Порівняльна характеристика Індії та Туреччини

Хімічна промисловість. У  хімічній промисловості виділяється  виробництво мінеральних добрив. Зростає значення нафтохімії. Виробляються смоли, пластмаси, хімічне волокно, синтетичний каучук. Розвинута фармацевтика. Хімічна промисловість представлена в багатьох містах країни.

Легка промисловість - традиційна галузь економіки Індії. Особливо виділяються  бавовняна і джутова галузі. Найбільшими  центрами бавовняної промисловості  є Бомбей і Ахмадабад, джутової - Калькутта. Текстильні фабрики є  в усіх великих містах країни. В  експорті Індії вироби текстильної  і швейної промисловості становлять 25%.

Харчова промисловість виробляє товари і для внутрішнього споживання, і на експорт. Найбільшою популярністю у світі користується індійський чай. Його виробництво сконцентроване в Калькутті і на півдні країни.

Електроніка та інформаційні технології - сектори індійської економіки, які розвиваються найшвидшими темпами. Експорт програмного забезпечення становив 3,94 млрд. доларів США i, як очікується, досягне 50 млрд. доларів США до 2008 року.

Сільське господарство забезпечує роботою близько 64% населення, становить 25% валового національного доходу i близько 18% загального обсягу експорту країни.

Провідна галузь сільського господарства Індії - рослинництво (4/5 вартості всієї продукції). Основна  частина посівних площ зайнята під  продовольчі культури: рис, пшеницю, кукурудзу та інші. Головні технічні культури Індії - бавовник, джут, чай, цукрова  тростина, тютюн, олійні (рапс, арахіс тощо). Вирощують також каучуконоси, кокосову пальму, банани, ананаси, манго, цитрусові, прянощі та спеції.

Тваринництво є другою за значенням галуззю сільського господарства Індії, сильно поступаючись рослинництву. Велика рогата худоба використовується в селянських господарствах, в основному, як тяглова сила. Виробляється молоко і шкірка тварин.

Лісове господарство. Ліси, переважно в гірських і горбистих  районах, займають площу близько 650 тис. кв. км, або 19% території країни. 3/4 лісових масивів доступні для  експлуатації і служать джерелом доходів. Половина всіх лісів зосереджена  в центральних штатах, ще третина  на півночі і п'ята частина  на півдні Індії. Ліси забезпечують внутрішні  потреби в смолі і каніфолі, бамбуку й тростині, кормах для  худоби, дровах і будівельній деревині. Деякі деревні породи заготовляють із розрахунку на зарубіжний попит. Експортується  також фанера.

Рибальство приносить  країні скромний прибуток, але забезпечує зайнятість більше ніж 1 млн. людей. Головні  види промислової риби - оселедець, сардини та анчоуси, деякі види камбали  і палтуса, тунець, скумбрія і макрель. Приблизно 2/3 продукції галузі реалізовується у свіжому вигляді, чверть в'ялиться. Важливе місце займає риба в харчуванні жителів штату Кералі на південно-західному узбережжі країни.

Зовнішня торгівля. Основу індійського експорту становлять 15 товарних груп. Це, зокрема, сільськогосподарська і промислова сировина, продовольчі  і текстильні товари, продукція фармацевтичної галузі, дорогоцінності, рис, чай, вовна, пряжа, вироби з металу, машини й  устаткування, продукція програмного  забезпечення. Провідні статті імпорту - нафта, нафтопродукти, машини й устаткування, транспортні засоби, чорні та кольорові  метали, електронні комплектуючі і  добрива. Головні торговельні партнери - США, країни ЄС, Японія і Росія, Ірак, Іран і держави Центральної та Східної Європи.

Транспорт. Транспортна система  Індії враховує її розміри і відповідає рівню розвитку. Головний вид транспорту – залізниці, які побудовані ще в XIX ст. в інтересах англійського панування. Довжина їх перевищує 60 тис. км (четверте місце в світі). Найгустіша мережа залізниць на Індо-Гангській рівнині, найважливіше значення мають лінії: Делі – Мумбай, Делі – Калькутта, Калькутта – Мумбай. Колись розвинений водний транспорт на річці Ганг занепав внаслідок конкуренції залізниць. Автомобільний транспорт нерозвинений. Причини – відсутність автопарку і доріг з твердим покриттям, брак пального. Повітряний і морський транспорт тільки почали розвиватися і їх значення особливо важливе в зарубіжних зв'язках. Найбільшими морськими портами є Мумбай, Калькутта, Ченай, спеціалізованими – Кандла, Мармаган, Кочин, Вішакхапатнам, Парадіп. Найбільші аеропорти знаходяться в Делі, Мумбаї і Калькутті. Покладено початок трубопровідному транспорту: один нафтопровід тягнеться від Аравійського моря до центральної частини Індо-Гангської рівнини, другий  – сюди ж з Ассаму і від Калькутти. Поряд з сучасними видами транспортна система Індії включає і доіндустріальні види – гужовий і в'ючний, і їх роль дуже значна.

                      7. Господарство Туреччини.

Туреччина — індустріально-аграрна  країна з середнім рівнем розвитку країн. У структурі ВВП частка промисловості становить 25,6%, сільського господарства — 16,7%. Значного розвитку набули торгівля, фінансова діяльність, міжнародний туризм, освіта й наука.

Промисловість. Провідну роль в індустріальному виробництві  відіграє легка промисловість. Переважають  малі підприємства з переробки сільськогосподарської  сировини й виробництва споживчих  товарів. Найбільшими підприємствами текстильної промисловості є  бавовняні комбінати в Кайсері  та Назіллі. Добре розвинена харчосмакова галузь, представлена великою кількістю  цукрових, борошномельних, спиртогорілчаних, олійницьких, консервних і тютюнових  підприємств.

