Вплив держави на розміщення продуктивних сил

     Державне  регулювання регіонального економічного розвитку забезпечує активізацію господарської  діяльності в регіонах, запроваджуючи  нові виробничі відносини і впливаючи на поліпшення використання природно-ресурсного та економічного потенціалу; створює умови для посилення спеціалізації регіонів, прискореного розвитку прогресивних галузей економіки, залучення іноземного капіталу в регіони з найсприятливішими умовами, а також здійснює державне регулювання, спрямоване на ліквідацію локальних екологічних криз та створення належних умов для життєдіяльності населення на території країни.

     Основними  складовими  елементами  механізму  державного регулювання є:

     • законодавчо-нормативна база;

     • бюджетно-фінансове регулювання  регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів з  боку держави;

     • реалізація державних регіональних програм, а також індикативних прогнозів і місцевих програм соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень;

     • створення та розвиток спеціальних (вільних) економічних зон у певних регіонах;

     • розвиток міжрегіонального та прикордонного  співробітництва.

     Законодавчо-нормативна база створює правову основу для реалізації та зміцнення відносин «центр-регіони», впливає на розвиток ринкових відносин на місцях та визначає організаційно-управлінські структури соціально-економічного розвитку в регіонах. До неї належать: Закони України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» (1995 р.); «Про формування місцевих органів влади» (1994р.); «Про столицю України – місто-герой Київ» (1999р.); «Про бюджетну систему України» (1995 р.); Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори» (1993 р.) та інші нормативно-правові акти.

     Законодавчі акти визначають права і обов'язки регіонів у бюджетній і податковій політиці України, їх повноваження в управлінні майном, що перебуває у загальнодержавній власності, їх участь у реалізації загальнодержавних та регіональних програм.

     Нормативні  акти регулюють порядок створення  та використання регіональних фондів субвенцій, інвестування, соціальної підтримки населення. Для повнішого врахування інтересів регіонів за допомогою нормативних актів вносяться уточнення та доповнення до деяких законодавчо-нормативних актів.

     Принципи  формування та розподілу фінансових ресурсів між державними й місцевими  бюджетами є ключовими механізмами  регіонального розвитку. Держава  спрямовує свою політику на зміцнення фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць, сприяючи зростанню бюджетних надходжень від їхніх власних доходів.

     Податкова система на центральному й місцевому  рівнях базується на законодавчо  встановлених стабільних ставках (нормах) податкових надходжень до державного та місцевих бюджетів і розширенні прав місцевих органів влади щодо запровадження місцевих податків і зборів. З метою посилення соціального захисту населення мають застосовуватися регіональні системи мінімальних соціальних стандартів.

     Використання  прямого державного інвестування, надання  субсидій, створення спеціальних фондів для фінансування програм, залучення іноземного та вітчизняного приватного капіталу, пільгове кредитування й оподаткування, преференції та використання позабюджетних коштів посилюють вплив держави на економіку регіонів.

     Із  централізованих джерел фінансуються витрати на нове будівництво, роботи з реконструкції підприємств базових галузей промисловості, агропромислового та військово-промислового комплексів, будівництво важливих природоохоронних об'єктів, тобто ті підприємства й галузі, які мають загальнодержавне значення. Також державою фінансуються витрати на прискорений розвиток галузей економіки окремих регіонів, які могли б якнайшвидше забезпечити стабільне надходження валютних коштів і зростання обсягів виробництва товарів народного споживання.

     Особливим напрямком державної допомоги є  фінансування структурної перебудови і реконверсії депресивних територій, тобто таких, де показники розвитку відстають від нормативних або середніх по регіону. Також допомога надається регіонам з відносно низьким рівнем промислового потенціалу та надлишком трудових ресурсів, гірським та іншим регіонам зі складними природно-географічними та екологічними умовами. У такий спосіб держава здійснює загальнонаціональні програми для розв'язання найважливіших регіональних проблем, а саме:

     • забезпечення соціальних гарантій для  населення регіонів;

     • фінансування будівництва й функціонування загальнонаціональних об'єктів культури, освіти, науки, охорони здоров'я;

     • надання цільової фінансової допомоги окремим регіонам з метою прискорення  реформування економіки.

     Реалізація  державних регіональних програм – це засіб регулювання розвитку економіки регіонів. Вони дають можливість узгодити територіальні, галузеві та державні інтереси. 

