Ідеі В.Вернадського про ноосферу

Автор: Пользователь скрыл имя, 19 Апреля 2012 в 08:58, реферат

Описание работы

У 1944 р. В. І. Вернадський написав знамениту статтю «Декілька слів про ноосферу». Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу.

Содержание

1. Вступ.
2. Розділ 1. Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери
3. Розділ 2. . Підходи до розуміння і поняття ноосфери. Передумови виникнення ноосфери
4. Розділ 3. Витоки ноосферної ідеї
5.Розділ 4. Розвиток ідеї про ноосферу в сучасній думці
6.Розділ 5. Основні положення вчення В. Вернадського про ноосферу
7. Висновок
8. Список використаної літератури.

Работа содержит 1 файл

Документ Microsoft Word (8).doc

— 146.50 Кб (Скачать)

З точки ж зору історичного  часу життя людського  індивіда ми можемо говорити лише про  те, що ноосфера є  своєрідним „світлим майбутнім” для людства, єдиною альтернативою вмирання природи внаслідок людської діяльності по її перетворенню і, разом з тим, смерть самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому „переведення” біосфери в її якісно новий стан - в ноосферу є одним з найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні. За образним висловом Вернадського людство, взяте в цілому, перетворюється в потужну геологічну силу. І перед ним, перед його думкою і працею виникає питання про перебудову біосфери в інтересах вильномислячого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є ноосфера.

Чому  ж перед людством „виникає питання  пр перебудову біосфери”? чи не є більш доцільним  не втручатися у відшліфовані мільйонами років процеси речовинного та енергетичного обміну між складовими частинами біосфери, адже ті природні умови, в яких змогла з'явитись людина як біологічна істота, створила саме біосфера. Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до оточуючого природного середовища як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб. Таке пристосування стає можливим внаслідок здатності людини до пізнання оточуючого світу та, на цій основі, його матеріального перетворення.

Однак людина (і людство  в цілому) не може пізнати світ весь і одразу, а, отже, і перетворити  його, це є тривалим і складним процесом. Тому вона пізнає його „частинами” і  перетворює також. Результатом  цього є „частковість” в освоєнні природи, супроводжувана „частковістю” існування людини, відчуження людини від природи, людини від людини, суперечність між людською сутністю і існуванням.

Частковість пізнання і освоєння природного простору призводить до того, що людина, втручаючись в колообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування людського суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги ( в першу чергу через позбавлення „порушників” харчової бази), то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все важче це робити без серйозних наслідків для існування самої біосфери. 

В сучасну епоху, коли сукупна виробнича  потужність людства  стала порівняною з геологічною  силою, біосфера почала швидко втрачати здатність  до відтворення своїх  основних характеристик. Крім того людина значно пришвидшила протікання геохімічних процесів на Землі, і природа просто „не встигає” переробляти результати людської діяльності. Людина також створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Людство на даному етапі розвитку цивілізації зіткнулося з реальною загрозою деструкції механізмів підтримки та відновлення  основних функціональних характеристик біосфери, знищення біосфери як сукупності умов існування  біологічного людського  організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле, екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости в глобальну, коли процеси руйнування природи матимуть необоротний характер.[2;31]

Перед людством постає дилема: чи згодитись з існуючими тенденціями, чи знайти шлях до виходу із ситуації, що склалась. Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило загрозу - особливість людського способу буття. Як зазначав Гете, окрема людина не здатна пізнати всю природу, а людство в цілому може. Людина не здатна пізнати весь світ в його багатоманітності, але здатна пізнати будь-який і кожен предмет цього світу, головні закони його розвитку, закономірності взаємодії всіх предметів світу, а отже суспільства і природи. Це пізнання є необхідною умовою для таких змін в характері людської діяльності, завдяки яким вона б не порушувала природних колообігів речовини і енергії, механізмів само відтворення та підтримки функціональних характеристик біосфери при забезпеченні потреб та цілей прогресивного розвитку самого людського суспільства. Саме тому Вернадський відзначав, що з моменту виникнення наукової думки ( з точки зору геологічного часу) саме вона стає провідним фактором еволюції біосфери і переходу її в якісно новий стан - ноосферу. Ноосфера - це цілісна геологічна оболонка Землі, що населена людьми та раціонально перетворена ними.

