Банкрутство

Не можуть бути ініціюючими  кредиторами: особи, перед якими  боржник несе відповідальність за завдання шкоди життю та здоров'ю; з виплати  авторської винагороди; засновники (учасники) боржника — юридичної особи з  зобов'язань, що постають з такої  участі, а також чиї вимоги забезпечені  заставою.

Вимушені — це кредитори, які звертаються до суду після  публікації в офіційному печатному  органі об'яви про порушення справи про банкрутство або визнання боржника банкрутом та відкриття  ліквідаційної процедури.

Після публікації в процедурі  розпорядження майном об'яви про  порушення справи про банкротство  до суду звертаються кредитори, заборгованість яких виникла до порушення справи про банкрутство незалежно від  забезпеченості їх вимог.

Якщо публікація стосується визнання боржника банкрутом та відкриття  ліквідаційної процедури, то до суду звертаються кредитори, вимоги яких виникли в процедурі розпорядження  майном і (або) санації незалежно  від настання строку виконання зобов'язань.

Якщо вимушені кредитори  не звернулися в встановлений Законом  строк до господарського суду, то вони втрачають право на сплату боргу  в рамках процедури банкрутства (пункт 2 ст. 14 Закону).

Забезпечені — кредитори, чиї вимоги повністю або частково забезпечені заставою. В даному випадку  треба розуміти під заставою ту, що виникла в силу договору або Закону (ст. 1 Закону "Про заставу"). Не можуть вважатися забезпеченими кредитори, чиї вимоги забезпечені в силу інших нормативних актів (адміністративна застава). Забезпечені кредитори не мають права ініціювати справу про банкрутство, однак зобов'язані надати свої вимоги до суду (під вірогідністю їх втрати) після публікації в газеті, тобто одночасно є і вимушеними кредиторами. В той самий час забезпечені кредитори мають право на задоволення своїх вимог при ліквідації боржника в першу чергу та мають право вето (дають письмову згоду) на укладання мирової угоди.

Пріоритетні (привілейовані) — кредитори, чиї вимоги не потребують визнання господарським судом та підлягають задоволенню протягом всієї  процедури банкрутства. Такі кредитори  можуть звертатися до суду про визнання їх кредиторами і в цьому разі вони користуються правами реєстрових кредиторів, тобто кредиторів, чиї  вимоги включено до реєстру. Якщо пріоритетні (привілейовані) кредитори не звертаються  до суду про визнання їх такими, то в  цьому разі їх вимоги, на відміну  від інших кредиторів, не можуть вважатися погашеними. Іншими словами, задоволення вимог привілейованих кредиторів здійснюється незалежно  від визнання їх господарським судом. З іншого боку, на вимоги привілейованих (пріоритетних) кредиторів не розповсюджується дія мораторію, і такі вимоги підлягають задоволенню протягом всієї процедури  банкрутства. Привілейованими кредиторами  є громадяни з відшкодування  шкоди життю та здоров'ю. Вимоги пріоритетних (привілейованих) кредиторів погашаються  в другу чергу.

Реєстрові — кредитори, чиї  вимоги включені до реєстру та визнані (затверджені) господарським судом. Тільки кредитори, чиї вимоги включено до реєстру та визнані господарським  судом, мають право участі в процедурі  банкрутства безпосередньо або  опосередковано, через збори (комітет) кредиторів. Вимоги таких кредиторів складають основу процедури банкрутства.

Всі кредитори переслідують різні інтереси. Одні кредитори бажають  отримати задоволення їх вимог негайно (по заробітній платі), другі - вимушені були (з вірогідністю втрати вимог) прийняти участь в справі, треті - є  контрагентами боржника і зацікавлені в збереженні виробництва. Таким чином, між кредиторами об'єктивно діють протиріччя в формі конфлікту інтересів.

На відміну від позовного  провадження, в якому задовольняються  всі заявлені вимоги та дотримуються всі інтереси сторони, в процедурах банкрутства діє принцип більшості. Інтереси всіх кредиторів представляє  спеціальний колегіальний орган  — збори (комітет) кредиторів, де кредитори (члени комітету кредиторів) володіють  кількістю голосів, пропорційно  сумі їх вимог, що включені до реєстру, кратній тисячі гривень.

До компетенції загальних  зборів кредиторів віднесено такі питання: вибори комітету кредиторів; визначення кількісного складу комітету кредиторів; визначення його повноважень; дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або його окремих членів.

