Класифікація і нормування матеріально-сировинних ресурсів

   В основу підтипової характеристики ґрунту покладені підзо- нальні морфолого-генетичні особливості профілю при польовій діагностиці та інтенсивність гумусонагромадження у верхньому шарі 0-30 см через показник КПВГ.

   В основі диференціації ґрунтів на рівні роду лежить гранулометричний склад, що обумовлює інтенсивність нагромадження гумусу в ґрунті.

   Вид ґрунту визначається параметрами грубизни гумусового профілю (від мілкого  — < 25 см, до найглибшого — > 145 см). На видовому рівні ґрунти також розподіляються за ступенем солонцюватості, засоленості, щебнистості і кам'янистості за відповідними кількісними показниками.

   Варіанти  відображають зміни властивостей ґрунтів  в результаті їх використання в культурі землеробства. Окремо виділяються цілинні  та освоєні: модальні, окультурені, еродовані, вторинно осолонцьовані, плантажовані, осушені, вторинно гідроморфні, тощо.

   Ґрунтоутворювальна  порода виділяється на рівні літогранулометричної сфери.

   Запропонована класифікаційна типологія ґрунтів  на основі відповідності параметрів їх властивостей і умов формування на основі генетичного аналізу досить повно характеризує агровиробничі якості, що дає можливість різнопланового її використання.[6,c.288-293]

   В Україні виділено 23 типи зональних  ґрунтів і 13 типів азональних (поширених в різних зонах) ґрунтів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки  до розділу 

   Ґрунт - це особливе природне утворення, що володіє  рядом властивостей, властивій живій  і неживій природі. Це те середовище, де взаємодіє більша частина елементів  біосфери: вода, повітря, живі організми. До його складу входять мiнерали, живi органiзми, ґрунтовий гумус. Перше визначення, що таке ґрунт, дав В.В.Докучаєв  у науковiй працi “Лекцiї з ґрунтознавства” (1901).

   Ґрунтовий покрив є найважливішим природним  утворенням. Його роль у житті суспільства  визначається тим, що ґрунт являє  собою основне джерело продовольства, що забезпечує 95-97% продовольчих ресурсів для населення планети.

   В Україні нараховують понад 38 типів  грунтів. Вони відрізняються між собою структурою, мінеральним складом, вмістом гумусу та поживних елементів, фізичними й хімічними властивостями, родючістю, придатністю для сільськогосподарського використання. Класифікація ґрунтів - одна з найскладніших і найактуальніших теоретичних та прикладних проблем ґрунтознавства. Головним завданням сучасного етапу класифікаційної проблеми є об'єктивний аналіз її історичного розвитку, пошук оптимальних принципів і підходів до класифікації та діагностування ґрунтів, які відповідали б вимогам часу і дали б змогу зберегти й примножити набуті за історичний період ґрунтово-інформаційну базу та практичний досвід. 
 
 
 
 
 
 
 
 

РОЗДІЛ  ІІ ОЦІНКА ГРУНТОВИХ  РЕСУРСІВ УКРАЇНИ 

   2.1 Характеристика грунтових ресурсів рівнинних регіонів України 

   Утворення і поширення грунтів, рослинності, тваринного світу залежать від властивостей порід, що складають земну поверхню, форм рельєфу, кліматичних умов, господарської діяльності людини. В їх розміщенні на території України простежуються дві основні закономірності: широтна зональність на рівнинній частині та висотна поясність в Українських Карпатах і Кримських горах.

   На  рівнинній частині території  України поширені дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземні, каштанові ґрунти, лучні, лучно-чорноземні й болотні ґрунти, солончаки, солонці та солоді.

     Різні типи грунтів в Україні займають неоднакові площі. На півночі рівнинної частини, на Поліссі, поширені  дерново-підзолисті сірі лісові і темно-сірі опідзолені грунти. Дерново-підзолисті утворилися на водно-льодовикових, льодовикових та глинистих річкових, піщаних та супіщаних відкладах під мішаними дубово-сосновими лісами і поширені на річкових терасах, моренних і піщаних рівнинах. Розріз (профіль) цих фунтів поділяється на добре виражені горизонти, верхній гумусовий шар незначний (18-24см), але чітко виражений підзолистий горизонт, з якого вимиваються поживні речовин. Ґрунти бідні на гумус (0,7-2,0 %), для підвищення їх родючості вносять органічні і мінеральні добрива. Дерново-підзолисті грунти завдяки вмісту в них сполук заліза та алюмінію. [7, c. 354-363]

   Сірі  лісові грунти  сформувалися на лесових породах під широколистими лісами. Вони поділяються на ясно-сірі, власне сірі лісові та темно-сірі опідзолені. Ясно-сірі та сірі лісові грунти мають також добре помітний поділ свого профілю на горизонти. Їх верхній (гумусовий) горизонт сірого кольору, в ньому міститься 2,5-3,0 % гумусу.

