Акціонерний капітал та акціонерні товариства

XX ст. для того,щоб вирішення  цього питання залежало від  однієї особи,треба було зосередити в одних руках 51% загальної кількості акцій, тобто контрольний пакет акцій. Із збільшенням кількості акціонерів по всій країні та зростанням могутності акціонерним компаній для придбання контрольного пакета акцій потрібна була все менша їх частинка. Нині у розвинутих країнах світу для цього достатньо зосередити в одних руках до 5% загальної кількості акцій. Контрольним пакетом акцій переважно володіє вузьке коло найбагатших осіб або фінансових інститутів – комерційних банків, страхових компаній тощо. За його допомогою встановлюється багатоступінчаста система залежності та контролю однієї могутньої компанії над іншими меншими компаніями, або «система участі». Наприклад, «Дженерал моторз» таким чином контролює понад 40 дочірніх компаній (компанії, що стали залежними від наймогутніших компаній ,які придбали їх контрольні пакети акцій). «Система участі» є важливим методом пануванням фінансової олігархії.

Суперечності акціонерних  компаній. В Україні та інших державах колишнього СРСР відбуваються процеси роздержавлення і приватизації економіки. Основним засобом їх здійснення є перетворення державних підприємств на акціонерні компанії. Так,  у 1998 р. майже 40 тис. середніх та крупних підприємств стали акціонерними компаніями.

У побудові регульованої ринкової економіки в Україні акціонерна власність може відіграти важливу роль.

Позитивними рисами розвитку акціонерної власності  є:

1. значне розширення джерела  нагромадження за рахунок вкладів  у різних фінансово-кредитних інститутах.  Здавалося б, ці кошти держава могла б так само успішно використати на потреби населення, як і акціонерну форму нагромадження. Проте в ощадних банках використання вкладів повністю ізольоване від вкладників – робітників, службовців, працівників села, а в акціонерних товариствах така ізоляція значною мірою усувається;

2. сприяння демократизації  управління підприємствами, створенню  їх матеріально-технічної бази. У різних галузах промисловості, сільського господарства акціонерне підприємництво сприятиме посиленню заінтересованості трудящих у використанні придбаних факторів виробництва, поліпшенню використання робочого часу, функціонуванню живої праці, зростанню творчої ініціативи робітників і службовців, їх залученню до управління виробництвом, демократизації відносин власності на підприємстві.  Це допоможе подолати відчуженість працівників від засобів виробництва та виробленого продукту, від економічної, а отже й від політичної влади; [7, c. 108]

3. значне зменшення диспропорції  в економіці: між попитом і  пропозицією, між першими і другими підрозділами (групою «А» і групою «Б» тощо). Ця мета буде досягнута за допомогою акумулювання значної частини трудових заощаджень населення,  швидкого будівництва на ці кошти підприємств,що випускатимуть гостродефіцитні товари (легкові автомобілі, малогабаритні трактори, вантажівки,  відеотехніку тощо), надання цих товарів акціонерам, які вкладають свої гроші за цільовим призначенням. Частину устаткування для нових заводів можуть виробляти підприємства-акціонери;

4. ефективне регулювання кількості грошей. Продаючи акції, держава зменшує кількість грошей, а скуповуючи, збільшує її. Поширення акціонерної форми власності також сприятиме розвитку товарно-грошових відносин,впровадженню госпрозрахунку, самоокупності, самофінансування, самоуправління;

5. поліпшення якості функціонування  та розвитку техніко-економічних відносин, тобто відносин спеціалізації,кооперування,концентрації, виробництва тощо. Цієї мети буде досягнуто як через продаж акцій підприємствам-суміжникам, так і через посилення контролю трудящих за якістю комплектуючих деталей;

6. сприяння раціоналізації  процесу управління підприємством  вищими організаціями. Зокрема,  право міністерств і відомств  бути пайовиками акціонерних  підприємств послабить відомчу  монополію, зробить їх більш заінтересованими в активному розвитку підприємств і об'єднань, сприятиме скороченню управлінського апарату, демократизації процесу управління. Внаслідок цього посилиться боротьба з бюрократизацією, послабляться адміністративні методи управління економікою;

7. прискорення  міжгалузевого переміщення виробничих  фондів економічного стимулювання  у ті галузі, в яких виробляють  гостродефіцитні товари народного  споживання. Це, у свою чергу, стимулюватиме  використання досягнень НТР з  базових наукомістких галузей  промисловості в АПК, легкій промисловості сфері послуг.

