Ідеі В.Вернадського про ноосферу

В основі ідеї ноосфери Вернадського лежить його соціальний оптимізм і впевненість  у величезній силі науки, якій, як він  вважав, вдасться невдовзі зробити те, що не вдалося філософії, релігії, політиці, а саме - об'єднати людство.

На  жаль, у працях Вернадського немає наукового  опису (розгорнутого, послідовного, аргументованого) процесу ноосферогенезу з чіткими характеристиками особливостей ноосфери, її складових елементів  та етапів розвитку. 

Велика  гуманістична привабливість  концепції, з одного боку, і її неповнота, з іншого, зумовили чимало спекуляцій та вільних тлумачень  ноосфери.

Деякі вчені стверджували, що ноосфери вже існували як сфери розуму, продуктом яких були технічні досягнення різного рівня, досягнення науки, мистецтва, літератури тощо.(Л.Гумільов), - це ноосфери кроманьйонців, шумерів, еллінів, ацтеків та ін. Інші вчені вважають, що формування ноосфери лише почалося (Ю.Куражковський, 1992), ще інші (М.Голубець, 1998-2000) - що ноосферогенез вже йде повним ходом, розуміючи під цим потужний наступ техносфери на біосферу.

І справді, за сто останніх років швидкість  пересування людей  збільшилася приблизно  в сто разів, потужність створених джерел енергії - в 1000 разів, зброї - в 100000 разів, швидкість обробки інформації - в 1 млн. разів і продовжує зростати. Науково-технічний прогрес нині в 100000 разів перевищує швидкість біоеволюції. Сумарне споживання людиною енергії нині порівняно з тим, що було на світанку цивілізації, збільшилося приблизно в 5000 разів.

У ноосфері (антропогенній  підсистемі) техніко-економічний  прогрес почав  замінювати еволюцію. Ця підсистема, як свідчить життя останніх десятиліть, розвивається агресивно, без координуючих зворотних зв'язків  і врахування екологічних законів, розвивається не за схемою компенсатора, а підсилювача, і не орієнтована на екологічно збалансований розвиток. Дедалі частіше виникають еколого-економічні нестабільності в різних регіонах планети, а це провокує політичні дестабілізації, виникнення локальних, регіональних і глобальних конфліктів. Нині етика й мораль не сприяють еколого-економічно збалансованому розвитку цивілізації та нормальному функціонуванню біосфери, а спрямовані на створення якомога ефективніших технологій використання всіх видів природних ресурсів, їх необачного виснаження з одночасним утворенням абсолютно неприйнятної для біосфери кількості відходів, які не включаються в колообіги речовини та енергії. 

Цікаву  думку щодо ідеї ноосфери висловив один із найвідоіших  спеціалістів у галузі етногенезу, видатний російський вчений, історик і географ Л.Гумільов: „А что дала нам ноосфера, даже если она действительно существует? От палеолита остались многочисленные кремневые отщепы и случайно оброненные скребки да рубила; от неолита - мусорные кучи на местах поселений. Античность подарила нам развалины городов, а средневековье - руины замков…И вряд ли в наше время найдется человек, который предпочел бы видеть на месте лесов и степей груды отходов и бетонированные площадки”. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Розділ 4.