Основним органом, що представляє  інтереси всіх кредиторів в справі про банкрутство, є комітет кредиторів. Комітет кредиторів обирається на загальних  зборах в кількості не більш семи осіб, за списком, відкритим голосуванням, більшістю голосів кредиторів, присутніх  на зборах кредиторів.

До компетенції комітету кредиторів Закон, відносить: підготовку мирової угоди; внесення пропозицій господарському суду про подовження або скорочення строку процедур розпорядження  майном або санації боржника; звернення  до господарського суду з клопотанням  про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом та відкриття  ліквідаційної процедури; припинення повноважень арбітражного керуючого  та призначенні нового; наданні згоди  на укладання арбітражним керуючим значних угод або угод боржника, в яких є зацікавленість.

Рішення зборів (комітету кредиторів) вважається прийнятим більшістю  голосів кредиторів, якщо за нього  проголосували присутні на зборах (комітеті) кредиторів (ст. 16 п.9 Закону). Іншими словами, рішення приймається біль­шістю голосів від кількості голосів, присутніх на зборах (комітеті) кредиторів.

Наступною основною процесуальною  фігурою банкрутства є боржник (банкрут). Боржник — це суб'єкт  підприємницької діяльності, нездатний  виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами протягом трьох місяців після настання строку їх сплати.

Банкрут — це боржник, нездатність  якого виконати свої грошові зобов'язання встановлена господарським судом. Боржником - суб'єкт підприємницької  діяльності стає після порушення  справи про банкрутство, до визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної  процедури. Після визнання банкрутом  боржник вже називається банкрутом.

Боржником (банкрутом) можуть бути суб'єкти підприємницької діяльності — юридичні або фізичні особи, зареєстровані в установленому  законодавством порядку. Виключення складають  казенні підприємства, конкретні  підприємства комунальної власності, про заборону яких прийнято рішення  органу місцевого самоврядування. В  той самий час до боржників  прирівняно інші некомерційні організації: споживче товариство, благодійний або  інший фонд (ст. 5 п.4 Закону). Що стосується громадських та релігійних організацій, установ, то вони не підпадають під  дію Закону.

Для деяких боржників - юридичних  осіб Закон встановлює спеціальну особливість  розгляду справ. Це містоутворюючі, особливо небезпечні, страхові, професійні учасники ринку паперів, сільськогосподарські підприємства крестьянські (фермерські) господарства, підприємства паливно-енергетичного  комплексу, банківські установи. Поряд з юридичними особами суб'єктом банкрутства є фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності, нездатний задовольнити вимоги кредиторів. Якщо фізична особа не зареєстрована в якості приватного підприємця та має заборгованість перед кредиторами, то вона не може бути суб’єктом банкрутства.

Важливою центральною  фігурою процедури банкрутства  є арбітражний керуючий. Через  таку фігуру відбувається реалізація зв'язків, відносин між боржником, кредиторами  та господарським судом. Від дій  арбітражного керуючого залежить в  подальшому доля боржника. Попередній Закон про банкрутство не знав такої процесуальної фігури. Ліквідація боржника здійснювалась ліквідаційною  комісією, де її члени виконували свої функції на громадських підставах, що і призводило до низької віддачі, неефективності застосування норм Закону. Всі ці обставини врахував законодавець при підготовці нової редакції Закону. Арбітражний керуючий — це фізична особа, яка призначається господарським судом для здійснення (провадження) процедур банкрутства. Така особа виступає в трьох якостях: розпорядник майна, керуючий санацією та ліквідатор. Закон встановлює особливі вимоги до кандидатури арбітражного керуючого.

Перш за все, це повинна  бути фізична особа - суб'єкт підприємницької  діяльності, який володіє спеціальними знаннями, має відповідну ліцензію і не є зацікавленою особою по відношенню до боржника та кредиторів. Стаття 1 Закону визначає перелік таких осіб як у  відношенні боржника, так і кредиторів. При призначенні розпорядника майном встановлено додаткові обмеження. Розпорядником майна не може бути особа, яка раніше здійснювала керування  боржником — юридичною особою, має судимість за корисні злочини. Господарський суд вправі відхилити  кандидатуру розпорядника майном або  керуючого санацією, запропоновану  комітетом кредиторів, якщо вона не відповідає вимогам статей 1, 13, 17 Закону.

