Предмет і система науки цивільно-процесуального права

суд може не залучати до участі в справі спеціаліста, якщо хтось  з суддів володіє спеціальними знаннями (наприклад, для кваліфікованого  проведення огляду доказів), тоді як експертиза проводиться виключно експертом.

4. Ще одним учасником  цивільного процесу є перекладач – особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими.

Участь даного суб’єкта в справі завжди пов’язана наявністю  серед осіб, які беруть участь у  справі, тих, які не володіють мовою  судочинства. Перекладач допускається до участі в справі тільки за заявою особи, яка бере участь у справі, про що постановляється відповідна ухвала.

Перекладач має право  задавати питання з метою уточнення  перекладу, відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідними для перекладу, а  також на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з викликом до суду.

Перекладач зобов'язаний з'являтися за викликом суду, здійснювати  повний i правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах, що вручаються сторонам у перекладі на їх рідну  мову або мову, якою вони володіють.

За завідомо неправильний переклад або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків перекладач несе кримінальну відповідальність, а  за невиконання інших обов'язків  – відповідальність, встановлену  законом.

4. В коло  учасників цивільного процесу  введеного такого суб’єкта як  особа, яка надає правову допомогу – це особа, яка фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. Така правова допомога може виражатися у формі консультацій з правових питань, роз’яснень складних юридичних категорій, допомоги при складанні чи оформленні процесуальних документів (позовних заяв, апеляційних касаційних скарг, клопотань) тощо.

Особа, яка має право  на надання правової допомоги, допускається ухвалою суду за заявою особи, яка  бере участь у справі.

На відміну від представника особа, яка надає правову допомогу, не бере участі у справі і не здійснює представництва, вона не наділяється  обсягом прав та обов’язків, які  покладаються на процесуального представника. Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЦПК такий  учасник цивільного процесу має  тільки такі права: знайомитися з  матеріалами справи; робити з них  витяги; знімати копії долучених  до справи документів; бути присутнім  у судовому засіданні.

Тема 4. Сторони  в цивільному процесі.

1. Сторони в  цивільному процесі. поняття,  види, характерні ознаки.

Сторонами у цивільному процесі  називаються особи, від імені  яких ведеться процес та матеріально-правовий спір, який має вирішити суд. Сторонами  в цивільному процесі - позивачем  та відповідачем можуть бути громадяни, громадяни - підприємці, державні підприємства та установи, суспільні організації  та інші суб'єкти, що мають права  юридичних осіб. Сторонами можуть виступати іноземні громадяни та фірми, особи без громадянства.

Сторонами (partes) у цивільному процесі будуть особи (громадяни  і організації), матеріально-правовий спір між якими є предметом  розгляду і вирішення в цивільному судочинстві. Вони є головними особами, які беруть участь у цивільній  справі позовного провадження, без  яких неможливий сам процес. Поняття  сторони в цивільному процес має  безпосередній зв'язок з матеріальними  правовідносинами. Ними виступають його суб'єкти: покупець і продавець, кредитор і боржник, подружжя (розірвання шлюбу, поділ спільно нажитого майна, визначення місця проживання дітей та ін.) - внаслідок  порушення чи оспорювання їх суб'ктивного права чи охоронюваного законом  інтересу.

Становище сторін у процесі  тісно пов'язане з правопорушенням. Але може бути і без нього, внаслідок  помилки про наявність між  ними спірних правовідносин. Крім того, особа може вимагати від суду усунення умов, які створюють реальну загрозу  порушення. Отже, сторони мають у  переданій на розгляд судові справи юридичний інтерес, який буде протилежним  за матеріальним та процесуальним характером.

У кожній справі позовного  провадження дві сторони. Позивач - особа, на захист прав та інтересів  якої порушується цивільна справа. Порушити цивільну справу може сама зацікавлена  особо, це може зробити прокурор, а  у випадках, передбачених законом, справу може бути порушено за ініціативою  органів державного управління, профспілок, підприємств, колгоспів та інших  суспільних організацій, а також  окремих громадян (ст.102 ЦПК). Вказані  особи можуть бути ініціаторами процесу  тільки тоді, коли закон, положення, устав  і т.д. про ці організації передбачає це. Стосовно громадян законодавство  також має передбачати їх право  порушувати справу в інтересах третіх осіб (наприклад заява про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним, ст.256 ЦПК). Позовну сторону  прийнято називати активною, оскільки дії на захист її прав та інтересів  тягнуть за собою виникнення процесу. Однак не завжди суб'єктивна активність тільки позивача. Якщо справу порушено прокурором чи організаціями чи громадянами, що мають на це право відповідно до ст.4 ЦПК, зацікавлена особа має  бути сповіщена про це та брати  участь у справі як позивач (ст.104 ЦПК).

Відповідач - особа, що залучається  до відповіді за позовом, оскільки на нього вказано у позові як на порушника  права. В багатьох випадках причиною пред'явлення позову є дії чи бездіяльність  самого відповідача (несплата боргу  у встановлений строк, оспорювання  права авторства, нанесення шкоди  і т.д.). однак у окремих випадках відповідач може сам ніяких дії, що наносять шкоду інтересам позивача не здійсняти (власник джерела побільшеної  небезпеки, малолітній наслідувач, до якого пред'явлено позов про визнання заповіту недійсним і т.д.), але  об'єктивно стати суб'єктом спірного матеріального правовідношення  на так званому пасивному боці.

2. Цивільна процесуальна  правоздатність. Цивільна процесуальна  дієздатність.