Основні положення вчення В. Вернадського про  ноосферу 

Ноосфера - це біогеохімічне поняття, що відображає коеволюцію людства та біосфери, синтез історичного та природного процесів самоорганізації як планетарного явища. Цей синтез пов'язаний з діяльністю людства, що становить могутній геологічний процес, а людство - могутню геологічну силу. У зв'язку з небаченим раніше посиленням стихійного впливу людини на природу виникає можливість катастрофічних наслідків для людства та навколишньої природи. Визначаючи об'єктивні тенденції в процесі самоорганізації ноосфери, її передумови, умови становлення та значення, Володимир Вер­надський зазначає, що, по-перше, ноосфера виникла у зв'язку з становленням всесвітності в історії людства, перетворенням людства на єдину цілісність. За таких умов не класовий інтерес, а інтереси народу і кожної особистості визначають життя людства. По-друге, соціальна та природна тенденції вимагають рівності всіх людей, ставлять інтереси і добро всіх як реальне планетарне державне завдання. По-третє, для переходу системи суспільство — природа з біосфери в ноосферу необхідна єдина наукова планетарна думка, яка б охоплювала всі держави. Володимир Вернадський пише, що повсюдне утворення наукової думки та наукового пошуку є «першою основною передумовою переходу біосфери в ноосферу». Вперше ставиться завдання проникнення знання у все людство. Рішення такого завдання має на меті усвідомлення правильного життя: по-перше, підвищити добробут населення; по-друге, максимальне розмноження людства; по-третє, максимальне виявлення розуму. Якщо до XX ст. панівною виступала система поглядів обмеження приросту населення, то ноосфера передбачає найповнішу можливість народжуваності людей. Це принципово нова система світосприйняття розвитку людства, вимагає нового типу людини - людини ноосфери: вільної, незалежної від інших організмів. Сучасна людина - гетеротрофна, тобто існує за рахунок зелених рослин. Нова ж людина має бути автотрофною. Наука і повинна забезпечити безпосереднє синтезування їжі, що «звільнило б людину від її залежності від іншої живої речовини. Із істоти соціально-гетеротрофної стала б соціально-автотрофною. Людський розум створив би таким шляхом нове велике геологічне явище». Але Володимира Вернадського хвилюють наслідки відкриття, закликає вчених готуватися до відкриття, бо невідомо, буде воно благодійним чи принесе страждання. Вчений упевнений, оскільки майбутнє людини створюється нею ж, то нова автотрофна істота отримає досі відсутні можливості використання її вікових духовних устремлінь: людина реально відкриє шляхи до кращого життя. Звичайно ж, створення нової людини пов'язане з відкриттям принципово нових джерел енергії. Наукові досягнення в небачених раніш масштабах використовуватимуться в військовій справі. І Володимир Вернадський закликає вчених і всіх людей зберегти людство від самознищення. Покласти край майбутнім війнам. Отже, четвертою передумовою ноосфери є виключення війни з життя суспільства. Володимир Вернадський один з перших вітчизняних природознавців, які висунули проблему «особистої етики вченого». Вчений особисто відповідальний за свою долю і долю планети. Реалізацію проблем ноосферизації належить шукати у філософсько-етичній сфері. Звідси - ще одна передумова формування ноосфери - синтез науки, моралі, мистецтва та філософії. Нібито підводячи підсумки своїх роздумів, Володимир Вернадський пише, що, оскільки зародження ноосфери здійснюється в міру формування світових демократичних суспільних відносин, то біогеохімічне поняття ноосфери, що випливає з біогеохімічних уявлень, повністю співзвучне основною ідеєю наукового соціалізму. Концепція ноосфери у філософії Володимира Вернадського поліфонічна: охоплює природознавчий, суспільний, філософський і суспільно-моральний аспекти. Його погляди на найближче майбутнє суспільства містять ідею повного підкорення держави народові, заміну централізованого управління місцевою автономією. Держава має бути федеративною.

Розкриваючи закономірність, еволюційну неминучість переходу біосфери у своєму розвитку в новий  вищий етап - ноосферу - сферу розуму, вчений визначив, що людина здатна активно впливати на природні процеси й соціальну організацію суспільства. У цьому зв'язку значно зростає роль науки та наукового світогляду у розв'язанні глобальних загальнолюдських проблем і конкретних соціально-економічних завдань, що постійно виникають у суспільстві. Людина має будувати свої відносини з природою тільки на науковій основі, щоб передбачити наслідки цієї діяльності й регулювати їх, не завдаючи шкоди природі, не порушуючи її внутрішньої рівноваги та гармонії взаємовідносин із суспільством. Це вимагає глибоких знань об'єкта дослідження, виявлення закономірностей і тенденцій змін, що постійно відбуваються під впливом численних природно-географічних, соціально-економічних, суспільно-організаційних чинників, адекватного застосування наукових методів дослідження. Основними принципами наукового пошуку мають бути осмисленість дій та об'єктивний науковий аналіз, обачність і обгрунтованість наукових передбачень, на цій основі суворе регулювання практичної діяльності. З таких позицій наука може трактуватися, за В.І.Вернадським, як нова матеріальна сила перетворення людського суспільства.

