Контрольная работа з ”Облік у зарубіжних країнах”

     Закон про діяльність компаній 1989 р. ввів нові нормативні вимоги для великих компаній. Цей закон вимагав, щоб документація компаній відповідала бухгалтерським стандартам або пояснювала причини відхилень від них у коментарах до бухгалтерських звітних документів.

     Всі без винятку компанії Великобританії повинні подавати свою щорічну бухгалтерську звітність на аудиторську перевірку професійно підготовленим аудиторам. З 1948 р. уряд визнає право на проведення таких перевірок за членами чотирьох професійних бухгалтерських організацій (Інститут присяжних бухгалтерів Шотландії, Інститут присяжних бухгалтерів Англії та Уельсу, Інститут дипломованих бухгалтерів Ірландії, асоціація дипломованих бухгалтерів).

     Облік основного капіталу ведуть за початковою вартістю, але поряд з цим різні активи, які належать до однієї категорії, можуть показуватися у різних базах для визначення їх вартості. Дозволяється проводити капіталізацію залучених коштів на період освоєння основного капіталу. [1, с. 403]

     Для проведення переоцінок не існує законодавчо визначених норм, які встановлюють періодичність їх проведення і базу переоцінки. Проект подання інформації, виданий у 1990 р., передбачає, що переоцінка основного капіталу повинна проводитись за методом вартості чистої реалізації, але на практиці компанії частіше застосовують відновну вартість. Амортизація основного капіталу повинна проводитись систематично протягом очікуваного терміну служби активу. Бухгалтерські стандарти встановлюють спеціальний комплекс правил з обліку інвестицій у нерухомість, за якими передбачається, що за інвестиціями в нерухомість амортизація не проводиться, за винятком випадків оренди терміном менше 20 років. Замість амортизації щорічно повинна проводитись переоцінка таких активів. Позитивна чи негативна різниця від переоцінки має надходити безпосередньо у фонд переоцінки, за винятком випадків, коли негативна різниця перевищує залишки у фонді переоцінки. Тоді це перевищення повинно відображатись у звіті про прибутки та збитки. Введення такого набору правил лише для одного типу операцій з основним капіталом виглядає дещо непослідовно. Але такий прагматичний підхід стає дедалі популярнішим як серед компаній, що займаються нерухомістю, так і інвестиційних аналітиків.

     Бухгалтерські стандарти вказують, що готові вироби повинні оцінюватись за нижчим показником значень собівартості і чистій вартості реалізації. Закон про діяльність компаній дозволяє використовувати всі методи оцінки фінансових потоків, але виключає можливість використання методу “останнім надійшов – першим використаний” і базового запасу.

     Бухгалтерський стандарт “Бухгалтерський облік і звітність орендних угод” вказує, як необхідно трактувати всі питання, пов’язані з бухгалтерською стороною оренди.

     Фінансову оренду має враховувати орендатор як актив і пасив для виплати орендних платежів у майбутньому. Цей актив повинен амортизуватися. Грошові платежі для покриття орендного зобов’язання не поширюються на весь період дії орендної угоди, термін якої встановлюють за стартовими нормами. Орендодавець повинен показувати засоби, отримані від орендатора, як фінансові активи. І навпаки, при короткотерміновій оренді орендодавець враховує надані ним в оренду засоби як основний капітал, на який поширюються норми амортизації, а платежі, оплачені за нього, надходять на рахунки прибутків і збитків відповідно орендодавця і орендатора. [6, с. 94-95]

     Бухгалтерські стандарти встановлюють також правила для такої заплутаної сфери обліку, як пенсійне зобов’язання. Положення цього стандарту полягає у тому, що будь-які пенсійні зобов’язання, встановлені законодавством чи взяті компанією добровільно, повинні обліковуватись. Бухгалтерська мета, яку переслідують при цьому, - раціональний розподіл очікуваних затрат на ці зобов’язання на період роботи працівників. У великих британських компаніях пенсійні схеми побудовані найчастіше на основі “допомоги певного розміру”, внески на утворення якої перераховують в окремий пенсійний фонд.

