Предмет і система науки цивільно-процесуального права

Змагальна форма процесу  забезпечується активним процесуальним  становищем суду, якому належить завершальне  визначення предмета доказування, сприяння в збиранні при необхідності належних доказів (ст. 13 ЦПК). Отже, принцип змагальності виступає процесуальною гарантією  всебічного, повного і об'єктивного  встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін.

Даний принцип невід’ємний  від процесуальної рівності сторін, який є його основою, поскільки саме наділення рівними правами і  обов’язками дається сторонам можливість змагатись перед судом.

6. Принцип рівноправності  сторін.

Відтворений в ЦПК, цей  принцип встановлює для сторін рівні  можливості для здійснення ними своїх  процесуальних прав і виконання  обов'язків (ст. 103 ЦПК), а не в тотожності прав позивача і відповідача. Зміст  цього принципу обумовлюється характером матеріальних правовідносин, підвідомчих  судові, і є відображенням загальноправового, закріпле¬ного Конституцією, принципу рівності усіх громадян перед зако¬ном і судом (ст. 154). Визначивши процесуальну рівноправність сторін, цивільне процесуальне законодавство надає їм однакові процесуальні засоби для захисту  і рівну можливість для їх застосу¬вання (ст. 99 ЦПК) та сприяння судові. Суд однаково повинен допомогти сторонам у  збиранні і залученні до справи доказів (п. 7 ст. 143, ст. 30 ЦПК). Він зобов'язаний роз'яснити їх права і обов'язки, попередити про наслідки здійснення або невчинення процесуальних дій  і подавати інше сприяння, яке забезпечувало  б реалізацію даного принципу (статті 15, 170 ЦПК). Їм надсилаються повістки і  повідомлення про час і місце  судового засідання та проведення окремих  процесуальних дій (статті 55? 90, 93 ЦПК). При розгляді клопотань осіб, які  беруть участь у справі, суд заслу¬ховує  думку сторін.

Суд не може постановити  рішення, не вислухавши пояснення відповідача (audiatur et altera pars). Позивачеві не може бути дозво¬лено те, що не дозволяється відповідачу  і навпаки (non debet actori licere, guod reo non parmittitur). Таким чином, відповідно до цього  принципу для сторін встановлена  в ЦПК рівність у використанні ними процесуальних засобів у  процесуальній діяльності в цивільно¬му  судочинстві.

7. Принцип усності  та безпосередності судового  розгляду.

В цивільному судовому провадженні  викладення процесуального матеріалу  здійснюється в двох формах - усній  і письмовій. Усна форма необхідна  там, де процес здійснюється гласно і  переслідує мету виховання.

Згідно ч. ст.160 ЦПК України  розгляд справи проходить усно. Це означає, що весь процесуальний матеріал (факти і докази), які використовуються судом при розгляді справи, повинні  бути викладені в судовому засіданні  в усній формі. Усно повинно бути викладені роз’яснення сторін і  покази інших учасників процесу; всі письмові матеріали (письмові заяви  сторін, позовні заяви, письмові докази, письмові заключення експерта і т.д.) обов’язково повинні зачитуватись в судовому засіданні. Усно задаються  питання членами суда і особами  які беруть участь у справі, постанови  суду обов’язково зачитуються. Найбільш повно принцип усності виражений  в нормах, які регулюють судовий  розгляд: відкриття судового засідання  і оголошення про те, яка справа розглядається; роз’яснення обов’язків перекладачу, прав і обов’язків осіб, які беруть участь у справі та інш.

Безпосередність у дослідженні  доказів. Контакти суду з учасниками процеса передбачає як усну форму  повідомленого процесуального матеріалу, так і безпосередність його сприйняття судом. У відповідності з ч.1 ст.160 ЦПК суд першої інстанції при  розгляді справи зобов’язаний безпосередньо  досліджувати докази по справі: заслухати  роз’яснення сторін, які беруть участь по справі, покази свідків, заключення експерта, ознайомитись з письмовими доказами.

Принцип безпосередності  по своєму характеру має дві сторони: суб’єктвну та об’єктивну. З суб’ктивної  сторони безпосередність заключається в тому, що суд першої інстанції  при розгляді справи обов’язково  особисто (тобто безпосередньо) досліджуватиме докази по справі: заслуховування роз’яснення  сторін, які беруть участь у справі, показів свідків, висновків експертів, ознайомиться з письмовими доказами, огляду речових доказів. З об’єктивної  сторони докази повинні бути, як правило, взяті із першоджерела, безпосередньо  відображаючи достовірними цими факти.

