Аналіз матеріально-технічного забезпечення підприємства харчової промисловості ВАТ Молокозавод «Самбірський»

Пм=Nр*(Мс*Кс.ч.*100)/Мг*Кгч*(100-Квтр)          (1.12.)

де Nр, - програма виробництва готової продукції в натуральних одиницях;

М_с - молекулярна маса вихідної сировини (матеріалів);

К_сч - вміст в ній чистої речовини, %;

М_г - молекулярна маса готового продукту,

Кгч – вміст в ній чистої речовини, %;

К_втр -технологічні втрати в процесі виготовлення продукції, %.

Якщо на момент розрахунку на підприємстві відсутні дані про обсяг виробничої програми в натуральному виразі, а також норми витрат матеріальних ресурсів, то потреба в них визначається методом динамічних коефіцієнтів:

Пм = Вмф*Івп*Ін               (1.13.)

де Вмф - фактичні витрати матеріалів за минулий період;

І_вп - індекс зміни виробничої програми;

І_н - індекс середнього зниження норм витрат матеріалів у плановому періоді.

У таких галузях  як металургійна, харчова, виробництві  будівельних матеріалів використовується метод рецептурного складу. Спочатку розраховується обсяг придатної продукції для виконання виробничої програми, ливарні заготівки, скломаса за формулою:

         (1.14.)

де П_пр - продукція придатна для обробки;

ВЧj - чорнова вага j-го виробу (деталь);

Nj -  програма виробництва j-х виробів.

Потреба в кожному  конкретному компоненті, який входить до складу шихти, визначається на підставі рецептури, яка зазначає відсотковий склад кожного компонента сировини та планового виходу придатної продукції за формулою:

Кі = Ппр (Пв/Пп)               (1.15.)

де Кі - і-й компонент;

П_в - питома вага конкретного компонента в шихті, %;

Пп - плановий вихід придатної продукції, %.

При визначенні потреби в сировині і матеріалах можна використовувати методи екстраполяції, математичної статистики, теорії ймовірностей, а також моделі багатофакторного регресивного аналізу. В останньому випадку аналізу підлягають фактори, які впливають на величину потреби.

Факторами аналізу є структура  і величина виробництва продукції, динаміка зміни норм витрат матеріалів, строки зносу продукції, дані про впровадження нових прогресивних матеріалів і замінників тощо.

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва  розраховується з врахуванням тривалості виробничого циклу і планового випуску продукції і визначається:

Пнзв = 

(НЗВ_К - НЗВ_ОЧ )• Нв ,            (1.16.)

де НЗВ_К - обсяг незавершеного виробництва на кінець планового періоду;

НЗВ_ОЧ - очікуваний обсяг незавершеного виробництва на початок періоду (очікуваний залишок);

Н_в - норма витрат матеріалу на виріб (деталь);

п - кількість найменувань виробів (деталей).

Потреба в матеріалах для поповнення незавершеного виробництва  планується при зростанні обсягу виробництва і збереженні попередньої тривалості виробничого циклу, введенні в експлуатацію виробництв і цехів для виготовлення нових видів виробів.

При наявності  даних про кількість окремих  деталей і вузлів в незавершеному  виробництві потреба в матеріалах на його зміну визначається за детальними нормами, а якщо таких даних підприємство не має - за укрупненими показниками норм витрат даного виду матеріальних ресурсів на 1 тис. грн. незавершеного виробництва. В цьому випадку використовується коефіцієнт, завдяки якому коригується обсяг незавершеного виробництва:

          (1.17.)

де НЗВ_К , НЗВ„ - обсяг незавершеного виробництва на кінець і початок планового періоду;

ТПп - програма випуску  товарної продукції.

Потреба в  матеріальних ресурсах у капітальному будівництві розраховується з врахуванням джерел надходження матеріальних ресурсів для здійснення будівельно-монтажних робіт (замовники, підрядні та спеціалізовані субпідрядні організації).

Потреба в  матеріальних ресурсах для дослідно-конструкторських та науково-дослідницьких робіт визначається на основі заявок конструкторських та технологічних відділів.