Негативними рисами розвитку акціонерної власності  є:

1. можливість  за допомогою акцій централізувати  трудові заощадження і таким  чином посилювати економічний  контроль за значною кількістю  населення. Так, у США 1% найзаможніших сімей володіє понад 50% акцій корпорацій, у ФРН 0,9% сімей належать 90% усіх акцій. Внаслідок широко розповсюдження акцій в акціонерному капіталі крупних компаній певна частка належить централізованим заощадженням населення, вилученим через механізм широкого розповсюдження акцій;

2. мільйони дрібних  акціонерів стають банкрутами. Тобто  втрачають свої заощадження під  час економічних криз. Так,у США  під час кризи 1974-1975 рр. Кількість таких акціонерів скоротилась майже на 7 млн. осіб. Такий ризик існує у разі самостійної купівлі акцій. Він зменшується при здійсненні вкладів у пенсійні,страхові,взаємні фонди, оскільки їх надійність гарантується чинним законодавством, самими інститутами;

3. купивши контрольний  пакет акцій, гігантські корпорації встановлюють контроль за дрібнішими компаніями , а через «систему участі» ,тобто багатоступінчасту систем залежності та контролю , контролюють капітал інших фірм , який у декілька разів перевищує їх власні активи;

4. акціонерні  компанії вдаються до різних фінансових махінацій на фондових біржах,здобуваючи можливість надмірного збагачення. Так, Дж. Гетті за короткий час збільшив одержане від батька майно з 15 млн. до понад 2 млрд дол. І став мільярдером ,скуповуючи акції за «викидними» цінами в роки депресії; [7, c. 59]

5. за допомогою  акцій активно ведеться підкуп  вищих чиновників державного  апарату,законодавців;

6. акціонерна  форма підприємництва використовується  як засіб економічного примусу  для викуповування нерентабельних  філіалів крупної монополії. Так, у 1982 р. корпорація «Дженерал моторз» змусила 1,4 тис. найманих працівників одного із своїх заводів повністю викупити його. У тому ж році інша американська компанія «Нейшнл стіл» змусила 11 тис. осіб викупити один із своїх нерентабельних сталеплавильних заводів. Ці нерентабельні, обтяжені боргами підприємства продають переважно за ціну ,яка перевищує їхню вартість. Так, щоб забезпечити належний технічний рівень нерентабельного сталеплавильного заводу «Нейшнл стіл», потрібно було 650 млн. дол., а щоб завод вижив , - необхідно було знизити рівень заробітної плати, пенсій, тривалість оплачуваних відпусток,подовжити робочий день тощо.

У поєднанні  позитивних та негативних сторін акціонерних  компаній системно розкривається їх глибинна внутрішня сутність. Від співвідношення цих сторін значною мірою залежить ефективність роботи акціонерних підприємств (як і інших видів підприємств), а отже величина витрат та отримуваний прибуток.

3. Розвиток акціонерних товариств в Україні

Акціонерні  товариства, та загалом акціонерна справа в економіці нашої держави відіграють важливу роль, адже саме цей вид господарських відносин створює найбільшу частку ВВП країни. Тому удосконалення правового регулювання їхньої діяльності є важливим завданням розбудови ринкових відносин і значною мірою визначатиме успішність інтеграції України до системи світових господарських зв'язків, залучення іноземних інвестицій.

Виходячи з  цього, завданням даного реферату є  вивчення стану та перспектив удосконалення  законодавчої бази стосовно діяльності акціонерних товариств. Зокрема, буде названо ключові законодавчі акти, які визначають правила діяльності акціонерних товариств на сьогоднішній день, а також проаналізовано їх зміст для того, щоб виявити та усунути суперечності та можливості для зловживань, удосконалити захист прав власників товариств тощо.

До реформи  законодавства про акціонерні товариства (2009-2011 роки) акціонерні товариства поділялись, відповідно до Закону «Про господарські товариства», на відкриті і закриті, при чому кількість акціонерів закритих товариств законодавчо не обмежувалась. Основний критерій для поділу товариств на відкриті і закриті був той самий - здатність акцій вільно обертатись. Акції закритого товариства не могли розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мали переважне право на придбання акцій, що продавалися іншими акціонерами товариства (стаття 81.3 Господарського кодексу України в редакції до 30 квітня 2009 р.). Відсутність у законодавстві обмежень щодо кількості акціонерів в закритих товариствах давала підстави для їх характеристики як «рецидиву кріпацтва у 21 столітті», який забезпечує можливість керівникам закритих товариств із великою кількістю акціонерів-робітників, позбавлених права продати свої акції, «беззастережно експлуатувати ці підприємства, легко придушуючи спроби «повстання» неорганізованих «рабів» без найменшого ризику втратити контроль внаслідок недружнього поглинання».