     У результаті впливу деректив ЄС зовнішній вигляд і зміст бухгалтерських документів, що діють у Великобританії, суттєво змінився, але через неоднозначне тлумачення деяких облікових принципів реально бухгалтерська практика залишається однією з найконсервативніших у Європі. [12, с. 158] 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Висновки

     У Великобританії система бухгалтерського  обліку розвивалася незалежно від держави, виходячи з інтересів та вимог бізнесу. Формування національної системи обліку відбувалося під впливом таких факторів, як економічна ситуація в країні, національна особливості і традиції бізнесу, юридичне середовище, податкове законодавство, зв'язок з іншими країнами і системами бухгалтерського обліку та звітності. Існує ще один фактор, який має велике значення для британської системи бухгалтерського обліку. Це - вплив професійних бухгалтерських організацій.

     Хоча  традиції і принципи британського обліку мають багатовікову історію, що відбуваються в Європі і в світі за останні  десятиліття зміни не могли не відбитися і на діяльності британських  професійних бухгалтерів. Вступ  Великобританії до Європейського Союзу  зумовило необхідність внесення до законів  про компанії положень, що відображають відповідні директиви ЄС. Однак розвиток світової фінансової системи і останні  тенденції у відображенні бухгалтерської інформації призвели до того, що й у  Великобританії професійні бухгалтери схиляються до утилітарного погляду  на характер інформації, що розкривається  в бухгалтерській звітності. У цьому  позначається подальше посилення впливу Міжнародного Комітету по стандартах і його документів. Однак не всі професійні бухгалтери Великобританії згодні підкорятися навіть міжнародно визнаним, але однаковим і обов'язковим для всіх правилами. У обліку основною є концепція достовірного відображення фактів господарського життя та фінансового стану підприємства. [8, с. 168]

     Теорія і практика бухгалтерського регулювання в Ірландії тісно пов'язані з Великобританією. Інститут дипломованих бухгалтерів Ірландії, заснований у 1888 році, є основним професійним бухгалтерським органом цієї країни. Інститут також координує і діяльність фахівців свого профілю на території Північної Ірландії і тому використовує облікові принципи двох законодавств. Більшість претендентів на проходження підготовки в Інституті дипломованих бухгалтерів Ірландії є випускниками вищих навчальних закладів, що не обов'язково відносяться до профілю інституту. Щоб стати його членом, претенденти повинні пройти встановлену практичну підготовку і здати іспити, зміст яких установлюється самим інститутом. [10, с. 68]

     Список  використаної літератури:

1. Голов С.Ф., Костюченко В.М. Бухгалтерський облік за міжнародними стандартами: приклади та коментарі: Практ. посібник. — К.: Лібра, 2001.— 840 с.
2. Губачова О. М. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: НГМЦ “Укркоопосвіта”, 2001. — 226 с.
3. Коршунов В. І. Організація бухгалтерського обліку в зарубіжних країнах: Монографія. — Xарків: Основа, 2005. — 226 с. — Рос. мовою.
4. Кочерга С. В., Пилипенко К. А. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник.— К.: Центр навчальної літератури, 2005.— 216 с.
5. Лучко М. Р., Бенько І. Д. Бухгалтерський облік у зарубіжних країнах: Навч. посібник.— К.: Знання, 2006.— 311 с.
6. Малишкін О. I. Фінансова звітність підприємства: Міжнародні та національні стандарти: Навчальний посібник. / 2-е вид., доп. та виправ. — Суми: Вид-во “Університетська книга”, 2001. — 158 с.
7. Маляревський Ю. Д., Фартушняк О. В., Пасічник І. Ю. Облік у зарубіжних країнах: Навчальний посібник.— Харків: Видавничий дім “ІНЖЕК”, 2006.— 164 с.
8. Международные бухгалтерские стандарты: справочное пособие / Авт. сост.: Кураков Л.П., Емельянова Г.А., Иванова М.А.— М.: Гелиос АРВ, 2000. — 267 с.
9. Международный бухгалтерский учет GААР и IAS. Справочник бухгалтера от А до Я / Сост. Матвеева В.М. — М.: Изд-во “Дело и Сервис”, 1998. — 192 с.
10. Михалкевич А.П. Бухгалтерский учет на предприятиях зарубежных стран: Уч. пособие. — Минск: ООО “Мисанта”, 2005. — 109 с.
11. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2000. / Перекл. з англ. За ред. С.Ф. Голова. — К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2000. — 1272 с.
12. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку 2001: зміни та доповнення / Перекл. з англ. за ред. С.Ф. Голова. — К.: Федерація професійних бухгалтерів і аудиторів України, 2001. — 224 с.

