Вплив держави на розміщення продуктивних сил

Автор: Пользователь скрыл имя, 16 Февраля 2012 в 17:34, реферат

Описание работы

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ та Севастополь. Всього в державі існує близько 12 тисяч різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як щодо економічного розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному та ментальному аспектах. Нині в Україні склалися реальні передумови для розробки та реалізації соціально-економічної політики і на загальнодержавному, і на регіональному рівнях.

Содержание

Зміст......................................................................................................................2
1. Регіональна економічна політика, її сутність та завдання..........................3
2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.............9
3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів........11
4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону................................................................................................................16
Список використаної літератури.....................................................................22

Работа содержит 1 файл

реферати.doc

— 112.00 Кб (Скачать)

     • інтенсивний розвиток сільськогосподарського виробництва, зокрема тваринництва м'ясо-молочного напрямку;

     • забезпечення ефективної зайнятості населення шляхом диверсифікації виробництва та створення нових робочих місць.

     Суб'єктами, що реалізують державну політику в  регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях є  обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, Указів Президента, постанов Верховної Ради, Кабінету Міністрів, рішень відповідних представницьких органів регіонального самоврядування.

     Отже, для виконавчої влади – Президента, Кабінету Міністрів, міністерств і відомств – держадміністрації є інструментом у процесі реалізації законів та інших правових актів.

     Регіональні державні адміністрації мають широкі повноваження в галузі соціально-економічного розвитку; в галузі бюджету та фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; в галузі містобудування, житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, транспорту та зв'язку; у галузі використання та охорони земель, природних ресурсів і охорони довкілля; у галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.

     Для виконання функцій управління територією, реалізації загальнодержавної та регіональної політики в складі місцевих держадміністрацій існують відповідні економічні служби – комітети (департаменти), управління економіки. Функції цих служб досить широкі й виходять за межі лише прогнозно-планової роботи.

     Основними завданнями управлінь економіки  місцевих державних адміністрацій є: реалізація ДРЕП на місцях; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; здійснення методичного керівництва економічною роботою в регіоні.

     Управління  економіки виконують також певні  функції щодо використання й охорони  земель, природних ресурсів, навколишнього середовища, в галузі обслуговування населення, міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків. 

     4. Місцеві бюджети  як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіону. Складовим елементом ДРЕП є державна регіональна фінансова політика (ДРФП), тобто сукупність державних фінансових заходів для розв'язання фінансових проблем регіонів.

     ДРФП  передбачає низку заходів щодо вдосконалення пропорцій розподілу доходів і видатків зведеного бюджету між Державним бюджетом і місцевими бюджетами відповідно до компетенції, функцій та обов'язків, які виконують центральні та місцеві органи державної виконавчої влади й органи місцевого самоврядування.

     Основними інструментами забезпечення цієї політики є частка закріплених за територіями  доходів у бюджетах на всіх рівнях бюджетної системи, місцеві податки і збори, нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів, а також дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам.

     Проведення  ДРФП передбачає застосування відповідної  системи бюджетного регулювання, збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи (по вертикалі і по горизонталі) з урахуванням рівнів забезпечення територій країни об'єктами соціальної інфраструктури та застосування фінансових нормативів забезпеченості потреб населення. Важливим щодо цього є створення й використання загальнодержавних, регіональних і місцевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій наданням відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

     Усі заходи ДРФП спрямовано на зміцнення  доходної бази депресивних територій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості, розширення повноважень і відповідальності представницьких органів і органів місцевого самоврядування у сфері управління місцевими фінансами та на посилення державного контролю за їх раціональним використанням.

     Регіональні органи управління з метою виконання  власних функцій та для фінансування витрат з реалізації ДРЕП наділяються певними майновими і бюджетно-фінансовими правами. Ресурсним забезпеченням цих прав стають так звані муніципальні фінанси.

     До  складу муніципальних фінансів входять  місцеві бюджети територіально-адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів господарювання, що використовуються для задоволення територіальних потреб.

     За  допомогою муніципальних фінансів держава активно проводить соціальну політику, здійснює фінансування освіти, охорони здоров'я, будівництво та утримання доріг, комунальне обслуговування. Також з їх допомогою держава вирівнює соціальний і економічний розвиток регіонів, які з різних причин відстали від інших регіонів країни. Для подолання депресивності регіонів розробляються спеціальні програми, кошти на виконання яких формуються за рахунок доходів місцевих бюджетів і за рахунок держави.

     Бюджетні  та майнові права, що надані адміністративно-територіальним одиницям різного рівня, дають їм можливість розробляти, затверджувати й виконувати свої бюджети, розпоряджатися підпорядкованими підприємствами й отримувати від них доходи.

     Через місцеві бюджети до населення  доводяться кінцеві результати виробництва, розподіляються суспільні фонди споживання між окремими верствами населення, фінансується розвиток галузей виробничої сфери передовсім місцевої та харчової промисловості, комунального господарства.

     Основними функціями місцевих бюджетів є:

     • формування грошових фондів для забезпечення діяльності місцевих органів влади;

     • розподіл і використання грошових коштів між галузями економіки;

     • контроль за фінансово-господарською  діяльністю підприємств, організацій, установ, підвідомчих органам місцевого (регіонального) самоврядування.

     За  своєю структурою місцеві бюджети  складаються з дохідної

та видаткової частин.

