Правовий режим курортних та лікувально-оздоровчих територій

Після прийняття рішення  про оголошення тієї чи іншої території  курортною здійснюється відведення земельних ділянок для розміщення санаторно-курортних закладів та іншої  інфраструктури курортів (бюветів, їдалень, поліклінік, будинків культури та відпочинку тощо). Рішення про відведення земельних ділянок (а за необхідності – про вилучення (викуп) та відведення) для створення та розвитку курортів приймають у межах населених пунктів відповідні ради, а за їх межами – обласні державні адміністрації та Рада міністрів Автономної Республіки Крим (статті 122, 123, 149 Земельного кодексу України). Якщо земельні ділянки для створення чи розширення курорту вилучаються за рахунок особливо цінних земель (ст. 150 Земельного кодексу України), то рішення про їх вилучення та відведення приймається Кабінетом Міністрів України[12]. Обов’язковою умовою відведення земельних ділянок для створення чи розширення курорту є розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування в порядку, встановленому Земельним кодексом України (ст. 13 Закону України «Про курорти»)[5].

Отже, проблема надання курортного статусу певній лікувально-оздоровчій території вирішується за результатами аналізу стану низки факторів, головними з яких, є:

- природні лікувальні  та рекреаційні ресурси,

- лікувально-оздоровча інфраструктура,

- екологічний стан території  та можливість його збереження,

- інші критерії, у т.ч. стан транспортно-комунального господарства.

Перші два фактори відіграють основну роль в утворенні курортів, що підтверджується визначеннями терміну  “курорти” у ЗУ «Про курорти».

Для більш ширшого розкриття  питання підстав оголошення природних  територій курортними, а також  можливих критеріїв оцінки природних  територій курортів слід проаналізувати деякі доступні нормативні документи.

Модельний закон про природні лікувальні ресурси, лікувально-оздоровчі  місцевості і курорти, прийнятий  на 31 пленарному засіданні Міжпарламентської  Асамблеї держав-учасників СНД (Постанова  від 25.11.2008 р. № 31-18)  встановлює, що визнання території лікувально-оздоровчою місцевістю або курортом (державного, регіонального або місцевого значення) здійснюється залежно від її значення відповідним органом виконавчої влади держави на підставі спеціальних курортологічних, гідрогеологічних та інших досліджень.

Згідно з Законом Алтайського  краю від 24.03.2000 р. № 20-ЗС «О природных лечебных ресурсах, лечебно-оздоровительных местностях и курортах Алтайского края» (в ред. Закону Алтайського краю від 04.09.2001 р. № 44-ЗС, від 15.04.2005 р. № 25-ЗС, від 10.07.2007 р. № 66-ЗС, від 02.06.2008 р. № 44-ЗС), визнання території лікувально-оздоровчою місцевістю або курортом федерального значення, а також порядок його функціонування визначаються Федеральним Законом «О природных лечебных ресурсах, лечебно-оздоровительных местностях и курортах». Територія визнається лікувально-оздоровчою місцевістю крайового або місцевого значення за наявності наступних умов: присутність одного або декількох унікальних природних лікувальних ресурсів; необхідних запасів мінеральних вод, лікувальних грязей й достатніх ресурсів інших природних лікувальних чинників; має площу, придатну й достатню для курортного будівництва; задовольняє екологічним і санітарно-епідеміологічним нормам і правилам, встановленим для особливо охоронних територій лікувально-оздоровчого призначення; має джерела господарсько-питного і технічного водопостачання, а також надійні системи енергозабезпечення, здатні задовольнити потреби майбутнього курорту.

Постанова голови адміністрації  Краснодарського краю РФ від 26.09.1997 р. № 405 «Об утверждении Положения о признании отдельных территорий Краснодарского края лечебно-оздоровительными местностями и курортами краевого и местного значения»  більш повно розкриває критерії, за якими надається статус курортній території. Згідно з п.п. 12 та 13 цього документу важливими критеріями щодо надання статусу курортній території виступають кількість ліжкового фонду; цілорічність/сезонність функціонування; кількість осіб, що приїжають на лікування у розпал сезону, порівняно до кількості місцевого населення; забезпеченість запасами мінеральних вод та пелоїдів; рівень розвитку санаторно-курортної інфраструктури; рівень комфортності умов проживання; технічний рівень споруд і технічних приладів по використанню природних лікувальних ресурсів; наявність розвинутої мережі культурних закладів, спортивних споруд тощо; наявність та стан загальнокурортної інфраструктури (система каналізації, господарсько-питного й технічного водопостачання, енергопостачання тощо) та мережі транспортного сполучення; стан екологічної та санітарно-епідеміологічної обстановки.