Хоча  Вернадський неодноразово відзначає, що перехід  біосфери в ноосферу є природнім процесом, це ні в якому разі не говорить про те, щовін здійснюється стихійно. Він може відбуватися лише як результат свідомої ціле направленої діяльності людства в цілому. Для цього недостатньо наявності великої кількості адекватних, істинних знань про взаємодію суспільства та природи. Обов'язкові бажання, воля до здійснення таких, досить не простих, дій по перетворенню умов свого існування і також відповідних матеріальних підстав: машин, механізмів і т. ін.

Російський  вчений А.Л.Яншин  вважає, що у вченні Вернадський можна  вичленити такі основні об'єктивні передумови виникнення ноосфери:

1. людство стало  єдиним цілим.  Світова історія  охопила, як єдине  ціле, всю земну  кулю, остаточно покінчила  з усамітненими, мало  залежними однин  від одного культурними  історичними областями  минулого. Зараз практично немає жодного шматка земної поверхні, де б людина не змогла прожити, якби у неї виникла подібна необхідність.

2. Перетворення засобів  зв'язку та обміну. Ноосфера - це єдине  організоване ціле, всі частини якого  на самих різних  рівнях гармонійно  пов'язані і діють узгоджено одна з одною. Необхідною умовою цього є швидкий, надійний зв'язок між цими частинами, що долає найбільші відстані, постійний матеріальний обмін між ними, усесторонній обмін інформацією.

3. Відкриття нових  джерел енергії.  Створення ноосфери передбачає настільки корінне перетворення людиною оточуючої її природи, що їй ніяк не обійтись без колосальної кількості енергії. В самому кінці минулого сторіччя була відкрита нова форма енергії, існування якої передбачали лічені уми, - атомна енергія, якій належить найближче майбутнє і яка дасть людству ще більшу потужність, розміри якої важко навіть передбачити ( хоча після сумнозвісної аварії на Чорнобильській АЕС ентузіазм щодо ядерної енергії змінився її неприйняття широкими масами населення, проблема нових джерел енергії, таких як керована термоядерна реакція, „холодний” термоядерний синтез і т.п. залишається актуальною).

4. Підвищення добробуту  працюючих мас.  Ноосфера створюється  працею та розумом  народних мас,  а тому особлива  важливість даної передумови не підлягає сумніву. Хоча це завдання в масштабах всієї планети є ще далеким від свого вирішення, однак потенційні можливості для цього існують вже зараз (в індустріально розвинутих країнах проблема якості оточуючого середовища вже давно включається населенням в питання якості життя).

5. Рівність всіх  людей. Охоплюючи  всю планету як  ціле, ноосфера за  самою своєю суттю  не може бути  привілеєм якої-небудь  однієї раси чи  нації. Вона може  бути наслідком  діяльності всього  людства в цілому, його єдиної доброї волі.

6. Виключення війн  з життя суспільства.  У ХХ столітті  війна, загрожуючи  самому існуванню  людства, стала  однією з головних  загроз створення  ноосфери. Після повномасштабної  ядерної війни  між США та СРСР, а така загроза  в період їх  глобального протистояння була досить реальною, не доводилось би більше вирішувати проблему взаємовідносин суспільства та природи.[11;85]

Ноосфера  - нова, вища стадія розвитку біосфери, що пов'язана з виникненням і розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід процесів в охопленій її впливом сфері Землі (а надалі і в навколоземному просторі), глибоко змінюючи її своєю діяльністю. Це такий етап розвитку біосфери, коли людина приймає на себе відповідальність за діяльність механізмів відтворення та підтримання її основних функціональних характеристик. 
 
 
 
 
 

Розділ 3.

Витоки  ноосферної ідеї

Ноосфера - надзвичайно важливе поняття, уявлення про яке серед багатьох учених-природників до останнього часу залишається неузгодженим. Учення про ноосферу одні дослідники ( В.Казначеєв, 1985; О.Яншин, 1988; В.Комаров, 1990 та ін.) вважають одним із найважливіших наукових досягнень, як основний закон соціальної екології, а інші вчені ( В.Кутирєв, 1990; М.Реймерс, 1994; М.Моісєєв, 1997; В.Межжерін, 1996-1998; В.Данилов-Данильян, 2000 та ін.) сприймають як утопію, прекрасну мрію про світле екологічне майбутнє, яке, з низки серйозних реальних причин, вибудоване, практично, бути не може. У концепції ноосфери переплелися й матеріалістичні, й релігійно-філософські, й ідеалістичні погляди на роль і значення людини, людського інтелекту, технологічної могутності в житті біосфери і планети в цілому.

