Економічні потреби та інтереси

    Державний інтерес має такі складові свого  прояву:

    а) суспільно-економічні інтереси - частина  інтересів держави та інших суб'єктів господарювання збігається (оподаткування в розумних межах, виділення державних інвестицій та субвенцій, тарифне стимулювання експорту та ін.);

    б) інтереси державної бюрократії - інтереси саморозвитку державної системи, що є корпоративним придатком до інтересів держави;

    в) інтереси самоконтролю та оптимізації  громадянського суспільства - держава  не може бути виразником інтересів  одного класу чи прошарку, в демократичному суспільстві вона частіше виступає як інститут консенсусу. 
Груповий інтерес - це сума однорідних інституйованих приватних інтересів, носіями яких можуть бути споживачі, акціонери, фондова біржа тощо.

    Форми прояву групового інтересу різноманітні: корпоративний інтерес бюрократії, підприємств, асоціацій суб'єктів господарської діяльності, трудових колективів. При цьому інтерес трудового колективу залежить від форми власності: на державних, акціонерних і приватних підприємствах він має різний зміст. В умовах ринкових відносин груповий інтерес може бути представленим і через тіньову економіку у вигляді мафіозно-кримінальних структур.

    Особистий інтерес охоплює потреби, що пов'язані  з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів.

    Кожна людина одночасно є носієм різних інтересів, оскільки вона виступає в різних іпостасях: по-перше, як індивід; по-друге, як представник певної верстви суспільства; по-третє, як член певного трудового колективу. Суспільний і колективний інтереси персоніфікуються тільки в індивіді.

    Отже, має місце складне переплетіння, взаємодія економічних інтересів. Значною мірою інтереси виступають як соціальні протилежності.

    Взаємодію інтересів можна простежити на прикладі їх прояву в сферах виробництва і  обміну. У сфері виробництва підприємці та робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, проте вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Не задовольнивши інтереси споживача, виробник не може забезпечити і власні інтереси. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.

    Механізм  узгодження інтересів визначається насамперед сутністю існуючої економічної  системи. Державна політика в сфері  економічних інтересів виходить з того, що, по-перше, за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток. При цьому важливо досягти якомога повнішої внутрішньої узгодженості інтересів.

    По-друге, державна політика також може мати різні засоби впливу на інтереси людей:

    а) неекономічний примус;

    б) економічний примус;

    в) моральний і соціальний мотиви трудової активності.

    В останньому випадку має місце  підміна впливу на інтереси спону-кальними мотивами, до праці.

    Реалізація  економічних інтересів здійснюється через досягнення їхніми суб'єктами конкретних економічних цілей. Так, реалізація індивідуальних інтересів  забезпечується через зростання  індивідуальних доходів. Засобом реалізації колективних інтересів є максимізація прибутку та фонду заробітної плати (наприклад, для підприємств державного сектора, що знаходяться на комерційних засадах господарювання). Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкоду-вання створюваного суспільного продукту. Отже, проблема поєд-нання інтересів знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів. Механізм реалізації корпоративних інтересів полягає у взаємодії з політичними інститутами. Інструментом реалізації цього інтересу є відомчо-номенклатурний симбіоз за участю законодавчої влади.

    Одним з аспектів класифікації економічних  інтересів є виділення інтересів  власника, підприємця та робітника.

    Інтерес власника полягає в зростанні  власності та в одержанні від  неї гарантованого доходу. Реалізація цього інтересу передбачає вибір  правильної ринкової стратегії, забезпечення конкурентоздатності, а при необхідності - переміщення капіталу в інші об'єкти власності, де він може принести більший доход. Інтерес власника передбачає також ефективне поточне використання капіталу з метою отримання задовільної норми прибутку в кожен певний момент. Головне, що характеризує власника, - його турбота про перспективу, адже саме цього вимагає зростання власності. Він може погодитися навіть на скорочення поточних доходів, наприклад під час реконструкції, якщо це необхідно для зростання доходів у майбутньому.

    Інтереси  менеджера полягають насамперед у забезпеченні поточної ефективності використання капіталу, максимізації доходу в кожний певний момент. У той самий час менеджери високого класу здатні забезпечити високу ефективність і на перспективу. В цьому відношенні інтереси менеджера збігаються з інтересами власника. Однак професійна діяльність менеджера пов'язана з конкретним об'єктом власності, тому він заінтересований у стабілізації свого становища і орієнтується на зміцнення конкретного підприємства. Внаслідок цього його інтерес потенційно може суперечити інтересу власника, який заінтересований у своєчасному переливі капіталу в ефективніші сфери.

    Ще  більш незацікавленими в переливі капіталу виявляються наймані робітники, інтереси яких пов'язані з конкретним підприємством як джерелом доходу і  місцем роботи. Інтереси найманих робітників спрямовані на максимізацію поточних доходів, тому на підприємствах, де наймані робітники є власниками, а також залучаються до прийняття стратегічних рішень, спостерігається "проїдання" прибутків замість їх спрямування на розвиток виробництва. У США на підприємствах із власністю робітників передбачені механізми, що стимулюють трудову професійну активність, проте обмежують повноту і свободу в реалізації функцій власників. Самоуправління здійснюється в таких формах, коли стратегічні рішення приймаються професійними менеджерами, а не робітниками. 
У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріям:

    а) віддзеркалювати сутність економічної  системи, найхарактерніші риси її;

    б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

    Відповідно  до цих критеріїв основним інтересом  сучасної ринкової економіки є особистий  інтерес, а саме - особистий інтерес  споживача. Він характеризує найважливішу особливість сучасної ринкової економіки - її спрямованість на задоволення споживчих потреб відповідно до платоспроможного попиту, яке відбувається на основі не масового, а все більш індивідуалізованого виробництва, що дає змогу задовольнити саме індивідуальні потреби; особливе становище споживача, який визначає, що виробляти, і тим самим обмежує свободу вибору виробника. Інтерес споживача спонукає виробника до певних дій - до виробництва необхідної продукції належної якості і з прийнятною ціною. Щоб задовольнити цей інтерес, виробник змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу споживача, а й особистого інтересу виробника (максимізація прибутків) і суспільного інтересу в цілому (розвиток продуктивних сил суспільства).

    Отже, інтерес споживача є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Література 

1. Економічна  безпека: проблема і стратегія забезпечення в Україні. - Х.: ХІБМ, 1998.
2. Мунтіян В.І. Економічна безпека України. К.: Видавн-во КВІЦ, 1999.
3. Шлемко В.Т., Бінько І.Ф. Економічна безпека України: сутність і напрямки забезпечення. - К.: НІСД, 1997.
4. Экономическая теория (политэкономия): Учебник. /Под общей ред. акад. В.И. Видяпина, акд. Г.П. Журавлевой. - М.: ИНФРА - М, 2007
5. Экономическая теория/Под ред. А.И.Добрынина, Л.С.Тарасевича: Учебник для вузов. - СПб: Изд.  СПбГУЭФ,  Изд. "Питер Паблишинг", 2007. - 480 с.; илл.
6. Экономическая теория: Системный курс: Учебное пособие. /Под ред. Э.И. Лобковича. - Мн.: ООО «Новое знание», 2000.