Станом на початок 2010 р. в Україні зареєстровано 20.4 закритих (приватних) акціонерних товариств, що складає дві третини від загальної кількості зареєстрованих в країні акціонерних товариств.

17 вересня 2008 року Верховна Рада ухвалила  Закон України «Про акціонерні товариства» [1, с 50]. Це одна з найбільш важливих і очікуваних економічних реформ. Закон детально визначає порядок створення, діяльності, ліквідації, перетворення, злиття, приєднання, поділу акціонерних товариств; їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів, засновників, самого товариства; механізм реалізації цих прав та обов'язків.

29 квітня 2009 року, коли набрав чинності Закон  «Про акціонерні товариства»,  почався відлік дворічного перехідного  періоду, відведеного для акціонерних  товариств в Україні для впровадження  ними суттєвих змін в системі  корпоративного управління, а також у їх відносинах з акціонерами, кредиторами і інвесторами.

Отже, через 2 роки після цієї дати втратять чинність статті 1- 49 Закону «Про господарські товариства». Тож новостворені акціонерні товариства мають функціонувати відповідно до нового закону, а статути та інші документи наявних товариств підлягатимуть узгодженню з новими нормами протягом двох років. Частину ВАТ трансформують у приватні АТ або ТОВ, а інші будуть змушені перетворитись на публічні й вийти на біржу. Кількість підприємств, акції яких котируються на біржі, значно зросте. Позитивна риса цієї норми в тому, що вона підштовхне Україну до створення реального фондового ринку.

Але, поруч з  тим, експертні оцінки цього закону виявили кілька зауважень.

Попри офіційно проголошені напрямки руху реформи, Закон має набагато більше спільних рис із Модельним законом «Про акціонерні товариства», ніж із законодавством ЄС про компанії. Модельний закон був розроблений у 1995 р. на основі самодостатньої (self-enforcing) моделі регулювання трьома американськими вченими - професором на той час Колумбійського університету Б. Блеком, професором Гарвардського університету Р. Краакманом, а також Анною Тарасовою, консультантом з питань права Центру інституційних реформ і неформального сектору при університеті Мериленда. Без принципових змін Модельний закон було покладено в основу російського федерального закону «Про акціонерні товариства». Український закон «Про акціонерні товариства» структурно і змістовно повторює російський закон. Утім, багато положень російського закону, спрямовані на створення ринку корпоративного контролю, захист прав портфельних і великих міноритарних акціонерів, обмеження можливостей контролюючих акціонерів і менеджменту з експлуатації товариства у власних інтересах (insider self-dealing) до українського закону не потрапили.[1, с. 51]

Оригінальних  положень, направлених на вирішення  суто українських проблем, в Законі небагато. Наприклад, вимога про примусовий лістинг акцій публічних акціонерних  товариств - захід, який має на меті штучне збільшення пропозиції квазі-ліквідних інструментів на фондових ринках. Інше суто українське нововведення - вимога про обов'язкове укладання правочинів із акціями публічних товариств на біржах. Здається, що український «слід» в Законі можна встановити там, де використовується командно-адміністративний метод приписів і заборон - метод, який не має нічого спільного з ідеологією самодостатнього регулювання, покладеною в основу Модельного закону «Про акціонерні товариства» його розробниками.

Всупереч вимогам Закону «Про Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» Закон не пройшов обов'язкову експертизу Міністерства юстиції України на предмет відповідності acquis communautaire. Поза увагою авторів Закону залишились численні протиріччя між Законом і Цивільним кодексом. Перелік деяких виявлених після набуття чинності Законом протиріч був узагальнений Юридичним комітетом Американської торговельної палати в Україні, який розробив законопроект, направлений на їх усунення.

У 2007 р. Президент  України в своєму дорученні Кабінету Міністрів визначив 4 пріоритетні регуляторні цілі, які повинен був досягти закон про акціонерні товариства. Усі ці заходи направлені на захист права власності міноритарних акціонерів: