Основні точки зору на предмет економічної теорії

                                                      Зміст

Вступ

Визначення предмета економічної  теорії досі залишається дискусійним. На мою думку, доцільним використати для цього методологію найкоротшого, розгорнутого і повного визначення предмета науки. Такий підхід дає змогу по-новому оцінити структуру економічної теорії, зокрема її співвідношення з політичною економією та економікс, а також співвідношення двох останніх дисциплін.

У вищих навчальних закладах колишнього СРСР замість економічної теорії викладали надмірно заідеологізований, перенасичений марксистськими положеннями, нерідко перекрученими і пристосованими для потреб верхівки партійного і радянського апарату курс політичної економії. Підручник американського економіста П. Самуельсона «Економікс», перекладений російською мовою в 1964 p., був виданий малим накладом і до того ж призначався лише для наукових бібліотек.

Після розпаду СРСР в Україні  було скасовано курс політичної економії і запроваджено економічну теорію, яка для багатьох викладачів зводилася до економіко, що негативно відбивалось на цих двох наукових дисциплінах, зокрема на з'ясуванні предмета економічної науки, виявом чого є суттєві розбіжності у його визначенні.

1. Основні точки зору  на предмет економічної теорії

У результаті цього, в українській  та російській фаховій літературі сформувались різні точки зору щодо предмета економічної  теорії; По-перше, предметом даної  наукової галузі вважають вивчення поведінки  і діяльності людини або груп людей  з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів і безмежності потреб [25: 12].

Дані визначення здебільшого запозичені з підручників західного типу. Так, із семи визначень предмета економіко  П. Самуельсон найголовнішим вважає таке: «Це наука, що вивчає, як люди і суспільство здійснюють кінцевий вибір рідкісних ресурсів, щоб виробляти різні товари і розподіляти їх для споживання» [28: 2]. Інші американські економісти, Кемпбелл Р. Макконнелл і Стенлі Л. Брю, заявляють, що економікс - це «аналітична економія, яка досліджує поведінку людей у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг у світі обмежених ресурсів...» [10: 7].

Таким чином, незважаючи на певні відмінності  у наведених визначеннях, загальною  їх особливістю є акцентування уваги на вивченні людини, її поведінки, потреб та ін. Серед близько 30 англомовних дефініцій предмета найчіткіше вираження ця точка зору отримала у визначенні англійського економіста Л. Роббінса: «Економікс - це наука, яка вивчає поведінку людини з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами, що допускають альтернативне використання». [11:4]. Дане визначення є найпопулярнішим у сучасній західній економічній літературі.

Згідно з другою точкою зору, якої дотримується ряд українських та російських економістів, предметом економічної науки є «економічні відносини між людьми і соціальними групами, що складаються у виробництві, обміні, розподілі і споживанні благ» [4:36-37]. Водночас деякі автори замість конкретних назв цих суб'єктів вживають узагальнююче поняття «економічні суб'єкти» [16; 5; 7].

До третьої точки зору варто  віднести думку тих вчених, які  стверджують, що економічна наука досліджує «соціально-економічні та організаційно-економічні відносини в їх взаємодії з розвитком продуктивних сил і відповідним науково-технічним прогресом, а також економічні закони, що вивчають процес виробництва, розподілу, обміну та споживання в різних історичних епохах» [2: 13-14].

Ще одна група економістів вважає предметом економічної теорії економічну систему та притаманні їй закони й закономірності. Наприклад, у «Великому економічному словнику» зазначено, що економічна теорія - це «сукупність наукових поглядів на економічні системи, економічний розвиток і економічні закони та закономірності» [3: 736].

П'ята основна група науковців намагається поєднати визначення предмета політичної економії з наведеним вище найпоширенішим визначенням предмета економікс. Таку Ю. Палкін вважає, що економічна теорія «вивчає закономірності та фактори виробництва, розподілу, обміну та споживання в умовах ринкової економіки»; «виробничі відносини людей у тісному зв'язку з продуктивними силами і надбудовою економічного базису»; а також «економічну поведінку людей у процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ» [5: 4]. Приблизно таке ж визначення дають окремі автори предмета іншої науки - політичної економії, яка, на їх думку, «вивчає всю систему економічних відносин в їх єдності та взаємодії з обмеженими продуктивними силами й політичними, ідеологічними і соціальними інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони, показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари та послуги, розподіляти і обчислювати їх з метою досягнення максимального задоволення потреб людини» [13: 13].