Європейська асоціація курортів об’єднує представників 21 європейської країни. До них відносяться національні  й регіональні асоціації курортів, курорти, оздоровниці, а також лікувально-оздоровчі  заклади. «Кредо Європейської Асоціації Курортів» видавництва Satz-Studio Schmitt Postfach 1304 D-55276 Oppenheim  в ст. 12 зазначає важливі чинники, що роблять місцевість курортом, окрім наявності лікувальних ресурсів є наявність курортних парків; наявність гастрономії, що сприяє оздоровчим задачам; доступність для інвалідів; відповідне оснащення обладнання для використання місцевих лікувальних ресурсів; показання для лікування — на підставі наукового підтвердження; наявність культурних й розважальних програм на курорті.

Цікаво, що в Постанові  Міністерства охорони здоров’я Чехії  від 20 листопада 2001р № 423/2001 «Рřĺrodnĺ léčivé zdroje a zdroje přĺrodnĺch minerálnĺch vod. Způsob a rozsah hodnocení přírodních léčivých zdrojů a zdrojů přírodních minerálních vod» — «Природні лікувальні джерела і ресурси, природні мінеральні води. Методи і сфера оцінки природних лікувальних джерел та мінеральної води»  для якості повітря природних територій курортів встановлено обмеження щодо середнього значення завислих частинок у повітрі, діоксиду сірки (протягом доби, 30 хв та за рік), а також кількості днів з туманом (з жовтня по березень та з квітня по вересень), середньої тривалості сонячного сяяння (год за рік). Крім того, наведено фактори погоди для кліматичного курорту. При оцінці придатності кліматичних умов для лікування береться до уваги тип хвороби, географічне середовище й кліматичний сезон. Взагалі екологічній та біокліматичній складовим приділяється пильна увага.

Згідно з Законом Угорщини 74/1999. (XII. 25.) «EüM rendelet természetes gyógytényezőkről» —«Природні лікувальні чинники»,  для курорту важливими складовими є характеристика природних лікувальних ресурсів з наявністю медичного висновку щодо використання, якість атмосферного повітря, рівень шуму, інфраструктура (комунальні послуги, транспорт, зв’язок, послуги закладів, сервісне обслуговування), наявність інших природних цінностей для туризму[13, c. 110 -112]

4.   Правова охорона курортних та лікувально-оздоровчих територій.

Правова охорона земель оздоровчого  призначення – це сукупність правових норм, які визначають порядок застосування засобів та здійснення заходів щодо збереження відтворення, раціонального  використання та захисту земель, що мають природні лікувальні властивості, для забезпечення оздоровлення, медичної реабілітації та профілактики захвалювань  людей. Вона є основною складовою  правового режиму земель оздоровчого призначення[14, c.90].

Згідно з ч. 1 ст. 48 Земельного кодексу України, на землях оздоровчого  призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню  або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель[12].

З метою інтеграції правового  регулювання охорони та використання всіх земель у межах територій  курортів на їх територіях встановлюються округи санітарної охорони, а в межах  курортів, в яких лікувально-оздоровчий процес базується на використанні лікувальних  корисних копалин та підземних вод, встановлюються округи гірничо-санітарної охорони. Округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони є територію земної поверхні, зовнішній контур якої збігається з  межею курорту. У разі використання пов’язаних між собою родовищ  мінеральних вод, суміжних пляжів та інших природних лікувальних  ресурсів декількома курортами для  них може встановлюватись єдиний округ санітарної охорони.[15, c.103]

Отже, округ санітарної (гірничо-санітарної) охорони охоплює всі розташовані  в межах курорту земельні ділянки  і підпорядковує їх єдиному правовому  режиму санітарної охорони. Його суть полягає у тому, що в межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони  курорту (курортів) забороняються будь-які  роботи, що призводять до забруднення  ґрунту, повітря, води, завдають шкоди  лісу, іншим зеленим насадженням, сприяють розвитку ерозійних процесів і негативно впливають на природні лікувальні ресурси, санітарний та екологічний  стан природних територій курортів (ст. 27–28 Закону України «Про курорти»).