Зміст принципу складається  із наступних положеь: • суд зобов’язаний вирішити справу лише на тих доказах, які були досліджені їм публічно в  судовому засіданні, так як тільки в  цьому випадку рішення може буди обгрунтованим; • при дослідженні  обставин справи суд повинен отримати інформацію із безпосереднього джерела. Саме при умові безпосереднього  особистого сприйманняя необхідних суду відомостей може бути забезпечена  об’єктивність рішення; • суд  повинен прагнути до використання так  званих первісних доказів які  утворились під впливом безпосередніх  впливів певних фактів.

Однією з умов, що забезпечує дію принципу безпосередності, є  правило про незмінність складу суду. У відповідності з яким кожна  справа від початку і до кінця  повинна бути розглядатись одним  і тим же складом суду. Якщо будь-хто  із суддів буде позбавлений можливості продовжувати участі в судовому розгляді, він замінюються іншим суддею і розгляд справи починається  з початку.(ст. 22 ЦПК ). В протилежному випадку виявилось би, що новий  суддя не ознайомлений з обставинами  справи безпосередньо.

Тема 3. Цивільні процесуальні правовідносини і їх суб’єкти.

1. Поняття та  елементи цивільних процесуальних  правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини являють собою один з найважливіших  інститутів цивільного процесу, оскільки вони охоплюють весь процес розгляду цивільних справ від моменту  їхнього порушення і до виконання  судових рішень. Цивільні процесуальні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного процесуального права відносини, що виникають між  судами як між собою, так і з  учасниками процесу — громадянами  і організаціями в цивільному судочинстві. Цивільні процесуальні правовідносини виникають і розвиваються на диспозитивній  основі внаслідок вольових дій осіб, які звертаються до суду із заявою за захистом свого права чи охоронюваного  законом інтересу. Або виникають  на публічній основі, коли на захист прав та інтересів таких осіб порушена цивільна справа в суді за заявою прокурора, органів державної влади, профспілок та ін.

Цивільні процесуальні правовідносини мають такі ознаки :

1. вони врегульовані нормами  ЦПП; 2. завжди виникають між судом  як органом державної влади  та інших учасниками процесу; 3. оформляють поведінку учасників  процесу яка складається з  приводу відправлення правосуддя  у цивільних справах; 4. мають відносний  характер тобто такими правовідносинам  притаманний конкретний суб’єктний  склад учасників правовідносин  з іншим визначенням правового  статусу кожного з них 

Цивільно – процесуальне законодавство чітко визначає правовий статус суду, судді, сторін, позивача, відповідача, заінтересованих осіб, свідка, третіх осіб, прокурора та інших учасників  цивільного процесу. 5. Цивільно – процесуальні правовідносини виражаються у спеціальній  встановлені законом цивільній  процесуальній формі і постійно перебувають у русі що складає  їх систему. При зверненні до суду, суд відкриває провадження по справі: здійснює провадження у справі досудового розгляду, проводить судовий  розгляд справи.

Цивільні правовідносини мають свою структуру і складаються  з 3 елементів: 1.) суб’єкт, 2.) об’єкт, 3.) зміст цивільних процесуальних  правовідносин.

Суб’єкт – це носій цивільних  процесуальних прав і обов’язків. Цивільно – процесуальне право поділяє  суб’єктів на такі групи: 1.) суд, 2.) учасники цивільного процесу які в свою чергу поділяються на осіб які  беруть участь у справі і на інших  учасників. Суд – це обов’язковий суб’єкт цивільних процесуальних  правовідносин. Він повинен бути безкорисним об’єктивним у вирішенні  справи та винесені рішень. Для цього  існує інститут відводу судді. Об’єкт – це те з приводу чого виникають  цивільні, процесуальні правовідносини і на що спрямовані процесуальні права  і обов’язки. До об’єктів відносяться  матеріальні і нематеріальні  блага які задовольняють потреби  суспільства.

Зміст – це цивільні процесуальні права та обов’язків учасників правовідносин  які регулюються у формі процесуальних  дій. Зміст має юридичний та матеріальний характер. Юридичний зміст – це суб’єктивні права і обов’язки  суду та органів процесу. Матеріальний зміст – це реальна поведінка  учасників судового розгляду, яку  який управомочний може або правозобов’язаний  повинен здійснити.

2. Передумови виникнення  цивільних процесуальних правовідносин.

Цивільно – процесуальні правовідносини виникають і розвиваються за певних передумов.

