Порівняльна характеристика Індії та Туреччини

 

   

«Порівняльна  характеристика Індії та Туреччини»

   

 

                                                                             

 

                                                                             

 

 

 

 

 

 

                                        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                   Зміст

1. Географічне положення Індії та Туреччини……………………….3

2. Природно-ресурсний потенціал Індії………………………………4

3. Природно-ресурсний потенціал Туреччини……………………….8

4. Населення Індії………………………………………………………14

5. Населення Туреччини……………………………………………….16

6. Господарство Індії…………………………………………………...19

7. Господарство Туреччини……………………………………………23

Висновки………………………………………………………………..25

Список використаної літератури………………………………………26

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                    1. Географічне положення Індії та Туреччини.

Республіка Індія розташована  в Південній Азії на півострові Індостан, займає більшу частину Індо-Гангзької  низовини. На півночі межує з Афганістаном, Китаєм, Непалом і Бутаном, на сході - з Бангладеш і Бірмою (М'янма), на заході - з Пакистаном. Індія знаходиться  на найважливіших морських і повітряних коммунікаціях, що з'єднують країни Південної Азії і Південно-Східної  Азії з Європою та Африкою. На півночі  її територія обмежена Гімалаями, на заході її береги омиваються водами Аравійського моря, на сході - Бенгальською протокою, на півдні Полкською протокою, яка  відокремлює її від острова Шрі-Ланка, та Індійським океаном. До складу Індії  входять Лаккадивські та Аміндівські  острови, розташовані в Аравійському морі, Андаманські та Нікобарські  острови - у Бенгальській затоці. Переважають сухопутні кордони - їх довжина становить близько 15 тис. км, довжина морських кордонів - понад 5,5 тис. км. Індія - величезна країна: довжиною понад 3200 км з півночі на південь та приблизно 2700 км з заходу на схід. Висота над рівнем моря варіюється від 0 до 8598 метрів. Найвища точка над рівнем моря - Чогорі на півночі (на кордоні з Китаєм - 8611 м). Площа країни - 3268,1 тис кв. км. Столиця – Нью-Делі.

Туреччина розташована на заході Азії і крайньому південному сході Європи - на півострові Мала Азія і на відокремленій від нього  протоками Босфор і Дарданелли південно-східній  частині Балканського півострова. Азіатська  частина називається Анатолією, європейська - Східною Фракією. Межує: з Грецією – на заході, з Болгарією, Грузією – на півночі, з Вірменією  та Іраном – на сході, з Сирією та Іраком – на півдні. На півночі омивається водами Чорного моря, на півдні –  Середземного, на заході – Егейського. Мармурове море та протоки Босфор і Дарданелли розділяють європейську  і азіатську частини країни. Площа  території  - 779,452 тис. кв. км. Столиця - м. Анкара.

 

 

                       2. Природно-ресурсний потенціал Індії.

Рельєф. Приблизно 3/4 території  Індії - рівнини та плоскогір'я. Більшу частину Індостанського півострова займає Деканське плоскогір'я, розбите  на низькі та середньовисотні гори зі згладженими вершинами та широкі плоскі і хвилясті плато, над якими  підвищуються конічні та круглі пагорби  та гори з крутими схилами. На заході плоскогір'я підвищується, утворюючи  Західні Гати. Їх західний схил вертикальними  уступами спускається до моря, східний - пологий, порізаний долинами великих  річок (Кришна, Годаварі, Маханаді та ін.). Їх південним продовженням служать  горстові масиви Нілгірі (висота до 2633 м), Анаймалай, Кардамонові гори з  гострими вершинами, крутими схилами, глибокими ущелинами. На північному заході розташовані гори Аравалі (висота до 1722 м) - стародавній складчатий ланцюг, що складається з коротких паралельних  хребтів, сильно зруйнованих ерозією. На півночі Деканське плоскогір'я  обмежене горами Віндхья (висота - близько 881 м), які є південним краєм  базальтового плато Малва, що сильно розчленований долинами рік. У північній  частині плоскогір'я знаходяться  середньовисотні скелясті хребти Сатпура, Махадео, Майкал, складені гнейсами, кристалічними  сланцями та іншими породами, між якими  розташовані лавові плато. На північному сході - плато Чхота-Нагпур (середня  висота - близько 600 м), над яким до висоти 1366 м піднімаються окремі, схожі  на башти, гребені з щільного пісковика. Плато опускається на північ до долини ріки Ганг мережею виступів. Східну околицю Деканського плоскогір'я  утворюють Східні Гати (висота - до 1680 м), розчленовані ріками на окремі масиви. На північ від Індостанського півострова розташована плоска Індо-Гангзька рівнина, що опускається до дельт Інду та Гангу. Над рівниною з півночі  трьома крутими уступами піднімаються Гімалаї та розташований північніше Каракорум - найвищі гори системи  земної кулі (гора Нангапарбат у  Гімалаях - 8126 м). Уступи Гімалаїв - Сіваликські  гори (800-1200 м), Малі Гімалаї (2500-3000 м), Великі Гімалаї (5500-6000 м та вище), розділені  ланцюгом міжгірських улоговин. Малі та Великі Гімалаї мають альпійськіі форми рельєфу.