Із галузей важкої промисловості  розвивається металургія, представлена металургійними заводами в Карабюці та Іскендеруні, а також сталеливарним  заводом в Ереглі. Працює алюмінієвий  завод в Сейдішехірі (Центральна Анатолія). Створено декілька підприємств  кольорової металургії, головно з  виплавки міді.

Машинобудування представлене вагоно-, авто -, тракторо- і суднобудуванням. Виробляються верстати, електромотори, сільськогосподарські машини, електро- і радіотехніка. Побудовано декілька нафтопереробних заводів, найбільший з них — в Ізмірі. У країні досить багато підприємств цементної  промисловості. Виробляється більш  як 50 млрд кВт.год електроенергії.

Сільське господарство. Основа сільського господарства — рослинництво, яке дає 2/3 продукції. Обробляється 28,5 млн. гектарів, із них 3,8 млн. — зрошувані  землі, 24 млн. га — пасовища. Провідні культури — зернові, зокрема пшениця, збір якої перевищує 20 млн. т.; вирощують  ячмінь (7,8 млн. т.), кукурудзу. Важливе  місце посідають технічні культури — бавовна — сирець (1,6 млн. т.), фундук (456 тис. т.), тютюн (247 тис. т.), цукрові  буряки, соняшник, а також виноград, інжир, цитрусові, оливки.

Тваринництво — важлива  галузь сільського господарства, а  в східних районах — навіть основа економіки. Поголів'я худоби (млн..): великої рогатої — 19, дрібної  рогатої — понад 70, у тому числі  овець — 48,6. Туреччина — одна з перших в Азії, особливо щодо поголів'я  ангорських кіз, які дають мохерову високоякісну вовну. У деяких районах  розводять тутового шовкопряда.

Транспорт. Туреччина має  досить густу мережу шляхів. Протяжність  залізниць — більш як 8,4 тис. км, автомобільних доріг із твердим  покриттям — 59 тис. км. Тоннаж морського  торгового флоту — понад 3,9 млн. т. (1990 p.). З 1973 р. встановлено прямий зв'язок між азійською та європейською частинами Туреччини завдяки  мосту через Босфор. Найбільші  морські порти: Стамбул, Ізмір, Самсун, Іскендерун.

Через повітряний простір  Туреччини пролягають повітряні  траси авіакомпаній багатьох країн. Міжнародні аеропорти знаходяться  поблизу Стамбула, Анкари та Ізміра.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Господарство Туреччини поступово  наближається до моделі експортно-орієнтованої економіки, яка активно виходить на світовий ринок. Експорт (15,2 млрд. доларів 1992 р.) на 80% складається з продукції  обробної (харчова та легка) промисловості. Основні статті імпорту (23,1 млн. доларів  у 1992 p.): нафта, промислова сировина, машини та устаткування. Головні торгові  партнери: ФРН, Іран, США, Лівія. Туреччина  вивозить тканини, одяг, вироби зі шкіри, пшеницю, ізюм, інжир, сухофрукти, горіхи, тютюн, хромову руду.

 

 

 

 

 

 

                                          Висновки.

1. Географічне положення Індії та Туреччини є вигідним, оскільки ці країни мають вихід до Світового океану і більш того, мають довгу берегову лінію. Також ці країни розташовані на перетині важливих торгівельних шляхів: Туреччина – на перетині шляхів з Європи в Азію, Індія – на перетині шляхів з Південно-Західної Азії в Китай. Обидві держави межують з країнами, в яких спостерігається нестабільна політична ситуація: Індія – з Афганістаном, Туреччина – з Сирією та Іраком. В цілому, географічне положення Туреччини є більш вигідним, оскільки ця держава розташована в двох частинах світу – в Європі та в Азії.

2. Туреччина та Індія мають досить значний природно-ресурсний потенціал, обидві країни мають сприятливі кліматичні умови та значні запаси корисних копалин. Однак в плані рельєфу Індія має переваги, оскільки близько 75% її території займають рівнини та плоскогір’я, а Туреччина – це гірська країна, що створює перешкоди для ведення господарства та здійснення комунікацій.

3. Туреччина та Індія мають значні відмінності у кількості населення, однак для обох країн характерна наявність багатьох національностей у складі населення, досить велика частка молодшого населення у його віковій структурі, а також постійно зростаючі темпи урбанізації.

4. Економіки обох країн  – Індії та Туреччини –  входять до країн «Великої  двадцятки». Туреччина має індустріально-аграрну  економіку, а Індія – індустріально-аграрну.  Спільною рисою господарство  обох країн є розвиненість  текстильної та бавовняної промисловості,  а також в останні роки –  стрімкий розвиток галузей третинного  сектора економіки (в Туреччині  – туризму, в Індії – IT-галузей).

 

 

 

 

                      Список використаної літератури.

1. Козак Ю. Г. Світова економіка / Ю. Г. Козак, В. В. Ковалевський, Н. С. Логвінова, А. А. Наумчик,С. Н. Лебедєва . - К. : Центр учбової літератури, 2010. - 327 с.

2. Кузик С. П. Економічна і соціальна географія світу: навчальний посібник для студентів географічних спеціальностей вищих навчальних закладів / С. П. Кузик, О. І. Шаблій. - Львів : Світ, 2005. - 672 с.

3. Олійник Я. Б. Географія: Навч. посіб. для старшокласників та абітурієнтів / Я. Б. Олійник, П. Г. Шищенко, А. В. Степаненко, П. О. Масляк. – К. : Знання, 2006. – 455 с.