Структура та особливості розвитку сфери послуг в Україні

Сукупності рекреаційних пунктів і курортів, що використовують означену територію і розміщену  на ній інфраструктуру створюють  рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської або Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв’язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного і Азовського морів [15, 254–259]..

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного та міжнародного значення і 13 курортів місцевого значення; є  понад 400 санаторіїв, що можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочиваючих (Табл. 2.4). Існує перелік та межі 265 територій, які резервуються для організації зон лікування, відпочинку і туризму. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного і Азовського морів та Карпати [7].

Таблиця 2.4

Кількість санаторно-курортних (оздоровчих) закладів [7]

	Всього	санаторії	пансіонати з лікуванням	санаторії-профілакторії	пансіонати відпочинку	бази відпочинку
2000	3 327	480	69	377	228	2 010
2002	3 242	474	70	334	290	2 010
2004	3 268	472	59	311	266	2 033
2006	3 164	468	52	277	266	1 976
2008	3 073	465	53	262	270	1 916
2010	2 954	459	51	234	290	1 920

 

У структурі рекреаційного  комплексу України найорганізованішим є санаторне лікування. Разом з установами відпочинку та лікувальними пансіонатами за кількістю місць воно становить 63,0 %; туризм становить 3,3 %, санаторії-профілакторії – 3,9, решта – 29,8 % припадає на оздоровчий відпочинок у всіх його проявах [15, 254–259].

Нині рекреаційно-туристичний  комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено низкою причин, серед яких: високі податки, невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб’єктів державного підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму та ін.

Одна з вагомих причин – недостатній рівень розвитку і  недосконалість туристичної інфраструктури. За даними Держкомстату у 2009 році з 1254 готельних комплексів у країні тільки незначна частина відповідає сучасним нормам, 80 % готельних підприємств потребують ремонту, номери – реконструкції і переоснащення, технологія обслуговування – автоматизації і комп’ютеризації. Назріла необхідність розвивати мережу комфортабельних готелів і кемпінгів, насамперед уздовж міжнародних транспортних коридорів, що проходять через територію України [7].

Необхідно створити мережу готелів і туристичних баз  цільового призначення: готелів  для індивідуальних туристів та мисливських  і риболовних баз, літніх та зимових спортивних баз, готелів для туристів, що приїздять з метою лікування, курортних готелів, ферм для любителів сільськогосподарської праці, транзитних мотелів, дорожніх ресторанів тощо.

Головні стратегічні  напрями подальшого розвитку рекреаційно-туристичного комплексу України такі:

• забезпечення загальнодержавної і регіональної підтримки туризму, залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;
• створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам;
• забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в’їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу;
• розвиток інформаційно-рекламної і маркетингової діяльності;
• підготовка і перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.

Ці та інші напрями  визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу можуть бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани [25].

 

Висновки до розділу 2

Проаналізувавши структурні елементи комплексу сфери послуг в Україні та особливості їх розвитку, можна зробити такі висновки, що галузі сфери послуг починають відновлювати свою діяльність порівняно з попередніми роками, однак:

• сьогодні транспортний сектор економіки України у цілому задовольняє лише базові потреби економіки та населення у перевезеннях. Рівень безпеки, показники якості та ефективності перевезень пасажирів і вантажів, енергоефективності, техногенного навантаження на довкілля не відповідають сучасним вимогам;
• серед основних пріоритетів розвитку галузі зв’язку є такі: впровадження цифрового телебачення, інформатизацію сільських шкіл, а також перехід на сучасні технології радіомовлення, зокрема – впровадження ефірного мовлення
• рівень розвитку галузей соціальної інфраструктури значно відстає від сучасних вимог суспільства. Матеріальна база галузей цього комплексу становить лише 48–50 % нормативного рівня. Понад 7 млн жителів України стоять у черзі на одержання житла. У складному становищі перебуває медичне обслуговування населення, скоротилась середня тривалість життя, зменшилась народжуваність, поглиблюються процеси депопуляції населення країни.
• нині рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено низкою причин, серед яких: високі податки, невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб’єктів державного підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму та ін.

