінки фінансової діяльності позичальників (контрагентів банку) на підставі аналізу їх балансів і звітів про фінансові результати в динаміці тощо. Методика проведення оцінки фінансового  стану позичальника (контрагента  банку), яка розроблена банком, є  невід'ємним додатком до внутрішньобанківського положення банку про кредитування.

Для здійснення оцінки фінансового  стану позичальника - юридичної особи  банк має враховувати такі основні  економічні показники його діяльності:

- платоспроможність (коефіцієнти миттєвої, поточної та загальної ліквідності);

фінансова стійкість (коефіцієнти  маневреності власних коштів, співвідношення залучених і власних коштів);

- обсяг реалізації;

- обороти за рахунками (співвідношення  надходжень на рахунки позичальника і суми кредиту, наявність рахунків в інших банках; наявність картотеки неплатежів - у динаміці);

- склад та динаміка дебіторсько-кредиторської  заборгованості (за останній звітний  та поточний роки);

- собівартість продукції (у динаміці);

- прибутки та збитки (у динаміці);

- рентабельність (у динаміці);

- кредитна історія (погашення  кредитної заборгованості в минулому, наявність діючих кредитів).

Банками щомісячно  здійснюється визначення поточної групи  кредитних операцій за станом обслуговування позичальником боргу за ними, класифікуючи їх стан як "добрий", "слабкий", "незадовільний"[12].

Відповідно до перелічених критеріїв  банками здійснюється класифікація кредитного портфеля за ступенем ризику та визначається категорія кредитної  операції - позичальник зараховується до відповідного класу (табл.1.2).

 

Таблиця 1.2 Класифікація кредитних  операцій банку за рівнем кредитного ризику [12]

Фінансовий стан позичальника (клас)	Обслуговування боргу позичальником (група)
	"добре"	"слабке"	"незадовільне"
"А"	"стандартна"	"під контролем"	"субстандартна"
"Б"	"під контролем"	"субстандартна"	"субстандартна"
"В"	"субстандартна"	"субстандартна"	"сумнівна"
"Г"	"сумнівна"	"сумнівна"	"безнадійна"
"Д"	"сумнівна"	"безнадійна"	"безнадійна"

 

 

1.3 Нормативне регулювання та міжнародні стандарти щодо формування та використання резерву на відшкодування можливих збитків від кредитних операцій

 

Нормативне  регулювання питання формування та використання резервів під кредитні операції здійснюється законодавчими  актами та внутрішніми розпорядчими документами банку.

Положенням  «Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків», яке затверджено Постановою НБУ № 279 від 06.07.2000 р регламентуються основні положення щодо даного питання [22].

Відповідно  до даного Положення № 279 банки зобов'язані здійснювати формування резервів під кредитні ризики за коштами, що містяться на кореспондентських рахунках, які відкриті в інших банках, та за простроченими на строк понад 30 днів нарахованими доходами за кредитними операціями.

При визначенні обсягів резервів враховується фінансовий стан позичальника, забезпеченість позики, наявність валютних ризиків за конкретною позикою [22].

Наступним є Закон України  «Про Національний банк України», де в  статті 59 зазначено, що Національний банк визначає розміри, порядок формування та використання резервів банків для  покриття можливих втрат за кредитами, резервів для покриття валютних, відсоткових та інших ризиків банків [24].