Поняття суб'єкта цивільного процесуального відношення нерозривно пов'язано з такою його юридичною  властивістю як процесуальна правоздатність. Цивільна процесуальна правоздатність виступає як передумова виникнення цивільного процесуального відношення в тому розумінні, що якщо той або інший індивід  не здатний мати права та обов'язки, що пов'язують їх між собою, то не можуть виникнути і цивільні процесуальні відносини.

Цивільна процесуальна правоздатність — це встановлена законом здатність  мати цивільні процесуальні права та обов'язки сторони, третьої особи, заявника, зацікавленої особи (ст. 28 ЦПК). Цивільну процесуальну правоздатність мають  усі фізичниі і юридичні особи.

Цивільна процесуальна правоздатність пов'язана із правоздатністю в матеріальному  праві (цивільному, трудовому, сімейному), коли визначається можливість бути стороною або третьою особою. Судовий захист припускає, що особа, яка звертається  за ним, здатна мати оспорюване право. Тому цивільна процесуальна правоздатність виникає одночасно із правоздатністю в матеріальному праві. Процесуальна правоздатність фізичних осіб виникає  з моменту народження й припиняється зі смертю. Але якщо правоздатність у матеріальному праві виникає  з певного віку (наприклад, трудова, шлюбна), то відповідно і процесуальна правоздатність наступає із цього моменту.

Юридичні особи мають  процесуальну правоздатність із моменту  виникнення. Припинення юридичної особи  веде до припинення її процесуальної  правоздатності.

Всі фізичні і юридичні особи наділяються законом однаковою  процесуальною правоздатністю на відміну  від цивільного права, що встановлює, як правило, спеціальну правоздатність юридичних осіб

Цивільна  процесуальна дієздатність — здатність  особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК).

На наш погляд, дане поняття  складається із двох самостійних  елементів: зі здатності своїми діями  здійснювати процесуальні права  та виконувати процесуальні обов'язки і здатності доручати ведення  справи представникові (особисто укладати договір доручення, видавати доручення). Оскільки цивільну процесуальна дієздатність являє собою здатність громадянина  — суб'єкта судового процесу —  самостійно вчиняти юридично значущі  дії, то основним питанням при аналізі  даної категорії є питання  про момент виникнення цивільної  процесуальної дієздатності і правових наслідків її відсутності в суб'єкта цивільного процесуального відношення.

Залежно від віку і стану  здоров'я ст. 29 ЦПК виділяє наступні види цивільної процесуальної дієздатності:

повна цивільна процесуальна дієздатність, що належить фізичним особам, які досягли повноліття (ч.І ст.29 ЦПК);

неповнолітні особи віком  від чотирнадцяти до вісімнадцяти років  можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають  з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено  законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного  представника неповнолітньої особи (ч.2 ст.29 ЦПК);

особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати  цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді у справах, що виникають з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах  законного представника особи, цивільна дієздатність якої обмежена (ч.2 ст.29 ЦПК);

у разі реєстрації шлюбу  фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільну процесуальну дієздатність з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної  дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому  ЦПК, надано повну цивільну дієздатність (ч.З ст.29 ЦПК);

неповнолітні віком до 14 років, а також повнолітні громадяни, визнані у встановленому законом  порядку недієздатними. Дана група  суб'єктів цивільного процесуального відношення не має цивільної процесуальної  дієздатності, тобто вони не здатні особисто вести свої справи у суді, а також доручати ведення справи представникові. Згідно з ч.І ст.39 ЦПК права, свободи та інтереси малолітніх осіб віком до 14 років, а також  недієздатних фізичних осіб захищають  у суді відповідно їхні батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені  законом.

Цивільна процесуальна дієздатність юридичних осіб виникає і припиняється в повному обсязі одночасно з  їхньою правоздатністю.

3. Процесуальні  права і обов’язки сторін.

Сторони мають рівні процесуальні права і обов'язки. Вони мають  право знайомитися з матеріалами  справи, робити з них витяги, знімати  копії з документів, долучених  до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових  засіданнях, подавати докази, брати  участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення  судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під  час судового розгляду, і заперечення  проти клопотань, доводів і міркувань  інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього  копії та подавати письмові зауваження з при­воду його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення  і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими  законом (ч.1ст.27ЦПК).

4. Процесуальна  співучасть, її підстави та види. Процесуальні права та обов’язки  співучасників.

Позов може бути пред'явлений  спільно декількома позивачами або  до декількох відповідачів. Кожний із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (ч.1 ст.32ЦПК).

Процесуальна співучасть — участь в одній справі декількох  позивачів або декількох відповідачів, інтереси і вимоги яких не виключають один одного.

Співучасть як самостійний  процесуальний інститут характеризується наступними ознаками:

1) співучасники є передбаченими  суб'єктами тих спірних матеріальних  правовідносин, які входять у  предмет судового розгляду;

2) співучасники — особи,  які беруть участь в одному  і тому ж судочинстві;

3) право вимоги або  обов'язок одного з учасників  не виключає права вимоги або  обов'язку інших співучасників.

Мета процесуальної співучасті — найзручніше з погляду економії часу і зусиль суду, а також всіх осіб, які беруть участь у справі, здійснення в цивільному судочинстві  задачі по захисту прав і законних інтересів громадян і різного  роду органів, об'єднань і організацій.

При співучасті декілька процесів зливаються в один, внаслідок чого, по-перше, скорочуються (мінімізуються) судові витрати; по-друге, скорочується число судових засідань і, отже, явок учасників процесу до суду; по-третє, економиться час суду на перевірку  і оцінку доказового матеріалу, які  проводяться тільки один раз; по-четверте, виключається прийняття суперечливих рішень з одних і тих же питань.