Державне регулювання зайнятості та відтворення робочої сили

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

 

 

Вступ                                                                                                      3

1. Соціально-економічна суть зайнятості населення.                        5
2. Види зайнятості населення.                                                              8                                                      
3. Нормативно-правове регулювання зайнятості населення.          11
4. Механізм державного регулювання зайнятості населення.        15
5. Аналіз зайнятості населення в Україні та її вплив на відтворення робочої сили.                                                                                    21                                     
6. Шляхи покращення державного регулювання зайнятості та впливу на відтворення робочої сили.                                            27

Висновок.                                                                                                  39

Список використаних джерел.                                                                42

 

Вступ

  Поняття зайнятості  розкриває один з найбільш  важливих аспектів соціального  життя людини, пов'язаний із задоволенням  її потреб в сфері праці.  З іншого боку, трудова зайнятість  населення країни забезпечує  виробництво валового внутрішнього продукту, а отже – економічну основу життя суспільства. Разом з тим зайнятість має і соціальний характер : вона відображає потреби людей не лише в заробітках , але і у самореалізації через суспільно корисну діяльність.

Таким чином , зайнятість – це надзвичайно важливе явище соціально-економічного життя суспільства , яке далеко не вичерпується проблемами безробіття , а включає також аспекти раціонального використання праці ; забезпечення гідного рівня життя працюючого населення ; задоволення потреб економіки у робочій силі із врахуванням її кількості та якості ; задоволення професійних потреб працівників , включаючи потреби у підвищенні кваліфікації ; соціальної підтримки у разі втрати роботи тощо .

 Зайнятість – це  механізм функціонування праці  як головного чинника виробництва економічних благ. В сучасних умовах на рівень, якість, структуру зайнятості найбільш суттєво впливають такі фактори як ринкова трансформація, мобілізація і регіоналізація світової економіки , прогрес нових і новітніх технологій, методів управління, стратегій бізнесу та ін. Вони в значній мірі  визначають структурні зрушення зайнятості. 

Економічний розвиток України  вимагає нових підходів до вирішення  проблеми зайнятості. Сутність цієї проблеми полягає у необхідності розробки механізму формування раціональних параметрів ринку праці, що здійснюється на основі системного підходу до створення цілісної, відкритої, організаційної, адаптованої технологічної системи, яка включає комплекс соціально-політичних ,економічних , демографічних і технічних складових, які охоплюють всі стадії створення оптимізації рівня зайнятості, моделювання нормативних потреб у робочій силі , розподіл незайнятого населення і можливості роботодавців, закономірності й методи формування моделі керування зайнятістю населення України.

Практичне розв’язання  проблеми ринку праці показує , що це економічне явище має багатогранний  характер. Сьогодні в загальному плані  його можна виділити як систему взаємовідносин між роботодавцями і робітниками  з питань купівлі – продажу  робочої сили , що має бути покладено в основу створення системи управління зайнятістю населення.

Найскладнішим завданням  нашого часу залишається розробка стратегії  управління зайнятістю , яка б гарантувала  професійну підтримку безробітних .

Недостатність теоретичних розробок , методичних науково – практичних рекомендацій у стратегії регулювання зайнятості населення України негативно впливає на соціально-економічну політику, призводить до нестабільної політичної ситуації в державі , ускладнює шлях України до європейських структур .

Щоб розробити найбільш ефективну для України модель ринку праці, необхідно створити якісний склад трудових ресурсів України . Аналіз світового і вітчизняного досвіду показав , що сучасний стан технологій формування зайнятості в  Україні не відповідає світовому рівню за основними соціальними, економічними і організаційними параметрами , а також за передовими технологіями скорочення безробіття в  загальній системі зайнятості. Недостатніми є : кількість наукових розробок , адекватність моделей , їхня невідповідність економічній системі , здатність теоретично забезпечити перехід до світових показників якості системи формування зайнятості , оцінити соціальні та економічні наслідки інновації у сфері зайнятості .   

Для осмислення системи  зайнятості, що склалася в Україні, її концептуальних засад потрібна ретроспектива в недалеке минуле, коли панівними були погляди, згідно з якими найвищим здобутком вважалося досягнення повної зайнятості працездатного населення. Треба сказати, що повна зайнятість працездатного населення хіба що декларувалася, бо її ніколи не було насправді.

 

 1.Соціально-економічна суть зайнятості населення.

 

Враховуючи весь спектр аспектів, які виявляються і переплітаються у змісті поняття зайнятість, його можна визначити як сукупність економічних, правових, соціальних та інших відносин, пов’язаних із забезпеченням працездатних індивідів робочими місцями та їх діяльністю з метою одержання доходу.

Економічна сутність зайнятості суперечливо  поєднує повноту й ефективність використання наявних ресурсів праці(рис.1.).

 

 

Оскільки робоча сила є об’єднанням і частково рідкісним  ресурсом, суспільний інтерес полягає  в максимально повному продуктивному  її використанні.  Водночас обмеженість  ресурсів праці зобов’язує суспільство до раціонального й інтенсивного їх використання, економії і навіть деякого резервування. Отже, обмеженість ресурсів праці, з одного боку, передбачає максимально повне та ефективне використання їх, з іншого, розмежовує і протиставляє повну й ефективну зайнятість.