Отже, для того, щоб  усунути всі ці проблеми у розвитку сфери послуг, потрібно розробити чітку регіональну політику, яка буде складовою державної політики стосовно розвитку кожної галузі сфери послуг зокрема.

РОЗДІЛ 3. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СФЕРИ ПОСЛУГ В УКРАЇНІ

3.1. Сучасний стан сфери послуг в системі народногосподарського комплексу України

У сучасних умовах сфера  послуг утворює ядро постіндустріальної економіки і в багатьох аспектах визначає її основні макроекономічні  параметри. У більшості країн  збільшуються обсяги виробництва сфери  послуг та частка в структурі ВВП, зростає чисельність зайнятих, розвивається міжнародна торгівля послугами.

Тенденція збільшення частки доходів від сфери послуг у  структурі ВВП намітилась у деяких країнах уже в 60–70-ті роки ХХ ст. На даний час, за оцінками Всесвітнього банку, ця частка складає близько 68 % світового ВВП. Рівень розвитку сфери послуг у країнах досить різний. Відмінності в цьому показнику (частці у ВВП) і темпах його росту за останні 30 років дозволяють розділити всі країни на чотири групи [7] (Табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Рівень розвитку сфери  послуг в країнах (за часткою у  ВВП) [7]

 

Оцінюючи розвиток сфери  послуг двох останніх десятиліть у  світовому масштабі, можна відзначити, що визначальними факторами є  науково-технічна революція й структурно-технологічна перебудова матеріального виробництва. Так, науково-технічна революція стимулює вихід на ринок широкого спектру нових послуг, пов’язаних з інформаційними технологіями, комп’ютеризацією, новими способами комунікацій. У зв’язку з цим розвиток послуг стимулює проведення в багатьох країнах процесів приватизації і реструктуризації сервісної діяльності (транспорту, телекомунікацій, фінансових і страхових послуг). Крім цього, науково-технічний прогрес знімає бар’єри при передачі послуг на відстані, надаючи їм міжнародний характер [6, 23–28].

Також в якості причин, що пояснюють  швидкий розвиток сфери послуг, можна  виділити перетікання працюючих  із виробничої сфери в сферу послуг в наслідок автоматизації промисловості, зростання доходів на душу населення; розширення міжнародної торгівлі; збільшення спектру пропонованих послуг. В нинішніх умовах господарювання сфера послуг є, мабуть, єдиним сектором економіки, що в умовах структурної кризи нарощує обсяги виробництва. Діаграма на Рис. 3.1 наглядно показує як змінилась динаміка обсягу реалізованих послуг за останні роки [6, 23–28].

 

 

 

 

 

 

 

Рис. 3.1 Динаміка обсягів реалізованих послуг за 2006–2009 рр. [6].

 

Динаміка обсягу реалізованих послуг має тенденцію зростання, незважаючи на певне зниження обсягу у 2009 р. в порівнянні з 2008 р. на 9,7 %, що є наслідком негативного впливу світової економічної кризи, але уже за перше півріччя 2010 р. невиробничою сферою було реалізовано 111,1 млрд. грн послуг. При збереженні нинішніх темпів приросту у 2011 році обсяги реалізації послуг можуть перевищити минулорічні на 15–20 % [7].

У 2009 р. в Україні високі прибутки в сфері послуг забезпечили операції з нерухомим майном (13 859 млн грн.), транспорт та зв’язок (7 826,7 млн грн.), фінанси і кредит (7 991,4 млн грн.), торгівля й ремонт автомобілів (2 967, 98 млн грн) (Додаток Д). Порівняно з 2008 р. розмір чистого прибутку збільшився майже у всіх галузях сфери послуг, однак спостерігається зменшення прибутку від операцій з нерухомим майном (на 33,3 %), що свідчить про значне його подорожчання при зменшенні доходів населення, від послуг освіти, охорони здоров’я та комунальних і індивідуальних послуг [7].