Для ремонтно-експлуатаційних потреб в основному використовуються допоміжні матеріали, паливо, електроенергія. Для їх розрахунку вибирається облікова одиниця, ще в найбільшій мірі відображає витрати даного матеріалу: верстато- (машино-година (для витрат змащувальних матеріалів), людино-зміна (для витрат спецодягу, спец-взуття), одиниця реалізованої продукції (для витрат тари та пакувальних матеріалів), обсяг роботи внутрішньовиробничого транспорту (для витрат палива і змащувальних матеріалів, ремонтних матеріалів).

Потребу в змащувальних матеріалах на плановий період визначають із врахуванням специфіки їх споживання:

Пмз = Нвз*Ч*Дрп*Кз*Тзм           (1.18.)

де П_мз - кількість необхідних змащувальних матеріалів;

Н_вз - норма витрат змащувальних матеріалів на одну машино-годину роботи даного обладнання, кг;

Ч— число працюючих одиниць обладнання, од.;

Д_рп - планова кількість робочих днів підприємства на рік, дні;

К₃ - коефіцієнт змінності обладнання;

Т_зм - тривалість робочої зміни, год.

Методика розрахунку потреби в інструменті також відображає фактори, які визначають їх витрати. Спочатку уточнюється номенклатура необхідного інструменту, потім по кожному його найменуванню розраховується час роботи.

Річна потреба в ріжучому інструменті  (Прі) розраховується за наступною формулою:

Прі = Тт *Nр / (L/l +l)*Ті               (1.19.)

де Т_т - машинний час роботи даним інструментом для виготовлення одиниці продукції, год.;

Nр -річна програма випуску продукції, шт.;

L - довжина робочої частини інструменту, мм;

        l - частина інструменту, що заточується за одну затонку, мм;

Ті - час роботи інструменту між двома заточками, год.

Для діючого  виробництва потребу в інструменті  розраховують так: визначають його витрати для виконання певного обсягу виробництва, а також зміну величини обігового фонду протягом планового періоду. Потрібна кількість інструменту на плановий період розраховується за формулою:

Ір =Іп+Офп -Оф_ф,         (1.20.)

де Іп - витрати інструменту  в плановому періоді, шт.;

Оф_п - потрібний обіговий фонд інструменту, шт.;

ОФф — фактичний обіговий фонд інструменту на початок планового періоду, шт.

Витрати оснащення визначають різними методами залежно від типу виробництва та особливостей експлуатації. В основу розрахунків мають бути покладені питомі норми витрат технологічного оснащення на кожну операцію або середні норми на одиницю випущеної продукції (чи верстато-годину роботи устаткування).

У масовому та багатосерійному виробництві норму  витрат інструменту визначають, виходячи з обсягу робіт на 1000 (або 100) верстато-годин роботи певної групи верстатів.

Знаючи норму витрат певного інструменту, можна визначити  витрати його на програму оброблюваних деталей.

Потреба в  матеріалах для виготовлення інструменту розраховується залежно від кількості інструменту, яка повинна бути виготовлена за плановий період, і норм витрат матеріалів на виготовлення кожного типу інструменту.

Потреба в матеріалах на ремонт обладнання (П_рем) залежить від типу і кількості обладнання, що підлягає ремонту, і виду ремонтних робіт.

На підприємствах машинобудування  за  основу розрахунку беруть  норми  витрат  матеріалів на одну ремонтну одиницю і обсяг ремонтних робіт, виражений в одиницях ремонтної складності:

Прем = α*Нвк* (R₁ + βR₂ + γR₃)             (1.21.)

де а - коефіцієнт, що враховує витрати матеріалів на огляди та міжремонтне обслуговування;

Н_вк - норми витрат матеріалів на одну ремонтну одиницю при капітальному ремонті обладнання;

R₁,R₂,R₃- сума ремонтних одиниць обладнання, що підлягає відповідно капітальному, середньому і малому ремонтам;

β - коефіцієнт, що характеризує співвідношення між нормою витрат матеріалів при середньому і капітальному ремонтах;

γ - коефіцієнт, що відображає співвідношення між нормою витрат матеріалу при малому і капітальному ремонтах.

Потреба в  матеріалах на ремонт будівель (П_буд)на плановий період в натуральних одиницях визначається виходячи із питомої ваги матеріальних витрат в загальній вартості ремонтних робіт і структури витрат:

        (1.22.)