Значну  роль у виникненні ноосферних ідей відіграли  російські філософи-космісти М.Федоров і С.Булгаков ( початок ХХ століття).

Творцем ноосферної концепції  вважається Вернадський, який ще в студентські  роки в одному з  рефератів відзначив  дедалі зростаючу  геологічну силу і  роль людини в довкіллі, а в 1922-1923 рр. ці ідеї, які були вже підкріплені його біохімічними дослідженнями, Вернадський висловив на лекціях у Сорбоннському університеті.

У 1925 році у своїй статті, що була опублікована в Парижі, Вернадський  писав: ”Існує можливо  космічна сила, планетарну дію якої зазвичай не беруть до уваги в уявленнях про космос...ця сила є розум людини, цілеспрямована і організована воля її як істоти суспільної...” У цей час термін „ноосфера” Вернадський ще не використовував. 

Слово „ноосфера” (грец. ноос - розум) вперше у 1927 році запропонував французький філософ і математик Е.Леруа, який разом зі своїм колегою-геологом, палеонтологом і теологом П.Тейяром де Шарденом дуже схвально і палко сприйняли й підтримали ноосферні ідеї Вернадського, а саме:

- людство - це велика  геологічна сила;

- ця сила є воля і розум людини як істоти соціально організованої;

- рівень антропогенних  змін довкілля  на планеті став  настільки потужним, що почав діяти  на біогеохімічний  метаболізм;

- людство могутнішає  і дедалі більше  відділяється від  інших компонентів  біосфери, намагаючись ними керувати.

Вернадський сприйняв і підтримав  термін „ноосфера” і надалі широко використовував у своїх працях. Найбільш глибоке  обґрунтування ідеї ноосфери Вернадський  дав у своїй  фундаментальній  науковій праці „Научная мысль как планетное  явление”. У цій праці ноосфера визначається як царство розуму - не тільки наукова думка, а й „...усі духовні прояви особистості людини, у тому числі - у релігійній, художній, філософській галузі...,у музиці та архітектурі...”. Далі пояснюється, що ноосфера складається не тільки з ідеальної, духовно-художньої, а й із матеріальної частини - перетвореної людиною біосфери, в якій під впливом культурної біогеохімічної діяльності глибоко трансформовані природні режими енерго- і масообміну. Вернадський стверджував: ”Ноосфера есть новое геологическое явление на нашей планете. В ней впервые человек становится крупной геологической силой. Он может и должен перестаивать своим трудом и мыслью область своей жизни, перестраивать коренным образом по сравнению с тем, что было раньше”.

Одночасно з Вернадським  П.Тейяр да Шарден створив свою ноосферну  концепцію, яка дещо відрізнялася, бо була більш ідеалістичною, культурологічною. У  своїй науковій праці  „Феномен людини”  П.Тейяр да Шарден стверджував, що з  появою людини почалася нова ера на Землі, яка почала „міняти шкіру”, ставати духовною, що з'являється новий „мислячий пласт, колективний продукт мислення людства”. При цьому культура не протиставляється природі і „дух не суперечить матерії” - вони уявляються в єдності, як органічний і природний наслідок еволюції Всесвіту.

Він писав: ”Вокруг искры  первых рефлектирующих сознаний стал разгораться  огонь…В конечном итоге пламя охватило всю планету. Только одно истолкование, только одно название в состоянии выразить этот великий феномен - ноосфера…она действительно новый покров, «мыслящий пласт», который, зародившись в конце третичного периода, разворачивается с тех пор над миром растений и животных - вне биосферы и над ней.”

Згідно  з тлумаченнями Вернадського, ноосфера є вищим  етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера завдяки розумній діяльності й технічній могутності людини має набути нової функції - функції гармонійної стабілізації умов життя на планеті. Вернадський припускав, що в майбутньому людство стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, які зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Однак періоду пануванню на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація суспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.[9;42]

Информация о работе Ідеі В.Вернадського про ноосферу