Виникнення  ноосфери, на думку  В.І. Вернадського, —  об'єктивний і неминучий  вияв життя як природного явища. Сутність ноосфери коротко можна сформулювати так: якщо узгодженість процесів, які відбуваються у неживій природі, забезпечується механізмами саморегуляції, то узгодженість характеристик природного середовища і суспільства може бути здійснена розумом і волею. Тобто мова йде вже не про руйнівне втручання в природу, а про науково обґрунтоване збереження на Землі умов для життя і щастя людей. Визначальним фактором має бути не стихія природного розвитку, а інтелект людини.

Вчений  розглядав ноосферу як майбутній стан біосфери, оскільки людство ще далеке від такого стану. У своїй останній праці "Кілька слів про ноосферу" він визначив деякі загальні умови, необхідні для створення ноосфери, зокрема: людство має стати єдиним в інформаційному й економічному зв'язках; ноосфера — явище загальнопланетарне, тому людство має прийти до цілковитої рівності рас, народів та ін.; ноосфера не може бути створена до припинення війн на Землі.

За  вченням В.І. Вернадського, ноосфера мала стати  втіленням не лише наукових знань, а  й моральних якостей людства, найкращих рис духовності людини. Вона прогнозувалася як гармонія духовних та фізичних відносин людини і природи, людини і людини. Але дійсність далеко не завжди розумна, вона не часто "вписується" в теоретичні міркування й передбачення. В реальному процесі розвитку ноосфера стала лише однобічним втіленням раціонального знання. Відсутність у ній моральної та інших людських цінностей стала усвідомлюватися значно пізніше, з виникненням глобальних проблем.

Вчення  Вернадського про  ноосферу включає 4 основні положення:

1. Ноосфера - історично  останній стан  геологічної оболонки  біосфери, що перетворюється  діяльністю людини.

2. Ноосфера - сфера  розуму і праці. 

3. Зміни біосфери  обумовлені як  свідомою, так підсвідомою  діяльністю людини.

4. Розвиток ноосфери пов’язаний з розвитком соціально-економічних факторів.  
 
 
 
 

Розділ  5.

Розвиток  ідеї про ноосферу в сучасній думці 

Процес  розвитку вчення про  ноосферу після смерті В. Вернадського можна  поділити на три періоди. Перший позбавлений  вагомих здобутків і позначений в основному спробами Б. Лічкова опрацювати концепцію ноосфери (звернув увагу на її етичні аспекти), які, проте, не знайшли відгуку у науковій спільноті. Відповідно розвиток концепції ноосфери не відбувався. Причина полягає у відсутності для даного вчення В.Вернадського належного місця в тогочасній ідеологічній системі та актуальних наукових пошуках.

На  зламі 60-70-х років  людство усвідомило загрозу екологічної  катастрофи. Це зумовило зростання інтересу до концепції ноосфери, у якій вітчизняні дослідники шукали шляхи осмислення та розв’язання глобальних проблем.