Протиріччя економічної  сутності зайнятості завжди проявляється у вигляді постійної теоретичної  і політичної проблеми: якою є існуюча зайнятість за повнотою участі працездатного населення в суспільному виробництві і як позначається фактичний стан зайнятості на стані економіки?

Вирішення цієї проблеми виходить з  можливостей реального існування  двох типів зайнятості: фактичної й ефективної .

 

 

 

Ефективний тип зайнятості є  лише певним моментом, умовою динамічного процесу економічного розвитку. Недосконалість конкуренції на ринках праці та капіталів істотно обмежує не лише можливості забезпечення, а й підтримання ефективної зайнятості. Суперечлива природа зайнятості зумовлює необхідність уточнення змісту самого поняття суб’єкта зайнятості. У сучасному трактуванні “суб’єкт зайнятості” уособлюється

     економічно  активною частиною населення(рис.3.).

 

 

 

 

 

 

 

 

Рівень економічної  активності відбиває частку економічно активного населення в загальній його кількості:

                       Р_е.а.= (Н_е.а. /Н)*100%

де  Р_е.а - рівень економічної активності , Н_е.а- чисельність економічно активного населення, Н- чисельність населення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види зайнятості населення.

 

Зайнятість економічно активного населення в сучасній розвинутій економіці має різноманітні форми свого виявлення (рис.4.).

 

Основною формою є стандартна повна зайнятість, які притаманні такі риси :

• робота лише в одного підприємця;
• робота у виробничому приміщені роботодавця ;
• стандартне навантаження протягом дня, тижня, року.    

Відсутність будь-якої з  рис стандартної зайнятості зумовлює не типовість форми зайнятості .

Часткова зайнятість – це регулярна зайнятість за наймом при значно скороченій тривалості роботи на конкретному об’єкті [2, 406]. Розмір скорочення стандартної тривалості робочого часу кожна країна, враховуючи національні особливості, встановлює сама, або не встановлює його взагалі (до таких належить Україна).

Головним критерієм тимчасової зайнятості є наявність терміну закінчення трудового договору. В останні роки спостерігається значне поширення тимчасової зайнятості, зумовленість її кон’юнктурними обставинами поступово нівелюється, вона перетворюється на ординарну форму працевлаштування, а в ряді випадків виступає альтернативою безробіттю.

Особливою формою зайнятості є само зайнятість. Згідно з класифікацією МОП , до самостійно зайнятих відносяться :

• підприємці ;
• трудящі, що працюють не за наймом ;
• члени виробничих кооперативів ;
• неоплачувані працівники сімейних підприємців.

Оскільки само зайнятість має переваги з точки зору високого потенціалу поглинання робочої сили при низьких потребах у капіталі, то її частка вища в тих видах  діяльності, де потреби в капіталі невеликі, а бар’єри на шляху  до ринку відносно низькі.

Характерні тенденції  розвитку зайнятості в сучасній ринковій економії :

• секторальні переміщення робочої сили : різке зменшення чисельності й питомої ваги зайнятих у сільському господарстві та відповідне зростання їх у сфері послуг[2, 407] ;
• зміни в основних сегментах її кваліфікаційної структури : зменшення зайнятих малокваліфікованою працею та абсолютне і відносне збільшення кваліфікованих працівників з гарантованою зайнятістю і високою заробітною платою ;
• гендерні в структурі форм зайнятості : на фоні зростання загального рівня економічної активності відбувається зниження цього показника для чоловіків та його зростання для жінок ;
• зміни у структурі форм зайнятості : зростання різноманітності нетипових форм зайнятості та їхньої питомої ваги , поступове витіснення стандартної зайнятості.

В умовах переходу до ринкової економіки тенденції зайнятості поступово набувають безпосередньої і визначальної залежності від ринкових процесів, інтенсивності формування ринкової системи.

Проблеми зайнятості населення на сучасному етапі ринкових перетворень набувають першорядного значення. Макроекономічна ситуація в країні негативно вплинула на стан ринку праці, активізувала вивільнення робочої сили, збільшила її плинність. Зростання напруження у сфері зайнятості має тенденцію до подальшого зростання, спонукає до необхідності здійснення конкретних заходів щодо працевлаштування незайнятого населення. 

3. Нормативно-правове  регулювання зайнятості населення.

 

 Під ефективністю правового регулювання прийнято розуміти співвідношення реальних результатів правового регулювання з його метою . Метою правового регулювання зайнятості населення є створення ефективного подолання безробіття, створення нових робочих місць , допомоги безробітним у працевлаштуванні . При цьому слід пам’ятати  , що ефективність правового регулювання зайнятості населення забезпечується ефективністю як норми права і процесуального механізму , так і ефективністю самої діяльності по застосуванню і по реалізації закону

 _{Правове  регулювання зайнятості населення - це здійснюваний державою за допомогою всіх юридичних засобів владний вплив на суспільні відносини в сфері зайнятості населення з метою їх  упорядкування , закріплення , охорони та розвитку .[14, 50] У процесі такого впливу безпосередньо реалізуються усі спеціально-соціальні функції права. До таких функцій зокрема  належать :}

1. _{закріплююча або встановлююча ( регулювання суспільних відносин які виникли ще до прийняття відповідного закону чи іншого нормативного акту);}
2. _{стимулююча (сприяння розвитку таких відносин );}
3. _{обмежувальна (встановлення певних рамок поведінки ).}