     Під поточними фінансовими інвестиціями розуміються фінансові інвестиції на термін, що не перевищує один рік, які можуть бути вільно реалізовані  в будь-який момент (крім інвестицій, котрі є еквівалентами грошових коштів).

     До  короткострокових фінансових інвестицій належать:

• Короткострокові цінні папери: депозитні сертифікати банків; грошові ринкові сертифікати, що випускаються ощадними й кредитними установами; казначейські білети, що випускаються урядом; комерційні папери, що випускаються корпораціями.
• Акції інших підприємств.
• Облігації.

     Найчастіше  фірми вкладають грошові кошти  в акції та облігації інших  підприємств.

       Короткострокові фінансові інвестиції  є високоліквідними активами. За  рівнем ліквідності вони посідають  зазвичай друге місце після  грошових коштів. Частина з них  прирівнюється до грошових коштів, є їх еквівалентами. До еквівалентів  грошових коштів належать цінні  папери, які, згідно з умовами  угоди, конвертуються в грошові  кошти в термін до трьох  місяців (наприклад, депозитні  сертифікати).

       Облік короткострокових фінансових  інвестицій передбачає такі операції:

• облік придбання (купівлі);
• облік доходів (дивідендів, відсотків);
• облік реалізації цінних паперів.

     Згідно  із загальним правилом, усі цінні  папери, що надходять у результаті купівлі, обліковуються первісно за фактичною собівартістю, до складу якої входять ціна придбання, комісійні  винагороди, мито, податки, збори, обов’язкові  платежі та інші витрати, безпосередньо  пов’язані з придбанням фінансових інвестицій.

     У балансі поточні фінансові інвестиції відображаються в складі оборотних  активів підприємства за статтею  «Поточні фінансові інвестиції». До цього виду інвестицій належать вкладення  підприємством тимчасово вільних  коштів у банківські депозити, короткострокові  цінні папери та інші дохідні фінансові  інструменти з метою формування ліквідних резервів та одержання  доходів. Поточне фінансове інвестування може здійснюватися також у рамках політики рефінансування дебіторської заборгованості. [2, с. 185]

     Поточними фінансовими інвестиціями, крім того, вважаються векселі, якщо вони використовуються як цінний папір. Зокрема, за позицією «поточні фінансові інвестиції»  можуть бути відображені векселі, що придбаваються нижче за номінальну вартість з метою зарахування  кредиторської заборгованості в  сумі номіналу векселя.

     Окрім цього, поточними можуть бути й інвестиції в асоційовані, дочірні підприємства та спільну діяльність зі створенням юридичної особи, якщо вони придбані та утримуються виключно для продажу  протягом 12 місяців з дати придбання, або відповідні асоційовані чи дочірні  підприємства ведуть діяльність в умовах, які обмежують їх здатність передавати кошти інвестору протягом періоду, що перевищує 12 місяців.

     Оскільки  поточні фінансові інвестиції розглядаються  здебільшого як ліквідні резерви, для  підприємства принципове значення має  їх загальна ринкова вартість, тобто  обсяг грошових коштів, які можна  отримати в результаті реалізації портфеля поточних фінансових інвестицій. [3, с. 50]

     На  відміну від довгострокових фінансових інвестицій, поточне інвестування не потребує наявності відповідних  фінансових джерел, зокрема прибутку, інших позицій власного капіталу чи довгострокових позичок. Основою  прийняття рішень про поточні  фінансові інвестиції є інформація, наведена в оперативному фінансовому  плані (бюджеті ліквідності). Якщо з  плану випливає, що в окремих періодах у підприємства очікується тимчасовий надлишок грошових коштів, то слід прийняти рішення стосовно їх раціонального  використання, зокрема вкладення  в легколіквідні прибуткові інвестиції.

     Управління  поточними фінансовими вкладеннями  слід узгоджувати із політикою оптимізації  залишків грошових коштів на банківських  рахунках та формування резервів ліквідності. Тобто, рішення щодо обсягів та кількості  операцій у рамках поточних інвестицій слід приймати, враховуючи такі чинники:

• прогнозовані доходи від поточних фінансових інвестицій;
• накладні витрати, пов’язані із здійсненням інвестицій і дезінвестицій;
• величину втрачених доходів у разі зберігання залишків коштів на рахунку в банку (за відсутності інвестицій). [8, с. 67]

     ЗАДАЧА

     Сума  відсотків за півріччя становить                                                  4800$