Інституціоналізм

Автор: Пользователь скрыл имя, 25 Февраля 2013 в 15:16, курсовая работа

Описание работы

Дана курсова робота присвячена вивченню та з,ясуванню особливостей методології, економічних основ ,а також причин виникнення різних напрямків інституціоналізму.

Содержание

Стр.
Вступ ...................................................................................................................
3
Розділ І.
Трансформаційні зрушення в розвитку економічних систем на початку ХХст…………………………………………

4

1.1.
Неадекватність ідей економічного лібералізму та мінімізації державного регулювання в європейській макроекономічній кон,юктурі кінця ХІХ-поч.ХХст…….
4

1.2.
Перехід від моделі вільної конкуренції до монополістичної економіки: історичний досвід США та Європи………………………………………………………
7
Розділ ІІ.
Вплив економічних явищ на розвиток теорій інституціоналізму…………………………………………………
12

2.1.
Економічна криза 1929-1933рр. в США та політика «Нового курсу»…………………………………………….
12

2.2.
Класичні та сучасні теоретичні напрямки інституціоналізму………………………………………….
15
Висновки ............................................................................................................
32
Список використаних джерел ……………

Работа содержит 1 файл

КУРСОВАЯ РАБОТА.doc

— 355.50 Кб (Скачать)

Так, модель раціонального вибору за умов заданого набору обмежень становить  ядро неокласичної теорії. Неоінституціоналізм  використовує цю модель як базову, але  звільняє її від ряду допоміжних передумов, якими вона завжди супроводжувалася, і збагачує її новим змістом. Неоінституціоналісти перш за все критикують традиційну неокласичну теорію за відступ від принципу методологічного індивідуалізму, згідно з яким реально діючими "акторами" соціального процесу визнаються не групи чи організації, а індивіди. Ні фірма, ні держава як колективні спільності не існують самостійно, окремо від своїх членів, і тому вони повинні пояснюватися з погляду цілеспрямованої поведінки індивідуальних агентів. Але, водночас, це не означає, що соціальні інститути завжди виникали згідно з раніше розробленим планом. Найважливіші з них не створювалися, а виникали стихійно, у процесі взаємодії багатьох індивідів, що мали на меті особисті цілі.

Завдяки послідовно здійснюваному  принципу "методологічного індивідуалізму" в центрі уваги інституційної теорії перебувають відносини, що виникають всередині економічних організацій, тоді як у неокласичній традиції організація, фірма розглядалися як "чорний ящик", до якого дослідники не заглядали. У зв'язку з цим підхід неоінституційної теорії можна охарактеризувати як мікроекономічний.

Якщо неокласична теорія передбачала  лише два види обмежень (табл. 13.5), неоінституційна  теорія вводить ще один клас обмежень, що обумовлені інституційною структурою суспільства і виконують свою роль після економічного вибору, неокласика показу є людину як істоту гіперраціональну, а опортуністичну поведінку не розглядає, то неоінституціональна теорія характеризує людину реалістичніше, що знаходить своє вираження у двох найважливіших поведінкових передумовах цієї теорії — в обмеженій раціональності та опортуністичній поведінці.

Значна частина соціальних інститутів, як формальних, так і неформальних — традицій, звичаїв, правових норм, — покликана мінімізувати негативні  наслідки обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки. Як наголошує О. Вільямсон, у соціальних інституціях мають потребу обмежено розумні морально небездоганні істоти. За відсутності проблем обмеженої раціональності та опортуністичної поведінки потреба у багатьох інституціях просто відпала .

Нова інституційна економіка, як вже було зазначено, відображає спробу створити нову теорію інститутів, таку, що не пов'язана з попередніми постулатами неокласики і представлена такими основними теоріями:

  • теорією ігор (Дж. фон Нейман, О. Моргенштерн, Дж. Неш);
  • теорією неповної раціональності Г. Саймона;
  • економікою угод (Л. Тевено, О. Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє).

У зв'язку з розвитком нової інституційної  економіки відбулися зміни у "жорсткому  ядрі" неокласики

Так, теорія ігор завдала удару по моделі загальної рівноваги Вальраса — Ерроу — Дебре. Теорія ігор ґрунтується на припущенні, що:

  • може бути декілька точок рівноваги;
  • точки рівноваги не доконче збігаються з точками оптимуму за В. Парето;
  • рівноваги може не бути взагалі.

Модель раціонального вибору було піддано жорсткій критиці теорією неповної раціональності Г. Саймона. Поряд з цим, новою інституціональною економікою піддається сумніву ендогенний характер уподобань та їх стабільність. У найбільш розгорнутому вигляді програму нової інституційної економіки подано в роботах представників економіки угод — Л. Тевено, О. Фавро, А. Орлеан, Р. Буайє, наймолодшого, кому вдалося пережити бурхливий розвиток напрямку інституційного аналізу. Економіка угод сформувалась в окремий напрямок у середині 80-х pp. XX ст. у Франції із представників неокласики, соціології, філософії тощо. У центрі її уваги перебувають угоди як найзагальніші межі взаємодії між індивідами.