Шосту точку зору представляють  ті автори, які стверджують, що «зміст і межі предметного простору фундаментальної економічної науки детерміновані проблематикою багатства. Економія, політична економія, економікс відбивають не тільки історичні етапи, а й особливі складові фундаментальної економічної науки, з якими пов'язане дослідження цілком певних предметних напрямів, рівнів та сфер. Останні, проте, аж ніяк не вичерпують усього різноманіття її предметного простору. Та це й неможливо, бо для її онтології та гносеології не існує інших меж, крім меж самого багатства» [20: 61-62].

Формуванню цілісного узагальнюючого уявлення про предмет економічної теорії заважає також низка інших факторів. До них належить, по-перше, ототожнення економічної теорії з політичною економією. Цієї думки дотримуються як відомі західні економісти (П. Самуельсон, А. Маршалл та ін.), так і деякі українські вчені (Г. Башнянин, В. Бобров, І. Тивончук та ін.).

 По-друге, наявність різних  назв економічної теорії, серед  яких найчастіше зустрічаються: «аналітична економіка», «економіка» (американські економісти Едвін Дж. Долан, Дейвід Е. Ліндсей), «теоретична економічна наука», «загальна теорія економіки», «теорія економіки» «нормативна тео-ретична економіка», «позитивна теоретична економіка», «загальна економічна теорія», «фундаментальна економічна теорія».

По-третє, значні розбіжності у  поглядах різних авторів щодо структури  економічної теорії. Так, одні автори в межах цієї науки виділяють  макроекономіку і мікроекономіку; другі - економіко, основи економічної теорії, макроекономіку і мікроекономіку; треті - політичну економію, макроекономіку і мікроекономіку [7: 16]; четверті відносять макроекономіку та мікроекономіку до прикладних галузевих наук, кожна з яких має свої предмети і методи вивчення, «свою теорію, закони і категорії, за допомогою яких пояснює явища, які вивчає» [14: 52].

Вищевикладене пояснює необхідність критичного аналізу  приведених вище точок зору з метою  виділення в них окремих позитивних та негативних аспектів і обґрунтування власних теоретико-методологічних підході^ чіткого наукового визначення предмета економічної теорії.

2. Критичний аналіз поглядів  сучасних економістів щодо предмета  економічної теорії

Що стосується першої основної точки  зору, яка стверджує, що предметом економічної теорії є поведінка і діяльність людини, групи людей, спільні дії людей, поведінка людей у діловому житті з метою максимізації прибутку в умовах обмеженості ресурсів, або в процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ і послуг тощо, то така позиція є, на наш погляд, найменш конструктивною. Це зумовлено, по-перше, тим, що в першій частині визначення, яка повинна нести найбільшу теоретико-методологічну цінність, одне невідоме (тобто визначення предмета економічної теорії) підміняється іншим аморфним поняттям (поведінка людей), позбавленим категоріальної конструктивності.

По-друге, значна частина працездатного населення  в розвинутих країнах світу у  своїй діяльності не переслідує максимізації прибутку. Це стосується передусім зайнятих у державному секторі економіки, у сфері послуг, різних неприбуткових організаціях та установах. Таким чином, ці зайняті, за логікою наведених визначень, перестають бути об'єктом вивчення, що не узгоджується зі змістом економіко, в якій, наприклад, при визначенні ВВП враховують доходи і витрати всіх верств населення.

По-третє, якщо дотримуватися такого визначення, то економіко не повинна жодною мірою  займатися проблемами безробіття, що також суперечить змісту західної економічної  науки.

По-четверте, якщо у визначенні предмета економічної  теорії не акцентувати увагу у  першій його частині на економічних  відносинах між людьми, то це спрямовує  на дослідження відносин людини до речей. Тому не дивно, що наведене вище визначення Л. Роббінса (економіка - це наука, яка ви-вчає поведінку людей з точки зору відносин між її цілями і обмеженими засобами) є яскравим прикладом такого неконструктивного підходу.

По-п'яте, наведені вище визначення не націлюють на обґрунтування  економічних законів у процесі  розвитку та функціонування різних економічних систем. У кращому випадку, сформульовані західними економістами закони відображають процес взаємодії між людьми і певними матеріальними благами (а отже, речами) або між самими речами. Такими, зокрема, є закони знижувальної (спадної) продуктивності факторів виробництва, закон зростання витрат, закон зростання відносних втрат, закон зростання граничних витрат [8: 546, 547].

По-шосте, визначення предмета економічної теорії з акцентуванням  уваги на поведінці людини проповідує атомістичний, суб'єктивістський підхід до вивчення економічних явищ та процесів.

По-сьоме, таке визначення не враховує відмінностей між людьми та юридичними особами (підприємствами, фірмами, компаніями тощо), які, хоч  і представлені людьми або колективами людей, але водночас мають істотні відмінності від фізичних осіб.