Компетенція органів, які  встановлюють межі округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони курорту  залежить від статусу курорту. Так, межі округів санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою  України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних  територій курортними територіями  державного значення. А межі округів  санітарної (гірничо-санітарної) охорони  курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення (ст. 29 Закону України «Про курорти»).

Правовий режим земель у межах округу санітарної охорони  курорту не є однаковим для  всіх його частин. Так, згідно зі ст. 30 Закону України «Про курорти» за ступенем охоронного режиму округ санітарної охорони поділяється на три зони: першу (зона суворого режиму), другу (зона обмежень) та третю (зона спостережень). Межі зон округу санітарної охорони  курорти визначаються одночасно  з встановленням меж округу органами, які встановлюють межі відповідного округу. Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку  розроблення проектів землеустрою.[10]

Перша зона (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних  грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу  моря і прилеглу до пляжів територію  шириною не менш 100 метрів. На території  першої зони (зони суворого режиму) забороняється: а) користування надрами, не пов’язане  з використанням природних лікувальних  ресурсів, розорювання земель, провадження  будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають  або можуть вплинути на розвиток небезпечних  геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс; б) прокладення  кабелів, у тому числі підземних  кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій; в) спорудження  будь-яких будівель та інших об’єктів, не пов’язаних з експлуатаційним  режимом та охороною природних і  лікувальних факторів курорту; г) скидання дренажно-скидних та стічних вод; д) влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо); е) влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів  рідких і твердих відходів, полів  фільтрації та інших споруд для приймання  та знешкодження стічних вод і  рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників; є) проїзд автотранспорту, не пов’язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю; ж) постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів). Разом з тим на території першої зони округу санітарної охорони курорту дозволяється провадити діяльність, пов’язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної та екологічної експертиз виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали (ст. 31 Закону України «Про курорти»).

Друга зона (зона обмежень) округу санітарної охорони курорту охоплює  територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод  до місця виходу на поверхню мінеральних  вод або до родовища лікувальних  грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних  та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища  мінеральних вод і лікувальних  грязей; територію, на якій знаходяться  санаторно-курортні заклади та заклади  відпочинку і яка призначена для  будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного  законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних  і лікувальних факторів курорту. На території другої зони забороняється: а) будівництво об’єктів і споруд, не пов’язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт; б) проведення гірничих та інших видів робіт, не пов’язаних з безпосереднім упорядкуванням території; в) спорудження поглинаючих  колодязів, створення полів підземної  фільтрації; г) забруднення поверхневих  водойм під час здійснення будь-яких видів робіт; д) влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, ґрунту, ґрунтових вод, повітря; е) розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив; є) здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів; ж) скидання у водні об’єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

Слід зазначити, що згідно зі ст. 32 Закону усі багатоквартирні  будинки в межах другої зони повинні  мати водопровід та каналізацію. Туалети  у приватних будинках в обов’язковому  порядку мають бути обладнані  водонепроникними вигребами. Території  тваринницьких ферм асфальтуються  і по периметру огороджуються  та обладнуються водовідвідними канавами з водонепроникними відстійниками  для поверхневих вод. При в’їзді на територію ферм споруджуються  капітальні санпропускники з дезінфекційними  бар’єрами.

До третьої зони (зона спостережень) округу санітарної охорони  курорту включається територія, яка охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту  правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ  мінеральних вод і лікувальних  грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори. На території третьої зони забороняються: будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, ґрунту та вод курорту; спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок). Слід зазначити, що третя зона є водночас межею округу санітарної охорони курорту і на її території дозволяється проведення видів робіт, які не впливатимуть негативно на лікувальні та природні фактори курорту, не погіршуватимуть його ландшафтно-кліматичних, екологічних і санітарно-гігієнічних умов (ст. 33. Закону України «Про курорти»)[5].