     Темно-сірі опідзолені грунти мають потужніший гумусовий горизонт, під яким простежується білуватий прошарок. Вміст гумусу в них становить 3,5- 4,5%, вони багатші на поживні речовини, такі, як азот, калій, фосфор, ніж сірі лісові фунти.

   У лісостеповій і степовій зонах України  поширені  чорноземні грунти. Вони утворилися під трав'янистою рослинністю на карбонатних лесових породах. Завдяки невеликій кількості опадів, поживні речовини, що утворюються з решток рослин, не можуть вимитись, вони накопичуються в грунті. Тому чорноземи мають потужніший, ніж всі інші грунти, гумусовий горизонт. З цим пов'язана їх висока родючість. Розрізняють чорноземи опідзолені, типові, звичайні, південні і чорноземи на продуктах вивітрювання твердих порід.

     Опідзолені чорноземи займають  значні площі в північній частині  лісостепової зони, поширені на  Волинській, Подільській, Придніпровській,  Середньоросійській височинах. Вони  ззовні подібні до темно-сірих  опідзолених грунтів, але мають потужніший верхній гумусовий горизонт, у них більший вміст гумусу -3,5-5,5 %. Опідзолені чорноземи утворилися в процесі природного заростання степових просторів широколистими лісами. Вони мають добрі агрономічні властивості, є родючими. [12]

     Типові чорноземи утворилися  під лучними степами та в  умовах періодичного промивного  режиму, що сприяло глибокому  проникненню в них коріння  і вологи. Тому їх гумусовий  горизонт досягає глибини 120-150см, а весь ґрунтовий профіль однорідний: має темне забарвлення, інтенсивність  якого з глибиною зменшується.  Ці грунти мають зернисту структуру, містять у верхньому шарі від 3 до 6 % гумусу. Родючість їх також є високою. Типові чорноземи займають лівобережну частину Лісостеп).

     Звичайні чорноземи поширені  в північній частині степової  зони. Вони утворилися під різнотравними і типчаково-ковиловими степами за умов посушливого клімату, глибокого залягання грунтових вод. Потужність їх менша порівняно з типовими чорноземами і становить 60-80 см. Вміст гумусу у верхньому шарі змінюється від 4-5 до 6,5 %.

     Південні чорноземи поширені  в північній частині Причорноморської  низовини. Степовому Криму. Ці  грунти утворилися в умовах посушливого клімату, під розрідженими ковилово-типчаковими степами. Тому потужність гумусу в них менша порівняно із звичайними чорноземами. Темно-сіре забарвлення грунту спостерігається до глибини 30-50 см. А на глибині 90-120см залягає суцільний водонепроникний горизонт. Це погіршує агрономічні властивості цих фунтів. Вони містять від 3,5 до 5,0 % гумусу у верхньому шарі. Для вирощування сільськогосподарських культур на цих грунтах потрібне зрошення,

   Чорноземи на продуктах вивітрювання твердих  порід поширені на Донецькій височині, в Степовому Криму і передгір'ях Кримських пасом. Гумусовий дернові ґрунти горизонт їх має буруватий відтінок, в грунті наявний щебінь материнських порід. Родючість цих грунтів порівняно з іншими чорноземами є нижчою. На півдні Причорноморської низовини та в північній частині Степового Криму, де кліматичні умови посушливі, поширені  темно-каштанові і каштанові грунти. Їх гумусовий горизонт має потужність 40-50 см. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3,0-4,5 %. [5,c.683-690]

   Лучні ґрунти сформувались у річкових заплавах, у зниженнях межиріч та вододілів. Ці грунти утворилися під лучною рослинністю при неглибокому заляганні ґрунтових вод. За ступенем виявленості й товщиною гумусового і перехідного горизонтів розрізняють лучні ґрунти, які мають товщину гумусового й перехідного горизонтів понад 40 см і краще виявлену зернисту структуру, і, що мають меншу потужність гумусованого горизонт. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3-6 %, вбирний комплекс насичений кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину нейтральна, ґрунти багаті на рухомі поживні речовини.