З цього часу ведемо мову про другий період розвитку концепції  ноосфери, який позначений дослідженнями Р. Баландіна, Ф. Гіренка, Е. Гірусова, В. Казначєєва, М. Камшилова, І. Кузнєцова, А. Яншина та ін., а також публікацією творів В. Вернадського, присвячених ноосфері. Проте ці досягнення не можуть бути оцінені однозначно, оскільки під тиском ідеології вони зазнавали значних перекручень, публікації багатьох дослідників наукової спадщини В. Вернадського хибували неточностями. Етичні аспекти концепції практично не розвивались. Початок третього етапу розвитку концепції ноосфери пов’язаний з демократизацією радянського суспільства, зростанням свободи наукового пошуку. Йому властива поява великої кількості різнопланових досліджень: має місце як апологія концепції ноосфери, розробка її аспектів у контексті сучасності (В. Барякін, М. Голубець, С. Кримський, М. Моісєєв, А. Урсул та інш.), так і критика, закиди в утопічності та неекологічності (В. Кутирьов, В. Межжерін, О. Самарський та ін.). Незважаючи на таку різноплановість, можна виділити спільну вихідну позицію цих досліджень: більшість із них об’єднує переконаність, що вчення про ноосферу в тому вигляді, в якому воно постало більш, ніж півстоліття тому, не може вирішувати актуальні проблеми сьогодення. Звідси прагнення науковців активно розвивати ті положення, які були закладені В. Вернадським, і пристосовувати їх до сучасних реалій. З огляду на цей факт, ґрунтуючись на висновках В.Вернадського та враховуючи сучасні дослідження, приходимо до наступного визначення ноосфери: на даному етапі (у стадії становлення) це біосфера планети, “проникнута” колективним розумом людства та результатами його діяльності. У розвиненому стані вона постане етапом розвитку планети, на якому її біосфера гармонійно взаємодіятиме та співіснуватиме з розумом, беручи ширше – із суспільством загалом.

На  сучасному етапі  розвитку концепції  ноосфери звертає  на себе увагу зростання  інтересу до її духовних та, зокрема, етичних вимірів. Чимало дослідників підкреслюють необхідність здійснення для подальшого становлення сфери розуму відповідних моральних трансформацій. Проте, за невеликим винятком, етичний вимір концепції ноосфери залишається недослідженим.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок 
 

У ході розвитку людства, росту чисельності  населення на Земній Кулі, появи технічних  споруд, розвитку культурних та соціальних феноменів  у межах біосфери з'явилася нова підсистема „людство - природне середовище”. Людство  зі своїм виробництвом та культурою стало складовою частиною біосфери. Зростає вплив на біосферні компоненти виробничих та соціальних факторів, спричинений існуванням людини. Взаємодія в підсистемі „людство - природне середовище” має двобічний характер, але з ростом технічної озброєності людини в ній почав переважати однонаправлений вплив людини на природні компоненти. Такий вплив отримав назву антропогенного, а зміни природних комплексів під впливом людини - антропогенезу.

Так на Землі з'явилася  нова структура - антропосфера, або, як її ще називають, соціосфера. Соціосфера - це зона життя людського суспільства. Сучасна соціосфера охоплює усі геосфери Землі і навіть поширюється на найближчий космос. Соціосфера - це сфера виробничої та наукової діяльності людини, що здійснюється безпосередньо людиною або при допомозі знарядь, які вона виготовляє. Життя біосфери в доантропогенний період являло собою лише взаємодію живої та неживої матерії. Людство привнесло в життя біосфери принципово нові економічні, соціальні, загальнокультурні та технічні феномени і тим якісно змінило біосферні процеси.

Зростання технічної озброєності  людини призвело до виникнення в зоні біосфери численних  технічних об'єктів: будов, доріг, шахт тощо. По суті з'явилася  ще одна структурна складова Земної Кулі - техносфера. Прямий чи опосередкований вплив технічних засобів в наш час охоплює всю біосферу і спричинює великий вплив на потік енергії та біогеохімічні цикли Землі.

Вищою фазою розвитку біосфери, що проходить під  впливом людського  суспільства, є утворення  на Землі сфери розуму, сфери цивілізації. Вона отримала назву ноосфери. На цьому етапі провідним фактором розвитку Землі стає розумова діяльність людства. Сам термін „ноосфера” був запропонований у 1927 році французьким філософом Е.Леруа. значний внесок в учення про ноосферу зробили П.Тейяр де Шарден та В.І.Вернадський. Вернадський писав: „Ноосфера останній із багатьох станів еволюції біосфери - в геологічній історії стан наших днів”. Таким чином, ноосфера - це біосфера на сучасному етапі розвитку”.