Де Qр — обсяг  ремонтних  робіт,

У_м - питома вага матеріальних витрат в ремонтних роботах, %;

R_м - питома вага даного матеріалу в загальних матеріальних витратах, %;

Ц- планова ціна одиниці матеріалу, грн.

Потрібна  кількість палива на технологічні та енергетичні цілі визначається прямим розрахунком на підставі норм витрат умовного палива, які встановлені на одиницю продукції або робіт за формулою:

         (1.23.)

Іс Ппі - потреба в і-у виді палива в натуральних одиницях;

N_J - план виробництва j-го виду продукції;

Н_вуп - норма витрат умовного палива на виконання одиниці j-го виду робіт (одиниці продукції);

КЕ - калорійний еквівалент і-го палива.

Загальну  потребу в енергії(ПЕ₃) визначають таким чином (одиниця виміру кВт*тод):

ПЕз = Нве*Nпл+Евл+Ест+Евт       (1.24.)

Де Н_ве - планова норма витрат енергії на одиницю продукції;

N_т - плановий обсяг випуску продукції в натуральному або вартісному виразі;

Е_вл - витрати енергії на власні потреби (опалення, освітлення та ін.);

Е_ст - енергія, яка буде відпущена стороннім споживачам;

Е_вт - втрати енергії в мережах.

Потреба в  енергії (парі) для опалення будівель залежить від об'єму і теплової характеристики будівлі, температури всередині приміщення і зовні, тривалості опалювального періоду і різниці між тепловмістом пари і конденсату.

Потреба в енергії на технологічні цілі визначається виходячи з норм її витрат на одиницю продукції та планового обсягу її виробництва в натуральному або грошовому виразі.

Кількість електричної  енергії для технологічних цілей  розраховується двома шляхами:

а) на планову програму;

б) за потужністю встановленого устаткування.

Перший метод  значно точніший. Він застосовується при масовому та багатосерійному виробництві; в цьому разі кількість необхідної електроенергії ( ПЕ_тех) визначають так:

               (1.25.)

де т - кількість найменувань виробів одного типорозміру;

Впоб - потужність, яка використовується при обробці одного виробу, кВт;

Т_м - норма машинного часу на обробку одного виробу, год.;

п - кількість виробів одного найменування, шт./рік;

К_ве - коефіцієнт, який враховує втрати електроенергії.

Необхідна кількість  електроенергії ( П_еу ) за потужністю встановленого устаткування розраховується так:

            (1.26.)

де Вп - загальна потужність встановленого устаткування, кВт.;

Ф_ц - фонд часу роботи цеху, год./рік;

К1,К2,К3,К4 - відповідно коефіцієнт використання устаткування по потужності, коефіцієнт використання устаткування по часу, коефіцієнт машинного часу (відношення машинного часу до штучно-калькуляційного), коефіцієнт врахування втрат енергії в мережах.

Потреба в електроенергії на освітлення визначається в залежності від площі приміщення, норми і кількості годин освітлення. На цій основі встановлюється необхідна кількість освітлювальних приладів відповідної потужності. Кількість електричної енергії, яка іде на освітлення, визначається за формулою:

           (1.27.)

де S- виробнича площа цеху, дільниці, м²; Тосв - тривалість роботи цеху з освітленням, год./рік; Вп_осв - питома потужність освітлюваних точок (25 Вт/м²); К_в - коефіцієнт втрат в електричних мережах.

Витрати електроенергії на вентиляцію визначаються виходячи з потужності вентиляційних установок і кількості годин їх роботи за плановий період.

Отже, потреба  підприємства  підприємства  в  матеріальних  ресурсах  це  не  лише  потреба  сировини, допоміжних  матеріалів, а  й  в  інструменті, паливі, на  технологічні  потреби  та  енергетичні  цілі, електроенергії. Все  вище  згадане  маємо  на  меті  висвітлити  в  другому  розділі  дипломної  роботи. 
ІІ. АНАЛІЗ  МАТЕРІАЛЬНО-ТЕХНІЧНОГО  ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ  ПІДПРИЄМСТВА  ХАРЧОВОЇ  ПРОМИСЛОВОСТІ  ВАТ МОЛОКОЗАВОД «САМБІСЬКИЙ»