Узагальнюючи вищевикладене в  даному параграфі, зазначаємо, що інституціоналізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його напрямки мають чимало спільних рис.

Основні характерні ознаки інституціоналізму:

  • критичний аналіз ортодоксальних теорій, побудований на розробці альтернативних програм;
  • спроба інтегрувати економічну теорію з іншими суспільними науками — соціологією, психологією, антропологією, юриспруденцією тощо;
  • намагання вивчати не стільки функціонування системи, скільки її розвиток (трансформацію капіталізму);
  • аналіз економічних відносин не з позицій так званої економічної людини, її розрізнених дій, а з позицій організації суспільства, держави;
  • намагання посилити суспільний контроль над бізнесом, визнання необхідності втручання держави в економіку.

Сучасні інституціоналісти так  само критикують неокласичні й неокейнсіанські  теорії. Вони зберегли «дух незгоди», «бунтарства», що знаходять свій прояв у сучасному реформізмі. Їм притаманне також розширення традиційних об’єктів теоретичного аналізу за рахунок нових актуальних питань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

 

На основі  вищевикладеного матеріалу курсової роботи можна зробити такі висновки:

1.Причина виникнення інституціоналізму полягає насамперед у переході капіталізму в монополістичну стадію, який супроводжувався значною централізацією виробництва і капіталу, що й породило соціальні суперечності в суспільстві.

2.Інституціоналізм (з лат. institutio — "звичай, повчання") — напрям економічної думки, який сформувався у 20— 30-ті роки XX ст. для дослідження сукупності соціально-економічних чинників (інститутів) у часі, а також для запровадження соціального контролю суспільства над економікою.

3.Інститути — це первинні елементи рушійної сили суспільства, що розглядаються в історичному розвитку. Серед інститутів виділяють:

• суспільні інститути — сім  я, держава, правові норми, монополія, конкуренція;

• поняття суспільної психології — власність, кредит, прибуток, податок, звичаї, традиції.

Інституціоналізм характеризується такими основними рисами:

• основа аналізу — метод опису  економічних явищ;

• об'єкт аналізу — еволюція соціальної психології;

• рушійна сила економіки поряд  із матеріальними чинниками —  моральні, етичні та правові елементи в історичному розвитку;

• трактування соціально-економічних  явищ з позицій суспільної психології;

• обмежене застосування абстракцій, властивих неокласицизму;

• прагнення до інтеграції економічної  науки із суспільними науками;

• необхідність детального кількісного  дослідження явищ;

• захист ідеї підтримки антимонопольної  політики держави.

4.У розвитку інституціоналізму виділяють три етапи.

Перший етап — 20—30-ті роки XX ст. — характеризується формуванням основних положень інституціоналізму; родоначальниками цього етапу є Т. Веблен, Дж. Коммонс, У. Мітчелл.

Другий етап — середина XX ст. — досліджуються демографічні проблеми, соціально-економічні суперечності капіталізму, була розроблена теорія профспілкового руху; типовими представниками є Дж.М. Кларк, А. Берлі, Г. Мінз.

Третій етап — 60—70-ті роки XX ст. —  цей етап називають неоінституціоналізмом. Тут економічні процеси ставляться в залежність від технократії, а також пояснюється значення економічних процесів у соціальному житті суспільства; видатними ідеологами цього етапу є Дж. Гелбрейт, Р. Коуз.

5.Модель господарського розвитку у XXI ст. формуватиметься необхідністю забезпечувати зростання і поліпшення якості продукції при обмеженості ресурсів. В умовах глобальної конкуренції це особливо гостро ставить перед усіма країнами завдання не просто підвищити ефективність використання ресурсів і остаточно замінити екстенсивні механізми ресурсопереробки на інтенсивні, а сформувати принципово відмінну від застарілої індустріальної парадигму прогресу. Віднині розвиток суспільства дедалі більшою мірою базуватиметься на інформації, яка - у рамках певних об’єктивних фізичних і ментально-духовних потреб, а також відповідно до рівня прогресу - замінює на себе традиційний природноресурсний потенціал у матеріально-речовій формі. Ця парадигма має базуватися на новій якості знань, новій відповідальності людини у відношенні до іншої людини, природного оточення, планети.

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

 

  1. Історія економічних учень:Підручник/за ред..Базилевича.-К.,2006
  2. Юхименко П.,Леоненко П. Історія економічних учень:Навч.посібник.-К.,2002
  3. Бартенев С.А. Эконимические теории и школы:Курс лекций.-М.,1996
  4. Агапова И.И. История экономики:учеб.пособие.-М.:Магистръ,2009
  5. История экономики и экономических учений: экономическая история индустриальной цивилизации. Учебное пособие.Издательство: Полиграф Терция 
    c. 383  2007 г.
  6. Корнійчук Л.Я., Татаренко Н.О., Поручник А.М. - Історія економічних учень:

 


Информация о работе Інституціоналізм