Клімат. В Індії субекваторіальний, мусонний клімат, на півночі - тропічний. Виділяють три сезони: сухий холодний - з жовтня по березень, сухий жаркий - з квітня по червень та вологий - з липня по вересень з пануванням південно-західного мусону (червень-жовтень) та північно-східного пасату (листопад-лютий). В середньому за вологий сезон  випадає понад 80% річної суми опадів. Найбільше зволожені надвітряні схили Західних Гат та Гімалаїв (до 5-6 тис. мм на рік), найбільш дощове місце  на Землі - схили масиву Шиллонг (приблизно 12 тис. мм). Найсухіші райони - північно-західна  частина Індо-Гангзької рівнини (місцями менше 100 мм, сухий період 9-10 місяців) та центральна частина Індостанського півострова (300-500 мм, сухий період 8-9 місяців). Кількість опадів сильно коливається  в різні роки.

Середня температура січня  на рівнинах півночі - приблизно 15 °С, на півдні - до 27 °С, в травні скрізь 28-35 °С, місцями до 45-47 °С. У вологий  період температури на більшій частині  території Індії сягають 27 °С, 28 °С. В горах на висоті 1500 м в січні -1 °С, в липні 23 °С, на висоті 3500 м  відповідно -8 °С і 18 °С. Вічними снігами та льодовиками в Індії зайнято близько 40 тис. км2. Основні центри концентрації льодовиків зосереджені на півночі Індії, в Каракорумі та на південних схилах хребта Заскар у Гімалаях. Найбільші льодовики: Сіачен (75 км), Балторо (62 км), Хіспар (53 км), Біафо (68 км). Їх живлення здійснюється переважно за рахунок снігопадів під час мусонів та завірюх на схилах. Середня висота снігової лінії - близько 5300 м на заході та 4500 м на сході.

Корисні копалини. Корисні  копалини Індії різноманітні, їх запаси великі. Основні родовища розташовані  на північному сході країни. На кордоні  штатів Оріса та Біхар знаходяться  залізорудні басейни, які мають  світове значення (найбільший - Сінгбхум на плато Чхота-Нагпур). Залізні руди характеризуються високою якістю. Загальні геологічні запаси становлять понад 19 млрд. тонн. Індія володіє також значними запасами марганцевих руд. Трохи на північ від залізорудних знаходяться головні кам'яно¬вугільні басейни (в штатах Біхар, Західний Бенгал), але це вугілля має невисоку якість. Розвідані запаси кам'яного вугілля в країні становлять приблизно 23 млрд. тонн (загальні запаси вугілля в Індії оцінюються в 140 млрд. тонн). На північному сході країни спостерігається особливо сприятлива погода для розвитку галузей важкої промисловості. Штат Біхар - найбагатший на корисні копалини район Індії. Різноманітні корисні копалини і в Східній Індії. Це боксити, хроміти, магнезити, буре вугілля, графіт, слюда, алмази, золото, монацитові піски. В Центральній Індії (східна частина штату Мадхья-Прадеш) також є значні родовища чорних металів та кам'яного вугілля. Важливим джерелом енергії може стати радіоактивний торій, який міститься у моноцитових пісках. В штаті Раджастхан виявлені уранові руди.

