індивідуальна власність

страції. При цьому в Законі міститься досить чітке визначення

поняття знака для товарів і послуг. В ст. 1 Закону: <Знак - позна-

чення, за яким товар і послуги одних осіб відрізняються від одно-

рідних товарів і послуг інших осіб>. Видається, що в Законі можна

було б сформулювати позитивні ознаки товарного знака, які б да-

вали можливість відхиляти від реєстрації позначення, які не відпо-

відають визначеним вимогам чи ознакам. Проте, законодавець

пішов іншим шляхом - переліком підстав, які унеможливлюють

реєстрацію позначення в якості товарного знака.

Суб'єктів права власності на знак для товарів і послуг Закон

визначає досить чітко. Відповідно до п. 5 ст. 5 Закону про товарні

знаки, право на одержання свідоцтва у порядку, встановленим цим

Законом, може мати будь-яка особа, об'єднання осіб або їх право-

наступники. Отже, три категорії суб'єктів права власності на то-

варний знак. Перша - це фізичні особи - громадяни України,

особи без громадянства, а також іноземні громадяни. Безумовно,

суб'єктами Права на одержання свідоцтва про реєстрацію товар-

ного знака можуть бути тільки дієздатні особи. Але власниками

товарного знака, безумовно, можуть бути будь-які громадяни не-

залежно від віку. Наприклад, неповнолітні можуть стати власни-

ками в порядку спадкування чи іншого правонаступництва.

Постає питання, чи можуть бути суб'єктами права власності

на товарні знаки об'єднання громадян. Це можуть бути самі різно-

манітні об'єднання, починаючи від політичних партій, і різного

роду господарські товариства. Видається, що можуть. Адже Закон

не містить прямої заборони реєструвати знаки для таких об'єднань.

Більш того, уже згадуваний п. 5 ст. 5 Закону говорить про особи і

об'єднання осіб, тобто цим поняттям безумовно охоплюються і

об'єднання осіб (громадян).

В Законі немає прямої вказівки про те, що право власності на

знак для товарів і послуг може переходити у спадщину за законом

чи за заповітом. Проте, про можливість успадкування права влас-

ності на знак для товарів і послуг можна зробити висновок з п. 4

ст. 16 Закону. Норма цього пункту проголошує, шо власник свідоц-

тва може передавати на підставі договору право власності на знак

будь-якій особі, яка стає правонаступником власника свідоцтва.

Правда, в цій статті мова йде про передачу права власності на

знак на підставі договору. Проте, видається, що власник свідоцтва

на знак фізична особа таке право має також. Цей висновок підтвер-

джується і п. 2 цієї ж статті, який також говорить про те, що свідоц-

тво надає його власнику виключне право користуватися і розпо-

ряджатися знаком за своїм розсудом (підкреслено автором - О. П.).

Даний Закон не містить також норми про можливість передачі

свідоцтва на знак для товарів і послуг Фонду винаходів України.

Немає норми і про правову долю знака для товарів і послуг, строк

правової охорони на який сплив, а власник свідоцтва не забажав

подовжити його чинність. Між тим відповіді на ці запитання ма-

ють практичне значення. Видається, шо власник свідоцтва може

передати своє право власності на знак будь-кому. Це випливає з

уже наведеного п. 4 ст. 16 Закону.

Що стосується другого запитання, то видається, що знак, який

втратив правову охорону, може бути зареєстрований будь-якою

особою за винятком випадків, зазначених в ст. 18 і ст. 22 цього ж

Закону. Проте, було б краще, коли б в самому Законі про це було

сказано чітко.

Слід відзначити, що Закон України <Про охорону прав на зна-

ки для товарів і послуг> в редакційному плані вигідно відрізняєть-

ся від останніх Законів про промислову власність. Статті, окремі

норми в ньому викладені більш чітко і лаконічно, але разом з тим

тлумачення інших норм доводиться шляхом зіставлення з други-

ми нормами. 

Характерною особливістю даного Закону є також і те, що в

сфері правової охорони знаків для товарів і послуг немає такого

суб'єкта права на знак, як його автор. Автор знака для товарів і

послуг може бути лише в одному випадку - якщо він виступає

підприємцем, тобто коли власник підприємства чи будь-якої іншої

комерційної структури сам розробив і заявив товарний знак. В

такому разі за умови, що заявлене на реєстрацію позначення відпо-

відає вимогам правової охорони, свідоцтво на знак буде видане

його заявнику, тобто самому автору. 

В інших випадках заявником і власником одержаного свідоц-

тва буде власник підприємства чи іншої комерційної структури -

фізична особа, чи будь-яка юридична особа, але не автор.

Відносини між автором і замовником-заявником регулюються

окремим договором. За своєю юридичною природно, це буде до-

говір, близький до авторських договорів - договір художнього за-

мовлення. Сам автор має на свій твір авторське право. Позначен-

ня, яке розроблено з метою його творчої праці, - об'єкт інтелек-

туальної власності. Але цей результат не є об'єктом промислової

власності. Він є об'єктом авторського права, права його автора

захищаються саме авторським правом. 

Проте, коли дане позначення зареєстровано в якості знака для

товарів і послуг, воно уже виступає об'єктом промислової влас-

ності, оскільки його функціональне призначення зумовлюється

сферою матеріального виробництва, а не духовного. В даному разі

товарний знак підпадає правовій охороні не тому, що він є резуль-

татом творчої діяльності, а тому що він виконує спеціальну функ-

цію. Правовому захисту підлягає саме його розрізняльна здатність.

Не можна сказати, що позначення, зареєстроване як знак для

товарів і послуг, має подвійну юридичну природу. Так само як і

винахід: до кваліфікації його в якості такого він виступає лише як

певна пропозиція. Те ж саме і позначення - воно є результатом

лише художньої творчості до реєстрації. Після реєстрації цей ре-

 

 зультат творчої діяльності набуває нового функціонального при-

значення.

Важливою позитивною рисою Закону про товарні знаки є та-

кож і те, шо в ньому дуже чітко визначені права і обов'язки влас-

ника свідоцтва на знак для товарів і послуг. На відміну від інших

законів про промислову власність, Закон про товарні знаки містить

норму, за якою власник товарного знаку, відповідно до п. 2 ст. 16

Закону, може користуватися і розпоряджатися знаком на свій роз-

суд. Такої норми інші закони України про промислову власність

не містять.

 

 

                                          Використана література

1.Парамаренко М.І. 1990р м.Київ   «Індивідуальна власність»

2.Закони України про індивідуальну власність.про патенти.

3.Довідки з інтернет інформувань

4.Іанченко М.І  Дмітрієв М,А  1997   м.Харків   «Патентування та основні положення індивідуальної власності»

 

 

                                          Використана література

1.Парамаренко М.І. 1990р м.Київ   «Індивідуальна власність»

2.Закони України про індивідуальну власність.про патенти.

3.Довідки з інтернет інформувань

4.Іанченко М.І  Дмітрієв М,А  1997   м.Харків   «Патентування та основні положення індивідуальної власності»