Місце і роль власності в економічній системі

Інформації притаманні специфічні риси як товару, що поступово перетворюється на головний виробничий ресурс постіндустріального  суспільства. З одного боку, як носій  вартості інформація є об'єктом купівлі-продажу  і в цьому відношенні мало чим  відрізняється від звичайного товару-послуги, що є об'єктом приватної власності. У країнах, які стають на шлях розвитку в напрямі пост-індустріального  суспільства, посилюється конкурентна  боротьба за володіння інформацією. Більше того, відбувається процес її монополізації, перетворення на безпосередній об'єкт  приватної власності, інституцію економічної  влади. Відповідно формується новий  соціальний прошарок людей - власників  інформації. Для захисту ітелектуально-інформативної власності приймаються відповідні законодавчі акти та встановлюються спеціальні правові норми.

З іншого боку, інформація стимулює і зворотний процес - не зміцнення, а, навпаки, знецінення відносин приватної  власності. Це пов'язано зі специфікою споживчого використання інформації як товару. На відміну від звичайного товару інформація у процесі виробничого  споживання не зникає. При продажу  не вона відчужується від свого власника. Останній позбавляється лише повної монополії на її використання. Він  може продати її вдруге. Те саме може зробити і покупець.

Американський учений О. Тоффлер  зазначає, що для індустріального  суспільства головним натурально-речовим  елементом у структурі власності  була власність на землю, споруди, заводи, машини, засоби промислового виробництва, а в умовах переходу до інформаційного суспільства основою власності в США стає неречова субстанція. Це принципово нова форма власності. Проте для виробничої реалізації інформативної власності потрібні також матеріальні засоби виробництва.

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують  усю структуру суспільно-економічних  відносин. На новому витку суспільного  прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини  мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам. З цього виходить теорія граничної  корисності, на якій грунтується неокласична  школа економічної теорії.

Один з її засновників  відомий австрійський економіст  Карл Менгер зазначав, що власність  як економічна категорія є не довільним  винаходом, а єдино можливим знаряддям  вирішення тих проблем, що нав'язані  нам природою, тобто невідповідністю  між потребами та доступною кількістю  благ. Це дає змогу зробити висновок, що за умов, коли буде досягнута рівновага  між потребами й кількістю  благ, які є в розпорядженні  людського суспільства, власність  на них взагалі втратить своє економічне значення.

Однак сьогодні для країн  з перехідною економікою нагальним  є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної  системи на шляху до соціально-орієнтованого  ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної  власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення - це загальноекономічний  процес.

Зауважимо, що не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії  держави на власність, формування конкурентного  ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними.

Приватизація є радикальною  складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні  державної форми власності на різновиди приватної.

Зазначені процеси відбуваються суперечливо, з соціальними загостреннями, потребують значних матеріальних, фінансових, організаційних, інтелектуальних зусиль тощо. Однак це необхідні заходи, рішучість і послідовність в  проведенні яких, зрештою, призведуть до трансформації перехідної економіки  в змішану економіку стабільного  соціальне орієнтованого суспільства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки до розділу 3

 

Права власності – це сукупність узаконених державних прав та норм економічних взаємовідносин фізичних і юридичних осіб, які  складаються між ними з приводу  привласності і використання обєктів  власності.

Найбільш повно представив «пучок» прав власності англійський  юрист А.Оноре. він виділив у  сукупності відносин власності 12 елементів, а саме:

• Право володіння
• Право використання (застосування корисних властивостей благ для себе)
• Право управління
• Право на доход
• Право на капітальну цінність речей
• Право на безпеку
• Право на заповіт і успадкування
• Право на безперечне володіння благом
• Заборона шкідливого використання
• Відповідальність у вигляді стягнення
• Залишковий характер (обовязковість повернення переданих кому-небудь правочинів після закінчення строку)
• Право на процедури й інститути, що забезпечують відновлення порушених правочинів власності.

Зміст права власності  складається із правомочностей володіння, користування і розпорядження річчю  власника.

Право володіння – це право фактичного, фізичного та господарського впливу на річ. В юридичній літературі розрізняють володіння законне та незаконне, яке в свою чергу поділяється на добросовісне та недобросовісне.

Право користування – можливість власника або інших осіб вилучати з речі її корисні властивості, привласнення плодів і доходів, що приносяться  річчю для задоволення своїх  потреб.

Право розпорядження –  це можливість власника визначати юридичну і фактичну долю майна.

Субєктами права власності  є: Український народ, фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, АРК, територіальні громади, іноземні держави, інші субєкти публічного права.

Основними рисами структури  власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є, по-перше, домінуючі  позиції корпоративної форми  власності; по-друге, все ширше залучення  до акціонування працівників підприємств; по-третє, розвиток індивідуально-трудової форми власності; по-четверте, зміни  у державній формі власності.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Комбінації перелічених  прав з урахуванням того, що ними володіють різні фізичні та юридичні особи, можуть бути різноманітними. Саме це є основою різноманітності  видів приватної форми власності.

Основними функціями відносин власності є визначення цільової спрямованості виробництва; характеру  розподілу, обміну і споживання його результатів і доходів; формування суспільної форми праці; реалізації і узгодження системи економічних  інтересів різних господарських  суб'єктів; визначення всього суспільного  устрою виробництва, соціальної ієрархії, становища людини в суспільстві, системи її соціальних і моральних  цінностей.