Водні ресурси. За характером живлення ріки Індії діляться на «гімалайські», зі змішаним снігово-льодовиковим та дощовим живленням, повноводні протягом всього року, та «деканські», переважно з дощовим мусонним живленням, великими коливаннями стоку, повінню з червня по жовтень. На всіх великих річках влітку спостерігається різкий підйом рівня води, бувають великі повені. Найбільші ріки: Ганг, Інд, Брахмапутра, Годаварі, Кришна, Нарбада, Маханаді, Кавері. Багато з них мають важливе значення як джерела зрошення. Великих озер мало; вони утворені в гірських районах, переважно льодовикового або тектонічного походження. Найбільше - озеро Вулар у Кашмірській долині. Існують підставкові озера, які утворилися в результаті обвалів, зсувів, утворень морених пасм. На плоскогір'ї Декан - озеро Лонар вулканічного походження.

Ґрунтові ресурси. На більшій  частині території Індії поширені червоноколірні ґрунти. На кристалічних породах схилів Західних Гат - червоно-жовті  ферралітні ґрунти. В центральній  частині півострова Індостан та на північному заході Індо-Гангзької рівнини - червоно-бурі ґрунти сухих та червонувато-бурі пустельних саван. На північному сході  півострова Індостан - червоні ферралітні ґрунти високотравних саван. Трапи Декану вкриті автоморфними та перевідкладеними чорними, нерідко злитими ґрунтами сезонно сухих тропіків (регурами). На Індо-Гангзькій рівнині та на приморських низовинах на алювіальних відкладеннях поширені сіроземи, сіро-коричневі, коричневі та різні лугові ґрунти, майже повністю розорані; у дельтах річок та на деяких інших ділянках узбережжів - болотні ґрунти. У Гімалаях нижній пояс утворюють гірські коричневі ґрунти на заході і жовтоземи на сході, вище - гірські бурі лісові, підзолисті, гірсько-лукові ґрунти. За винятком регурів та деяких алювіальних, ґрунти Індії малородючі і потребують добрив, а в багатьох районах - зрошення або осушування. В умовах різких сезонних коливань зволоження ґрунти часто зазнають впливу ерозії.

Рослинність. Рослинність  Індостанського півострова та Індо-Гангзької  рівнини представлена переважно  саванами з акацій, молочаїв, пальм, баньянів, а також мусонними чагарниками  та лісами з тику, сандалу, бамбуків, терміналій, диптерокарпових. На північному сході Індостану ростуть листяні  змішані ліси, на надвітряних схилах Західних Гат і в дельті Гангу  та Брахмапутри - вічнозелені змішані  ліси. У Гімалаях та Каракорумі чітко  проявляється висотна поясність. Біля підніжжя Західних Гімалаїв розташовані  тераї (заболочені, сильно вирубані ліси та чагарники). Вище 1200 м мусонні  ліси, гірські соснові ліси з вічнозеленим підліссям, темнохвойні ліси з ділянками  вічнозелених та листяних порід. На висоті близько 3000 м починаються гірські  луки та степи. На сході - вологі тропічні вічнозелені ліси піднімаються до 1500 м. Вище - гірські ліси з ділянками  субтропічних видів, темнохвойні ліси, гірські луки. Природна рослинність  Індії дуже змінена людиною. Мусонні ліси збереглися лише на 10-15% своєї первинної площі; на Індо-Гангзькій рівнині природна рослинність майже не збереглася, на Індостанському півострові панують вторинні савани, рідколісся та колючі чагарники.

 

                3. Природно-ресурсний потенціал Туреччини.