Передумовами виникнення цивільно – процесуальних правовідносин  є:

1) наявність конкретної  норми цивільного процесуального  права; 

2) цивільна процесуальна  правосуб’єктивність 

Підставою виникнення цивільних  процесуальних правовідносин є  певний юридичний факт, тобто поширена дія або подія, з якою цивільний  процесуальний закон пов’язує виникнення, зміну чи припинення цивільних процесуальних  правовідносин.

Норми цивільних процесуальних  правовідносин – це загальні правила  поведінки встановленні для регулювання  правовідносин які виникають  з приводу здійснення правосуддя в цивільних справах. Цивільне процесуальне законодавство чітко встановлює наказне провадження не проводиться  у справах у яких між сторонами  виникає спір із тих підстав які  не передбачені відповідною нормою Цивільного Процесуального кодексі.

Цивільна процесуальна суб’єктивність – це встановлена законом здатність  особи виступати суб’єктом цивільних  процесуальних правовідносин. Кожен  суб’єкт цивільних правовідносин  має своє коло прав і обов’язків. Зміст цивільної процесуальної  правосуб’єктності складаються  з 2 елементів:

1) цивільна процесуальна  правоздатність;

2) цивільна процесуальна  дієздатність 

Цивільна процесуальна правоздатність – це здатність особисто здійснювати  цивільно процесуальні права та виконувати свої обов’язки в суді.

Для виникнення цивільних  процесуальних правовідносин потрібно наявність підстави якої є юридичний  факт – це здатність особисто здійснювати  цивільні процесуальні права та виконувати обов’язки, це ті обставини на підставі яких виникають, змінюються чи припиняються цивільні процесуальні правовідносини.

- Першим юридичним фактом  є дії суду та їх учасників  і такі дії є різними для  кожного із суб’єктів. 

- Бездіяльність учасників  цивільного процесу – невиконання  ними процесуальних обов’язків  невиконання яких як правило  є застосування заходів процесуального  примусу. 

- Події – поняття подій  не викликає процесуальних наслідків  але є підставою для вчинення  процесуальних дій учасниками  цивільного процесу. Так у разі  смерті особи яка була стороною  у справі коли спір не допускає  правонаступництва, ця подія або  факт на право судді постановити  ухвалу про відмову у відкритті  провадження у справі. Залежно  від юридичних наслідків цивільні  процесуальні факти бувають прості  – коли процесуальним фактом  є одна умова, виклик свідка  до суду, і складні – які  часто зустрічаються у цивільному  процесі і вчиняються декілька  дій. Якщо одна сторона використовує  свої права то друга сторона  зобов’язана задовольнити таке  право.

3. Суб’єкти цивільних  процесуальних правовідносин.

Цивільні процесуальні правовідносини можуть виникнути тільки між носіями  цивільних процесуальних прав і  обов’язків у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без  суду, наділеного такими функціями, неможливі  самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов’язковим суб’єктом  усіх цивільних процесуальних правовідносин. Другим суб’єктом цивільних процесуальних  правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі є норма права  і котра в одній із стадій цивільного процесу може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державної  влади, органи місцевого самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації  і окремі громадяни, які захищають  права інших осіб; заявники й заінтересовані особи у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі  та інші особи, які сприяють розглядові справи.

З врахуванням існуючих систем класифікації суб’єктів цивільних  процесуальних правовідносин, виконуваних  ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи: 1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах і діяльність яких пов'язана з ним: а) суди, котрі  розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, які перевіряють  законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному  порядках та у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами; 2) особи, які беруть участь у справі: а) з  метою захисту своїх прав і  охоронюваних законом інтересів  сторонами, третіми особами у  справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами  у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших  осіб, державних і громадських  інтересів: органи прокуратури процесуальні представники, органи державного управління, підприємства, установи, організації  і окремі громадяни, а також громадськість.3) Особи, які залучаються до участі у справі для сприяння у здійсненні правосуддя:- особи, які сприяють судові у розгляді справи - свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази;- особи, які сприяють судовому виконанню - громадяни, організації, у яких є майно і грошові  кошти боржника;- фінансові і житлово-комунальні органи, органи нотаріату, які виконують  допоміжні дії по забезпеченню виконання;- організації, які виконують періодичні стягнення із заробітної плати боржника. Суд як обов’язків суб’єкт ЦПП. Правове положення суду. Роль суду в цивільному процесі. Склад суду. Правові і моральні підстави діяльності суду.