Іншими словами, власність —  це ті відносини, з яких виростає вся  економічна, соціальна і політична  структура суспільства. Саме це і  визначає власність як соціально-економічну основу функціонування господарської  системи.

Зміни у формах та сутності власності багато в чому модифікують  усю структуру суспільно-економічних  відносин. На новому витку суспільного  прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини  мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам.

Однак сьогодні для країн  з перехідною економікою нагальним  є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основи реформування адміністративно-командної  системи на шляху до соціальне  орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації  монопольно-державної власності. Світовий досвід показує, що роздержавлення —  це загальноекономічний процес.

 

 

 

 

Список використаної літератури

 

1. Конституція України. (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, №30, с.141).
2. Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, №34, с.160).
3. Закон України «Про приватизацію державного майна». (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №24, с.348).
4. Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №24, с.350).
5. Закон України «Про приватизаційні папери». (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, №24, с.352).
6. Алексеев С.С. Собственность – право – социализм: Полемич. заметки. – М.: Юрид. лит., 1989.
7. Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія: Підручник для вузів: У 2 ч. – Ч.1. – Загальна економічна теорія. – К.: Ніка-центр, Ельга, 2000.
8. Ведяпин В.І. Загальна економічна теорія. – М., 1995.
9. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – М. – Л.: Изд-во АН СССР, 1948.
10. Горожанкина М.Е., Крыхтин Е.И. Экономические теории и школы. События. Имена. Идеи. – Донецк: ДонГУЭТ, 2001.
11. Экономическая теория: Учебник для вузов / Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича – СПб.: Изд. СПбГУЭФ, Изд. «Питер Паблишинг», 1997.
12. Экономическая теория: Учебник для вузов / Ред. Н.В.Сумцова, Л.Г.Орлова. – М.:ЮНИТИ, 2000.
13. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В.Д.Базилевича. – 6-те вид., перероб. і доп. – К.: Знання-Прес, 2007. – 719 с. /

http:// rutracker.org/forum/viewtopic.php?t=2378367

14. Історія економічних вчень: підручник / Лісовицький В.М. Історія економічних вчень: 3-тє вид., випр. та доп. навч. пос. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 240 с.
15. История экономических учений: (современный этап): Учебник / Под общ. ред. А.Г.Худокоромова. – М.: ИНФРА-М, 1999.
16. Камышанская М.А. Государственная собственность в трансформационной экономике Украины / Диссертация… канд. экон. наук. – Донецк, 2004.
17. Левита Р.Я. Эволюция категории «собственности» в экономической теории // Экономика и математические методы. – 2002. – Вып. 38. - №3. – с.30-39.
18. Менгер К. Основания политической экономии. – Одесса, 1903.
19. Мизес Л. Человеческая деятельность. Трактат по экономической теории: Пер. с англ. – М.: Экономика, 2000.
20. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: / Відп. ред. Г.Н.Климко. – 4-те вид., перероб. і доп. – К., 2002.
21. Основи економічної теорії: політекономічний аспект: Підручник / За ред. Климка. – 5-те вид., випр. – К.: Знання-Прес, 2004. – 615 с.
22. Основы экономической теории: Учеб.-метод. пособие / Под ред. Р.Н.Нуреева // Вопросы экономики. – 1996. - №5. – с. 115-148.
23. Основи економічної теорії. / Під ред. В.О.Рибалкіна, М.О.Хмельницького та ін. – К., 2003. / http://library.if.ua/books/67.html
24. Прудон П.Ж. Что такое собственность? Или исследование о принципе права и власти. Бедность как экономический принцип. Порнократия, или женщины в настоящее время. – М.: Республика, 1998. – с. 6-202.
25. Селигмен Б. Основные течения современной экономической мысли. – М.: Прогресс, 1968.
26. Сен-Симон К.А. Избранные сочинения. – М., 1948. – Т. 1. – с. 350-427.
27. Статистичні дані: ukrstat.gov.ua
28. Шкредов В.П. Экономика и право (О принципах исследования производственных отношений в связи с оридической формой их выражения). – М.: Экономика, 1967.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додатки

Реформування  власності

Таблиця 1

 

Кількість об’єктів, які змінили форму власності за 2001 рік, по регіонах характеризується такими даними:

 

	Всього	У тому числі за формами власності
		до приватизації		після приватизації
		держ.	комун.	прив.	колект.	власність мінародних організацій  та юридичних осіб інших держав
Україна	6059	1579	4480	3577	2479	3
АРК	366	50	316	240	126
Вінницька	170	84	86	114	56
Волинська	169	37	132	94	75
Дніпропетровська	350	77	273	241	109
Донецька	605	209	396	359	246
Житомирська	169	97	72	128	41
Закарпатська	126	11	115	93	32	1
Запорізька	263	89	174	148	115
Івано-Франківська	268	16	252	189	79
Київська	168	54	114	86	82
Кіровоградська	131	30	101	87	44
Луганська	263	144	119	195	68
Львівська	623	97	526	390	233
Миколаївська	158	62	96	103	55
Одеська	179	91	88	110	69
Полтавська	143	29	114	70	73
Рівненська	82	30	52	34	48
Сумська	219	47	172	115	104
Тернопільська	209	42	167	164	45
Харківська	414	87	327	204	210
Херсонська	115	37	78	64	51
Хмельницька	72	19	53	51	21
Черкаська	115	57	58	68	47
Чернівецька	90	18	72	62	28
Чернігівська	56	33	23	16	40
м. Київ	513	22	491	140	371	2
м. Севастополь	23	10	13	12	11