Найбільше, на що може претендувати визначення економічної  теорії з акцентом на поведінці людей - це обмеження сфери науки такою  економічною дисципліною, як маркетинг. Зокрема, однією зі складових маркетингових досліджень є вивчення поведінки споживача. З точки зору методології, це означає зведення цілого до окремих його елементів;

Додаткові теоретико-методологічні вади наведених  вище визначень, які віднесені до першої групи, виникають ще й тому, що у них йдеться про поведінку людей в умовах обмеженості ресурсів або використання рідкісних ресурсів.

Але, акцентуючи увагу на вивченні рідкісних ресурсів, П. Самуельсон та інші автори припускаються  при цьому серйозного алогізму. Так, в умовах капіталістичного способу виробництва робоча сила, трудові ресурси не є рідкісним ресурсом. Адже майже в кожній країні існує багатомільйонна армія безробітних, а загалом на планеті налічується майже 1 млрд. безробітних, кількість яких щорічно зростає на 50 млн. чоловік. Щодо них можна говорити лише про відносну рідкісність певних видів професій. У цьому випадку економіко, якщо виходити з логіки наведеного визначення, не повинна вивчати таку проблему економічної теорії, як ринок робочої сили, в тому числі проблеми безробіття, брати до уваги лише відсутні вакантні робочі місця. Насправді економіко розглядає ринок робочої сили, що свідчить про неузгодженість її предмета зі змістом і структурою викладеного матеріалу.

Такий же алогізм  наявний щодо виробничих потужностей (одного з видів капітальних благ, як його називають західні економісти), оскільки вони у розвинених країнах під час сприятливої кон'юнктури завантажені приблизно на 75%. Загалом, за оцінками спеціалістів, за сучасних умов виготовляється така кількість продовольства, яка майже в 4 рази перевищує нормальні потреби людей, хоча в світі щорічно помирає з голоду близько 100 млн. чоловік.

Найбільше хибність акцентування уваги на використанні обмежених або рідкісних ресурсів при визначенні предмета економічної теорії виявляється з часу розгортання інформаційної революції у розвинутих країнах світу, з середини 70-х pp. XX ст., і появи на цій основі інформаційних ресурсів. Такі ресурси, за оцінкою авторитетних західних та вітчизняних вчених, є безмежними.

Водночас обмеженими є лише окремі види невідновлюваних ресурсів.

Стосовно ж другої точки зору (згідно з якою предметом економічної  теорії є економічні відносини між  людьми, що складаються у процесі  виробництва, обміну, розподілу і споживання), то важливим її недоліком є відсутність у ньому суб'єктно-об'єктних відносин. Якщо суб'єктами автори даної точки зору називають людей і соціальні групи, то об'єктів, з приводу виготовлення і привласнення яких виникають такі відносини у різних сферах суспільного відтворення, вони не називають. Крім того, суттєві розбіжності у поглядах українських та російських економістів виникають при з'ясуванні структури економічних відносин та сутності власності як економічної категорії.

Так, автори «Сучасного економічного словника» економічні відносини  характеризують як відносини «...між  людьми з приводу приналежності, поділу, переділу об'єктів власності» [15: 315] і стверджують, що вони виражають  власність як економічну категорію. Т. Волков сукупність економічних зв'язків і відносин в їх взаємозалежності і взаємозумовленості називає відносинами між економічними суб'єктами «з приводу» виробництва, обміну і споживання матеріальних благ і послуг [24: 18]. Інші автори ототожнюють економічні відносини з виробничими [1: 19; 6: 51-52].

Друга точка зору за своїм економічним  змістом близька до поглядів третьої  групи вчених, які предметом економічної  теорії називають соціально-економічні та організаційно-економічні відносини. Це виявляється в тому, що в рамках економічних (виробничих) відносин виділяють дві названі підгрупи відносин (соціально-економічні та організаційно-економічні).

На наш погляд, ототожнення економічних  і виробничих відносин у сучасних умовах в теоретико-методологічному  плані недоцільне.

По-перше, в межах системи економічних  відносин варто виділяти окрему підсистему таких відносин, які розвиваються паралельно з прогресом техніки  і визначаються ним, що слугує підставою  для виокремлення категорії «техніко-економічні відносини». Останні в процесі діалектичної взаємодії з розвитком продуктивних сил формують технологічний спосіб виробництва. Практика засвідчує, що паралельно з прогресом техніки розвиваються такі елементи техніко-економічних відносин, як відносини спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації, обміну діяльності між людьми тощо. Саме ці відносини формують суспільний характер виробництва або форму виробництва, яким протистоїть відповідна форма привласнення.