Докази у господарському процесі

   За низкою ознак  письмові докази можуть бути  класифіковані на певні види:

— за суб’єктом, від якого  виходить документ, — на офіційні та приватні (неофіційні). В господарському процесі частіше досліджуються  офіційні документи, що визначається характером справ, які вирішуються господарським  судом. Офіційні документи виходять від органів держави, громадських  організацій, посадових осіб та інших, тобто тих, хто уповноважений  їх видавати. Можуть мати розпорядний  характер.

   Приватні документи  менше застосовують у господарському  процесі. До них відносять документи,  які виходять від приватних  осіб або не зв’язані з виконанням  яких-небудь повноважень;

— за змістом — на розпорядчі й довідково-інформаційні. Для розпорядчих  документів властивий владно-вольовий характер. Довідково-інформаційні документи  носять інформативний характер про  якісь певні обставини, можуть бути офіційними і приватними;

— за способом утворення  — оригінали або копії. Письмові докази подаються в оригіналі  або в належним чином засвідченій  копії. Якщо для визначення спору  має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг  з нього. Оригінали документів подаються, коли обставини справи відповідно до законодавства мають бути засвідчені тільки такими документами, а також  в інших випадках — на вимогу господарського суду (ст. 36 ГПК).

   Господарський суд  може провести огляд та дослідження  письмових і речових доказів  у місці їх знаходження —  за умови складності подання  цих доказів. Згідно зі ст. 39 ГПК за результатами огляду  та дослідження складається протокол, який підписується суддею. Протокол  додається до матеріалів справи.

   Речовими доказами  є предмети, що своїми властивостями  свідчать про обставини, які  мають значення для правильного  вирішення спору (ст. 37 ГПК). Речові  докази, як і письмові — це  певні предмети, різноманітні матеріальні  цінності. Речові докази відрізняються  від письмових не своїм змістом,  а якістю, властивостями, відмінними  ознаками, а також тим, що їх  неможливо замінити. Письмові ж  докази можливо відтворити, коли, наприклад, втрачений оригінал  замінюється його примірником  або копією.

   Речові докази  можуть виступати як саме докази  та одночасно як доказ і  як об’єкт спору. До речових  доказів, які є одночасно і  об’єктом спору, може бути  застосовано заходи до забезпечення  позову.

   Докази надаються  особами, які беруть участь  у справі. Законодавство встановлює  однаковий порядок витребування  речових і письмових доказів.  Якщо подані сторонами докази  є недостатніми, господарський суд  зобов’язаний витребувати від  підприємств та організацій —  незалежно від їх участі у  справі — документи й матеріали,  необхідні для вирішення спору.  Стаття 38 ГПК передбачає, що господарський  суд має право знайомитися  з доказами безпосередньо в  місці їх знаходження. 

   У випадку, якщо  особи, які беруть участь у  справі, не можуть самостійно  отримати необхідні докази, вони  звертаються з клопотанням про  витребування цих доказів. Сторона,  прокурор, які порушують клопотання  перед господарським судом про  витребування доказів, повинні  докладно зазначити: який доказ  вимагається, підстави, з яких  вони вважають, що ці докази  має підприємство чи організація,  і обставини, які можуть підтвердити  ці докази. Господарський суд  може уповноважити на одержання  таких доказів заінтересовану  сторону.

   Після вирішення  спору речові докази, які знаходяться  в господарському суді, повертаються  підприємствам та організаціям, від яких їх було одержано, або повертаються стороні, за  якою господарський суд визнав  право на ці речі (ст. 40 ГПК). Вони  видаються під розписку уповноваженої  особи, і ця розписка додається  до справи. Речі, які не можуть  знаходитись у власності особи,  якою їх подано, передаються відповідним  органам.

   Для роз’яснення  питань, що виникають при вирішенні  господарського спору і потребують  спеціальних знань, господарський  суд призначає судову експертизу (ст. 41 ГПК). Господарське процесуальне  законодавство не передбачає  випадків, у яких призначення  експертизи є обов’язковим. Питання  про призначення експертизи вирішує  суддя при підготовці справи  до розгляду з урахуванням  конкретних її обставин та  характеру тих фактів, що підлягають  встановленню (п. 5 ст. 65 ГПК). Призначення  судової експертизи можливе також  на стадії вирішення господарського  спору. В цьому випадку господарський  суд має право зупинити провадження  у справі (ст. 79 ГПК).