В процедурі банкрутства  арбітражний керуючий має великі права та обов'язки: скликання зборів (комітету) кредиторів; аналіз фінансового  стану боржника; здійснення заходів  з охорони майна боржника; ведення  реєстру вимог кредиторів і ін. Поряд з цим, арбітражний керуючий, як приватний підприємець, має право  на отримання винагороди. З редакції Закону від 03.2002 року була виключена  стаття 27 Закону згідно з якою винагорода арбітражного керуючого встановлювалася  в розмірі не менш двох мінімальних  розмірів заробітних плат і не більш  середньомісячної заробітної плати  керівника боржника. Законодавець врегулював це питання окремою статтею, у  якій дано опис арбітражного керуючого, як учасника процедури банкрутства (ст. 31 Закону).

При реалізації своїх повноважень  арбітражний керуючий повинен виконувати свої обов'язки, враховуючи інтереси як боржника, так і кредиторів, не зловживати своїми правами.

Комітет кредиторів та господарський  суд здійснюють контроль за діяльністю арбітражного керуючого. Так, розпорядник  майна надає господарському суду і комітету кредиторів звіт про свою діяльність; керуючий санацією щоквартально звітує перед комітетом кредиторів; ліквідатор не рідше одного разу на місяць надає звіт комітету кредиторів и надає необхідні відомості  за вимогою господарського суду.

Проведення державної  політики з попередження банкрутства, а також по забезпеченню умов реалізації процедур банкрутства було покладено  на державний орган з питань банкрутства - Агентство з питань банкрутства. Однак постановою Кабінету Міністрів  України від 24.09.2005 року № 942 ця установа була ліквідована. Зараз її функції  виконує департамент з банкрутства  та санації Міністерства економіки  України.

Що стосується інших учасників  справи про банкрутство, то вони з'являються  в процедурах банкрутства епізодично в залежності від виду боржника, процедури і порядку погашення  заборгованості. В деяких випадках окремі суб'єкти повинні бути визнані  господарським судом в якості учасників справи про банкрутство, про що виноситься ухвала. Це стосується органівмісцевого самоврядування та центрального органу виконавчої влади (ст. 42, 43 Закону). В цілому задача таких учасників  складається в створенні сприятливих  організаційних, економічних, екологічно безпечних, соціальних умов реалізації процедур санації, ліквідації та мирової  угоди.

Таким чином, основними дійовими особами процедури банкрутства  є сторони (кредитори і боржник) та арбітражний керуючий. Інші учасники справи про банкрутство залучаються  епізодично, в випадках, вказаних у  Законі.

2. Особливості банкрутства громадянина-підприємця

Загальні положення процедури  банкрутства суб'єкта підприємницької  діяльності - громадянина регулюються  ст.ст 47 – 49 Законом України «  Про відновлення платоспроможності  боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року N 2343-XII.

Заява про порушення справи про банкрутство громадянина-підприємця подається в господарський суд  громадянином-підприємцем, який є боржником, або його кредиторами.

Відповіднодо статті 7 Закону України « Про відновлення  платоспроможності боржника або  визнання його банкрутом» заява про  порушення справи про банкрутство  подається боржником або кредитором у письмовій формі, підписується громадянином - суб'єктом підприємницької  діяльності або його представником, керівником кредитора (іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами) і  повинна містити:

● найменування господарського суду, до якого подається заява;

● найменування (прізвище, ім'я  та по батькові) боржника, його поштову  адресу;

● найменування кредитора, його поштову адресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор - фізична  особа, в заяві зазначаються прізвище, ім'я та по батькові, а також місце  його проживання;

●номер (код), що ідентифікує  кредитора як платника податків і  зборів (обов'язкових платежів);

● виклад обставин, які підтверджують  неплатоспроможність боржника, з  зазначенням суми боргових вимог  кредиторів, а також строку їх виконання, розміру неустойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання коштів з банківського або кореспондентського рахунку боржника та дату його прийняття  банківською установою боржника до виконання;

●перелік документів, що додаються до заяви.

Заява боржника повинна містити  крім відомостей, передбачених частиною першою цієї статті, такі відомості:

● суму вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не оспорюється боржником;

● розмір заборгованості із страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, по податках і зборах (обов'язкових платежах);