     3. Державне регулювання  соціально-економічного  розвитку регіонів. У рамках ДРЕП у процесі децентралізації управління, роздержавлення та приватизації підприємств державне втручання в економічну діяльність регіонів постійно звужується, а роль територій у проведенні економічних реформ, трансформації форм власності, розвитку ринкової та соціальної інфраструктури, розвитку підприємництва, заснованого на комунальній власності, постійно зростає.

     Держава спрямовує й координує діяльність місцевих органів державної виконавчої влади у сфері організації  економічної безпеки держави, зміцнення фінансово-економічної стабільності, грошового обігу, фінансово-бюджетної дисципліни, валютного й митного контролю, реалізації загальнодержавної структурно-промислової, науково-технічної політики та інших загальнодержавних пріоритетів та програм.

     Об'єктами державного регулювання стають природно-економічні регіони з підприємствами всіх форм власності, що знаходяться на цій території.

     Механізм  державного регулювання економікою регіону показано на рис. 1.

     Державне  регулювання регіонального розвитку складається з адміністративно-правового, економічного та специфічно-територіального регулювання.

     Адміністративно-правове  регулювання включає розробку регіональних програм на середньо- та короткостроковий періоди (до 5 років). Програми спрямовано на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення. Для забезпечення стратегічних перетворень в економіці регіону та позитивних змін у соціально-економічній ситуації можуть складатися так звані структурні програми на довго- та середньострокову перспективу (5-10 років). Також розробляється комплексний прогноз економічного і соціального розвитку України (на 10-15 років).

     Економічне  регулювання передбачає використання економічних регуляторів розміщення продуктивних сил і регіонального розвитку. До економічних регуляторів з боку держави належать податкова політика (види місцевих податків, ставки, пільги та об'єкти оподаткування); цінова політика, квоти та ліцензії, дотації та субвенції, державні закупівлі.

 

 
 

 

 

Рис. 1. Механізм державного регулювання економіки регіону 

     Така  система економічних регуляторів  мусить мати цілеспрямований, стимулюючий характер, бути строго обмеженою в часі, особливо щодо пільг і дотацій.

     Специфічно-територіальне  регулювання визначає конкретні  методи державного регулювання розвитку регіонів, через проведення типологізації регіонів на макро- і мікрорівні.

     Типологізація регіонів проводиться за такими параметрами: географічне положення; кліматичні умови; наявність природних ресурсів; рівень економічного й соціального  розвитку; структура

господарства; рівень розвитку виробничої та соціальної інфраструктури; рівень розвитку зовнішньоекономічних зв'язків.

     Після основного розподілу регіонів за типами можна додатково виділити регіони з різною демографічною ситуацією, різним соціально-психологічним кліматом тощо.

     Для врахування природних, економічних, соціально-демографічних та історично-етнічних умов і факторів, що впливають на формування регіональних комплексів для регулювання основних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування, в основу якого покладено вісім економічних регіонів:

1.  Донецький  (Донецька, Луганська обл.);

2.  Придніпровський  (Дніпропетровська, Запорізька,  Кіровоградська обл.);

3.  Східний  (Полтавська, Сумська, Харківська обл.);

4.  Центральний  (Київська, Черкаська обл., м. Київ);

5.  Поліський  (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська обл.);

6.  Подільський  (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька  обл.);

7.  Причорноморський (АР Крим, Миколаївська, Херсонська, Одеська обл., м. Севастополь);

8.  Карпатський  (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська,  Чернівецька обл.).

     З урахуванням наявного природно-ресурсного й науково-виробничого потенціалу та необхідності структурної перебудови економіки країни для кожного з економічних регіонів ДРЕП визначає головні перспективні напрямки розвитку господарських комплексів регіонів.

     Наприклад, для Донецького регіону перспективними визнано:

     • структурну перебудову народногосподарського  комплексу через збалансування  розвитку основних галузей спеціалізації (вугільна,   металургійна  та  хімічна  промисловість)  з   потребами України, запровадження сучасних технологій та техніки, нових безвідходних  виробництв,  випереджального розвитку  галузей, пов'язаних із задоволенням потреб населення;

     • удосконалення структури металургійного комплексу, скорочення виробництва чавуну, нерафінованої сталі, вогнетривів і збільшення виробництва електросталі, тонколистової продукції, розвиток вторинної та переробної кольорової металургії, випуск нових видів напівпровідників;

     • удосконалення структури машинобудівного  комплексу, зокрема перепрофілювання частини підприємств ВПК на виготовлення технічно-складної цивільної продукції та товарів народного споживання;

     • поліпшення екологічної ситуації перепрофілюванням окремих виробництв, технічним переоснащенням підприємств, здійсненням комплексу природоохоронних заходів;