   Учасники господарського  процесу мають право (а не  обов’язок) пропонувати господарському  суду питання, які мають бути  роз’яснені судовим експертом.  Остаточне коло цих питань  встановлює господарський суд.  Він може відхилити питання,  що були запропоновані учасниками  господарського процесу; вносити  у формування питань редакційні  зміни, не змінюючи їх змісту; ставити нові питання незалежно  від питань, запропонованих учасниками  процесу.

   Сторони і прокурор, який бере участь у господарському  процесі, мають право до початку  проведення судової експертизи  заявити відвід судовому експерту  згідно зі ст. 41 ГПК. Питання  про відвід вирішується суддею, який виносить з цього приводу  ухвалу (ст. 31 ГПК).

   При призначенні  експертизи суд виносить ухвалу. Така ухвала може бути окремим  актом або сумісним — про  здійснення інших процесуальних  дій. Судовий експерт зобов’язаний  за ухвалою господарського суду  з’явитись на його виклик і  дати мотивований висновок щодо  поставлених йому питань. Оскільки  це необхідно для дачі висновку, він має право знайомитись  із матеріалами справи, брати  участь в огляді та дослідженні  доказів, просити господарський  суд про надання йому додаткових  матеріалів. Судовий експерт має  право відмовитись від дачі  висновку, якщо наданих йому матеріалів  недостатньо або якщо він не  має необхідних знань для виконання  покладеного на нього обов’язку.

   Висновок судового  експерта подається господарському  суду в письмовій формі, а  копія його надсилається сторонам (ст. 42 ГПК). Він повинен містити  докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки  й обґрунтовані відповіді на  поставлені господарським судом  питання. Якщо під час проведення  судової експертизи встановлюються  обставини, що мають значення  для правильного вирішення спору,  з приводу яких судовому експерту  не були поставлені питання,  у висновку він викладає свої  міркування щодо цих обставин.

   Господарський суд  може призначити додаткову експертизу  у випадках недостатньої ясності  чи неповноти висновку судового  експерта; за необхідністю — повторну  судову експертизу й доручити  її проведення іншому судовому  експерту.

   Висновок судового  експерта для господарського  суду не є обов’язковим і  оцінюється господарським судом  поряд з іншими доказами за  встановленими законодавством правилами.  Відхилення господарським судом  висновку судового експерта повинно  бути умотивованим у рішенні.

   Пояснення представників  сторін та інших осіб, які беруть  участь у господарському процесі,  поряд з іншими визначаються  засобами доказування в господарському  процесі.

   Відповідно до  господарського процесуального  законодавства учасниками господарського  процесу можуть бути підприємства, організації, установи, інші юридичні  особи, громадяни — суб’єкти  підприємницької діяльності, в передбачених  законодавством випадках — державні  та інші органи, громадяни, що  не є суб’єктами підприємницької  діяльності. Всі перелічені особи  в господарському процесі виступають  як сторони (позивач і відповідач); треті особи (із самостійними  вимогами на предмет спору  і без самостійних вимог на  той предмет); прокурор, який звертається  до господарського суду в інтересах  держави або громадянина.

   Для прийняття  рішення суттєве значення мають  правильна оцінка доказів, їх  об’єктивний розгляд у сукупності. Повна та всебічна оцінка господарським  судом доказів має важливе  значення для винесення законного  й обґрунтованого рішення.

   Достовірність означає,  що відомості, які вона надає,  відповідають дійсності. Достовірний  доказ повинен бути отриманий  з надійного джерела інформації  та якісного процесу формування  доказу. Достовірність визначають  при порівнянні кількох доказів,  при оцінці всієї сукупності  доказів по справі. Достовірність  — це якість доказів, яка  характеризується точністю, правильністю  відображення обставин, які входять  в предмет доказування.

   Сила доказів теж  важлива — це якість доказів,  яка в основному визначається  при вирішенні справи, це якість  сукупності доказів, необхідних  для вирішення справи.

   Оцінка доказів  — це складна процесуальна  й інтелектуальна діяльність  суду, підпорядкована закону логіки  пізнання під впливом правових  вимог.

   Господарський суд  оцінює докази за своїм внутрішнім  переконанням, що ґрунтується на  всебічному, повному та об’єктивному  розгляді в господарському процесі  всіх обставин справи в їх  сукупності, керуючись законом (ст. 43 ГПК). Ніякі докази не мають  для господарського суду заздалегідь  встановленої сили.