Рельєф. Туреччина – гірська країна. Середня висота її території над рівнем моря складає 1132 м. Майже всю її територію займає Малоазіатське нагір’я. На півночі Туреччини простягнулись Північно-Анатолійські (Понтійські) гори (середня висота понад 1,5 тис. м.), а на півдні території знаходиться  гірська система Тавр (середня висота понад 2 тис. м.). Гори круто опускаються до моря і є важко прохідними. У Північній частині Західного Тавру розташувалися групи озер і глибоких улоговин, що дало назву цьому району, як «турецька країна озер». Внутрішня територія країни поступово підвищується в напрямку із заходу на схід: Анатолійське плоскогір’я (середня висота 700-1200 м на заході і до 1500 м на сході) переходить в Східно-Анатолійське нагір’я (середня висота 1500-2000 м), де і знаходиться найвища гірська вершина Туреччини -  Великий Арарат (5166 м). Низовинні рівнини, яких на території Туреччини мало, більшою мірою розміщені в гирлах річок. Найбільшими є: Аданська, Анталья, Акова.

Клімат. На території Туреччини  клімат сильно змінюється від місця  до місця, загалом же кліматичне районування співпадає з орографічним. Субтропічний перехідний клімат. Узбережжя Чорного моря і нижні частини схилів Понтійських гір мають клімат, перехідний від середземноморського до вологого субтропічного. Його м'який характер зумовлений впливом морських повітряних мас і захисною роллю гір, що перешкоджають проникненню на узбережжя холодних атмосферних потоків із внутрішніх районів країни. У найбільш холодний місяць року середні температури становлять 4-7°С, у найспекотніший (звичайно це серпень) 20-24°С. Добові коливання температур рідко бувають різкими. Опадів достатньо: від 635 мм на рік на заході до більш як 2500 мм на сході. Вони випадають у всі сезони, але переважно з жовтня по березень. Субтропічний середземноморський клімат. Узбережжя Егейського і Середземного морів мають типово середземноморський клімат з жарким сухим літом і теплою дощовою зимою. Зазвичай на один-три літніх місяці припадає менш як 25 мм опадів. Їх середньорічна сума у прибережній смузі вищеназваних морів і Мармурового моря досягає 500-750 мм, у внутрішніх районах 380-500 мм, але на схилах Тавру місцями перевищує 750 мм. У найспекотніший літній місяць середні температури коливаються від 23°С у Стамбулі, до 27° в Ізмірі та 28° С в Адані, підвищуючись вдень зазвичай до 32-35°, і опускаються вночі на 5-10°С. Середні значення найхолоднішого місяця становлять на узбережжі 4-9°С, а у внутрішніх районах 2°С. Взимку в денний час часто буває сонячно і тепло, ночами трапляються заморозки. Семиарідний клімат. Клімат Анатолійського плоскогір'я визначають як семиарідний. Влітку відносно жарко, взимку холодно. У літні місяці повітря прогрівається в середньому до 20-24°С, підвищуючись вдень до 27-32° і опускаючись вночі до 10-15°С. Середні показники січня на декілька градусів нижчі за точку замерзання, причому вночі відмічаються морози до -18°C і нижче. Річна норма опадів не перевершує 500 мм, але, як правило, випадає більш як 250 мм. Континентальний клімат. Такий тип клімату характерний для Східно-Анатолійського (Вірменського) нагір'я і відрізняється суворою і тривалою зимою. На півдні, у Діярбакирі, середня січнева температура становить -1°С. В горах та на плоскогір'ї вона знижується вдень до -9-12°С, вночі до -18°С, а іноді й до -40°С. Східна Туреччина утворює єдиний у країні район, де землеробство у зимовий період практично неможливе. Літо сухе й жарке: у середньому стовпчик термометра показує 18-25°С, але при цьому спостерігаються значні перепади добових температур. У високогірних місцевостях заморозки бувають навіть влітку. Східна частина країни загалом отримує досить атмосферних опадів; їх середньорічна кількість змінюється, залежно від місцеположення та експозиції схилів, від 380 мм до 760 мм. На шість холодних місяців припадає, як правило, більше опадів, ніж на друге півріччя.