     Доходи  місцевих бюджетів формуються за рахунок  власних і регулюючих джерел доходів. Термін «власні (закріплені) доходи» означає, що ці кошти належать суб'єкту бюджетного права або повністю, або у твердо фіксованій частці і надходять до місцевого бюджету, обминаючи бюджети вищого рівня.

     Основу  власних доходів становлять місцеві  податки і збори, відрахування від  державних податків. У такий спосіб здійснюється бюджетне регулювання, тобто система відрахувань із вищих бюджетів нижчим, з метою узгодження доходів з витратами.

     Саме  в балансуванні доходів і витрат регіонів виявляється державне регулювання  місцевих бюджетів.

     Регулюючі доходи охоплюють всю сукупність грошових коштів, що передаються з державного бюджету на місця: проценти відрахувань від державних податків, дотації, субвенції, кошти, отримані з держбюджету (або вищих бюджетів) за взаєморозрахунками (рис. 2).

     Власні  доходи місцевих бюджетів формуються за допомогою місцевих податків і  зборів. Усі чинні місцеві податки  і збори можна класифікувати за двома ознаками: за механізмом дії та за ознакою податкової ініціативи.

     За  механізмом дії виділяють ті податки, які встановлюються й вилучаються  лише на даній території та дублюють загальнодержавні податки, і ті, що є місцевими надбавками до загальнодержавних податків.

За ознакою  податкової ініціативи виокремлюють податки, запровадження яких санкціонується центральною владою чи погоджується з нею, і ті, що їх установлюють органи регіонального (місцевого) самоврядування самостійно.

     Чинна система державного регулювання місцевих бюджетів уможливлює забезпечення регіонів необхідними коштами для виконання ними завдань ДРЕП незалежно від продуктивності місцевих джерел доходів, створює передумови для вирівнювання рівнів розвитку окремих регіонів, стимулює місцеві органи влади до виконання планів мобілізації державних і місцевих податків. Недоліком цієї системи можна вважати елементи суб'єктивності у формуванні регулюючих доходів, можливе необ'єктивне визначення нормативів відрахувань для різних регіонів. Хоч дотації та субвенції як джерела поповнення місцевих бюджетів позбавлені стимулюючого впливу на пошуки додаткових джерел надходжень, але повністю скасувати їх поки що неможливо, бо це може призвести до ускладнення фінансування регіональних програм.

     Видаткова частина місцевих бюджетів найбільш яскраво відображає економічні й  соціальні процеси, що відбуваються в регіонах.

     

 

       
 
 
 

     Рис. 2. Регулюючі доходи місцевих бюджетів. 

     Основну діяльність місцевих органів влади  пов'язано з реалізацією планів економічного й соціального розвитку підвідомчих їм територій. Понад три чверті бюджетних витрат, як правило, спрямовується в соціальну сферу. Витрати на соціальний захист становлять до сорока і більше процентів, постійно зростає частка дотацій з місцевого бюджету на утримання комунального господарства та транспорту. Статті доходів та видатків місцевих бюджетів показано на рис 3. Як порівняти з розвинутими європейськими країнами, то такий рівень витрат, пов'язаних із соціальним захистом населення, є високим.

     Бюджетна  система України реформується способом її децентралізації, що узгоджується з досвідом інших європейських держав. Кількість держав, що розширюють бюджетно-податкові повноваження органів регіонального (місцевого) самоврядування, постійно зростає.

     Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищих  рівнів.

 

Загальна схема  місцевих бюджетів

Доходи Видатки
І. Власні доходи

1 . Податки  на майно 

2. Платежі  за використання природних ресурсів: у т.ч. земельний податок і орендна плата за землю

3. Податки,  збори та мито у т.ч. місцеві  податки та збори 

4. Інші  власні доходи  

II. Регулюючі доходи 

1 . Податок  на прибуток 

2. Прибутковий  податок з фізичних осіб 

3. Податок  на додану вартість 

4. Акцизи 

5. Дотації  з державного й регіонального

бюджетів 

6. Субвенції  з регіональних бюджетів 

7. Кошти,  отримані за взаєморозрахунками  з бюджетами 

І. Фінансова підтримка  галузей народного  господарства

1. Промисловість,  будівництво 

2. Сільське  та рибне господарство 

3. Транспорт, дорожнє господарство

4. Житлово-комунальне  господарство  

II. Соціально-культурні  заходи

1 . Освіта 

2. Культура  і мистецтво 

3. Охорона  здоров'я 

4. Соціальна  політика  

III. Управління  

IV. Правоохоронна діяльність  

V. Інше 

Усього Усього
 

Рис. 3. Дохідні та видаткові статті місцевих бюджетів

 

Список використаної літератури.

  1. Гош О. Визначальний фактор відродження продуктивних сил України. // Економіка України. – К., 2003. - № 6.
  2. // Сонько С.П. та інш. Ринок і регіоналістика: навч. Посібник. – К., 2000.
  3. // Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навчальний посібник. – К., 2001.
  4. // Розміщення продуктивних сил України: Підручник. – К., 2001.
  5. // Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил: теорія, методи, практика. – К., 2000.
  6. // Зайнятість та ринок праці: Міжвідомчий науковий збірник. – К., 2000, вип.. 12.

Информация о работе Вплив держави на розміщення продуктивних сил