   Лучно-чорноземні ґрунти поширені на терасових рівнинах і низьких вододілах лісостепової і степової зон. Ці ґрунти подібні до чорноземів, але відрізняються від них близьким до поверхні заляганням ґрунтових вод та оглеєнням підгумусового горизонту і верхньої частини ґрунтотворної породи з глибини 120—150 см. Вони мають значну кількість гумусу (до 6—8 %), нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

     У зоні мішаних лісів, долинах  річок, на межирічних зниженнях  поширені  болотні ґрунти. Вони  утворилися в умовах надмірного  зволоження при високому рівні  ґрунтових вод. Серед них розрізняють  болотні мінеральні, торфово-болотні,  торфові грунти. Останні мають шар торфу глибше 50 см. Для сільськогосподарського використання цих грунтів треба застосовувати меліоративні заходи. В Україні болота і заболочені землі займають близько 4 млн га, із них 1400 га торфових ґрунтів. На території зони мішаних лісів знаходиться 70 %, у лісостеповій зоні — ЗО % всіх торфових ґрунтів України. Потужність низинних торфовищ становить 1—4 м. їх зольність змінюється від 20—35 до 65—70 %. Вони мають низьку кислотність, насичені основами, багаті на рухомі форми азоту і фосфору. На лівобережному лісостепу в заплавах річок Трубіж, Супоя, Недра, Удай та ін. поширені засолені торфові ґрунти з гіршими насичені кальцієм і магнієм.

   На  невеликих ділянках серед каштанових ґрунтів, на терасах річок, прибережних  територіях поширені  солончаки. Вони не мають властивого ґрунтам поділу на горизонти. В Україні переважають  содові та хлоридно-сульфатні солончаки. На території України ці ґрунти займають невеликі площі. Серед солончаків переважають содові та хлоридно-сульфатні різновидності. Содові солончаки поширені серед лучно-чорноземних та лучних ґрунтів на низьких терасах Дніпра та його приток. Вони характеризуються великим вмістом увібраного натрію і лужною реакцією ґрунтового розчину. Содово-сульфатні й сульфатні солончаки поширені, починаючи з півдня лісостепової зони, у степу, на морських узбережжях. [3,c.154-176]

   Окремими  плямами серед лучно-чорноземних, темно-каштанових та каштанових ґрунтів  в лісостеповій і степовій зонах  поширені  солонці. Їх особливістю  є щільний солонцюватий горизонт, що значно погіршує фізичні властивості  цих ґрунтів. Серед них виділяють солонці степові, лучно-степові, лучні. У лісостеповій зоні розвинулися солонці-солончаки. Вони мають лужну реакцію ґрунтового розчину, у вбирному комплексі багато натрію. Вміст гумусу в них малий: 1—2%. Степові солонці відрізняються від них малою кількістю увібраного натрію у верхніх горизонтах, у вбирному комплексі переважають кальцій і магній. З глибини 50—60 см залягає гіпс і легкорозчинні солі. Реакція ґрунтового розчину нейтральна. Фізичні властивості солонців несприятливі для росту рослин, ці ґрунти неродючі.

   У зниженнях - подах Причорномор'я, де є умови для періодичного промивання ґрунтів, утворились  солоді. Солоді розвинулись у породах Причорноморської низовини, де є умови для періодичного промивання ґрунтів. Вони мають незначний гумусовий горизонт (10—12 см), під яким утворився елювій. Реакція ґрунтового розчину слабокисла. Фізичні властивості ґрунтів погані, вони бідні на азот і фосфор, родючість їх незначна. 

   2.2 Особливості грунтів гірських областей  України 

   Поширення ґрунтів на рівнинній частині й у горах істотно відрізняється. Для грунтів гірських областей характерна широтна зональність на рівнині і вертикальна зональність в Карпатах. Тут розвинулись дерново-підзолисті, поверхнево-оглеєні, бурі лісові, буро-підзолисті, гірсько-лучні, гірсько-торфові, гірські чорноземні, дерново-глеєві, червоно-бурі та коричневі ґрунти.

   Типовими  грунтами для гірських провінцій Карпат і Криму є буроземи, хоч тут формуються й інші відміни, які зустрічаються на рівнинних територіях, особливо під лісовою рослинністю.

   Буроземи  утворюються під лісовою рослинністю  і високо гірськими луками в умовах посиленого сезонного промивного типу водного режиму та підвищеної відносної вологості повітря. Інтенсивність буроземного процесу залежить від грунтоутворюючої породи і типу лісів. Він сильніше проявляється у грунтах, які сформувались на безкарбонатних породах, ніж на карбонатних, а також під буком і грабом, ніж під хвойними.

   Буроземи отримали свою назву за характерний жовто-палевий або бурий колір, який обумовлений інтенсивним глиноутворенням в умовах підвищеної вологості й температури. Характерною властивістю буроземних грунтів є збільшена кількість у них несилікатних форм сполук заліза та рівномірний їх розподіл за профілем.