Загалом, для сучасної структури ВВП України по галузях  характерне швидке зростання частки сфери послуг, що нині сягає 50 % і забезпечує робочі місця 60 % зайнятих в господарстві країни людей. Найбільшими секторами сфери послуг в Україні є торгівля й ремонт автомобілів, транспорт та зв’язок, фінанси і кредит. Швидкими темпами розвиваються туристичний сектор (у т.ч. готельне господарство), побутові послуги, послуги швидкого харчування, ремонтно-будівельні послуги та сектор послуг, пов’язаний з розважальними і видовищними заходами.

Значними є відмінності  в регіональному розвитку сфери послуг (Рис. 3.2). У Тернопільській, Житомирській та Хмельницькій областях показник обсягу реалізованих послуг складає найнижчий рівень по країні. Найвищий рівень – Одеська, Донецька, Харківська, Дніпропетровська, Львівська області, АР Крим [21].

Рис. 3.2 Регіональні  відмінності розвитку сфери послуг у 2009 р., млн грн. [7]

Разом з тим, розвиток сфери послуг в Україні зазнає постійного впливу як позитивних, так  і негативно чинників. Серед негативних головними є: невисокий рівень конкуренції  між підприємствами сфери послуг; слабке реагування державних сервісних  підприємств на мінливі умови ринку; недосконалість нормативно-правової бази, що регламентує діяльність підприємств сфери обслуговування та ін. До позитивних чинників можна віднести значне збільшення кількості сервісних підприємств; появу на вітчизняному ринку іноземних конкурентів, що мають досвід організації сервісної діяльності у своїх країнах; розвиток малого і середнього бізнесу тощо.

Відзначимо, що досі існує  проблема визнання виробництва послуг продуктивною працею. У західних країнах  послуги переважно враховуються в складі ВВП і становлять один з головних пріоритетів державної економічної політики. У нашій же країні склалося інше ставлення до сфери обслуговування. Тільки незначна частина послуг в галузях будівництва, транспорту, зв’язку, у сфері обслуговування матеріального виробництва включалася до складу ВВП. Переважна ж частина послуг: житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування, охорона здоров’я, освіта, фізкультура і спорт, культура і мистецтво, наука і багато інших – належала до невиробничої сфери. За діючою й дотепер методологією обліку результати діяльності невиробничої сфери не враховуються в національному доході і фінансуються з державного бюджету за залишковим принципом. Проте ми поступово переходимо на міжнародну систему рахунків, змінюються також джерела фінансування, але розраховувати на те, що сфера послуг найближчим часом стане пріоритетною для держави, не доводиться. Для успішного розвитку цієї галузі сьогодні сприятливим було б спрощення процедури реєстрації та ліцензування, ведення економічної звітності, кредитування.

Якщо послуга є результатом  корисної діяльності, що змінює стан особи  або товару, то в умовах ринкової економіки цей результат, безумовно, є товаром, він має і цінову вартість, і корисність. Але це товар  специфічний, що має ряд характеристик, які відрізняють послуги від товарів матеріальних.

Так послуги, на відміну  від інших товарів, виробляються і споживаються в основному одночасно, внаслідок чого виникає цілий  ряд особливостей у їх виробництві. По-перше, послуги не підлягають збереженню, що дозволяє виробникам зводити свій оборотний капітал до мінімуму, тому що витрати на утримання складських приміщень, зберігання, охорону, закупівлю сировини тощо практично відсутні. По-друге, на ринку послуг набагато гостріше постає проблема регулювання попиту і пропозиції, ніж на ринку інших товарів, тому що багато операцій у торгівлі пов’язані з торговельним посередництвом і можливостями попереднього, завчасного виробництва і збереження товарів. По-третє, у багатьох випадках продаж послуг потребує підвищеної мобільності від продавця і покупця через те, що багато послуг базуються на безпосередньому контакті виробників і споживачів. Наприклад, вихід на ринки послуг інших регіонів потребує створення в цих регіонах філій виробника послуг.